Зеленський та журналісти, або Ціна уроків Трампа

Спочатку особисто для мене найкрасномовнішим епізодом символічного звіту Володимира Зеленського за рік при владі була його реакція на діяльність журналістів «Схем». Президент висловив обурення тим, що Михайло Ткач знімає проїзд його кортежу, порушивши чи то певний закон, чи то якийсь баланс.

Проте президента в цьому випадку ввели в оману його підлеглі. Справа у тому, що Михайло Ткач чи інші журналісти «Схем» навряд порушили норми закону, який регулює охорону посадових осіб. Тому що закон надає повноваження і зобов’язує співробітників Управління державної охорони (УДО) фіксувати та припиняти «протиправну діяльність окремих осіб або груп, яка загрожує нормальному функціонуванню органів державної влади України, життю чи здоров’ю, честі та гідності посадових осіб і членів їхніх сімей». Тобто, або Ткач і його команда не вчиняли протиправних дій, або охоронці президента — некомпетентні та їх необхідно негайно замінити, бо вони не відреагували на протиправні дії журналістів. До слова, навіть президент не може їм вказувати, як правильно його охороняти, які дії припиняти, а які - ігнорувати.

Подібні сутички в підсумку можуть зашкодити президенту

Хоча є ще й третій варіант, найгірший: коли керівники УДО, що є державним правоохоронним органом спеціального призначення, починають добровільно виконувати політичне замовлення осіб, що їх призначило чи контролює. За прикладами ходити далеко не треба: за часів Януковича така практика призвела до проникнення російських агентів на всі щаблі влади та руйнування системи національної безпеки України.

На жаль, вже за президентства Зеленського є факти, які свідчать про зниження рівня захищеності й безпеки вищих органів державної влади. Той самий закон передбачає, що УДО разом із СБУ здійснюють заходи охорони щодо Кабінету міністрів та прем'єр-міністра України. Зокрема, має здійснюватися «контроль за станом технічного захисту інформації, вживати заходів щодо усунення виявлених порушень, з’ясовувати причини, що призвели до їх вчинення».

Виникає просте запитання: якщо, на думку Володимира Зеленського, журналіст Ткач перейшов межу, то як у такому разі кваліфікувати дії досі не встановлених осіб, які тривалий час фіксували, зберігали і поширювали записи конфіденційних робочих розмов керівництва уряду та Нацбанку? І що було зроблено, щоб припинити і не допустити повторення таких дій вже в найближчому майбутньому?

На цьому тлі тон спілкування Володимира Зеленського і його спробу кинути тінь на діяльність незалежних журналістів-розслідувачів не можна вітати. Але можна зрозуміти, якщо порівняти їх із політичними заявами людини, яку Зеленський вважає «найкращим вчителем».

Зокрема, 11 травня під час брифінгу в Білому Домі Дональд Трамп, відповідаючи на питання про підстави звинувачення свого попередника, Барака Обами, сказав журналісту: «Ви добре знаєте, чому це злочин. Його злочин очевидний для всіх. Хочете знати — читайте будь-які газети, крім своєї. Наступне питання».

Урок Трампа не складний: якщо факти не зручні, заперечуйте їх і вигадуйте власні. Просто робіть це наполегливо, завзято і впевнено, без жодного натяку на сумнів. Особливо, коли йдеться про політиків чи журналістів, які стоять на шляху до ваших цілей, чи розслідують вашу діяльність. І байдуже, який це вплив має на ефективність дій та прозорість влади.

Як показує казус із Ткачем і кортежем, Зеленському ще далеко до такої майстерності. Але й він і не впустив нагоду закликати генпрокуратуру розслідувати кримінальний злочин державної зради, нібито вчинений попередником. Схоже на те, що Зеленський також дивився нещодавній брифінг Трампа і тренувався говорити те ж саме так само впевнено.

І знову філіппіки президента спираються на його особисті уявлення про повноваження і функціонал центральної та місцевої влади, а не визначені законом положення. Бо якщо відштовхуватися від закону про захист населення від інфекційних хвороб, свої риторичні питання про гроші, літаки, держрезерв та аптеки президент мав би адресувати не меру Черкас чи Харкова, а прем'єр-міністру та міністру охорони здоров’я. А факти свідчать про те, що в Черкасах лікарі, які працюють з хворими на коронавірус, обіцяні та належні їм доплати отримали не від держави, а від міської влади.

І в цьому випадку вербальна агресія президента на адресу мера була надзвичайно подібною на атаки Дональда Трампа проти губернатора Нью-Йорка Ендрю Куомо. Звідси випливає другий урок Трампа: персоналізуйте свої проблеми і прорахунки, звинувачуючи в них своїх політичних опонентів. Висока смертність в Нью-Йорку має асоціюватися з провалами губернатора, а не бездіяльністю господаря Білого дому. Так само економічні проблеми та безробіття у окремих штатах має асоціюватися з губернаторами з Демократичної партії, а не президентом-республіканцем.

Проте американські політичні спостерігачі застерігають: подібні сутички в підсумку можуть зашкодити президенту і подати регіональних лідерів у кращому світлі. Те ж саме варто пам’ятати і Володимиру Зеленському, коли він продовжує публічну нерезультативну ворожнечу з окремими мерами, а не стежить за ефективністю дій свого другого уряду.

У будь-якому разі менш ніж за півроку ми матимемо нагоду побачити, як громадяни на виборах оцінять і майстерність американського «вчителя», і старанність його українського «учня». І, на мою думку, обидва ризикують не скласти іспит на профпридатність.