В Україні виникла загроза популістського авторитаризму, – Олексій Гарань

DW: Пане Олексію, під час дострокових парламентських виборах 2019 року Дмитро Разумков був одним з найближчих соратників Зеленського. Однак зараз президент вже говорить, що у партії "Слуга народу" - "мільйон запитань до Разумкова" і що він вже не є членом команди. Найбільш гучним став конфлікт між "слугами народу" та Разумковим через ухвалений 23 вересня закон про деолігархізацію, який закріплює термін "олігарх" і визначає, які санкції можуть загрожувати носіям цього статусу. На Вашу думку, чому колишні соратники стали відвертими ворогами?

Олексій Гарань: Не потрібно все зводити до конфлікту Зеленський-Разумков. Я думаю, треба говорити про конфлікт між спробою обмежити парламентаризм і зберегти його. В Україні роль парламенту завжди була дуже високою. Тому часто виникали конфлікти між спікерами і президентами. Згадаймо антагонізм Мороз-Кучма, Гройсман-Порошенко. Якщо людина опиняється на посаді голови ВР і враховує інтереси різних груп в парламенті, а президент опирається цьому, то неминуче виникає конфлікт.

А закон про деолігархізацію - вже ілюстрація цього. Ми розуміємо, що цей закон - абсолютно популістський, виписаний таким чином, щоб дати президенту визначати олігархів в ручному режимі. Парадокс полягає в тому, що за відсторонення Разумкова голосують дві олігархічні парламентські групи - "За Майбутнє" і "Довіра".

DW: Але ж спочатку Разумков був членом команди"слуг". Чому він раптом пішов проти партії?

Звісно, не треба робити з Разумкова янгола. Ми пам'ятаємо на початку його роботи "турборежим", коли рішення ухвалювалися з порушеннями регламенту. Явно популістські і беззмістовні закони. Наприклад, закон про імпічмент президента, який насправді можна назвати про неімпічмент президента. Але потім Разумков відійшов від цього і почав виконувати функції голови ВР - модератора парламентського процесу. Є об'єктивна еволюція Разумкова, але потрібно говорити й про диференціацію серед "слуг". Адже за відсторонення спікера проголосували не всі члени команди.

DW: Усі парламентські фракції, окрім"Слуги народу", не підтримують відставку Разумкова. Його хвалять за дотримання регламенту та вказують на об'єктивність. Тепер є ризик того, що наступний спікер буде лояльним лише до провладної фракції. Чи загрожує це узурпацією влади в Україні?

Я думаю, узурпація влади в Україні неможлива. Це показав приклад Кучми і Януковича, але тенденція до узурпації є. Я б навіть сказав, до популістського авторитаризму. Навколо Зеленського лишається один центр сили - керівник Офісу президента Андрій Єрмак та перший помічник президента Сергій Шефір.

Таким чином, є невелике коло людей, які впливають на рішення Зеленського, і балансу нема. Зараз всі пояснення щодо подій у країні робить не конституційний орган, а радник глави ОПУ. Це наочно показує, як відбувається процес концентрації влади.

DW: Які небезпеки несе ця ситуація?

Загроза популістського авторитаризму може призвести до дуже негативних явищ, тим більше в умовах війни з Росією. Зокрема, неадекватність прийняття рішень і призначень. Згадаймо, коли Єрмак торік поставив свій підпис під протоколом поруч з "полномочнимі представітєлямі ОРДЛО", тим самим легітимізувавши бойовиків. Добре, що ця угода не вступила в силу. Тому де гарантія, що подібне не відбудеться ще раз? Також загрозою є визначення олігархів у ручному режимі.

Але, думаю, узурпувати владу не вийде, тому що в Україні завжди була сильна опозиція. Навіть якщо в парламенті вона складає меншість, вона може вивести людей на вулицю. Також існує громадянське суспільство.

DW: В Україні традиційно існував політичний баланс, владу врівноважувала опозиція, на відміну від сусідніх Білорусі та Росії. Коли ж Віктор Янукович спробував прибрати до руквсю владу, його скинули. Чи зараз склалися умови для протестів?

Я боюся третього майдану. Адже перший і другий відбувалися в умовах відсутності війни з Росією. Нині будь-яка дестабілізація в країні може мати негативні наслідки. Навряд чи відставка Разумкова призведе до акцій протесту, але скандали, наприклад з офшорами Зеленського та вагнерівцями, накопичують потенціал для протесту. При Януковичі протест теж не відбувся одразу, а через три роки.