Олександр Андрєєв,
студент 3-го курсу політології Одеського національного
університету ім. І. І. Мечникова,
практикант Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва
Майже щомісяця правоохоронні органи України повідомляють про нові затримання, пов’язані з шахрайством у «офісах» – злочинних кол-центрах, де по всій Україні працюють десятки тисяч переважно молодих людей. Проте ці «офіси» продовжують існувати як явище, яке свідчать про глибшу політичну та суспільну кризу, в яку Україна занурилась останніми роками. НАБУ та САП проводять спецоперації, Президент Зеленський вносить до парламенту нові законопроєкти, що посилюють відповідальність за діяльність кол-центрів, але чи цього достатньо, щоб подолати системну проблему шахрайства як сектору української економіки?
12 серпня 2026 року Національна поліція та генпрокурор Кравченко спільно повідомили про ліквідацію 94 шахрайських кол-центрів, під час якої було вилучено понад 2 млн доларів та інші цінності, 3300 комп’ютерів, 5200 сім-карт та інше майно, пов’язане з обманом людей. 2 вересня, Президент України Володимир Зеленський повідомив, що подасть до ВРУ законопроєкт, який передбачатиме жорсткіші покарання за організацію кол-центрів, роботу в них та залучення нових людей до шахрайської діяльності: 3–5 років за вербування, 5–10 років за роботу в такій організації або надання послуг чи приміщень для її роботи, 7–12 років за створення чи управління шахрайською організацією. А 4 вересня НАБУ та САП повідомили про спецоперацію вже в Офісі Генерального прокурора, під час якої розкрили причетність високопосадовців з Офісу Президента до «кришування» вищезгаданих кол-центрів.
У дослідженні від Глобальної ініціативи з протидії транснаціональній організованій злочинності (GI-TOC), зокрема з посиланням на інтерв’ю з експертом із платіжних систем та народним депутатом, зазначається: на сьогодні телефонне шахрайство поставлене на потік, у ньому бере участь щонайменше 60 000 людей, а сумарний щомісячний обіг коштів приносить його власникам 1 млрд доларів.
Фото сейфу з грошима, зроблене в рамках справи «Карфаген». Джерело: Національне Антикорупційне Бюро України та Спеціалізована Антикорупційна Прокуратура
Історія виникнення схем та світовий досвід
Явище масштабного телефонного шахрайства не є чимось новим. Історія кол-центрів, створена для обману довірливих громадян, почалася зовсім не в Україні, а в Ізраїлі на початку 2000-х років. Там під виглядом бірж «бінарних опціонів», було розроблено скрипти – сценарії вигаданих подій, за якими працюють шахраї – структуру організацій, схеми відмивання та легалізації вкрадених коштів. Звідти напрацьовані механізми спочатку перейняла Грузія, а на рубежі 2010-х років схема мігрувала в Україну. Тут вона діяла в глобальних масштабах, ошукуючи людей по всьому світу в промислових обсягах. Повномасштабне вторгнення призупинило злочинну діяльність, але лише на короткий час. Наприкінці 2022 року було повідомлено про понад 90 000 випадків шахрайства, що, найімовірніше, становить лише частину фактичних збитків.
Проте така схема не є унікальною для України – у країнах Південно-Східної Азії, зокрема Камбоджі та М’янмі, схожий алгоритм, який відомий як «pig butchering» – «забій свиней», було поставлено на потік в індустріальних масштабах. Офісні комплекси, що займають цілі райони міст, діють на сайтах знайомств та у соцмережах Австралії, Нової Зеландії та США, де вони знаходять самотніх та вразливих людей, завойовують їхню довіру та пропонують їм «вигідні можливості для інвестицій» на платформах та сайтах, що повністю контролюються шахраями та ніколи не виплачують обіцяні дивіденди. Чимало злочинних організацій викрадають іноземних студентів та туристів у цьому регіоні, змушуючи їх використовувати свої знання англійської мови на користь шахраїв, утримуючи їх при цьому в умовах, які можна охарактеризувати лише як сучасне рабство. Це стає можливим через слабкість органів центральної влади країни, захмарний рівень корупції та загальну нестабільність у регіоні, що посилюється громадянськими війнами та збройними конфліктами. На жаль, чимало з цих факторів присутні й в Україні.
Місто Шве Кокко у М’янмі, де переважно базуються шахрайські офіси. Джерело: Athit Perawongmetha для Reuters
Міф про «роботу проти ворога» та реальні жертви
Популярною тезою серед працівників та організаторів кол-центрів є «економічна робота проти ворога»: викрадаючи гроші у російських цивільних, вони заявляли про допомогу ЗСУ та підрив економічних спроможностей російського суспільства. Робота на ворожій території допомагала не лише морально виправдати злочини, але й уникнути правосуддя, адже після 2022 року міжвідомча робота між правоохоронними органами України та РФ повністю зупинилася. А через особливості українського законодавства без заяви з боку жертв злочинів притягнути шахраїв до відповідальності фактично неможливо.
Російські чиновники повідомляли про значні збитки: в лютому 2024 року кількість шахрайських дзвінків становила понад 8 млн щодня, порівняно з 300 тисячами за місяць до 2022 року. Проте українські ЗМІ через джерела у кіберполіції дещо спростовують ці наративи: за їхніми даними, лише близько 15 % усіх шахрайських дзвінків спрямовувалися на жертв серед росіян. Чимало з «офісів» не цуралися працювати не лише по країнах Європейського Союзу, але й по Україні, нерідко обираючи найвразливіших людей у свої жертви – пенсіонерів та внутрішньо переміщених осіб.
П’ять чинників привабливості України для «офісів» (дослідження GI-TOC)
Але чому Україна така приваблива для кол-центрів? Дослідження від Глобальної ініціативи з протидії транснаціональній організованій злочинності (GI-TOC) називає 5 основних чинників:
- Відкритість у поєднанні з безпекою. Кол-центри майже не приховують себе, коли шукають нових працівників: їхні оголошення про вакансії постійно можна побачити на сайтах пошуку роботи, а відео зсередини, які рекламують офіси як грошовиту та перспективну роботу, постійно набирають численні перегляди у TikTok та Instagram. Попри зовнішню відкритість, організатори схем вживають чимало заходів для гарантування безпеки: від поліграфів під час прийому на роботу до наповнених камерами приміщень з озброєними охоронцями та доступом по ключ-картках.
- Сувора ієрархія та кримінальні зв’язки. Кожен, хто працює у шахрайському кол-центрі, має чітко визначену роль та коло обов’язків: на найнижчих щаблях ієрархії знаходяться «холодники» – їхня роль полягає у механічному обдзвонюванні злитих баз даних та пошуку потенційних жертв. Коли потенційну жертву було знайдено, її передають «клоузерам» – більш досвідченим операторам, чиє завдання полягає в тому, щоб переконати жертву переказати кошти на рахунки злочинців; при цьому вони виступають у різних ролях – від співробітників служби безпеки банку, які повідомляють про підозрілі операції на рахунках жертви, до працівників спецслужб, які переконують жертву, що вона є частиною «спецоперації» та має допомогти оперативникам викрити вигаданих «шахраїв», а тим часом справжні шахраї викрадають її гроші. Ці схеми підтримуються численними допоміжними командами: від IT-департаменту, який розробляє інструменти для більш ефективної роботи, до відділу кадрів, які забезпечують постійний прилив нових працівників, та офіс-менеджерів. Адміністратори офісів керують потоком коштів та контролюють діяльність від імені власників, що стоять на чолі цієї ієрархії. Часто їм належить ціла мережа таких офісів, яка працює на користь організованих злочинних угруповань: одна з найбільших мереж контролюється угрупованням «Хімпром», яке розпочало свою діяльність з продажу синтетичних наркотиків; інша – дніпровським угрупованням «Дев’ятки», що має давні та усталені зв’язки з організованою злочинністю в регіоні ще з 1990-х років. Їхня діяльність характеризується особливою жорсткістю: систематичні штраф за найменші помилки, фізичні покарання за відмову працювати та суворий контроль за співробітниками, через що рядові працівники роками залишаються втягнутими у шахрайство, побоюючись розправи.
- Офіційний захист. Чинне законодавство передбачає звернення жертви перед тим, як може бути розпочато кримінальне провадження за статтею 190 ККУ «Шахрайство». Це часто не відбувається через транскордонний характер злочину та почуття сорому в потерпілих. Проте більш вагомим фактором є «кришування» діяльності кол-центрів правоохоронними органами. Ті кол-центри, які вирішують щомісяця платити хабарі за захист, можуть працювати без обмежень і завчасно отримують попередження про майбутні рейди. Ці обшуки не призводять до припинення діяльності: вже за кілька днів техніка та люди повертаються, а захист, оплачений в одному відомстві, убезпечує їх від інших рейдів завдяки взаємному обміну інформацією про «підлеглих».
- Міжнародний масштаб роботи. Розпочавши роботу на території Росії, шахрайські офіси швидко масштабуються, щоб працювати в заможніших країнах ЄС. Для цього вони наймають репетиторів з польської чи чеської мов або повністю переїжджають за кордон, залишаючи бенефіціарів в Україні. Транснаціональні розслідування значно важче доводити до винесення вироків через розбіжності в законодавствах різних країн.
- Широке використання технологій. Бази даних потенційних жертв купуються у даркнеті, а телефонування полегшується інтернет-телефонією та підміною номерів. Переконати жертв стає простіше завдяки підробці голосів та перекладу розмови в реальному часі за допомогою ШІ. Кошти переказуються через фальшиві додатки, а виводяться через «дропів» та анонімні криптогаманці.
Законодавчі прогалини та судова безкарність
Притягненню до відповідальності винних перешкоджають і особливості законодавства. Повертаючись до серпневих обшуків, було викрито 1794 готових місця операторів шахрайських кол-центрів, проте про підозру повідомили лише 26 особам – майже 70 місць на одну підозру.
По-перше, стаття 55 КПК передбачає, що потерпілий є процесуальною, а не статистичною фігурою розслідування – тобто без його заяви встановити розмір збитків неможливо. Потерпілі з Чехії, Литви чи Німеччини часто відчувають сором і не звертаються до правоохоронців, тож за статтею 190 «Шахрайство» можливо покарати лише тих, проти кого є пряма доказова база.
Є ще один механізм: стаття 255 ККУ, яка карає за участь у злочинній організації позбавленням волі з конфіскацією майна на строк від п'яти до дванадцяти років. Але щоб застосувати її, потрібно йти не вшир, до потерпілих, а вгору – до структури угруповання. Найчастіше у правоохоронців немає мотивації йти до бенефіціарів «офісів» через ризики, які це створює для усталених корупційних схем. Шоста частина 255 статті, що дозволяє звільняти від кримінальної відповідальності рядового учасника за показання проти організаторів, майже ніколи не застосовується. Стаття 209 (відмивання коштів) також рідко згадується у справах, хоча її можна було б використати для ліквідації юридичних осіб, що орендують приміщення під «офіси».
За даними OpenDataBot, з початку 2022 року було винесено 18 вироків у справах про шахрайські кол-центри. 10 таких рішень ухвалили в Дніпропетровській області, по два – у Харківській, Одеській, Закарпатській, по одному – в Києві та Київській області. Але лише у двох із них обвинувачені отримали реальні терміни ув'язнення. У 12 випадках засуджених звільнили з випробувальним терміном.
Вербуючи молодь від 14 до 28 років, організатори додатково захищають себе, адже відповідальність за шахрайство настає з 16 років, а стаття 304 «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність» до вербувальників фактично не застосовується.
Судове засідання у справі «Карфаген». Фото Оксани Максимлюк для Радіо Свобода
Законодавчі ініціативи проти корупційної реальності: операція НАБУ «Карфаген»
Нове законодавство, анонсоване Президентом та підготовлене заступником керівника Офісу Президента Олегом Татаровим (законопроєкти 16013 та 16014), вносить до ККУ дві нові статті, спрямовані проти «дропів» та «електронно-комунікаційних шахрайських організацій». За створення такої організації передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років; за участь або допомогу – до 10 років; за вербування – до 5 років, а для службових осіб, які сприяють їхній діяльності, – до 12 років, а також заборона обіймати державні посади. Це дасть змогу силовикам діяти ще на етапі створення структури, проте їхня реальна ефективність залежатиме від готовності застосовувати норми проти вигодонабувачів.
І з огляду на нещодавню операцію НАБУ «Карфаген» щодо цього виникають обґрунтовані сумніви. На базі Офісу Генерального прокурора діяльність таких «офісів» системно покривалась, чорні доходи легалізовувались, а мільйонні хабарі отримувались. Заступник начальника департаменту міжнародного співробітництва ОГП Сергій Кропива разом зі своїми спільниками організував злочинну групу, яка «кришувала» роботу «офісів», відмиваючи прибутки через нерухомість, коштовності та авто. Генеральний прокурор Руслан Кравченко заявив, що йому було невідомо про дії підлеглих, проте 7 вересня подав у відставку. А вже 14 вересня стало відомо, що Руслан Кравченко наказав сам собі поїхати у закордонне відрядження, попередньо оголосивши підозру директору НАБУ Семену Кривоносу у підробленні документів у кримінальній справі 2008 року. Через це залишаються певні сумніви щодо того, чи справді Руслану Кравченко не знав про дії своїх підлеглих і чи діяв він доброчесно під час операції НАБУ.
Руслан Кравченко. Джерело: Офіс Генерального Прокурора України
Суспільна деформація: «лімітована мораль» та психологічна криза
Чому кол-центри набули такої масовості в Україні та отримали «кришування» влади за мовчазної згоди суспільства? Проблема зв’язків влади з криміналом не нова; її підсилює «ручне» управління інституціями та дефіцит доброчесних кадрів. Проте сам факт викриття масштабної схеми антикорупційними органами є ознакою прогресу та дає привід для обережного оптимізму.
Натомість питання суспільної прийнятності роботи в цих «офісах» викликає набагато більше занепокоєння. В індустрії працюють близько 60 000 людей, переважно молодь до 30 років, яка отримує від однієї до трьох тисяч доларів на місяць – захмарні суми для воєнної економіки. Щодня йдучи на компроміс зі своєю совістю, вони не створюють доданої вартості й набувають навичок, непридатних для легального сектору. Психоаналітик Юрій Прохасько називає цю категорію молоді «невротиками, які культивують в собі синдром жертви»: спостерігаючи за незаконним збагачення старших, вони виправдовують свої злочини «несправедливістю світу». Є побоювання, що звичка маніпулювати та обманювати залишиться з цими людьми на довгі роки.
«Працівник скам-офісу швидко звикає до тіньових надприбутків, отримуючи, наприклад, 2000 доларів на місяць замість стандартних 20 000 гривень на легальній посаді. Звикання до швидких грошей діє як наркотик і робить повернення до чесної праці психологічно неможливим. Вони будуть й далі шукати легких грошей і у підсумку прийдуть працювати до тих, хто вже ошукує громадян України», – підсумовує Юрій Прохасько. articles/2026/09/07/8052180/)
Юрій Прохасько. Фото Ірини Середи для The Ukrainians
Журналістка Тетяна Трощинська звертає увагу на корінь проблеми – «лімітовану мораль», де «для своїх» дозволено все, а зовнішнє коло сприймається як об'єкт наживи.
«Корупція ж чому є соціальною хворобою? Бо це не просто системне використання службових повноважень чи можливостей, а й подвійні стандарти в суспільстві, щоденна її нормалізація. Це те, який ідеал щоденного співжиття в державі ми показуємо власним дітям.» «Але найскладніше для усвідомлення – те, що держава та її інститути завжди уособлюють колективно нас усіх. І змінюються лише тоді, коли наш поріг терпимості до моральних і правових переступів змінюється», – переконана журналістка.
Тетяна Трощинська. Джерело: Facebook-сторінка Тетяни Трощинської
Шляхи вирішення: міжнародний досвід та технічні інструменти
Що робити з проблемою шахрайських кол-центрів? Дослідження GI-TOC пропонує такі напрямки:
– Перешкоджання відкритій діяльності (моніторинг оголошень про найм, посилення відповідальності орендодавців, інформаційні кампанії);
– Закриття мереж, а не окремих кімнат (розслідування діяльності бенефіціарів та посилення кримінального законодавства);
– Руйнування офіційного «захисту» (притягнення до відповідальності посадовців-покровителів усіх рівнів);
– Спрощення міжнародної взаємодії між правоохоронцями;
– Використання технологій (антифрод-системи у банках та координація протидії із застосуванням ШІ).
Міжнародний досвід пропонує готові технічні рішення: верифікацію номера оператором до виклику абонента (США, Швейцарія), аналіз ризикованої поведінки телефонного номера (Велика Британія), офіційні реєстри суб’єктів масових розсилок (Індія).
Адвокат Сергій Острик пропонує запровадити в Україні технічні обмеження системи зв'язку: закріпити масові дзвінки лише за схваленими юридичними особами, а для приватних номерів ввести ліміти на кількість нових унікальних контактів. Це дозволить паралізувати спам-обдзвони, не обмежуючи свободу звичайних громадян і не втручаючись у таємницю розмов.
Мімікрія бізнесу та потреба у політичній волі
Поки тривають дискусії, організатори «офісів» оперативно перебудовують роботу: переходять на дистанційний формат у квартирах через Starlink, збираючи співробітників лише епізодично. Вербувальники активно пропонують релокацію до Болгарії, Туреччини чи Кіпру, обіцяючи нелегальний перетин кордону та житло. Вони прагнуть зменшити публічність, щоб уникнути уваги європейських спецслужб.
Очевидно, що без стратегічного підходу до усунення вразливих місць і помилок Україні не вдасться подолати «офісну» індустрію. Доки європейські партнери вимагають конкретних дій, а правоохоронці проводять показові затримання, отримуючи частку від незаконних доходів, шахраї за лічені дні повертаються на робочі місця або дещо змінюють організаційну структуру, залишаючи грошові потоки та кінцевих бенефіціарів у безпеці. Щоб остаточно не перетвориться на М’янму серед Європи, Україні потрібен системний підхід до боротьби зі злочинними кол-центрами, але будь-які зусилля в цьому напрямку приречені на провал без ключового фактору – політичної волі боротися з цими операціями. Допоки політичні еліти не захочуть боротися з індустрією, яка їх годує, усі затримання та нові законопроєкти залишатимуться лише імітацією бурхливої діяльності, позбавленою змісту та наслідків. А оскільки політичні еліти є прямим продуктом вибору та рішень громадян, політична трансформація вимагає трансформації суспільства.
Нетерпимість до корупції на всіх рівнях, увага до політичної репутації, вимоги більшої підзвітності стануть ключем у подоланні як цієї, так і численних інших проблем, від яких потерпає сучасна Україна. Це складний, довгий та болючий процес, і простих рішень тут немає ані в мене, ані в будь-яких дослідників. Відповіді на ці питання маємо дати усі ми, як громадяни, як суспільство і як держава.
