Ясники
Перегляди: 1296
8 травня 2006

Ясник 19. Вступ до НАТО коштує 4 гривні

Якби НАТО вимагав від України попереднього виходу на стандарти Альянсу за рівнем озброєння, підготовки військ тощо, то вартість вступу України до НАТО могла б бути досить значною і вимірюватися десятками мільярдів доларів США. Однак НАТО не вимагає масового переозброєння від своїх членів.

Досі вступ усіх нових членів НАТО зі Східної Європи відбувся без скільки-небудь масштабного спеціального переозброєння. Водночас держава витрачає на переозброєння і армію незалежно від того, вступає вона до воєнних блоків чи ні. Крім того, якщо діяти за логікою “холодної війни” і супроводжувати вступ до НАТО розміщенням на своїй території великих іноземних військових баз, то тоді вступ до НАТО також мав би вилитися в чималу копійку. Однак жодної потреби в розміщенні на території України іноземних військових баз не існує. Україна має достатній військовий, людський і технологічний потенціал, щоб гарантувати свою безпеку, використовуючи лише політичний “дах” НАТО та маючи за спиною лише теоретичну можливість підтримки з боку 26 держав-членів НАТО у військовий час. Крім того, такий “паперовий” варіант розширення НАТО був застосований до всіх 10 нових членів Альянсу. Тож витрати на вступ до НАТО можна мінімізувати за рахунок уникнення необхідності розміщувати на території України військові бази та уникнення масштабного переозброєння української армії. Час довів невиправданість астрономічних оцінок вартості вступу до НАТО нових членів. Водночас, внаслідок вступу до НАТО країна отримує великі економічні вигоди. Вартість членського внеску України до бюджету НАТО, за попередньою оцінкою, перебуватиме в межах внеску Польщі і становитиме близько 40–50 мільйонів доларів США на рік. Іншими словами, 4 гривні на рік з людини – громадянина України, що є дуже малою ціною за безпеку. Це не надто висока ціна за безпеку. 

Якби у підходах до євроатлантичної інтеграції України було застосовано модель, коли НАТО вимагатиме від України попереднього виходу на стандарти Альянсу за рівнем озброєння, підготовки військ тощо, то вартість вступу України до НАТО могла б бути досить значною і вимірюватися десятками мільярдів доларів США. Однак НАТО не вимагає масового переозброєння від своїх членів. Отож для України вигідний “чисто паперовий” варіант вступу до НАТО. Такий “паперовий” варіант розширення НАТО був застосований до всіх 10 нових членів Альянсу. Лише на території Литви з’явився невеликий підрозділ НАТО у складі 100 авіаторів і 4 літаків для забезпечення натовських стандартів охорони повітряного простору трьох країн Балтії, які не мають навіть такого мізерного числа військових літаків.

Вартість вступу України до НАТО залежить насамперед від політичних чинників. Досі НАТО при розширенні вимагала від претендентів на членство лише обмежених оборонних зусиль, які передбачали незначне (усього на кілька відсотків) збільшення оборонних витрат. У справі України ще більш імовірно, аніж у разі інтеграції до Альянсу інших держав Центрально-Східної Європи, що НАТО не вимагатиме значних витрат на переозброєння та підготовку української армії, оскільки наявні оборонні можливості України значно більші, аніж у більшості держав, що вступили до НАТО у 1999–2004 рр. Крім того, стратегічна важливість України для європейської безпеки та зменшення ризиків воєнного характеру в Європі роблять інтеграцію України до НАТО насамперед політичним кроком, і лише в другу чергу — військовим.

Напередодні ухвалення рішення про вступ до НАТО Польщі, Чехії та Угорщини три авторитетні установи у США провели попередні оцінки загальної вартості цього процесу.

Як виявилось, прямі витрати на вступ до НАТО нових країн не набагато відрізнялися від їхніх внесків до спільного бюджету Альянсу, який іде на утримання керівних органів НАТО. Так, приміром, така країна, як Польща, платить до спільного бюджету близько 40 мільйонів доларів на рік, а Латвія – лише близько 3 мільйонів доларів на рік.

Можна сказати, що загальна вартість розширення становила близько нуля, оскільки так чи інакше в межах НАТО чи поза ним держави змушені були б провадити модернізацію своїх збройних сил. Водночас від вступу до НАТО країна отримує великі економічні вигоди.

Країна несе оборонні витрати незалежно від того, чи є вона членом НАТО, прагне ним стати, чи ні. Спільна оборона характерна тим, що країни-учасниці мають низку економічних переваг перед країнами, які забезпечують свою оборону самостійно:

  • спільна оборона створює сприятливе середовище безпеки на кордонах з країнами-союзниками, що дає змогу заощаджувати кошти на відмові від принципу “кругової оборони”. Навіть з теоретичного боку, цілком очевидно, що одній державі набагато важче гарантувати свою безпеку, ніж перебуваючи в такому колективному органі, як НАТО;
  • спільна оборона дозволяє заощаджувати, особливо невеликим країнам, на військовій спеціалізації, підтримуючи лише ті види озброєнь, які союзниками визнано доцільними виходячи із стратегії спільної оборони;
  • спільна оборона дає змогу отримувати високий рівень безпеки за умов порівняно незначних витрат.

 

Приміром, Люксембург, країна з населенням із 460 тисяч осіб, у разі самостійного забезпечення власної оборони, ніколи б не досягла рівня безпеки, який вона має в НАТО. Це стосується навіть тієї гіпотетичної ситуації, якби ця країна витрачала на оборону весь свій бюджет. Люксембург витрачає на оборону лише 0,9% свого ВВП, маючи всі гарантії безпеки, які надає НАТО, включно з ядерними. Це стосується усіх членів НАТО, які отримують кращі гарантії безпеки, аніж ті, що вони могли б забезпечити самостійно.

Європейські члени НАТО в 1980–1984 рр. витрачали на оборону 3,5% ВВП, у 1985–1989 – 3,2%, у 1990–1994 – 2,6%, у 1995–1999 – 2,2%, у 2000 – 2006 рр. – 1,9%. Нейтральні країни Європи, такі як Швеція, Фінляндія, Швейцарія витрачали тим часом на оборону таку саму частку свого ВВП. Що стосується позаблокових країн в менш безпечних регіонах, аніж Європа (зокрема в Азії), то оборонні витрати в цих країнах значно перевищують аналогічні витрати членів НАТО.

Однак нові члени НАТО мусять витрачати на пристосування своїх збройних сил та воєнної інфраструктури нових членів до стандартів НАТО. Вартість витрат Угорщини на досягнення цілей НАТО та виконання Ініціативи з оборонних можливостей становила по 120 мільйонів доларів щорічно протягом шести років. Це досить значна сума, проте вона вкладалася в оборонний бюджет країни і становила лише близько його третини. За цю суму, тобто за вартість 4 військових літаків, Угорщина отримала надійні гарантії безпеки, підтримані усіма союзниками, які разом мають понад 4 000 військових літаків.