Чи спроможне громадянське суспільство стати соціальною основою модернізації України?

Олександр Резнік,
д.соц.н., завідувач відділу соціально-політичних процесів Інституту соціології НАН України, керівник Центру політичної соціології

Однією з ключових рис європейської цивілізації є феномен громадянського суспільства, який поєднував модерну історичну концепцію і проект модернізації суспільного життя, коли основний акцент ставився на принцип відокремленості суспільної життєдіяльності від державної влади. Це і вирізняє європейську цивілізацію з поміж інших, коли автономні від держави суб’єкти здійснювали вирішальну роль у модернізації суспільства, його демократизації та формуванні національної ідентичності. Починаючи з часів пізнього феодалізму на теренах Європи відбувалися суспільні трансформації, пов’язані з розпадом традиційних, феодально-станових структур та становленням буржуазних суспільних відносин. Проявом цих трансформацій стала поява автономних від волі монархів та аристократії протогромадянських осередків – різного роду торгових, ремісничих, цехових спілок, самоуправління міст, вільних університетів. Саме поширеність цих складових на теренах різних державних утворень у подальшому визначила межі європейської цивілізації.

Успішність модернізації залежить від того, наскільки його суб’єкти сповідують демократичні цінності, підтримують ринковий принцип регуляції економіки та прагнуть жити у тій інституційній системі, яка базується на європейських цінностях – індивідуальної відповідальності, толерантності, відкритості до змін, рівності перед законом, толерантність. Оскільки у посткомуністичних суспільствах Центральної Європи та Балтійських країн не було геополітичних дилем та ідентифікаційних розколів завдяки етнокультурній гомогенності, поєднання проєвропейських прагнень з модернізаційним ціннісним наповненням громадянських рухів призвело до в цілому успішного транзиту цих країн, який завершився на початку 2000-х років. Їхній транзит відображався у масовій свідомості як повернення до звичного, усталеного соціального порядку.

Натомість Україна після здобуття незалежності не мала чіткої соціальної основи для подальшої модернізації та демократизації. Відсутність еволюційного сталого розвитку, світові війни, Голодомор, репресії у ХХ столітті стали не єдиними причинами слабкого розвитку громадянського суспільства в Україні. Психологія виживання та відповідні соціальні практики наклали свій відбиток на характер взаємодії між державою і суспільством. Від тотальної недовіри до владних інститутів до тимчасового запаморочення, спричиненого черговим «месією», стало замкненим колом, яке важко розірвати пасіонарним активістам зі шляхетними намірами. Іншою проблемою стало  визначення зовнішньополітичного вектору розвитку України.

Однак за умов слабкості державних інститутів активна меншість може задавати спрямованість суспільного розвитку, перехоплюючи та дублюючи функції держави у багатьох сферах. Це може бути як і оборона та безпека країни, так і розробка та впровадження реформ, коли активні фахові спільноти беруть під контроль ті сфери, які безвідповідальні чиновники не в змозі ефективно змінювати. Разом з цим, будь-яка активність може бути конструктивною або деструктивною стосовно розвитку громадянського суспільства. І коли соціологи фіксують поведінку громадсько-політичного характеру, мимоволі до проявів громадянського суспільства можна помилково приписати акції, які зумовлені фінансовим заохоченням з боку політичних сил або ж адміністративним тиском влади. І лише демократичні, проринкові та проєвропейські орієнтації громадянських активістів можуть сприяти модернізації України.

Відтак, метою дослідження стало з’ясування економічних, політичних та геополітичних орієнтацій суб’єктів громадянського суспільства в Україні. Завданнями дослідження стало: 1) емпіричне виокремлення членів громадських організацій та людей, які залучені у громадсько-політичні заходи; 2) фіксація економічних, політичних та геополітичних орієнтацій членів громадянського суспільства.

Емпіричний аналіз здійснено на основі загальнонаціонального дослідження, проведеного Інститутом соціології НАН України в рамках моніторингового дослідження у вересні-жовтні 2020 року. Було опитано 1800 респондентів за вибіркою, що репрезентує доросле населення України (за винятком окупованих територій). Вибірка репрезентативна за такими показниками, як стать, вік, тип поселення та область проживання.

Для аналізу орієнтацій громадських активістів було використано два фактологічних показника. Йдеться про фіксацію членства у громадських або політичних організаціях та участь у громадсько-політичних заходах впродовж останніх 12 місяців як дві ознаки, які у двовимірному розподілі були незалежними змінними. В якості залежних змінних, які відтворюють економічні, політичні та геополітичні орієнтації, були відібрані ті, які є актуальними на цей час. Зокрема, показник економічних орієнтацій відтворює ставлення респондентів щодо міри участі держави в регуляції економіки, оскільки проведення економічних реформ залежить від суспільної підтримки ринкового, планового чи змішаного варіантів функціонування. Показник, який фіксує наявність демократичних орієнтацій, представляє настанови щодо потреби у багатопартійній системі в Україні. І, нарешті, показники геополітичних орієнтацій фіксують ставлення до військового співробітництва України з НАТО та Російської Федерації, оскільки ці питання досі неоднозначно сприймаються у суспільстві.

Сутність аналізу полягала у припущенні, що членство у громадських організаціях та участь у громадсько-політичних заходах передбачають більшу концентрацію модернізаційних орієнтацій. Адже громадянська активність сприяє посиленню почуття політичної ефективності та власної суб’єктності. Відчуття причетності особистості до справ своєї організації, переконання у своєму внеску у громадську справу, формують почуття «Ми», що, безперечно, сприяє колективним формам суб’єктності. Колективна співпраця збільшує соціальний капітал активістів, надаючи доступ до політично значущих ресурсів та інформації. Це уможливлює посилення їхньої спроможності впливати на політичне життя в країні.

Економічні, політичні та геополітичні орієнтації членів громадських організацій

Участь у діяльності громадських організацій (на Заході прийнято говорити про «добровільні асоціації», «товариства» чи «групи інтересів») як соціальній мережі є важливою складовою розвитку суспільства. Громадські організації переважно зосереджені на спеціалізованих інтересах. Однак подеколи діяльність цих організацій поширюється на більш масштабні суспільні проблеми. Ці групи історично стали виразниками ери модернізації та одним із головних способів структурування громадянського суспільства. Мережа громадських об’єднань сприяє децентралізації політичної системи та урізноманітненню варіантів доступу до врядування для реалізації власних інтересів.

Зусилля, спрямовані на перебування у громадських організаціях, які здебільшого провадять неполітичну діяльністю, формують у їхніх членів більшу впевненість у своїй політичній ролі. Отримання практичних навичок (колективні бесіди, вміння представити свою думку, здатність грамотно викладати свої вимоги у доступній манері, прийнятній для політиків і бюрократів, організаційні дії тощо) здебільшого проходить у переважно неполітичних організаціях. Засвоєння необхідних норм і моделей групової поведінки (включно з відчуттям громадянського обов’язку) може виступати мотивами залучення особистості в політику, дає змогу набути досвіду та отримати необхідну підтримку офіційних структур.

Членством у громадських або політичних організаціях за даними соціологічного моніторинґу Інституту соціології НАН України у 2020 році було охопленно 15% дорослого населення України (табл. 1). Багаторічні дані цього ж моніторингу свідчать про те, що попри незначні коливання істотних зрушень упродовж десятиліття не відбулося: показник членства коливається у межах 14–17% дорослого населення впродовж останніх 25 років. До того ж, треба мати на увазі, що фіксація членства різного роду організацій не завжди вказує на активну громадську діяльність, оскільки членство може бути також пасивним і формальним.

Таблиця 1

Відповіді населення України на запитання «Членом якої з громадських або політичних організацій Ви є?», 2020 р.

Зважаючи на мізерні частки респондентів у представлених різновидах громадських об’єднань, впродовж подальшого аналізу довелося їх об’єднати в загальну групу членів громадських організацій. Це дало змогу порівняти групи членів та нечленів громадських організацій стосовно різного роду орієнтацій.

Порівняння відповідей на запитання «Яким чином, на Вашу думку, держава повинна брати участь в управлінні економікою?» членів громадських організацій та тих, хто не належить до жодної організації, вказують на несуттєві відмінності (табл. 2). Зокрема, дещо більша частка прихильників ліберальної економіки простежується серед членів громадських організацій, натомість серед незалучених в громадські організації спостерігається дещо більша частка невизначених. Однак щодо варіантів змішаної та планової економік обидві групи демонструють цілком тотожні частки і не відрізняються суттєво від населення загалом.

Таблиця 2

Розподіл ставлення членів громадських організацій до повноважень держави в управлінні економікою, 2020 р. (%)

Одним із атрибутів демократичних орієнтацій є підтримка багатопартійної системи. Зокрема, серед членів громадських організацій частка підтримки багатопартійності все ж переважує частку негативного ставлення (табл. 2). Натомість серед незалучених у громадські організації все навпаки – частка негативного ставлення переважає частку позитивного ставлення. Разом з тим, у цілому в обох випадках найбільшими частками є невизначені, що свідчить скоріше про недостатнє усвідомлення серед активних громадян важливості донесення своєї волі через політичні партії.

Таблиця 2

Розподіл відповідей членів громадських організацій щодо доцільності існування багатопартійної системи в Україні, 2020 р. (%)

Спираючись на ці результати, не можна робити похмурих висновків, що масова свідомість громадян України загалом та членів громадських організацій, зокрема, налаштована проти багатопартійної системи в країні і підтримує однопартійність. Зокрема, український соціолог Олександр Вишняк завдяки іншій системі соціологічних показників довів, що серед громадян України прихильники різних моделей багатопартійності суттєво переважають прихильників однопартійності чи безпартійної системи. А з різних варіантів багатопартійності в останні роки, як і в реальній поведінці, так і в оцінках громадян зростає прихильність до варіантів з більш як двома партіями [Вишняк, 2019]. Тим не менш, пряме запитання з інструментарію моніторингового дослідження Інституту соціології НАН України дає змогу побачити ставлення громадян до інституту багатопартійності як атрибуту парламентаризму, не зважаючи на подеколи безвідповідальність та аморальність народних обранців.

Якщо брати за основу виміру геополітичні пріоритети громадянського суспільства, то двовимірний аналіз показав, що існують певні відмінності у відповіддях між членами та нечленами громадських організацій (табл. 3). Серед членів громадських організацій виявилося більше половини тих, хто визнає військове співробітництво України з НАТО необхідним. Водночас кожен п’ятий член громадських організацій вважає, що таке співробітництво не можна допускати. Подібна кількість не змогла визначитися у цьому питанні.

Таблиця 3

Розподіл ставлення членів громадських організацій до iдеї вiйськового спiвробiтництва України з НАТО, 2020 р. (%)

Натомість щодо ідеї військового співробітництва України з Російською Федерацією відмінностей між членами громадських організацій та тими, хто не належить до жодної організації, не спостерігається (табл. 4). В обох випадках більше половини респондентів вважають, що таке співробітництво не можна допускати. До того ж, орієнтації членів громадських організацій зовсім не відрізняються від орієнтацій населення у цілому.

Таблиця 4

Розподіл ставлення членів громадських організацій до iдеї вiйськового спiвробiтництва України з Росiйською Федерацiєю, 2020 р. (%)

Втім, той факт, що за умов війни та окупації Росією українських земель кожен шостий член громадських організацій допускає співробітництво з ворогом, а чверть не може визначитися у цьому питанні, вказує на неоднорідність геополітичних орієнтацій членів громадських організацій.

Економічні, політичні та геополітичні орієнтації суб’єктів громадянських практик

У перехідних суспільствах участю у громадських організаціях охоплена невелика частка населення, натомість доволі поширеною є громадсько-політична активність різного змісту та тривалості. Це пов’язано з тим, що інституційний контекст тривалих соціальних трансформацій і політичної нестабільності висуває на передній план короткострокову активність, не сприяючи розвитку колективних форм постійної громадянської залученості, які потребують від індивіда стабільного матеріального становища та часу. У період трансформацій, коли під впливом соціальної аномії «оголюється» нормативний каркас політичної системи, громадянські практики як повторювані та відтворювані дії стають важливими регуляторами політичного життя.

Для виявлення типів громадянських практик в рамках моніторингового дослідження Інституту соціології НАН України, яке було проведене у 2020 році, респондентів запитали:

«У яких громадсько-політичних заходах Ви особисто брали участь упродовж останніх 12 місяців?». Респондентам пропонувалася низка громадсько-політичних заходів, які є актуальними на теперішній час. Послідовність варіантів відповідей в анкеті була представлена для респондента за мірою складності реалізації кожної дії (табл. 5).

Таблиця 5

Відповіді населення України на запитання «У яких громадсько-політичних заходах Ви особисто брали участь упродовж останніх 12 місяців?», 2020 р.

Примітка. Сума відсотків перевищує 100 %, оскільки респондент міг обрати більш як один варіант відповіді.

Якщо брати загалом участь у громадсько-політичних заходах, то виявилося, що кількість залучених хоча б в один тип громадянських практик сягає близько 35%. Це начебто досить велика кількість. Однак здебільшого населення здійснює дискусійні практики, участь у яких не вимагає особливих організаційних чи психологічних зусиль, а застосування Інтернет-технологій здешевлюють витрати та зменшують перешкоди для менш заможних та активних громадян. Дещо меншої поширеності набули громадянські практики, повязані з економічними способами просування своєї позиції. Бойкот певних товарів з політичних міркувань вимагає певних ціннісних та етичних передумов, оскільки такі люди здійснюють т.з. «етичне споживання» навіть всупереч раціональній вигоді щодо придбання дешевшого, але «неприйнятного» з політичної точки зору товару. Переказ грошей волонтерам, армії, благодійним організаціям, забезпечення необхідними матеріалами, препаратами або приладами медиків та хворих на коронавірус COVID-19 участь у доброчинних акціях знову ж таки потребують як фінансової спроможності, так і відповідних етичних переконань делегувати свою волю фахівцям. І нарешті, значно менше українських громадян залучені в заходи, які потребують організаційних або колективних зусиль.

На жаль, лише участь у декількох громадсько-політичних заходах можна було коректно проаналізувати шляхом двовимірного аналізу, оскільки такий аналіз можливий за умови, якщо аналізована група нараховує не менше 100 респондентів.

Якщо взяти показник ставлення до повноважень держави в управлінні економікою, то як і населення загалом громадянські активісти здебільшого підтримують змішаний варіант регуляції економіки (табл. 6).

Таблиця 6

Розподіл ставлення суб’єктів громадянських практик до повноважень держави в управлінні економікою, 2020 р. (%)

Примітка. Двовимірний аналіз застосовувався щодо тих варіантів відповідей, кожен з яких обрало не менше 100 респондентів.

Водночас існують відмінності часток розподілів відповідей між різними суб’єктами громадянських практик. Зокрема, дещо більша частка прихильників ліберальної економіки простежується серед респондентів, які практикували обговорення громадсько-політичних проблем в соціальних мережах, бойкотували товари з політичних міркувань та брали участь у доброчинних акціях. Натомість серед людей, які здійснювали дискусійні практики, простежується вагома частка (32,2%) підтримки планової економіки. Розподіл відповідей тих, хто перераховував гроші волонтерам, армії, благодійним організаціям, не відрізняється від розподілу відповідей усього населення.

Двовимірний аналіз відповідей щодо доцільності існування багатопартійної системи в Україні показав, що суб’єкти громадянських практик відрізняються від тих, хто у жодному громадсько-політичному заході участі не брав (табл. 7). Серед громадських активістів частка підтримки багатопартійності переважає частку негативного ставлення, натомість серед пасивного населення негативне ставлення переважає позитивне. Найбільші частки підтримки інституту багатопартійності спостерігаються серед суб’єктів громадянських практик, повязаних з економічними способами просування своєї позиції, зокрема, серед тих, хто бойкотував товари з політичних міркувань та брав участь у доброчиних акціях.

Таблиця 7

Розподіл відповідей суб’єктів громадянських практик щодо доцільності існування багатопартійної системи в Україні, 2020 р. (%)

Примітка. Двовимірний аналіз застосовувався щодо тих варіантів відповідей, кожен з яких обрало не менше 100 респондентів.

Якщо порівнянти із загальнонаціональними розподілами ставлень щодо військового співробітництва України з НАТО, суб’єкти всіх аналізованих громадсько-політичних заходів значно більше схильні підтримуавти таке співробітництво (табл. 8). Найбільшими частками підтримки співробітництва з НАТО вирізняються субєкти економічних практик – бойкоту товарів з політичних міркувань та фінансування волонтерів, армії та благодійних організацій.

Таблиця 8

Розподіл ставлення суб’єктів громадянських практик до iдеї вiйськового спiвробiтництва України з НАТО, 2020 р. (%)

Примітка. Двовимірний аналіз застосовувався щодо тих варіантів відповідей, кожен з яких обрало не менше 100 респондентів.

Виявлено, що суб’єкти всіх аналізованих громадсько-політичних заходів значно негативніше, ніж ті, хто у жодному із таких заходів участі не брав, та населення у цілому, ставляться до iдеї вiйськового спiвробiтництва України з Росiйською Федерацiєю (табл. 9). Знову ж таки, найбільшими частками негативного ставлення до вiйськового спiвробiтництва з Росiйською Федерацiєю вирізняються економічні практики – бойкот товарів з політичних міркувань та фінансування волонтерів, армії та благодійних організацій.

Таблиця 9

Розподіл ставлення суб’єктів громадянських практик до iдеї вiйськового спiвробiтництва України з Росiйською Федерацiєю, 2020 р. (%)

Примітка. Двовимірний аналіз застосовувався щодо тих варіантів відповідей, кожен з яких обрало не менше 100 респондентів.

Висновки

Складне геополітичне становище України та безвідповідальність її політичного класу змушують звернути увагу на чи не єдине джерело формування соціальної основи модернізації – громадянське суспільство. Адже ні еволюційний шлях формування ціннісних передумов країн Заходу, ні авторитарні рецепти «азійських тигрів» не забезпечать швидкої модернізації України. Лише нові цінності та практики громадянських активістів можуть стати основою дієздатних соціальних інститутів та формування відповідального політичного класу. Зрештою, трансформаційні механізми спрацьовують у тому разі, коли індивідуальні дії осіб поєднуються шляхом агрегації чи стратегічної взаємодії й сукупно спричиняють макросоціальні наслідки.

І справді, у критичні моменти пострадянського періоду українці продемонстрували несприйняття авторитарного правління. Обидва Майдани показали ефективність короткострокових об’єднань громадян у боротьбі проти авторитаризму і зовнішнього ворога. Прояви відчайдушної та неймовірної співпраці простежуються лише за умов екзистенційної загрози. Натомість тривалі практики співпраці для розв’язання буденних проблем, колективні практики, на яких будуються громадські організації, лише набувають поширення. Мізерна кількість залучених у громадянські практики такого ґатунку показує тенденцію, що чим складнішими є заходи за мірою організаційних чи колективних зусиль, тим менш вони поширені в українському суспільстві.

Аналіз економічних, політичних та геополітичних орієнтацій громадських активістів показав, що члени громадських організацій та залучені у різного роду громадсько-політичні заходи демонструють як подібність, так і відмінність своїх поглядів від поглядів пасивного населення. Подібними до населення загалом є економічні орієнтації громадських активістів. Зокрема, як і населення, громадянські активісти здебільшого налаштовані на поєднання ринкових та адміністративних методів регулювання економіки. Характерною особливістю орієнтацій громадських активістів є дещо більша частка підтримки ліберальної економіки.

Так само, на відміну від пасивного населення, як і серед членів громадських організацій, так і серед суб’єктів громадянських практик частка підтримки багатопартійної системи переважає частку непідтримки. Відмінності між населенням та громадянськими активістами спостерігаються у тому, що представники громадянського суспільства більшою мірою, ніж населення, орієнтуються на військове співробітництво України з НАТО і засуджують ідею військового співробітництва з Російською Федерацією. Особливо відчутна підтримка багатопартійної системи та співпраці з НАТО і водночас категоричне заперечення військової співпраці з РФ простежується серед людей, які здійснюють економічні практики просування своєї громадянської позиції (бойкот певних товарів, доброчинність, благодійність, фінансування армії та волонтерів). Подібні результати були отримані за даними загальнонаціонального, репрезентативного дослідження, яке було проведене Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно із соціологічною службою Центру Разумкова з 6 по 11 грудня 2019 року. Зокрема, переконання про демократію як найбажаніший устрій для України, сповідування ліберальної ідеології щодо ролі держави, вибір особистої відповідальності, а не патерналістких очікувань, та пріоритет свободи, а не добробуту простежувалися насамперед серед суб’єктів етичного споживання, доброчинності та фінансової підтримки волонтерів, армії та благодійних організацій [Резнік, 2020].

Таким чином, однозначно можна констатувати, що цілковиту спроможність стати суб’єктом у відстоюванні демократизації та євроатлантичної політики України демонструють люди, які готові до фінансових витрат чи вибіркового споживання. Натомість щодо проведення ліберальних реформ можна покладатися на незначну частину громадянського суспільства, серед членів якого домінують орієнтації на змішану економіку.

Так чи інакше, подальші розвідки потребують включення проаналізованих вище фактологічних показників громадянської активності в інструментарій опитувань з вибіркою (N=4000), яка б охоплювала достатню кількість (не менше 100 респондентів) кожної аналізованої групи за членством у певному типі громадських організацій чи участі у певному громадсько-політичному заході. Втіливши це, можна буде проаналізувати наявність чи відсутність модернізаційної спроможності громадянстького суспільства у цілому.

Джерела:

Вишняк, О. (2019). Динаміка ставлення громадян України до партійних систем. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 2, 160–168.

Резнік, О. (2020). Суб’єкти громадянських практик як підґрунтя демократичного транзиту України. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 1, 5–22.
_______________________

Цей матеріал представлено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва  в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.