Чому цікавіше дивитися не на рейтинги?

На жаль дані, які  формують  уявлення про резерв голосів для певного кандидата і потенційно досяжний для нього результат на виборах, залишаються для закритого користування штабів замовників.  Проте саме вони можуть показати  ресурси для нарощування підтримки того чи іншого кандидата,   пише на своїй сторінці  у Facebook  аналітикиня Фонду "Демократичні ініціатави" Марія Золкіна.

Непередбачуваність цьогорічних виборів – безпрецедентна.

Попри визначеність, начебто, трійки лідерів, хоч і зі зміною «місць», резерв та «простір для маневру», так би мовити, залишається суттєвим. І це – ризик та проблема для одних (зокрема, для Володимира Зеленського та Петра Порошенка, бо їм обом треба як мінімум втримати ситуацію у нинішньому стані), але шанс – для інших. Ці інші – це передовсім, Юлія Тимошенко і Анатолій Гриценко.

 На жаль, у відкритих передвиборчих опитуваннях найчастіше ми бачимо – що? Рейтинги. В кращому разі – регіональний та віковий розподіли. Втім, щоб  реально визначити  ресурси для нарощування підтримки, потрібно працювати з іншими даними.

Зокрема, з 1) потенційною готовністю певних виборців проголосувати за конкретного кандидата, змінити свою думку на його користь, а також 2) реальними намірами  голосувати  за нього тими, хто такий намір декларує під час опитувань.

Про що саме йдеться. Так, треба визначити, чи остаточно переконаний у своєму виборі респондент. Якщо так, то він вважається переконаним прихильником певного кандидата і тоді необхідно перевірити, з якою ймовірністю він, хоч і переконаний у своєму виборі, таки дійде до виборчої дільниці. Це перевіряється, наприклад, низкою супутніх і непрямих запитань, які дають уявлення про попередню виборчу активність респондента, його обізнаність із елементарними умовами для голосування (особливо це актуально для тих груп, які не дуже дисципліновано ходять на вибори, зокрема молодь). У підсумку –  матимемо уявлення про те, з якою ймовірністю ці респонденти прийдуть на виборчу дільницю на практиці, і відфільтруємо тих, хто може бути впевненим у своєму виборі, але чий голос «пропаде».

 З іншого боку, варто проаналізувати, який ресурс можна відшукати у середовищі тих, хто не є остаточно впевненим у своєму виборі. Тобто, це ті, хто називають якогось фаворита для себе, але не  впевнені до кінця, що саме за нього і проголосують; ті, хто не визначився в принципі, але не тому, що взагалі розгубився, а тому, що вагається між кількома кандидатами; і ті, хто справді не знає, за кого голосувати. Ось цей прошарок респондентів, відповідно, розкладається на різні групи, де визначається, між якими кандидатами виборець обирає, хто може поборотися за його голос.

Так формується уявлення про резерв голосів для певного кандидата і потенційно досяжний для нього результат на виборах. На жаль, ці дані здебільшого залишаються для закритого користування штабами як замовниками. А саме в цих тонкощах і криються найцікавіші деталі передвиборчої динаміки.