Коментарі
Перегляди: 1687
7 липня 2020

Зустріч у Берліні: нічого кардинально нового не відбулося, жодні нові конфігурації та ідеї там не звучали

Ще 4 липня відбулися довгі 11-годинні переговори політичних радників у Берліні, але й на сьогодні з більш-менш конкретною інформації про те, що там обговорювали, не густо, - пише інформаційна агенція Укрінформ.

Керівником української делегації був віцепрем’єр і міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Рєзніков, але в них взяв участь глава офісу президента Андрій Єрмак, а з російської – заступник керівника адміністрації президента РФ Дмитро Козак. Інші учасники: з німецької сторони – радник канцлера Ян Хеккер, з французької – радник президента Франції Еммануель Бонн.

Крім того, що Україна, Франція та Німеччина зайняли спільну позицію, а Росія залишалися невдоволеною і взяла паузу для її вивчення – у перший день нічого сказано не було…

Так що там обговорювали, до чого прийшли? На жаль, навіть на четверту добу з більш менш конкретною інформацією не густо. Хіба що Андрій Єрмак заявив те, що вже було сказано відносно загадкової «спільної позиції»: Україна, Франція та Німеччина продемонстрували готовність докласти максимум зусиль для виконання домовленостей «Нормандської четвірки», досягнутих у Парижі, та наблизити проведення саміту в Берліні.

Утім, в понеділок українська сторона озвучила низку більш позитивних повідомлень. Олексій Рєзніков розповів про ознаки того, що РФ проявляє зацікавленість у врегулюванні, а відтак – готовність йти на компроміси. Зокрема, в питаннях звільнення полонених, режиму припинення вогню, розмінювання тощо. А що Україна? Компроміси – штука двостороння. То про які компроміси тоді йшлося з нашого боку?

Тональність публічних заяв із московського боку не змінилася й на міліметр. «У Берліні відбулася складна ґрунтовна розмова», – охарактеризував берлінські переговори Дмитро Козак, додавши, що до проведення зустрічі в «нормандському форматі» на вищому рівні Україні необхідно… прийняти й погодити з Донбасом десятки законів. «Це десятки різних законів, які потрібно не тільки розробити (українській стороні. – Ред.), а й узгодити з Донбасом, а це теж непросто», – наголосив він, очевидно, маючи на увазі закріплення в українській Конституції «особливого статусу» для Донбасу.

…У шахах це називається німецьким словом «цугцванг» – нема ходу.

Нічого кардинально нового у Берліні не відбулося. Жодні нові конфігурації та ідеї там не звучали. Саме на цьому наголошує політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Марія Золкіна.

«Переговори йшли навколо підсумкового документа минулорічного саміту в Парижі, з якого практично нічого на 100% не було виконано. Фактично є більш-менш помітний прогрес тільки щодо обміну полоненими. І все. Стосовно інших питань – розведення сил і військ, припинення вогню, розмінування – позиція РФ абсолютно не змінилася від грудня 2019 року», – каже Золкіна.

Щодо заяви Рєзнікова відносно компромісів, то політолог вважає: росіяни поводились дещо спокійніше через те, що зрозуміли – фокус із консультативною радою не вдався. Плюс те, що Україна почала грати за виграшною для себе логікою, ввівши чотирьох переселенців з Донбасу у політичну підгрупу й, тим самим, відмовившись йти за кремлівським сценарієм.

«Таке можливо. Але, повторюся, нічого нового не сталося. Єдине, на що би звернула увагу – те, що з кінця квітня пожвавився «нормандський» канал спілкування між міністрами і, особливо, радниками», – зауважила Золкіна.

Що важливо? А те, що українська сторона змогла дуже чітко повернутися до звичної для «нормандської четвірки» рівноваги – «три проти одного», як це було у період з 2014-го до 2019-го». Минулого року відбулося певне розбалансування, коли Франція була дуже зацікавлена в тому, щоби Україна з Росією знайшли практично за будь-яку ціну можливість домовитися. Тоді Макрон певний час був не нейтральним модератором, а фактично відігравав роль підбурювача до компромісу з переважанням російської складової. Зараз цього уже немає.

«Зараз по одну сторону стоять ті, хто виступає з позиції міжнародного права та здорового врегулювання конфліктів – це Париж, Берлін і Київ, а по іншу – Росія, – наголошує політолог. – Тому головне тут не так те, що саме було прописано в тих пропозиціях (думаю, йшлося про спробу реалізації хоча б кількох пунктів із «паризького документа», адже від цього напряму залежить майбутня зустріч у Норманді), а те, що вони були саме спільними для Києва, Берліна і Парижа».

А чи варто тоді узагалі говорити про таку зустріч? На сьогодні домовлятися на рівні лідерів «четвірки» нема про що, стверджує Золкіна. «Вибори на окупованих територіях не відбудуться. Це абсолютно очевидно. Причому навіть тим, хто з українського боку продовжує говорити про готовність запустити виборчий процес цієї осені й на окупованому Донбасі. Це говориться за інерцією. Та й росіян такий варіант не влаштовує. Їм треба, щоб українська сторона йшла на якісь поступки. Можливо, після провалу «консультативної ради» РФ шукатиме якийсь інший формат, але, чесно кажучи, підстав для зрушень я не бачу».

Повний текст статті: Укрінформ