Україна у фокусі: український демократичний барометр-2009

325
18/09/2009

Проект „ Україна у фокусі: український демократичний барометр

В Україні відбуваються складні і суперечливі процеси розбудови демократії. Події в Україні, звичайно, постійно обговорюються експертами, журналістами та представниками громадських організацій. Проте явно відчувається відсутність системного аналізу подій, об’єктивних оцінок, які давали б змогу відстежувати динаміку розвитку ситуації в Україні. Очевидно, що потрібне системне і регулярне осмислення ситуації в Україні, на основі чітко виокремлених критеріїв та показників.   

Фонд «Демократичні ініціативи» розпочинає проект «Україна у фокусі: український демократичний барометр». Він побудований за принципом і методологією словацького проекту „IVO Barometer”, що його розробила і успішно реалізує громадська організація „Інститут громадських справ”.

Головна мета проекту  „Український демократичний барометр” -  регулярна оцінка якості демократії та руху України у напрямі до європейської інтеграції, визначення „больових точок” демократичного розвитку та їх широке громадське обговорення.   

 
Методологія реалізації проекту
 

Основний метод виконання проекту – метод експертних оцінок. Групи, що складаються з відомих фахівців, на підставі детальної методології оцінюватимуть головні тренди розвитку у п’яти ключових сферах: демократичні інституції та демократичний процес; законодавство; захист та дотримання прав людини; медіа та міжнародна політика в євроінтеграційному та трансатлантичному аспекті.

У кожній із сфер будуть виділені ключові події, що сталися за 3 поточні місяці, які будуть оцінені за 5-бальною системою з точки зору того, наскільки розвиток ситуації у країні наближається (чи віддаляється) до розвиненої консолідованої демократії, а за напрямом „міжнародна політика” – наскільки розвиток ситуації наближається (чи віддаляється) до вступу України до Європейського Союзу.   Рейтингова оцінка 5,00 виражає оптимальний стан якості демократії за стандартами і порівняльними критеріями, що застосовуються в Європейському Союзі і Раді Європи в сфері стабільності інституцій, політичної демократії, прав і свобод людини.

Результати „Барометра” оприлюднюватимуться щоквартально, причому окремо за кожним напрямком, на «круглих столах» із залученням фахівців відповідної сфери, представників владних інститутів, політиків, журналістів. Також результати розсилатимуться у вигляді прес-релізів та розміщуватимуться на сайті Фонду „Демократичні ініціативи”.  Наприкінці року на підставі поточних звітів та рейтингів буде підготовлено річний звіт і річний рейтинг, які видаватимуться книгою і презентуватимуться на конференції „Україна на шляху до демократії”.

 

I. Демократичні інституції і правова держава

Рейтингова оцінка «Українського демократичного барометра» у сфері «Демократичні інституції і правова держава» за період 1 січня – 30 червня  2009 року є 2.30.

Фонд «Демократичні ініціативи» у цій частині проекту оцінює ключові аспекти діяльності державних інституцій з позицій їх ефективності та демократичності.

Автори основного аналізу:
Ірина Бекешкіна
Антоніна Колодій
Ростислав Павленко
 

Діяльність державних інституцій у першій половині 2009 року перебувала під впливом, з одного боку, фактичного початку президентської виборчої кампанії, з другого – розгортання фінансово-економічної кризи. Ці два чинники спричиняли протилежні впливи на державну політику: боротьба із кризою мала спонукати до об’єднання усіх політичних сил та гілок влади навколо вироблення і реалізації антикризових програм та заходів, а переддень виборчих перегонів, навпаки, зумовив  загострення політичної боротьби.

Події першої половини 2009 року свідчать, що Україна фактично перебуває на середині шляху до укорінення  демократії. В Україні вільно діє громадянське суспільство та політичні партії, щодо змісту політичних рішень відбувається дискусія, у якій вільно беруть участь різні політичні сили, а ЗМІ мають змогу донести і в цілому доносять до суспільства різні точки зору.  

З іншого боку, інституційний конфлікт, закладений у чинну редакцію Конституції, і неможливість його вирішити у законний спосіб, призводять до постійного протистояння по кількох лініях (між органами виконавчої влади, між парламентськими фракціями, між парламентом і виконавчою владою тощо) – що підриває ефективність державної політики.

Залишаються нереформованими судова і правоохоронна системи, що зберігає невирішеність проблеми корупції і ускладнює практичний захист громадянами своїх прав у разі їх порушення.

 

1.Верховна Рада. Середня експертна оцінка ефективності та демократичності діяльності Верховної Ради:  1.5. 

 

Верховна Рада перебувала в стані спорадичного  блокування сесійних засідань; продовжувалось голосування 2-6 картками (через високий «абсентеїзм» депутатів); нормою стало прийняття законів із завідомо неконституційними положеннями; зовсім не враховується точка зору Президента; дебати з принципових питань державної політики були  практично відсутні; представницькі функції реалізовувались мінімально; набула поширення таємність узгоджуваних принципових законопроектів (як то про внесення змін до Конституції України); тимчасові слідчі комісії створювались за принципом вибірковості (справа про недостойну поведінку міністра Луценка так і не була належним чином розглянута, тоді як справі про отруєння Ющенка, яка вже тривалий час розслідується прокуратурою, надано скандального характеру). Більшість у Верховній Раді формально існувала, реально ж потрібна для ухвалення рішень кількість голосів у більшості була відсутня, отже ухвалення рішень залежало від ситуативних підкилимових домовленостей.

Низка обіцяних важливих для суспільства законопроектів не була прийнята (або навіть запропонована до розгляду). Це комплексні зміни до бюджету 2009 р. (його перегляд), антикризове законодавство (ухвалення програм розвитку), зміни до Конституції, обмеження недоторканності депутатів та пільг, якими вони користуються, гострі кадрові питання, питання соціальних стандартів та інші. Прийняті закони викликають сумнів щодо їх конституційності. Так, ухвалений ВР Закон «Про вибори Президента» перебуває на розгляді в Конституційному суді; Закон про тимчасові слідчі комісії отримав негативну  оцінку Конституційного Суду. Особливо авантюрною була спроба призначити – всупереч Конституції – вибори Президента країни на 25 жовтня 2009 р., скасоване КС.

 

2. Кабінет Міністрів та Прем’єр-Міністр України. Середня експертна оцінка ефективності та демократичності діяльності уряду: 2.50.  

 Уряд перебував у складному становищі через економічну кризу, з одного боку, та через відсутність твердої коаліційної більшості у парламенті, з іншого.

2009 рік для уряду почався з ухвалення (поганого, за оцінкою його авторів) бюджету з подачі Прем’єра, який мав бути переглянутий до травня 2009 р. (чого не сталося) та «газової кризи», яка в повну силу виявила конфронтацію прем’єра та Президента.

Уряд так і не представив ані  програми своєї діяльності взагалі, ані антикризової програми зокрема. Обіцяні програми, що мали збільшити зайнятість і допомогти подолати кризу, залишились обіцянками через катастрофічний брак коштів. Антиінфляційні заходи невідомі широкому загалу.

Незадовільною була кадрова політика уряду (його функціонування без чотирьох ключових міністрів – фінансів, закордонних справ, оборони та транспорту), недостатньо об’єктивний та обґрунтований вибір кандидатів на звільнення, «покривання» лояльного міністра внутрішніх справ Луценка.

Головним успіхом діяльності уряду було уникнення дефолту, який прогнозували Україні міжнародні експерти, своєчасна виплата пенсій та зарплат у бюджетній сфері, відсутність масових акцій соціального протесту. Успіхом у діяльності уряду можна вважати  і співробітництво уряду з МВФ та отримання позик, що дозволило виплачувати пенсії та зарплати у бюджетній сфері. Загалом позитивно було розв’язано питання про проведення в Україні «Євро-2012».

 
 

3. Президент. Середня експертна оцінка ефективності та демократичності діяльності Президента: 2.25 бала.  

Роль глави держави мінімізована й поставлена в ситуацію невизначеності конституційними змінами 2004 р., різко впала ще й через чинники особистісного плану, а також через характер української політики, серцевину якої становлять міжособистісні стосунки та інтриги політиків. Враховуючи сучасні рейтинги Ющенка, можна сказати, що маємо Президента, з яким перестали рахуватися основні політичні гравці.

Попри вказані від’ємні характеристики Президент відігравав  позитивну роль в системі стримувань і противаг (блокуючи наявними в нього засобами і в демократичний спосіб) різноманітні антидемократичні інтенції та дії інших політичних акторів, виступаючи з пропозиціями (часом доволі слушними, хоч і мало результативними через вказані вище причини). Конституційні пропозиції президента загалом демократичні. Водночас спірними для суспільства є пропозиції впровадження двопалатного парламенту та пожиттєвого членства у верхній палаті колишніх президентів.  

 

4. Партійна система:  Середня експертна оцінка ефективності та демократичності діяльності партійної системи: 2.0.  

В Україні діє багатопартійна система – із правом і реальною можливістю політичних сил брати участь у змаганні за владу. Однак рівень внутрішньопартійної демократії залишається порівняно низьким через залежність партій від спонсорів, які здебільшого орієнтуються на керівництво. Централізації партій сприяє також виборче законодавство, яке допускає "закриті списки" – фактично, дає на відкуп самим партіям (де факто – керівництву) право визначати коло осіб, які отримують мандати в представницьких органах.

Закритість політичних партій посилює притаманну пострадянській політичній культурі втаємниченість партійних процесів та схильність лідерів до кулуарних змов. Особливо яскраво це проявилося під час спроби керівництва ПР і БЮТ домовитись про перерозподіл влади і впливів у країні, змінивши Конституцію – зокрема, відмовившись від усенародного обрання Президента, запровадивши неприродну систему "у два тури" на парламентських виборах за пропорційною системою. Проект передбачав концентрацію виборчих і судових повноважень у руках новоствореної вертикалі органів, а також можливість закривати ЗМІ "за поширення недостовірної інформації". Утім, глава ПР В.Янукович прийняв рішення відмовитись від ухвалення такої Конституції, віддавши перевагу участі у загальних президентських виборах. Майже все, що стосувалося створення «широкої коаліції», процесуально не відповідало стандартам демократії.

 

5. Громадянське суспільство: Середня експертна оцінка ефективності та демократичності діяльності громадянського суспільства:3.25.

В Україні, згідно із статистичними даними, зареєстровано близько 50000 громадських організацій. Експерти вважають, що реально діючими з них є 10%. Діяльність громадських організацій чинить певний вплив у першу чергу на формування громадської думки і через це – на органи влади. У квітні відбулися збори Громадянської Асамблеї України, на якій зібралися представники 400 організацій, які виробили і представили свої вимоги до влади. Особливо сильним у громадському секторі є експертне середовище. Проте громадянське суспільство значною мірою існує «саме по собі», до його голосу мало прислухаються представники влади. В країні діє свобода думки і слова, публікації ЗМІ впливають на прийняття рішень органами влади. Існує свобода акцій протесту. Однак корумпованість правоохоронної і судової систем не дозволяють вповні домагатися скасування актів влади, які обмежують права і свободи людей.

Істотною перемогою громадянського суспільства слід вважати зрив кулуарних домовленостей БЮТ та Партії регіонів щодо недемократичних змін до Конституції. Саме публікація відомостей у ЗМІ (про переговори між представниками ПР і БЮТ, обставини цих переговорів, а згодом – спільно підготовленого проекту Конституції) викликала широкий суспільний резонанс і протест, і сприяла зміні планів головних фігурантів. Таким чином, і важливість громадської думки для політиків, і роль ЗМІ у її формуванні були підтверджені.

ІІІ. Захист та дотримання прав людини

Експертна група:

Євген Захаров

Володимир Яворський

 
Загальна середня рейтингова оцінка за 2009 рік – 2.20 бали (за 5-бальною шкалою)
 

січень-червень 2009 року – 2.30

липень-грудень 2009 р. – 2.10
 

У 2009 році  ситуація з правами людини була строкатою і мозаїчною.
З одного боку, в країні панувала політична криза, яка не давала проводити необхідні реформи – конституційну, судову, кримінальної юстиції, адміністративну тощо. Боротьба політичних опонентів за владу призводила до політизації будь-якого питання, коли кожен крок органів влади, новий законопроект чи кадрове призначення оцінювалися тільки з точки зору отримання переваг у політичній боротьбі. Ця боротьба вкрай негативно позначилася на керованості державного апарату й призвела до посилення незаконних дій місцевих влад, які майже не звертають увагу на рекомендації центральної влади. Наприклад, в Харкові був ліквідований міський протитуберкульозний стаціонар на 675 ліжок, хоча усі центральні органи рекомендували не робити цього.

До політичної кризи додалася повномасштабна економічна криза, яка боляче вдарила насамперед по бідним верствам населення і середньому класу. Бідним стало ще важче виживати внаслідок росту цін та інфляції, збільшення тарифів на комунальні послуги і відсутності адекватного державного соціального захисту, вони стали ще більш залежними від своїх роботодавців, відносини з якими іноді нагадують феодальні.

У цих умовах стан з економічними та соціальними правами людини в цілому міг тільки погіршитися, тим більше, що забезпечення і захист прав людини не були пріоритетами для влади. Як і в 2007-2008 роках, уряд знову призупинив реалізацію економічних і соціальних прав у бюджеті на 2009 рік всупереч рішенню Конституційного суду щодо заборони зупинення реалізації прав щорічним законом про бюджет.

З другого боку, наявність політичної конкуренції й певного рівня свободи слова позитивно позначаються на самосвідомості суспільства, яке стає більш зрілим і тверезомислячим.

Правозахисні організації міцнішали, вони примусили рахуватися органи влади зі своїми оцінками й пропозиціями і змогли в деяких питаннях домогтися певних змін на краще. Можна навести десятки прикладів успішних дій правозахисників, але ці успіхи губляться в загальному величезному масиві порушень прав людини. Унаслідок цього зберігається загальна оцінка населенням свого стану як незахищеного. Спроможність правозахисних організацій стала достатньою, щоб примусити державу враховувати їхню позицію, але є далеко недостатньою для зміни загального ставлення держави до проблем прав людини, для того, щоб привчити державу поважати права людини.

Слід відзначити певний прогрес в МВС, де динамічно і успішно працювала нова інстиуція, створена в 2008 році, – Управління моніторингу прав людини в діяльності МВС. Звичайно, це не може кардинально вирішити проблеми з правами людини в МВС, які є найбільш важкими в сфері прав людини – свавільні затримання і арешти, незаконне насильство, спрямоване на отримання зізнання у скоєнні злочину, в тому числі, катування тощо. Проте діяльність нового Департаменту вже стала інструментом для виявлення цих порушень, оприлюднення інформації про них, захисту жертв порушень і вивчення умов, які сприяють таким порушенням. Управління моніторингу дотримання прав людини, громадські ради з питань забезпечення прав людини та мобільні групи з моніторингу дотримання прав і свобод утворюють нову єдину систему відомчого та громадського контролю за дотриманням прав людини в діяльності ОВС.

Зауважимо, що в порівнянні з новою державною установою захисту прав людини аналітична та інформаційна діяльність іншої національної інституції з прав людини, яка працює вже 10 років, – українського омбудсмана – залишає бажати кращого. Доповіді про стан з правами людини і основоположними свободами в Україні, які обмудсман має, згідно з законом, готувати й оприлюднювати щорічно, відсутні вже чотири роки.

На жаль, огляд позитивних тенденцій у сфері прав людини на цьому можна завершити. Решта тенденцій були суто негативними. І насамперед слід відзначити зростаючу неповагу політичних сил до інституту правосуддя та принципів верховенства права, намагання використати суди для політичних переваг і незаконні дії відносно судів у випадках, коли ухвалені рішення суперечать політичним інтересам. Вже декілька років парламент не приймає законопроекти, спрямовані на реалізацію Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду.

Залишається великою проблемою виконання судових рішень: щорічно понад 70 % судових рішень у цивільних справах не виконується. Щорічно більше 80% рішень Європейського суду з прав людини стосуються порушення п. 1 статті 6 Європейської конвенції саме внаслідок невиконання судових рішень, зокрема, про виплату боргів по заробітній платні чи іншим виплатам державними та іншими підприємствами й установами. І держава за п’ять років не зробила нічого, щоб змінити процедуру виплати боргів і виплатити людям зароблені ними кошти.

У першій половині 2009 року посилила свою діяльність Національна комісія з питань суспільної моралі. На нашу думку, її рішення були необґрунтованим та непропорційним втручанням у здійснення свободи вираження поглядів, ці втручання не відповідали жодній невідкладній суспільній потребі

Стабільно поганою залишається ситуація в Державному департаменті з питань виконання покарань, який ретельно охороняє свою закритість і безкарність. Це єдиний орган державної влади в Україні, який практично не змінився за роки незалежності, залишається не реформованим і виглядає суцільним анахронізмом.

Інші правоохоронні органи також потребують реформування, особливо органи прокуратури, які мають повноваження, що викликають конфлікт інтересів, і виконують не властиві їм функції загального нагляду.

Продовжувалися брутальні порушення права власності, зокрема, незаконні захвати земель чи іншої власності всупереч закону, бажанню і рішенням місцевих територіальних громад чи власників. Там, де голови селищних рад опиралися незаконному захопленню землі, проти них фальсифікували кримінальні справи, як, наприклад, справа Володимира Маруняка та інших сільських голів у Херсонській області.

 

Протягом другої половини 2009 року стан з правами людини та основними свободами продовжував погіршуватися. Напередодні президентських виборів загострилася політична боротьба, і права людини остаточно перестали бути пріоритетом і для влади, і для опозиції. Посилювалися небезпечні для прав людини тенденції, які спостерігалися і раніше: порушення Конституції і перевага мотивів політичної доцільності над принципами права; посилення інформаційної закритості і непрозорості дій влади, за якими завжди ховається корупція; зневага до судової влади і інституту правосуддя в цілому; намагання політичних сил використати судову владу в своїх інтересах, включення її в політичну боротьбу, що призвело до серйозного послаблення судової влади; намагання політичних сил використати правоохоронні органи для боротьби із своїми опонентами, це мало наслідком політизацию правоохоронних органів; зменшення загального рівня політичної свободи; подальше погіршення соціально-економічного становища більшості українців внаслідок економічної кризи і неспроможності органів влади та місцевого самоврядування виконувати належним чином свої обов’язки; збільшення і так надто великої різниці в рівні життя між бідними та багатими.

Відсутність інформаційної відкритості, прозорості та підзвітності влади суспільству, необґрунтоване засекречування інформації й обмеження свободи інформаційного обміну уявляються чи не найбільш небезпечними для майбутнього країни в порівнянні з іншими порушеннями прав людини. Інформаційна сфера є основою, на якій базуються всі політичні, адміністративні, економічні та й просто будь-які рішення в царині галузей людської діяльності.

У другій половині 2009 року остаточно з’ясувалося, що більшість місцевих рад та їх виконавчих органів всупереч ст. 28 Бюджетному кодексу так і не оприлюднили бюджети 2009 року, детальні звіти про виконання місцевих бюджетів 2008 року; як і раніше, ховається інформація про виділення земельних ділянок, Генеральні плани розвитку міста тощо.

Головною передумовою дотримання прав людини та основних свобод є сильна і незалежна судова влада. Відсутність поваги до правосуддя, механізмів підтримки незалежності судів, їхнього авторитету перетворюють захист прав людини на ілюзію. Наприкінці 2009 року повага до судової влади  впала до мінімуму, оскільки політики, бажаючи забезпечити контроль над судами перед виборами, втягнули вищі суди в непристойну боротьбу за повноваження, посади, печатки тощо. У другій половині 2009 року неповагу до правосуддя виявив Верховний суд України, коли його палата у кримінальних справах проігнорувала рішення Європейського суду з прав людини у справі «Яременко проти України».Яременко під катуваннями зізнався у вбивстві, якого він не скоював.Європейський суд визнав суттеві порушеннястатті 6 Європейської конвенції, яка захищає право на справедливий суд

Практика застосування катувань й інших форм поганого поводження та свавільні чи необґрунтовані затримання та арешти правоохоронними органами залишається системним порушенням прав людини в Україні. Відсутність ефективного розслідування з боку прокуратури, визнана в багатьох рішеннях Європейського суду з прав людини, відсутність належного судового контролю щодо способу отримання зізнань та інформації та достатніх повноважень судів щодо виключення доказів, отриманих з використанням катувань та інших форм поганого поводження, сприяє створенню атмосфери безкарності, за якої катування та інші види незаконного насильства перетворюються у рутинну практику. За даними національного соціологічного дослідження цього явища, проведеного Харківською правозахисною групою разом з Харківським інститутом соціальних досліджень, за рік правоохоронцями піддається різним видам незаконного насильства близько 600 тисяч мешканців України.

В серпні 2009 року було змінено керівника Державного департаменту з питань виконання покарань, і новий голова Департаменту Олександр Галинський публічно заявив, що буде будувати свою роботу у співпраці з громадськими правозахисними організаціями. Він навіть звільнив за побиття засуджених декількох керівників установ на вимогу цих організацій. 29 вересня були проведені в приміщенні Департаменту громадські слухання, присвячені правам засуджених в установах виконання покарань, які висвітлили дуже велику кількість проблем у забезпеченні прав засуджених і важкість їх вирішення.

Протягом другої половини 2009 року істотним був вплив  Управління моніторингу прав людини в діяльності МВС. Сотні людей отримали допомогу від його працівників у поновленні порушених прав. Управління стало певним запобіжником порушень прав людини в МВС, завдяки його діяльності із моніторингу міст позбавлення волі, підпорядкованих МВС, в останніх були поліпшені умови утримання, що відзначається і експертами, і позбавленими волі

Загалом слід  констатувати, що в країні за певними винятками відсутня цілісна системна політика щодо покращення становища із правами людини і основоположними свободами. Намагання правозахисних організацій, окремих підрозділів і окремих державних службовців з МВС і Міністерства юстиції, Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права  покращити ситуацію мають наслідком певний прогрес, але політична криза, загальне ставлення політичних сил до прав людини як до чогось другорядного і незначущого порівняльно з політичною доцільністю не дають домогтися системних змін на краще

Підсумовуючи, ми змушені констатувати, що в країні за певними винятками відсутня системна політика щодо покращення становища із правами людини і основоположними свободами. Намагання правозахисних організацій, окремих підрозділів і окремих державних службовців з МВС і Міністерства юстиції, Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права покращити ситуацію мають наслідком певний прогрес, але політична криза, загальне ставлення політичних сил до прав людини як до чогось другорядного і незначущого порівняльно з політичною доцільністю не дають домогтися системних змін на краще.

 

Експертні оцінки дотримання прав людини в Україні (за 5-бальною шкалою)

 

1.   Достатня правова забезпеченість захисту прав людини в Україні  

Середня експертна оцінка: 2.30

(2.35 – перше півріччя, 2.25 – друге півріччя)
В Україні зберігається недостатньо високий рівень законодавчого забезпечення прав і свобод. У багатьох положеннях українське законодавство не відповідає міжнародним стандартам прав людини. Також бракує ефективних процесуальних норм, що встановлювали б належну процедуру реалізації багатьох прав і свобод.
Найбільше проблем в законодавстві пов’язані з діяльністю правоохоронних органів і судів.
В Україні відсутнє законодавче поняття „дискримінація”, а тим більше механізмів боротьби з дискримінацією.
Законодавство про об’єднання громадян не відповідає статті 11 Європейської Конвенції про захист прав людини.
У парламенті розглядалися низка законопроектів, що обмежують права людини. Зокрема, про мирні зібрання. Не були розглянуті необхідні проекти законів «Про громадські організації», «Правову допомогу», судову реформу. Був прийнятий надзвичайно небезпечний закон про вилучення землі для суспільних потреб.

2. Дотримання у суспільстві законів, що стосуються захисту прав і свобод   

Середня експертна оцінка: 1.90

(2.0 – перше півріччя, 1.80 – друге півріччя)
Не виконання законодавства та відсутність ефективних механізмів примусу такого виконання є однією з базових проблем. Законодавством нехтують на всіх рівнях влади від органів місцевого самоврядування до Президента та Прем’єр-міністра, законодавча, виконавча та судова гілка влади. Це зумовлено не чітким правовим регулюванням та відсутністю визначення чітких процедур реалізації багатьох прав і свобод. Проблемою є значною мірою те, що у особи немає ефективних механізмів примусити органи влади виконувати законодавство. Навіть отримавши рішення суду, людина не може захиститися, оскільки біля 70 % усіх рішень судів в цивільних, господарських та адміністративних справах не виконуються. Ця проблема визнана системною європейським судом з прав людини і визнається порушенням з боку України в біля 80 % справах, що розглядаються в цьому суді проти країни. Уряд продовжує щорічне порушення прав і свобод шляхом прийняття закону про державний бюджет, окремі положення якого потім щорічно скасовуються Конституційним судом України.
У другій половині 2009 року у зв’язку з виборами та епідемією грипу агострилися суспільні конфлікти, що призвело до деякого збільшення порушень прав людини.

 

3. Ефективність діяльності державних органів та спеціалізованих інституцій, спрямована на захист прав і свобод людей 

 

Середня експертна оцінка 2.20

(2.20 – перше півріччя, 2.20 – друге півріччя)
Правоохоронні органи функціонують як каральна система з інквізиційним кримінальним процесом, в якому на системному рівні нехтуються права і свободи особи.
Достатньо слабкі повноваження омбудсмена та його пасивність у захисті прав і свобод зумовлюють незначну ефективність парламентського контролю за правами людини.
Громадські організації в своїй діяльності обмежені в діях застарілим законом про об’єднання громадян, що забороняє їм багато видів діяльності. Проте вони відіграють з кожним роком все більшу роль у формуванні державної політики в сфері прав людини.
Ситуація в МВС виглядала мозаічною: позитивні кроки з однієї сторони по контролю за органами внутрішніх справ поєднувалися з продовженням системної практики катування, жорстокого поводження, незаконних затримань, обшуків і вилучень приватного майна. МВС не відігравало центральної ролі роль у захисті особи від посягань на її життя, здоров’я та майно. Ефективність правоохоронних структур понижувалася високим рівнем корупції.

Серед різних інституцій, що їм належить стояти на захисті прав та свобод людей, найвищу оцінку отримало Управління моніторингу прав людини в діяльності МВС (3.50) та громадські організації (2.50). Найнижчу оцінку отримала Національна комісія з питань суспільної моралі (1.25), яка обмежує права і свободи і взагалі не може вважатися інституцією, що захищає права людини. Низькі оцінка отримали також прокуратура (1.50), Міністерство внутрішніх справ (1.50).

 

4. Дотримання у суспільстві політичних прав і свобод (свобода мирних зібрань і свобода асоціацій, право на участь в управлінні, право обирати і бути обраним)

Середня експертна оцінка 2.80

(3.0 – перше півріччя, 2.60 – друге півріччя)
У країні зберігається достатньо високий рівень політичної свободи. Відсутні приклади переслідування осіб за політичні погляди.
Водночас восени 2009 рок Кабінет Міністрів змінив правила формування громадських рад при органах влади. Фактично створювати їх стало не можливо. Це істотно зменшило можливість неурядових організацій та громадян впливати на державну політику.

 

5. Дотримання у суспільстві громадянських прав і свобод (свобода думки, совісті і релігії, свобода поглядів, свобода слова, свобода інформації)

Середня експертна оцінка 2.32


(2.50 – перше півріччя, 2.15 – друге півріччя)
Достатньо позитивною є практика реалізації свободи мирних зібрань, хоча ситуація погіршилася у порівнянні з 2005-2007 роками.
Проте багато проблем є зі свободою об’єднань. Існують значні законодавчі обмеження діяльності об’єднань громадян, що зберігаються з 1991 року. Відсутня підтримка діяльності громадських об’єднань.
Частішають приклади переслідування активістів за громадську діяльність. У травні 2009 року було вбито екологічного активіста на порозі його будинку. У липні здійснено напад на іншого активіста. Напади здійснюються не з боку влади, а з боку злочинців, пов’язаних з корупцією, проте міліція не здійснила ефективного розслідування жодного такого нападу. Свобода об’єднань обмежується в сфері діяльності релігійних організацій, що підтверджувалося рішенням Європейського суду з прав людини.
У другій половині 2009 року виборча кампанія істотно вплинула на обмежила свободи слова в ЗМІ, з’явилося більше оплачених матеріалів у пресі. Також збільшилась кількість нападів на журналістів.

6. Дотримання у суспільстві особистих прав (право на життя, на захист від рабства, від катувань, від безпідставного арешту, затримання або вигнання, право на рівність перед законом, на справедливий суд, на приватність, на свободу пересування, право на притулок)

Середня експертна оцінка 1.77


(1.75 – перше півріччя, 1.80 – друге півріччя)
Реалізація цих прав є стабільно на незадовільному рівні. Катування, жорстоке поводження та безпідставні арешти є звичною практикою правоохоронних органів. Незважаючи на певні позитиви з боку МВС у цей період, значних успіхів досягнути важко без повноцінної реформи кримінального процесу та правоохоронних органів..

7. Дотримання економічних прав

Середня експертна оцінка 1.77


(1.75 – перше півріччя, 1.80 – друге півріччя)
Економічна криза загострила проблеми соціально-економічних прав. З однієї сторони збільшилось кількість незаконних дій з боку керівництва на підприємствах та установах, людей звільняли з порушенням законодавства, зменшилася заробітна плата. З іншої сторони, держава не виконувала соціальні-економічні права, визначені законами через відсутність коштів у бюджеті. Громадяни подавали численні позови до держави щодо відшкодування їм значних сум коштів. Тоді держава почала відмовлятися виконувати ці судові рішення. Сам етому тися українців звертаються до Європейського суду з прав людини щодо виплати їм присуджених судом коштів.

8. Дотримання культурних прав

Середня експертна оцінка 1.77


(1.75 – перше півріччя, 1.80 – друге півріччя)
Через відсутність коштів скоротилися всі проекти держави у цій сфері: скоротилася підтримка газет, закривалися бібліотеки. Книжкові магазини виселялися з приміщень. У країні взагалі відсутня системна політика щодо культурних прав.

9. Реальна можливість пересічного громадянина відстояти свої права у суді.


Середня експертна оцінка 2.65

(2.65 – перше півріччя,2.65 – друге півріччя)
Випадки, коли громадянину вдавалося відстояти свої права у суді, траплялися достатньо часто. Найменше таких випадків було у кримінальних процесах. Так, в середньому в країні щорічно приймається лише приблизно 60 виправдовувальних вироків у кримінальних справах, з яких половина скасовується вищими інстанціями. Інші права можливо захистити в залежності від чіткості правової позиції особи. Проте проблемою є те, що держава не виконує судові рішення, винесені проти неї в абсолютній більшості справ.

При обстоювання своїх прав у судах людина стикається з багатьма складностями. Основні:
1) надто велика тривалість судової процедури, що може тягнутися роками
2) невиконання судових рішень (офіційно понад 60 % рішень в цивільних справах ніколи не виконуються).
Також є великі проблеми з незалежністю суддів, корупцією та відсутності гарантії для отримання безкоштовної правової допомоги для малозабезпечених.

 

10. Дотримання у суспільстві рівних прав громадян, незалежно від статі, віку, стану здоров’я, раси, кольору шкіри, етнічної належності, мови, релігії тощо

Середня експертна оцінка 2.32

(2.50 – перше півріччя, 2.15 – друге півріччя)
В Україні існують серйозні проблеми з дискримінацією за віком та станом здоров’я. В умовах фінансової кризи часті звільнення з роботи відбувалися на дискримінаційному ґрунті. Також поширеною була дискримінація за етнічним походженням та сексуальною орієнтацією. Оскільки не існує ефективних законодавчих положень щодо цього, то людина є беззахисною.

11. Наявність у суспільстві проявів расизму та національної нетерпимості

Середня експертна оцінка 2.50

(2.75 – перше півріччя, 3.15 – друге півріччя)
Є певні групи, котрі зазнають систематичної дискримінації. Зокрема, роми та кримські татари. З іншого боку, кількість насильницьких злочинів на ґрунті національної ворожнечі у 2009 році зменшилося у порівнянні з 2007 та 2008 роками. Також зменшилася значно кількість антисемітських публікацій.

12. Стан захисту прав особливо уразливих соціальних груп (інвалідів, психічно хворих, наркотичнозалежних та таких, що мають ВІД/СНІД, хворих на туберкульоз, позбавлених волі тощо

Середня експертна оцінка 2.0


(2.0 – перше півріччя, 2.0 – друге півріччя)
Система соціального захисту уразливих груп не витримує критики. Кожного року уряд неправомірно законом про бюджет обмежує соціальні права вразливих груп населення. Ситуація істотно погіршилася в умовах фінансової кризи через відсутність фактичного фінансування багатьох прав соціально вразливих груп.

 

Пропозиції експертів щодо поліпшення ситуації із дотриманням прав людини в Україні

 

1)                           Уряд має внести до парламенту проект Кримінально-процесуального кодексу, а парламент мав би його невідкладно розглянути та прийняти у найкоротші терміни. За цим має слідувати нові редакції Кодексу про адміністративні проступки, про прокуратуру та кримінального кодексу. Метою цих змін є зміна кримінальної процедури з метою захисту прав людини та усунення перешкод для ефективного проведення розслідування. Реформа має відбуватися у відповідності до Указу президента про концепцію реформування кримінальної юстиції, прийнятої у 2008 році.

2)                           Парламент має здійснити судову реформу, основою яких є законопроекти про статус суддів і судоустрій, прийняті парламентом у першому читанні і схвалені експертами Ради Європи.

3)                           На виконання пілотного рішення Європейського суду з прав людини у справі Іванов та інші проти України, держава зобов’язана до січня 2010 року розробити ефективні заходи для усунення проблем з виконанням судових рішень, особливо, в справах, де стороною є держава, державна установа чи підприємство.

4)                           Парламенту слід прийняти закон «Про громадські організації», котрий уряд має повторно внести до парламенту.

5)                           Парламент має розглянути проект закону про правову допомогу

6)                           Парламент має розглянути проект нової редакції закону про інформацію та проект нового закону про доступ до інформації.

7)                           Уряд повинен закласти в бюджет джерела фінансування всіх витрат, пов’язаних з реалізацією соціально-економічних прав громадян.

8)                           Міністерство юстиції повинно розробити та внести до парламенту закон про захист від дискримінації, про захист персональних даних, про зняття інформації з каналів зв’язку.

9)                           Відповідно до додаткового протоколу до Конвенції ООН проти катувань Україна повинна створити незалежний моніторинговий (превентивний) механізм контролю за місцями позбавлення волі, включно з лікарнями та інтернатами.

10)                       Президент має розробити та затвердити комплекс заходів для зменшення кількості катувань та жорстокого поводження.

11)                       Необхідно перетворити НТКУ на телерадіоканал суспільного телебачення. При чому канал має мати фінансову та адміністративну незалежність. Зокрема, його керівництво не може призначатися виключно органом влади, він має мати гарантовані захищені статті фінансування і не повинно бути підстав для дострокового звільнення керівництва каналу.

                                                    
IV. Медіа
 

Рейтингова оцінка за січень-червень 2009 року у сфері «Медіа» є 3.0

Фонд «Демократичні ініціативи» у цій частині проекту оцінює умови діяльності і конкретну діяльність незалежних медіа .

Автори основного аналізу:

Діана Дуцик
Наталя Лігачова
Вікторія Сюмар

Олександр Чекмишев

 

1.Законодавче забезпечення свободи слова і незалежності медіа. Середня експертна оцінка: 3,35. 

Загалом законодавча база є доволі прогресивною та забезпечує основні права ЗМІ та журналістів на збір та подачу інформації, а суспільства – на її отримання. Втім, є у законодавстві щодо медіа низка законодавчих прогалин, які мають негативний вплив на розвиток інформаційної сфери та мас-медіа. Зокрема, це відсутність законодавства для створення системи суспільного мовлення та роздержавлення українських ЗМІ. Ще одна проблема – відсутність прозорості у справі медіа власності, що має бути затверджено законодавчо. Нині ця проблема породжує нерозуміння щодо зв’язку власників з редакційною політикою видань та створює можливості монополізації на медіа-ринку.

Потрібна адаптація чинного українського законодавства до нових реалій, з урахуванням швидкого розвитку нових медіа (on-line-видань, Інтернет ТБ, Інтернет-радіо тощо). Такої адаптації потребують навіть основоположні закони, як то «Про інформацію», «Про друковані ЗМІ», «Про авторське право» і т.д. Можливо, є доречним ухвалити єдиний Інформаційний кодекс, адже це питання обговорюється не перший рік.

Фактом є те, що українська держава безнадійно відстала у розумінні сучасних тенденцій в інформаційній сфері. Прикладом цього може служити розроблена РНБОУ і винесена на обговорення громадськості Доктрина інформаційної безпеки України.

До позитиву слід віднести ухвалену Верховною Радою наприкінці травня постанову «Про забезпечення безперешкодної діяльності засобів масової інформації у передвиборний період 2009 року». Згідно з цією постановою, Кабмін має вжити заходів щодо припинення перевірок відповідними службами органів виконавчої влади і державними установами ЗМІ на період проведення передвиборної кампанії з виборів Президента України. Водночас потребують законодавчого коректування норми закону «Про вибори» у частині регулювання діяльності ЗМІ. Оскільки норма щодо можливості закриття медіа за порушення правил агітації не є демократичною. Окрім того, усі матеріали про вибори при бажанні можна витлумачити як «виборчу агітацію», а, значить, вимагати гроші за будь-який матеріал про вибори.

До негативних тенденцій слід віднести спроби обмежити свободу слова шляхом внесення змін до Конституції. Такі пропозиції були в проекті Конституції (начебто написаному спільно БЮТ та ПР, що згодом обидві сили заперечували), опублікованому у травні в газеті «Дзеркало тижня». Зокрема в статті 34-1 цього проекту йшлося про те, що «використання засобів масової інформації для дезінформації суспільства та в антиконституційних цілях не допускається та карається згідно з законом; засоби масової інформації, які поширюють таку інформацію, за рішенням суду позбавляються ліцензії (дозволу, свідоцтва) без права поновлення». Що таке «дезінформація суспільства» та «антиконституційні цілі», документ не визначав. Те, що цей проект не був реалізований, ще нічого не означає. Має значення те, що політики почали думати про те, щоб так чи інакше обмежити свободу слова, а це створює небезпеку до повернення схожих ініціатив.

2.      Існування цензури. Середня експертна оцінка: 3.5.

Централізованої державної цензури не існує у тому вигляді, у якому вона була за часів Кучми. Існують зловживання з боку чиновників на різних рівнях, які, користуючись своїм службовим становищем, можуть вимагати у ЗМІ висвітлення тих чи інших тем у певному ключі, у першу чергу це стосується так званих комунальних медіа на місцях. Колишня державна цензура трансформувалася у «редакційну політику», яка диктує журналісту спосіб висвітлення різних тем.

 

3.Наявність репресій та фізичного насильства по відношенню до медіа та журналістів. Середня експертна оцінка: 3.0.

Систематичних репресій чи насильства стосовно журналістів немає. Водночас у 2009 році почастішали випадки побиття, нападів та залякування журналістів. Особливо тривожним є факт нерозкриття таких справ правоохоронними органами України. 

До найгучніших випадків можна віднести такі:

На початку січня 2009 року колишньому власнику львівської газети «Суботня пошта» Рустаму Курбанову підпалили двері, за декілька тижнів до цього невідомі побили самого Курбанова. 16 лютого був підірваний автомобіль журналіста та власника медіагрупи «Антена» Валерія Воротника (Черкаси). 

16 березня біля київського оперного театру побито журналіста і арт-критика, головного редактора сайту «Проза» Анатолія Ульянова. У той час він активно критикував діяльність Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі. 24 квітня невідомі стріляли у вікно кабінету ведучого одеського телеканалу АТВ Григорія Кваснюка. Сам журналіст не постраждав. Кваснюк – ведучий аналітичної програми «Правда», в якій часто критикує міську та центральну владу.

4.Доступ журналістів до джерел інформації в органах влади та державних інституціях. Середня експертна оцінка: 3.10.

З одного боку, і законодавство, і численні приписи детально регулюють доступ журналістів до інформації, і зазвичай журналісти отримують відповіді на інформаційні запити, принаймні щодо діяльності органів державної влади. Водночас ці відповіді часто є формальними. Та інформація, яка міститься або в прес-релізах, що розсилаються ЗМІ, або на сайтах різних інституцій, як правило, або застаріла, або не містить цінності для журналістів. Також у роботі зі ЗМІ чиновники не враховують фактору часу, що особливо актуально для телебачення, щоденних газет та online-видань. Йдеться про те, що на журналістські запити можуть відповідати декілька тижнів, тоді як інформація потрібна на сьогодні. Часто коментар надає прес-служба, і немає прямого доступу до спеціалістів різних відомств, які могли б детальніше роз’яснити ту чи іншу інформацію. Державні інституції категорично відмовляються від електронного листування, вони віддають перевагу листуванню поштою, що створює чимало проблем (вочевидь, це питання мало б також стояти при внесенні змін до чинного законодавства). Часто отримати ту чи іншу інформацію можна лише завдяки особистим контактам чи то редактора, чи журналіста. Також чиновники часто відмовляються коментувати конфлікти чи резонансні ситуації. 

Зростає кількість документів з грифом «секретно» та «для службового користування». Умови акредитації ЗМІ не завжди демократичні, особливо – для «нелояльних» ЗМІ та у регіонах. Серед позитивних моментів слід відзначити достатньо демократичну систему акредитації у Секретаріаті Президента.

Особливі складнощі існують в отриманні інформації бізнесового характеру. Як правило, такі питання вирішуються не на рівні закону, а через особисті зв’язки та контакти. 

Зарадити цьому має Закон «Доступ до публічної інформації», який пройшов перше читання у Верховній Раді. 

 
5.      Відсутність перешкод у здійсненні журналістської діяльності. Середня експертна оцінка: 2.90.
 

Все частіше журналістам перешкоджають у їх професійній діяльності. Це відбувається на різних рівнях. Спроби створити різні перешкоди у доступі до інформації здійснюють не лише чиновники чи політики, а й представники приватних структур.

Найгучніший випадок, який широко обговорювався – це застосування охороною КП «Київська фармація» сльозогінного газу проти оператора знімальної групи програми «Закрита зона» (24 червня 2009 р.). Журналісти хотіли записати стенд-ап на фоні адмінбудівлі цього підприємства. Того ж дня, 24 червня, представниця Пасажирської річкової агенції пошкодила камеру журналістам телеканалу СТБ, які знімали корабель, з палуби якого випав та потонув юнак.

У законодавстві є закон, який карає за перешкоджання професійній діяльності журналістів, проте досі немає прецеденту покарання винних за статтею 171 Кримінального Кодексу України.

 
6.      Можливість медіа та окремих журналістів обстоювати свої права у суді. Середня експертна оцінка: 3.50.

Можливості медіа та журналістів захищати свої права у суді достатньо якісно прописані у законодавстві. За відповідного професійного юридичного супроводу журналістам все частіше вдається вигравати судові справи. Водночас судові можливості для журналістів нівелює корумпованість судів або їх політична ангажованість. Деякі справи так і не доходять до суду. Так, у січні цього року була закрита справа, відкрита ще у 2006 році, за фактом порушення недоторканості приватного життя донецької журналістки Альони Кочкіної (у 2006 році незнайомі вели відео нагляд за цією журналісткою, також пізніше був напад на її квартиру). Проте слідство не змогло знайти винних і справу закрили.

Справи, які доходять до суду, не завжди вирішуються на користь журналістів. У травні Печерський районний суд міста Києва відмовив колишнім ведучим телеканалу «1+1» Анні Безулик, Людмилі Добровольській та Олесю Терещенку у задоволенні їхнього позову, які оскаржували наказ про своє скорочення, підписаний генеральним директором каналу Олександром Ткаченком. Ведучі вважали, що зміна редакційної політики каналу являла собою зміну умов роботи, що давало їм право на звільнення із відповідною мотивацією. Проте суд не став на їхній бік.

             7.      Наявність громадських організацій журналістів, які обстоюють права журналістів. Середня експертна оцінка:  3.50.  

В Україні існують сильні громадські організації, які працюють у сфері медіа, які надають різного роду допомогу, у тому числі й юридичну, журналістам в обстоюванні їхніх прав. Заважає роботі цих організацій відсутність солідарності у журналістському середовищі. Тому і вплив журналістських організацій на загальну ситуацію у медіа незначний. Як і раніше, слабо представлені медіа-профспілки. Навіть у самому журналістському профспілковому русі існує конфлікт, зокрема між Київською незалежною медіа профспілкою та Незалежною Медіа-Профспілкою України. Водночас обрання головою Київської незалежної профспілки Юрія Луканова, а головою Всеукраїнської медіа профспілки – Романа Скрипіна, призвели до деякого пожвавлення діяльності цих організацій.

 

8.      Незалежність медіа від тиску чи впливу державних органів влади та інституцій. Середня експертна оцінка:  3.50.  

 

Після помаранчевої революції практично не існує централізованих механізмів тиску на державному рівні. Журналістські розслідування щодо діяльності перших осіб держави стали звичним явищем, що свідчить про достатньо високий рівень свободи.

Проте держава може здійснювати непрямий тиск на медіа через різні органи, які мають контрольні функції у сфері медіа, зокрема йдеться про Національну комісію з питань моралі під керівництвом Василя Костицького, Національну раду з питань телебачення та радіомовлення, Держтелерадіо, в підпорядкуванні якого державні регіональні телерадіокомпанії. Окрім того, є факти здійснення тиску на медіа місцевими чиновниками. Зокрема у березні розгорівся конфлікт довкола Дніпропетровської ОДТРК. Творчий колектив цієї компанії заявив, що зазнає тиску з боку голови обладміністрації Віктора Бондара та інших чиновників ОДА, які начебто «диктують їм умови подачі того чи іншого сюжету, в телефонному режимі перевіряють тексти».

Щодо центральних органів влади, то найгучнішим був скандал зі звільненням шеф-редактора інформаційної програми «Репортер» Нового каналу Володимира Павлюка за демонстрацію неофіційного запису заяви Юлії Тимошенко зі словами «Все пропало!».

9.       Незалежність медіа від політичного тиску чи впливу. Середня експертна оцінка: 3.0.

Медіа фактично не зазнають прямого тиску від політичних партій. Водночас більшість медіавласників в Україні має політичні інтереси і частково реалізовує їх і за допомогою медіа. Яскравий приклад – конфлікт довкола телеканалу «Інтер», який з новою силою розгорівся у квітні цього року. В основному політичний вплив реалізується через «редакційну політику», яка жорстко визначається політичною доцільністю. Політична цензура власників ЗМІ виявляється у тому, що навіть за гроші ті чи інші політичні сили не мають змоги донести свою точку зору до аудиторії та не можуть сподіватися бодай на об’єктивне висвітлення їхньої діяльності. Як приклад можна навести «відносини» телеканалу «Інтер» та прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. 

 
10. Незалежність діяльності журналіста від тиску власників. Середня експертна    оцінка: 2.17.
 

Залежність діяльності журналістів від тиску власників медіа є на сьогодні головним видом залежності та тиску. Власники або їх представники мають визначальне слово у коригуванні як редакційної політики, так і кадрової політики у ЗМІ. Журналісти беззастережно виконують вказівки власників ЗМІ та менеджерів через страх втратити роботу. Тиск власників на журналістів цього року зріс. Він проявляється через редакційну політику, роботу топ-менеджерів, створення корпоративної атмосфери лояльності. Насамперед слід вказати на процеси, що відбувалися на телеканалі «Інтер». У 2009 році продовжився конфлікт, який розгорівся ще у 2008 році між частиною творчої редакції журналу «Український тиждень», топ-менеджментом та представниками інвестора. Такі конфлікти періодично мають місце у багатьох редакціях. Очевидно, причиною цьому є, особливо в друкованих медіа, відсутність чіткого розмежування повноважень між власне редакцією (журналістами) та виробничою і адміністративною частиною.

 
11. Економічна самодостатність медіа. Середня експертна оцінка:  2.80.  
 

Частина українських медіа є прибутковими, проте значна частина медіа (особливо якщо йдеться про загальнонаціональні суспільно-політичні видання) є дотаційними. Це впливає на редакційну політику, оскільки редакції змушені шукати «спонсора» (а не рекламодавця), який хоче отримати навзамін певні інформаційні послуги. Водночас прибутковість ЗМІ в умовах України не є гарантією редакційної незалежності (яскравий приклад – телеканал «Інтер»). 

 
12. Незалежність медіа від важелів економічного тиску. Середня експертна            оцінка: 3,50.
 

Держава практично не застосовує прямі економічні важелі тиску на ЗМІ. Проте система економічного тиску на ЗМІ посилилася через такий інструмент, як «скрита реклама» («джинса»), яка у 2009 році досягла найвищого рівня, оскільки їй легше знайти такі важелі тиску на їхніх власників. Тому економічний тиск з боку держави можна вважати опосередкованим. Існує низка факторів економічного характеру, які не сприяють демократизації ЗМІ. Зокрема, це монопольна система розповсюдження друкованої преси компанією «Укрпошта», відсутність українського паперового виробництва тощо.

Щодо судових позовів, то цього року не було жодного випадку, щоб через надто велику суму позову закрили ЗМІ. 

 

13. Розуміння органами влади, державними інституціями та політичними силами важливості місії медіа у суспільстві, сприяння діяльності медіа. Середня експертна оцінка:  1.70.  

У політичному середовищі медіа сприймають як засіб пропаганди, піару чи агітації, а журналістів – ретрансляторами інтересів та думок політиків та бізнесменів. Більше того, з’явилася небезпечна тенденція: поширюється думка, що свободою можна пожертвувати сьогодні заради наведення порядку в країні, стабільності та подолання кризи. Зокрема, показовим у цьому сенсі є заява Леоніда Кравчука. У програмі «Свобода слова» (ICTV, 1 червня 2009 р.) Леонід Кравчук у відповідь на запитання представника Блоку Литвина Олега Зарубінського про звуження конституційних прав громадян за умови обрання президента в парламенті сказав буквально наступне: «В історії народів бувають такі періоди, коли формальні записи (мається на увазі у Конституції - тут і далі зауваження та виділення авт.) не можуть бути визначальними для того, щоб вивести ситуацію з кризи. Скажімо, сьогодні криза економічна надворі. Вже в кожній хаті. І от ми будемо сперечатися, чи позбавимо ми права людину обирати, чи позбавимо ми права людину їсти й одягатися. Що для людини важливіше – скажіть, будь ласка, – при всьому тому? Те право, про яке ви кажете, свобода… Його можна повернути із часом».

 
14. Прозорість власності на медіа та їх фінансової діяльності. Середня експертна  оцінка: 2.30.

З 10 грудня 2008 року Міністерство юстиції відкрило доступ до Державного реєстру друкованих ЗМІ та інформаційних агентств. На сайті http://dzmi.informjust.ua можна отримати наступну інформацію: серію та номер свідоцтва про реєстрацію, дату реєстрації, вид видання, дані про засновників. Це недостатня інформація, щоб скласти повне уявлення про власника медіа. Коли медіа контролює компанія, яка зареєстрована в офшорах, дуже складно визначити, хто реально здійснює контроль.

Проблеми в цій сфері яскраво продемонструвала історія з телеканалом «Інтер», коли важко було визначити, хто є реальним власником каналу. 

            Таким чином, ринок медіа все ще залишається напівпрозорим. 

15. Дотримання журналістами професійних стандартів та професійної етики, наявність журналістських організацій, які реагують на порушення професійних стандартів та професійної етики. Середня експертна оцінка:  2.90. 

Робота журналістів в умовах напівсвободи (зокрема під тиском власників та економічної ситуації, що погіршується) не сприяє утвердженню професійної етики та професійних стандартів. Особливо слід зазначити таке явище, як поширення замовних матеріалів («джинси»). Можна констатувати, що цінності журналістського середовища деградували ще більше, ніж у 2002-2004 рр. ЗМІ усе ближче до межі, коли в медіа буде багато піарників, рекламістів, пропагандистів, однак не буде журналістів у тому сенсі, у якому існує ця професія у демократичних суспільствах. Дуже слабка і невпливова Комісія з журналістської етики. Її висновки та рішення у конфліктних ситуаціях, на жаль, не є авторитетними для всіх без винятку в журналістському середовищі. Тобто середовище не має такого безсумнівного морального авторитету, оцінкам якого воно може довіряти.

 

Top