Чого очікує і чого боїться житель тимчасово окуповного Донбасу?
Соціологи зʼясували, що жителі окупованого Донбасу переважно досі хочуть приєднання до Росії, формують «республіканську» ідентичність, їздять по пенсії та закупи на неокуповану територію і не вірять українським мас-медіа
Фонд «Демократичні ініціативи» оголосив результати дослідження на базі 8 фокус-групових інтерв’ю в неокупованих містах Донбасу. У фонді дослідили горизонтальну комунікацію жителів поділеного регіону і оцінили настрої в тимчасово окупованих окремих районах Донецької і Луганської областей (ОРДЛО). Політичний аналітик фонду Руслан Кермач пояснив Polukr.net, що хоча опитування нерепрезентативне, проте показує картину, чим і як живе населення так званих «республік», чого очікує і боїться. Дослідження виявило, що люли під окупацією спілкуються радше з рідними і близькими з неокупованої території, які розділяють їхні погляди. Вони вірять, що причина війни – Майдан, США, націоналісти, але не Росія. Бояться поновлення активних бойових дій та арештів з будь-якої сторони. Багато хто досі чекає приєднання до Росії, хоча водночас їздить за пенсіями і закупами на неокуповані території.
Розбомблений магазин у Пісках під Донецьком. / Фото Ігоря Тимоця.
Експерт: «Не даємо цифр, тільки загальну картину настроїв»
«Фокус-групові інтерв’ю не дають повної картини, – пояснює аналітик Руслан Кермач. – Це не репрезентативне дослідження. Фокус-групи – 10-12 осіб. Вони дають змогу глибше зрозуміти контексти. Раніше ми виявили, що кожен другий житель Донбасу має родичів, друзів чи знайомих на окупованій території. Тому хотіли глибше копнути і зрозуміти специфіку їх спілкування. Оскільки не маємо змоги провести опитування на окупованій території, то змушені використати опосередкований метод – опитували лише тих, хто має когось по той бік лінії розмежування. Намагалися людей як могли заспокоїти, щоб чесно розповідали. Гарантували анонімність учасників. На Донбасі спостерігається певна недовіра і страхи, що під виглядом інтервʼюера може працювати, наприклад, СБУ».
«Про власну прихильність до сепаратизму чи Росії на неокупованій частині Донбасу воліють не говорити, – продовжує експерт. – Останнє релевантне опитування щодо сепаратизму і приєднання до Росії в Україні проводили в квітні 2014 року. Якщо не рахувати Криму, то воно тоді показало, що на Донбасі найвищий відсоток підтримки сепаратизму по всій Україні – до 30%. Це був період розхитування ситуації на сході та захоплення адміністрацій. Тепер ці цифри інші. Але зʼясувати їх в цілому по Донбасу немає змоги».
Спілкування через телефон, Skype, Вконтакте, Facebook, WhatsApp, Viber
Жителі неокупованого Донбасу використовують мобільний звʼязок, Skype, соціальні мережі (Вконтакте, Facebook) і мобільні додатки (Viber, WhatsApp) для спілкування з близькими в ОРДЛО. Із жителями окупованих територій підтримують теж особисте спілкування під час зустрічей. У розмовах жителі ОРДЛО намагаються переважно уникати політики і оцінки ситуації на тимчасово окупованих територіях. Особливо під час телефонних розмов.
Жителька Авдіївки, яку художник намалював на муралі. / Фото Ігоря Тимоця.
«Точно невідомо, але на окупованій частині живе приблизно 3-4 млн осіб, – каже Руслан Кермач. – Багато хто їздить на неокуповану територію, багато хто до Росії. Частина виїхала у великі міста під час активних боїв, але повернулася, коли не змогла оплачувати житло, знайти роботу з високою зарплатою. ОРДЛО консервується як регіон з сильною радянською ментальністю. Люди там, особливо старші, сприймають радянські часи як стабільність і достаток. Це шахтарський регіон, де в радянські часи жили доволі непогано, мали соціальне забезпечення і перспективи. Влада «республік» цю ностальгію експлуатує – карикатурно переносить радянські штампи на нові реалії».
Жителі неокупованих частин Донбасу переважно зберегли стосунки з родичами і близькими в ОРДЛО, з якими мають спільні чи схожі погляди. З тими, що мають інші, намагаються радше уникати спірних політичних тем чи говорять виключно за умови взаємної стриманості чи наявності бодай часткового збігу поглядів. Водночас їм куди легше за умов розбіжності поглядів припиняти контакти з віддаленими людьми – колегами, колишніми одногрупниками. В окремих випадках згасання з часом гостроти суперечок сприяло відновленню колись розірваних внаслідок війни відносин і вивело на перший план побутові чи родинні питання в міжособистісній комунікації.
Експерт: «Війна змусила визначитися, по яку ти сторону фронту»
«До війни на Донбасі було багато економічних і родинних зв’язків з Росією, які частково залишилися досі, навіть на неокупованій території, – каже Руслан Кермач. – Там комплекс історичних і культурних причин, які витворили ту ідентичність Донбасу, яка склалася. У радянські часи цей регіон був заселений робітниками з усього СРСР. Мова спілкування була інтернаціональною, тобто російською. Тож ментально й історично ці люди відчували слабші, ніж інші регіони, зв’язки з Україною. Опинилися в Україні, прийняли цей факт, але на рівні свідомості, очевидно, далеко не всі».
Розбомблена багатоповерхівка на кораїні Авдіївки. / Фото Ігоря Тимоця.
«Ще в 2012 році прірва між заходом і центром України, з одного боку, і півднем та сходом, з іншого – була колосальною, – каже експерт. – Це виявлялося в поглядах на зовнішню політику, розвиток держави, мову, самоідентифікацію. Тоді жителі Донбасу асоціювали себе насамперед з тим, що вони донеччани, потім шахтарі, а національна ідентичність була вже на 3-4 місці за пріоритетністю. Війна багатьох пробудила. 2014 рік став для багатьох переломним, і змусив визначитися, по яку сторону фронту – вони. Для багатьох це спровокувало процеси національної ідентифікації. Там відчутно зросла кількість тих, хто вважає себе українцями. Хоча розрив з іншими регіонами залишається ще глибоким, але він менший, ніж до війни. Як приклад, опитування про вступ у НАТО: у 2012 році на Донбасі за НАТО було 1-2%, нині приблизно 24%. Ріст у 12 разів. Це дуже багато. Кажу зараз, звісно, про підконтрольні Україні території».
Кому в ОРДЛО добре жити – бойовикам, «міністрам» і рейдерам
Жителі неокупованих частин оцінили матеріальне становище в ОРДЛО. За їхніми оцінками, добре там представникам військових і силових структур, чиновникам «міністерств», місцевим рейдерам, які захопили чужий бізнес, пенсіонерам, які отримують українські та місцеві пенсії. Натомість погіршилась ситуація для некваліфікованих працівників, бюджетників, як-от вчителів, викладачів, лікарів, а також бізнесу, що не пристосувався до нових умов і зазнає дедалі більшого тиску від перевіряючих «органів». Найгірше оцінюють становище пенсіонерів, які за станом здоров’я чи з інших причин не можуть їздити на неокуповану територію по пенсію і виживають лише на місцеву грошову допомогу. Також погано тим, хто втратив роботу чи живе біля лінії розмежування – періодичні обстріли, брак комунальних послуг.
Жителі ОРДЛО: «У війні винні Майдан, націоналісти, США, але не Росія»
Жителі неокупованих частин пояснили, які причини, на думку їхніх знайомих і родичів з окупованих частин, призвели до війни – Євромайдан і прагнення євроінтеграції, прояви радикалізму та націоналізму в Україні, прагнення нової української влади заборонити російську мову, небажання Києва «чути» Донбас, прагнення Донбасу до автономії задля більш справедливого розподілу доходів між центром і регіоном («Донбас годує Україну»), геополітичний конфлікт між Росією та США. Як можливе пояснення причин продовження війни називали бізнес-інтереси тих, хто заробляє на війні. Показово, ніхто не відзначав агресію Росії як основну причину, а частина жителів ОРДЛО, за словами опитаних, досі не приховує бажання приєднатись до Росії за кримським сценарієм. Дехто в ОРДЛО винними у конфлікті вважає тих, хто обіцяв швидке «входження» до Росії. Загалом, більшість версій та причин конфлікту знімає відповідальність із населення Донбасу та покладає на сторонні або зовнішні чинники – українську владу, Київ, націоналістів, США.
Жителі неокупованих частин Донбасу кажуть, що за останні роки в громадській думці жителів ОРДЛО сформувалися щонайменше 4 основні тенденції щодо конфлікту. Одна частина жителів тепер ще більше не бажає повернення до складу України. Друга частина, навпаки, очікує на повноцінну реінтеграцію в Україну. Третя – згодна на реінтеграцію ОРДЛО, але лише за умови зміни влади в Україні. Четверта – ті, хто втомився від війни і згоден на будь-яку владу, що забезпечить мир.
Жителів ОРДЛО найбільше хочуть миру і безпеки
За словами жителів неокупованих частин, найбільше жителів ОРДЛО хвилює продовження війни і неможливість повернутись до стабільного мирного життя. Також, зі слів респондентів, їхні близькі з окупованих територій відзначають низку супутніх соціальних проблем: від життєзабезпечення та руйнувань до проблем телефонного зв’язку, можливостей отримати українські документи і працевлаштуватися. Як видно з інтерв’ю, значна частина жителів ОРДЛО живуть в атмосфері численних страхів. Найбільш поширений у регіоні – страх за життя своє і близьких. Особливо у тих, хто живе біля зони бойових дій. Деякі з поширених страхів, повʼязують із Україною та її можливими діями: можливість наступу української армії та супутніх руйнувань, страх затримання з боку СБУ, можливі репресії щодо сімей так званих «ополченців» з боку української влади. Інші бояться влади «республік», репресій окупаційних органів «держбезпеки». Будучи достатньо залежними від контактів з Україною (отримання пенсій, купівля товарів і ліків, контакти з родичами), люди на окупованих територіях серйозно бояться перекриття пунктів пропуску.
Застереження про міни на Донбасі. / Фото Ігоря Тимоця.
«Люди на окупованій території часто кажуть, що в них чистіше і дешеві тарифи на комунальні послуги, ніж на контрольованій Україною частині Донбасу, – каже Руслан Кермач. – Особливо на фоні того, що чують про ріст тарифів в Україні. Суб’єктивно вони відчувають, наче в них менше корупції. Може, це не так, але режим, який там встановлено, тяжіння населення до сильної руки – все це продукує певні суспільні уявлення про “порядок” та відповідно відсутність корупції. Врешті, на неокупованій частині Донбасу вголос можна казати про корупцію, а на окупованій – це може мати вкрай серйозні наслідки. В ОРДЛО існує таке протиставлення, що начебто в Україні анархія і свавілля, а в них – порядок і певна владна вертикаль. З іншого боку, вони кажуть, що коли їздять на неокуповані території, то бачать більший асортимент кращих і дешевших товарів – їжі, а особливо медикаментів. Тому закуповують їх. Це ті соціально-економічні нитки, які ще тримають цих людей з Україною. Багатьом з них подобається, що в нас немає комендантської години. Також їх гнітить невизначений статус територій, де вони живуть, ізоляція, страх щодо безпеки і відновлення бойових дій».
За словами жителів неокупованих частин, жителям ОРДЛО, незалежно від політичних поглядів, подобається мир і налагоджений побут в Україні, кращі можливості для працевлаштування. Натомість не подобаються в Україні тривала і незручна процедура перетину пунктів пропуску, черги біля пенсійного фонду, бюрократія, високі тарифи, дорога медицина, погані дороги, українізація та декомунізація, а також брак порядку і стабільності. Серед того, що не подобається в «республіках», жителі ОРДЛО називають передовсім брак робочих місць в цивільній сфері, комендантську годину, нижчу якість і вищу ціну продуктів, проблеми з ліками, заборону відвідувати Україну деяким категоріям працівників. Ставлення до реформ в Україні серед жителів ОРДЛО здебільшого байдуже або негативне.
За словами жителів неокупованих територій, основними джерелами інформації для жителів ОРДЛО є передовсім російські чи сепаратистські телеканали. Українське телебачення практично недоступне. Дехто «ловить» сигнал окремих українських каналів в поганій якості, як-от NewsOne. Це за винятком тих, хто має супутникові тарілки чи шукає альтернативну інформацію в інтернеті. Досить поширеною серед жителів ОРДЛО є думка, що українські телеканали подають неправдиву інформацію, звідки часто випливає недовіра чи погане ставлення до українських мас-медіа. Певний сегмент жителів ОРДЛО цікавить переважно критична або негативна інформація про події в Україні.
«На окупованих територіях, люди все більше ментально віддаляються від України, – каже експерт. – У розмовах з родичами вживають протиставлення «у вас в Україні, а в нас в республіці» тощо. Виникає місцева ідентичність. З’являється суспільний прошарок тих, хто ідентифікує себе з цими квазідержавними утвореннями. Можливо, ця ідентифікація розсиплеться, як картковий будинок, якщо “республіки” демонтують, а натомість відновлять український інформаційний та законодавчо-правовий простір. Але на сьогодні соціологія фіксує таку ситуацію. Невелика група там чекає на прихід української армії і вважає себе під окупацією. Там були люди, які казали рідним, що українська армія не дійшла до них буквально кілька кілометрів, і вони відчувають себе ошуканими, бо їх не визволили. Проте маємо спектр різних думок. Не можна чітко сказати, про їхнє співвідношення чи поширеність, спираючись суто на результати фокус-групових інтерв’ю».
«Також там не знають, що їх чекає, коли території ОРДЛО повернуться під український контроль, – каже експерт. – Україна має чітко розповісти, які наслідки матиме відновлення суверенітету над окупованими територіями для тих, хто має кров на руках, кидав у «підвал» і піддавав тортурам, які – тим, хто навчав «історії Новоросії» в місцевих освітніх закладах чи був чиновником “республіканських адміністрацій”, а яка – рідним бойовиків, які особисто не причетні до вчинення протиправних дій. Російська пропаганда активно розкручує антиукраїнські теорії щодо всіх цих страхів. Там усе не чорне і біле, але сотні відтінків сірого щодо правопорушень чи вимушених компромісів, на які йшли конкретні люди в умовах окупації. Місцеві бояться, що СБУ на них чатує і запроторить в тюрми. Те, що люди їздять через лінію розмежування і купують – позитив. Вони принаймні пояснюють на місці деякі необґрунтовані страхи».
«Якщо хочемо зберегти зв’язок з людьми під окупацією, то важливо створити більше звʼязків, – продовжує експерт. – Україна мала б грати на випередження і не чекати, коли відкриється потенційне вікно можливостей і ці території вдасться повернути. Це може статися в будь-який момент, бо росіяни навряд чи хочуть вічно тягти цей баласт. Наша країна має хоча б спробувати розвіювати необґрунтовані страхи і викорінити з публічного дискурсу мову ворожнечі, коли всіх жителів ОРДЛО, причетних і не причетних до злочинів, обзивають «сепарами» і «ватниками». Це аж ніяк не додає їм бажання повертатися під український контроль. Це палка з двома кінцями – з одного боку, треба підтримувати нитки, які зв’язують людей під окупацією з Україною, з іншого, буде неминуча критика з боку національно-патріотичного табору про зраду на користь Росії та економічну підтримку невизнаних режимів».
Довідка
Руслан Кермач – політичний аналітик. Сфера досліджень: проблеми зовнішньої політики України, передусім щодо РФ та країн пострадянського простору, питання політичних трансформацій в Росії і країнах СНД, проблеми сепаратизму та врегулювання заморожених конфліктів на Донбасі та в Придністров’ї.
Ігор Тимоць.
Оригінал: PolUkr польсько-український портал
