Чому у Латинській Америці симпатизують спадку СРСР та що спільного між Зеленським і аргентинським президентом Мілеєм — інтерв'ю

Чому Латинська Америка історично має симпатії до СРСР, чим сучасна Аргентина схожа на Україну, що думають у ній про війну РФ проти української держави та що спільного між Володимиром Зеленським і новим аргентинським президентом Хав'єром Мілеєм?

Відповіді на ці питання дала Мерседес Сомосьєрра — член Латиноамериканської ради з дослідження проблем миру (CLAIP), держслужбовець Міністерства безпеки Аргентини, колишній юрист Міжамериканського суду з прав людини.

Кілька місяців тому вона особисто відвідала Україну, щоб скласти власне уявлення про ситуацію.

NV наводить розмову Школи політичної аналітики Києво-Могилянської академії із Мерседес Самосьєррою.

— Чи є ідеалістичні погляди на СРСР популярними серед інтелектуальних еліт та громадських діячів [Латинської Америки]? Чи може це впливати на сприйняття російської війни проти України?

— Так, ідеалістичні погляди на СРСР та інші подібні режими поширені серед частини інтелектуальної еліти та громадських діячів, які вважають себе «прогресивними». Це пов’язано з політичними поглядами та спотвореним уявленням про такі режими. Подібне сприйняття — ідеологічне, воно демонструє дивовижну здатність не надавати ваги тим жахіттям, які коїли ці режими. Породжене підтверджувальним упередженням до «лівих» режимів, воно далеко не завжди відповідає дійсності.

Європа побачила кінець ідеалізації такого роду режимів після Другої світової війни. Натомість в деяких країнах Латинської Америки ідеалізація авторитарних режимів (які вважаються не авторитарними) продовжилася — і навіть триває досі.

Ще до 80-х років військові перевороти та диктатури вважалися звичним явищем у Латинській Америці. Однак це змінилося з хвилею демократизації, що прокотилася континентом на початку та в середині 80-х років. Перевороти перестали бути прийнятними як шлях до вирішення проблем континенту.

Дев’яності роки принесли до багатьох країн Латинської Америки неоліберальну хвилю. Вона не була спроможна принести прогрес, тому на континент накотила нова хвиля авторитаризму.

Нові постнеоліберальні режими були змушені пристосовуватись до прогресивно-демократичної сцени, на якій «традиційні» диктатури більше не сприймались громадянами. Представники неоавторитарної політичної течії усвідомили, що якщо вони дійсно прагнуть здобути владу, зробити це треба через всенародне голосування.Т

ак було у Венесуелі, коли Уго Чавес зрозумів, що прихід до влади за допомогою виборів надасть йому більше легітимності, аніж де-факто перебування на посаді президента.

Такий modus operandi був експортований до інших країн регіону, породивши відтак лігу сильних, владних і репресивних урядів, в яких державні структури використовуються для досягнення недемократичних цілей цих урядів.

Саме тому вплив на те, як сприймається війна Росії проти України, пов’язаний з цими процесами. Чим більш демократичною є латиноамериканська країна, тим менш вона схильна розглядати повномасштабне вторгнення як легітимне.

— Чи вбачаєте ви можливості або шляхи підвищення інтересу до України серед академічних кіл, представників урядового сектору, громадських діячів та звичайних громадян в Аргентині?

— Я вважаю, що є ще не повністю вивчені можливості для підвищення інтересу до України.

Останні два десятиліття (за винятком періоду з грудня 2015 року по грудень 2019 року) Аргентина зосереджувалась виключно на внутрішніх питаннях, наша країна не була відкритою до світу. Це означало, що вона не звертала уваги на те, що відбувається за її межами. В багатьох аспектах це завдало Аргентині значної шкоди: наша економіка скоротилася, наші нові міжнародні альянси стали рідкісним явищем, наші люди поступово стали необізнаними та незацікавленими у світових справах. Наше населення ставало все біднішим і відірваним від зовнішнього світу настільки, що лише незначний відсоток аргентинців мав змогу поїхати за кордон і на власні очі побачити, як прогресує світ — в той час, як ми відкочувались назад у всіх життєвих сферах. Аргентину, зрештою, почали сприймати як країну-ізгоя.

Цей менталітет, на жаль, дійшов до деяких академічних кіл, багатьох представників державного сектору (який ставав все більшим і нездатним виконувати свої завдання), окремих публічних осіб та пересічних аргентинців.

Як наслідок, зник значний інтерес до міжнародних відносин, як, власне, і залучення до світових подій. Зокрема і до війни проти України. Це почало змінюватися, зі зрушеннями політичної ситуації в Аргентині наприкінці 2023 року.

Україна та Аргентина, вірте чи ні, мають багато спільного. Я можу навести деякі приклади: як Україна, так і Аргентина мають потужний агропромисловий комплекс і значною мірою покладаються на сільськогосподарську галузь. Крім того, обидві країни мають сильні почуття щодо свободи та незалежності, які можуть об'єднати їх, якщо тільки вони потягнуться одна до одної. До того ж аргентинці взагалі мають глибоку емоційну та культурну прив’язаність до Європи, яка пов’язана з тим, що їхні предки мігрували звідти до Латинської Америки в пошуках кращого життя. Тому аргентинці природно схильні до дружніх відносин з Європою та європейцями. Крім того, обидві країни мають насичене культурне життя в багатьох сферах. На цій арені також є що відкрити один для одного! Варто лише заповнити прогалину, яка розділяє наші країни.

Підсумовуючи — зараз саме молодь творить майбутнє обох країн. І, можливо, саме це молоде покоління, яке спрагле до свободи та прогресу як в Україні, так і в Аргентині, стане тим найбільшим активом, який обидві країни зможуть використати для того, аби стати ближче.

— Чим Україна може зацікавити людей в Аргентині загалом і новий уряд зокрема?

— Ідея свободи — це гасло, під яким нинішній президент Аргентини закликав людей брати долю у свої руки й голосувати за нього. В результаті це привело до перемоги нинішнього уряду на виборах в Аргентині лише кілька місяців тому. І те, за що бореться Україна — це та ж сама ідея свободи. Це саме по собі є потужним вихідним пунктом.

Також і те, що український і аргентинський президенти прийшли до влади як аутсайдери, і те, що їхній спосіб політичної діяльності не є традиційним — це ще один момент, який може викликати інтерес між двома країнами.

— Чи вплинула якимось чином війна Росії проти України на повсякденне життя аргентинців: ціни на пальне, харчові продукти, товари першої потреби та подібне? Чи можна пов’язати внутрішні проблеми з зовнішньою політикою, підкреслюючи важливість допомоги Україні для пересічних громадян? (Враховуючи, що вони загалом не цікавляться зовнішньою політикою).

— Певною мірою війна проти України вплинула на весь світ. Протягом першого року війни Аргентина постраждала від неї в деяких сферах. Вторгнення спричинило негативний вплив на торговельний баланс у розмірі 4,94 млрд доларів США, що пояснюється загальним шоком міжнародних цін в аграрному секторі та вартості пального.

Однак, аграрний сектор зафіксував додатковий чистий експорт на додаток до того, що прогнозувався до війни. Водночас вартість фрахту для транспортування за кордон зросла порівняно з очікуваною. Все це відбулося після першого року повномасштабного вторгнення.

Водночас аргентинський уряд використовував війну проти України як привід для виправдання неефективного управління економікою, яке призвело до 1020% інфляції за останні чотири роки та зростання вартості життя в країні.

Зрештою, економічні обставини призвели до того, що внутрішні проблеми пов’язали із зовнішньою політикою, і аргентинці проголосували за кардинальну зміну курсу та відхід від страшного «чавістського» або «кубинського» майбутнього.

Аргентинці не зовсім розуміють, як вони можуть допомогти Україні. Але нині кожен в Аргентині усвідомлює, що жодна країна не має права вторгатися в іншу, а тим більше завдавати ударів по цивільному населенню, викрадати дітей і примусово вивозити їх за межі рідної країни.

— Чи приділяють аргентинські ЗМІ увагу Україні, і чи пригадуєте ви, що чули або читали в Аргентині коментарі українських експертів? Аналогічно чи пригадуєте ви наявність коментарів російських експертів? Якщо так, то як ви оцінюєте баланс проросійських і проукраїнських коментарів? Чи є дисбаланс? Чи більше присутня російська пропаганда?

— Аргентинські ЗМІ приділяли значну увагу Україні, коли розпочалась повномасштабна війна, і протягом певного часу опісля її початку. На жаль, з плином часу інтенсивність появи новин про Україну зменшилася. Нині широка громадськість мало знає про те, через що проходить Україна прямо зараз. Дехто навіть вважає, що відсутність новин про Україну означає, що війна добігає кінця, або що Україні стає все легше боротись та визволяти свої території, а отже легше покласти край війні.

Я постійно стикаюсь із людьми, які запитують мене: «Чи ситуація в Україні змінюється на краще?», і дивуються, коли я відповідаю: «Ні, не зовсім. Війна все ще триває».

Я пригадую, що чула українських експертів у ЗМІ, але не пригадую, щоб за останні два роки дивилась новини й слухала російського експерта з цього питання. Ви знайдете проросійський погляд, лише якщо подивитеся новини на RT іспанською мовою.

Як я вже казала раніше, громадяни в Аргентині не вбачають абсолютно нічого хорошого у вторгненні однієї країни в іншу. Ми самі маємо досвід окупації частини нашої території - Мальвінських островів — протягом майже двох століть. У цьому сенсі я не певна, що існує баланс з погляду коментарів на тему війни. Я думаю, що дисбаланс, так би мовити, на користь України.

— Зараз, через деякий час після повернення додому, як ви оцінюєте свої враження від візиту в Україну? Чи збіглися вони з вашими очікуваннями перед поїздкою? Чи відповідає реальність на місцях тій картинці, яку подають аргентинські ЗМІ?

— Через п’ять місяців після повернення з України додому моє враження від візиту вкрай позитивне.

Мої очікування були значно перевершені реальністю, яку я побачила на місці. Я не була впевненою, що саме я застану, коли прибуду до Києва, тому що картинки, які я бачила у медіа, демонстрували лише знищені будівлі, загалом руйнування і людей, які тікали.

Але щойно вийшовши з потяга і побачивши розкішний інтер'єр залізничного вокзалу Київ-Пасажирський, я була зачарована його красою і приємною музикою, яка там лунала — як я згодом дізналась, це був гімн Києва. Ця прекрасна музика разом з люстрами, чудовими картинами на стінах і енергічною атмосферою, чітко промовила до мене, що Україна — це набагато більше, аніж я собі уявляла. Я була щиро здивована містом, що відібрало у мене мову своєю красою, енергією та величчю. Я не очікувала, що Київ може бути настільки прекрасним!

Що вразило і заполонило мене в Україні найбільше — це людський фактор. Я була невимовно вражена, відкривши для себе зворушливу українську гостинність. Я також зробила для себе відкриття, що люди тут вкрай приємні, високоосвічені, відкриті та вдячні мені. Це було насправді дуже зворушливо. Ніхто не скаржився, навіть навпаки, кожен випромінював активність і готовність зробити все можливе для захисту Батьківщини — і це надихало. Відвага, гідність і сила людей закарбували в мені незабутній слід. Я можу бути лише вдячною Україні та українцям.

Зрештою, все зводиться до людей. Поспілкувавшись з представниками різних сфер, я багато зрозуміла про Україну та українців, про їхній гідний потяг до свободи та незалежності. Кожен з них показав мені, що в ці темні часи вони дійсно є тими, хто надихає. Якби тільки світ усвідомив це і зміг перейняти хоча б частку відваги, яку демонструють українці, глобально ми б жили набагато краще.