Медіа
Перегляди: 674
22 лютого 2018

Золота акція виборів. Принципова невизначеність

До офіційного старту парламентських і президентських виборів ще далеко. Однак боротьба вже розпочалася, а очевидних фаворитів насправді ще немає.

«Я сказала б, що справжнім лідером нашого останнього опитування став «інший політик», — розповідає Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.

У грудні 2017-го цей Фонд провів уже традиційне щорічне опитування настроїв українців. Чималу його частину становили запитання про електоральні вподобання. Згідно з результатами в президентському рейтингу умовний інший політик набирає близько 16% голосів виборців. Це дає йому доволі відчутну перевагу як над найближчим конкурентом Юлією Тимошенко (12%), так і над нинішнім президентом Петром Порошенком (10%).

У тому, що значна частина українців чекає нових облич і лідерів, немає великої новини. Про таку необхідність заявляють дві третини громадян. Водночас 82% з них відповідають, що наразі таких постатей не видно на горизонті. До того ж соціологи запропонували респондентам як варіанти і Святослава Вакарчука з Володимиром Зеленським, які ще не заявили про свої наміри йти в політику, і Вадима Рабіновича, Євгена Мураєва, Анатолія Гриценка, Міхеїла Саакашвілі та Надію Савченко, які вже активно працюють над своєю політичною кар’єрою. Незважаючи на імена, шанси всіх стати в очах виборця по-справжньому новим обличчям не виходять за межі статистичної похибки.

За умов, коли всі потенційні висуванці мають від’ємний баланс довіри, визначити аргументи, за якими виборець віддає перевагу тому чи іншому кандидатові, досить складно. Дехто все ж таки обирає з тих, хто є. Хтось вичікує та не поспішає.

Останніх, за оцінками різних соціологічних компаній, — від 20% до майже 45%. Кількість цих людей дорівнює або перевищує сумарну кількість голосів, які сьогодні змогли залучити на свій бік найрейтинговіші політсили та кандидати. Є висока ймовірність, що саме ці люди в результаті визначать справжніх переможців майбутніх президентських і парламентських перегонів.

«Питання, яке точно визначить долю цих виборів: у який бік хитнуться ці люди? Чи підуть вони на вибори взагалі? Якщо, за результатами опитувань, переможець має трохи більше ніж 10% підтримки серед усього населення, то це не лідерські показники», — зазначає Бекешкіна. Водночас вона додає, що за понад рік до перегонів зарано давати остаточні відповіді на ці питання.

Ситуація, коли значна частина виборців відкладає рішення про підтримку кандидатів, не нова. Усі вибори останніх восьми років показали, що чимало громадян визначається мало не в переддень голосування. Звідси й різниця між результатами опитувань напередодні виборів і волевиявленням у день голосування. Наприклад, за кілька тижнів до другого туру президентських виборів 2010-го мало не кожен п’ятий збирався голосувати «проти всіх». Ще 10% не визначилися між двома претендентами: Віктором Януковичем та Юлією Тимошенко. У результаті «проти всіх» проголосувало близько 4% громадян. Решта або не прийшла на виборчі дільниці, або все-таки віддала симпатії одному з кандидатів.

Після виборів 2010 року в українському політичному та експертному середовищах почали набагато частіше застосовувати поняття «золота акція». Йдеться про невелику групу виборців, підтримка яких і визначає перемогу одного з кандидатів.

«2010-го вважалося, що на президентських перегонах таку «золоту акцію» мали люди, які негативно ставилися до обох кандидатів і вирішували, чи йти на вибори та голосувати за «менше зло», чи взагалі не голосувати. Тоді Янукович здобув перемогу лише в кілька відсотків, до того ж відносно велика кількість людей проголосувала «проти всіх» або взагалі не пішла на вибори. Якби ці люди схилилися на сторону Тимошенко, то перемогла б саме вона», — пояснює заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова Михайло Міщенко.

 

Ситуація, коли значна частина виборців відкладає рішення про підтримку кандидатів, не нова. Усі вибори останніх восьми років показали, що чимало громадян визначається мало не в переддень голосування


Детальних досліджень, які дали б змогу змалювати цілісний портрет представників цієї категорії людей, немає. На думку Міщенка, «золотою акцією» стали прихильники інших кандидатів, які представляли так званий помаранчевий табір, зокрема, Віктора Ющенка. Тоді президент відмовився підтримати будь-кого з кандидатів у другому турі. Іншою складовою стала аналогічна позиція частини інтелігенції, яку активно просували в медіа.

Також важко зробити остаточні висновки про колективний образ людей, які не визначилися з вибором у 2018 році. Згідно з даними опитувань невизначених виборців вистачає в усіх макрорегіонах. Хоча останнє дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» й показує, що їх усе-таки дещо більше на Сході, Донбасі та Півдні країни. На думку професора Києво-Могилянської академії та наукового директора цього Фонду Олексія Гараня, такі люди представлені в усіх категоріях громадян. Це спричинено, зокрема, і тим, що досі невідомо, хто висуватиметься на виборах
«Пропорційно це може дещо різнитися. Скажімо, молодь менше цікавиться політичними питаннями, а літні люди, так би мовити, живуть у телевізорі. Однак насправді категорія невизначених є в кожній віковій і навіть освітній групі. Зараз ми не знаємо, хто буде серед остаточних кандидатів. Нам відомий певний перелік осіб, однак не можна сказати, що він остаточний», — каже Гарань.

Такої самої думки дотримуються й інші співрозмовники Тижня. За словами Міщенка, поведінку виборців за таких умов можна вважати раціональною, адже навіть експерти не знають точного переліку кандидатів. «Аналізувати таку групу є сенс ближче до виборів, а не зараз, коли ще ситуація невідома й ці люди можуть чекати на те, хто ж стане кандидатом, а вже тоді визначатися. Візьмімо приклад Вакарчука. Він балотуватиметься чи ні? За рік може багато що змінитися, зокрема й список претендентів. Який тоді сенс визначатися, якщо невідомо, хто стане кандидатом?», — каже він.

Багато що залежатиме й від того, чи відбуватимуться об’єднавчі процеси. Після 2014-го виборців в Україні можна умовно поділити на чотири категорії: прихильники влади, так званої демократичної опозиції, націоналістів та колишні виборці Партії регіонів. Усі ці групи дуже фрагментовані. Колись монолітний електорат Партії регіонів ділять між собою Опозиційний блок та «За життя» Вадима Рабіновича. Ще незрозуміліша ситуація в таборі умовної демократичної опозиції. Окрім найрейтинговішого кандидата Тимошенко є ще Анатолій Гриценко, Андрій Садовий, «Рух нових сил» Міхеїла Саакашвілі та ціла низка політсил і постатей включно з парламентськими єврооптимістами. Сплутати карти цій групі може і ймовірне висунення кандидатом згаданого Святослава Вакарчука, який, за даними опитування, проведеного чотирма соціологічними компаніями на замовлення КВУ, одразу вривається до трійки лідерів президентських перегонів. Така сама ситуація й у націоналістичному таборі, у якому крім старожилів зі «Свободи» можна виділити ще «Національний корпус», «Правий сектор» та рух Дмитра Яроша.

 


«Невизначені завжди є резервом для будь-яких виборів. Казати про «золоту акцію» в цьому разі не зовсім коректно. Ми можемо вважати, що це традиційна ситуація й ці люди потім розподіляться між основними кандидатами, а можливо, і тими, які ще з’являться. Так завжди», — каже Гарань.

Яким саме буде такий розподіл, спрогно­зувати важко. Значна частина просто не прийде на вибори. На думку Бекешкіної, невизначені — це все-таки більше резерв для нинішньої влади: «Частина не піде на вибори, а решта проголосує за «менше зло». А ним, на мою думку, є, як правило, представник влади. Адже ті, хто точно проти влади, таки обирають когось раніше».

Тож казати про повторення ситуації 2010 року із «золотою акцією» зарано. На парламентських виборах таке поняття взагалі позбавлене сенсу. «Там багато партій, які здобувають голоси й проходять до парламенту. Відповідно розподіл посад визначається вже всередині Верховної Ради голосуванням самих депутатів. Тобто «золоту акцію» матимуть саме окремі депутати та політичні сили. Можна сказати, що якоюсь мірою її дістануть виборці цих депутатів або партій», — каже Міщенко.

Так само зарано казати й про ті або інші політичні технології, які використовуватимуть кандидати в боротьбі. У вже згаданому 2010-му однією з найвідоміших стала технологія «проти всіх», спрямована саме на те, щоб заохотити потенційних прихильників Тимошенко відмовитися від участі в другому турі голосування. Тоді у виборах навіть брав участь кандидат Василь Противсіх, який змінив прізвище на час перегонів. На білборди Противсіха зі слоганом «За життя без «Я» та «Ю» можна було натрапити майже по всій країні. На думку Гараня, такі технології, імовірно, використовуватимуть і зараз. Однак тепер через велику фрагментованість неможливо спрогнозувати, на чию користь вони зіграють.
Він зауважує на ще одному ризику майбутніх виборів: у найбільшому програші можуть опинитися активні громадяни. Вони розчаровані владою, яка не виконала багатьох обіцянок. До того ж є популісти, які також неприйнятні для представників великої частини громадянського суспільства. У результаті активне населення за п’ять років після Революції гідності може лишитися і без свого кандидата, і без чіткої відповіді на запитання: кого ж варто підтримувати? За таких умов люди, які докладають чимало зусиль для зміни обличчя України, можуть опинитися не лише без «золотої», а й без будь-якої іншої акції під час визначення майбутньої влади.

Оригінал: Тиждень.ua

Top