Зустріч в Саудівській Аравії – це серйозний прорив для української дипломатії – Марія Золкіна
Навіщо аж у Саудівській Аравії проводити консультації щодо миру в Україні? Чого насправді хоче Китай і які в нього плани на післявоєнну Україну та Європу? На ці питання в інтерв’ю IсCTV в рамках телемарафону відповіла Марія Золкіна, голова напрямку «Регіональна безпека та дослідження конфліктів», дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук.
– За результатами першого дня зустрічі в Судівській Аравії стало відомо, що всі 42 учасники цього зібрання погодилися з очевидними речами – що Україна є незалежною державою в кордонах 1991 року і що треба поважати Статут ООН. Але ж ці речі зрозумілі і без того. На вашу думку, коли настане час для практичних обговорень?
– Такі зустрічі, як у Саудівській Аравії, покликані підготувати підґрунтя для практичних кроків. Тому що треба розуміти, що головним адресаом на цій зустрічі є не партнери України, які підтримують нас з лютого 2022 року, а це є спробою України закріпитися на Близькому Сході і Глобальному Півдні, який є дуже неоднорідним і включає різні аспекти дипломатії – з одного боку, азійську чи африканську дипломатію, з іншого – латиноамериканську чи центральноамериканську. Тому нашим завданням було налагодити можливість персонального політичного діалогу і, як для цієї мети, зустріч в Саудівській Аравії – це серйозний прорив для української дипломатії, оскільки багато держав взагалі уникали одностороннього діалогу з Україною, якщо в ньому не брала участь Російська Федерація. Досі вони вважали це порушенням свого так званого нейтралітету, хоча могли дрейфувати в бік підтримки Росії, наприклад, як це робила частина африканських країн або як Китай, який проголошує відданість територіальній цілісності України, але водночас підтримує непрямим шляхом життєздатність російської економіки і дипломатії. Тому це важливо, і я сподіваюся, що після зустрічей політичних будуть і робочі зустрічі.
– Участі Китаю, який в останній момент також оголосив, що приєднається до цієї зустрічі в Джидді, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба назвав суперпроривом. Що означає ця участь Китаю на символічному рівні?
– На символічному рівні це справді дуже важливо, але ми маємо розуміти, що головне завдання Китаю, незважаючи на те, що він підіграє у багатьох питаннях РФ, – не підтримка Росії і не виграш її у цій війні. Завдання Китаю – бути повноцінним учасником поствоєнної архітектури безпеки в Європі. Тобто Китай хоче мати голос у тому, якою буде післявоєнна ситуація на європейському континенті. Для цього Китай і призначає спеціального представника, і починає човникову дипломатію до європейських столиць. Його завдання – бути присутнім за столом переговорів, тому вони вже зробили низку кроків, сигналізуючи, що зацікавлені в тому, щоби їхній голос був врахований.
– Росія не бере участі у цих переговорах. Що означає для Росії те, що майбутня мирна угода обговорюється на такому рівні без неї?
– Це своєрідний дипломатичний ляпас Росії, і, на мою думку, незважаючи на те, що вона має дуже серйозні позиції в низці країн і навіть регіонів Глобального Півдня, така зустріч додає бонусів дипломатичним позиціям України. Адже традиційно російські наративи та дипломатія побудовані на посиленні розколу між умовним Заходом, з одного боку, і умовним Глобальним Півднем, з іншого. Росія докладає максимум зусиль, щоб націлитися на Глобальний Південь економічно, політично, військово через приватні військові компанії, наприклад, як в Африці. Її завдання – показати, що Україну підтримує тільки Захід, що це війна Росії проти країн НАТО на чолі зі Сполученими Штатами. І якраз цей саміт, в якому беруть участь країни, де Росія активно формує цей наратив, підриває ці позиції. Тим більше, що все відбувається на тлі серйозних побоювань чергової хвилі міжнародної глобальної продовольчої кризи. Що в цьому винна Російська Федерація і що це відбувається через вихід Росії із «зернової угоди», немає сумнівів навіть в африканських країнах. Президент Південноафриканської республіки Рамафоса на саміті Росія–Африка дав чітко зрозуміти росіянам, що вони очікують стабільності та повернення Росії до безпеки в Чорному морі і відновлення зернового коридору.
Така реакція дає нам додаткові підстави вести діалог і пояснювати, чому ми не за замороження лінії розмежування і не за вихід з окупованих Росією територій, а за повернення до кордонів 1991 року, коли Україна могла контролювати і порти, і Крим, і впливати на безпеку в Чорному морі.
Тому діалог з країнами Близького Сходу треба починати. І з такими країнами, як Саудівська Аравія чи Об'єднані Арабські Емірати, наприклад, починати його треба з гуманітарних і м'яких тем. Продовольство є однією з провідних тем, які цікавлять ці країн, адже вони вважають це частиною своєї міжнародної зовнішньої політики щодо інших країн Африки, бідних країн Близького Сходу.
