Комунікатор реформ
Перегляди: 347
8 березня 2018

Які ризики для постраждалих містить закон про протидію домашньому насильству?

7 січня 2018-го року набув чинності закон України про протидію домашньому насильству

Свою оцінку цьому закону  у студії  Громадського радіо надала Урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина ЛЕВЧЕНКО.

 

Катерина Левченко: Цей закон був неоднозначним з самого початку, навіть до того, як з нього повикидали багато важливих визначень та положень. І на той час, коли він приймався, я працювала керівницею організації Ла-Страда, яка чітко сформулювала свою позицію, що цей закон не є досконалим, але його наявність краща, ніж його відсутність.  Там є чимало таких норм та статей, які дійсно мають допомогти краще захищати права постраждалих. Які надають чимало важелів, наприклад, Національній поліції України. Тому що наше спілкування з поліцейськими свідчили про те, що поліцейський, навіть коли виїжджає на виклик домашнього насильства, був дуже обмежений у тих інструментах чи заходах, якими він міг зупинити його.

Ірина Славінська: Які нові інструменти з’явилися в поліції та тих, хто викликає поліцію?

Катерина Левченко: Поліцейські можуть виносити тимчасові заборонні приписи. Це означає, що певні дії, які сформульовані в законі, наприклад, наближатися кривднику до постраждалої особи, можуть бути заборонені терміном до 10 діб. І поліцейський, виносячи такий тимчасовий припис, не має передавати документи до суду, це рішення поліції, яке приймається на місці. Тобто поліцейський одразу вирішує питання розмежування постраждалої та кривдника.

І тут постає інше питання: а хто буде контролювати виконання даного припису? Поліція має розробити інструкції для того, щоб правильно застосовувати термінові заборонні приписи.

Є такий новий інструмент як обмежувальний припис, рішення про винесення якого приймається судом, і, відповідно, суд може заборонити чи обмежити певні дії, в тому числі, і користування власним майном, якщо це загрожує життю та здоров’ю постраждалої особи.

Ірина Славінська: Наприклад, заборонити приходити у квартиру?

Катерина Левченко: Так, заборонити спілкуватися з дитиною, що є також дуже важливим, тому це також інструмент, яким можна захистити постраждалу особу. Для тих, хто думає, що це неефективно, хочу сказати, що такі заходи передбачені в абсолютній більшості європейських країн, передбаченні Конвенцією Ради Європи в боротьбі з насильством щодо жінок та домашнім насильством. І тому їх включення до національного законодавства є позитивним кроком.

Але потрібно розуміти, що будь-які закони гарні тоді, коли вони використовуються, і їх на практиці застосовують правильно.

Поліція отримала ще додаткові заходи реагування, наприклад, можливість, призупиняти ліцензію на користування зброєю тих осіб, які скоїли домашнє насильство. І це важливо, адже, якщо є зброя, то вона має спрацювати, і вбивства жінок відбуваються дуже часто за допомогою використання зброї в нетверезому стані.

Ірина Славінська: Це також рішення, яке поліція може приймати на місці? Чи потрібно чекати на рішення суду? І чи забирають з дому зброю?

Катерина Левченко: Це рішення приймається Національною поліцією. Але який буде порядок, має бути визначено підзаконними нормативно-правовими актами, які мають тільки розроблятися Національною поліцією.

Ірина Славінська: Який нині статус цього закону про протидію домашньому насильству? Чи набув він чинності і ми чекаємо на розробку підзаконних актів?

Катерина Левченко: Закон прийнятий Верховною Радою, підписаний  президентом і набув чинності 7 січня 2018-го року. Тобто всі ті положення, про які я говорила, є чинними. Але те, що у поліції, немає внутрішніх документів, це проблема, проте це не зупиняє дію закону. В законі не прописано, що він набуває чинності через півроку після прийняття і ці півроку даються на розробку документів. Вже сьогодні поліція має виносити такі термінові заборонні приписи, і я знаю, що  громадські організації вже звернулися до поліції з інформаційним запитом щодо того, скільки термінових заборонних приписів було видано в січні та лютому.

В 20-х числах січня центр Ла-Страда розробив проект бланку термінового заборонного припису і надіслав голові Національної поліції та опублікував у соціальних мережах. А що стосується обмежувальних приписів, які видають суди, сьогодні в Україні є контраверсійна судова практика, є судові рішення, коли винесені обмежувальні судові приписи, які можуть виноситися терміном до 6 місяців. Проте є випадки, коли постраждалим суди відмовляли у винесенні цих обмежувальних приписів, посилаючись на те, що їх не занесено до Єдиного реєстру осіб-постраждалих від домашнього насильства.

Ірина Славінська: Поговорімо детальніше про цей реєстр.

 Катерина Левченко: Закон передбачає створення Єдиного державного реєстру осіб, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі. В цей реєстр вносяться персональні дані постраждалої, а також опис випадку з деталями. Також в цей реєстр має вноситися інформація, які дії здійснювалися навколо цієї особи задля допомоги. Аргумент такий, що це допоможе уникнути подвійного опитування особи, щоб вона не травмувалася.

Ірина Славінська: Цей реєстр передбачається як публічний документ?

Катерина Левченко: Ні, він передбачається як конфеденційний, тобто до нього має доступ лише певне коло осіб, але це коло є дуже широким. І це питання конфіденційності є неоднозначним, тому що особа, яка має доступ, може бути сусідкою, комусь про це розповість, і от – про це вже всі знають.

Крім того, що в реєстр вносяться дані про постраждалу особу, туди ж вносяться дані про особу, яка повідомила про факт насильства в сім’ї. Тобто фактично ставить під загрозу життя цієї людини, бо кривдник, дізнавшись, що хтось з сусідів або родичів заявив у поліцію, буде мститися.

Також до реєстру вноситься інформація про самого кривдника.

Тож, фактично, ми маємо подальшу стигматизацію постраждалих, ми маємо небезпеку розголосу інформації про них, яка потім буде дуже довго відбиватися на їх долі, особливо, якщо йдеться про сільську місцевість, районний центр чи невеликі містечка, де люди знають один одного. Після цього роботодавці можуть безпідставно відмовляти людям в отриманні роботи, тому ми можемо говорити про потенційну дискримінацію таких осіб.

Ірина Славінська: Цей реєстр вже існує?

Катерина Левченко: Ні, не існує. Для того, щоб його створити, потрібно створити державне підприємство по утриманню реєстру, як зазначено в законі. Але тоді всі, хто на місцевому рівні відповідальні за протидію домашньому насильству, тільки і будуть займатися цим реєстром: пересилати інформацію з однієї структури в іншу, заповнювати щось тощо. І замість реальної допомоги постраждалим ми отримаємо зменшення кількості звернень до державних структур, до правоохоронних органів, тому що сьогодні умовою отримання допомоги є занесення інформації про постраждалих до єдиного реєстру. То ж поки його немає, це добре. Я вважаю, що такий реєстр є недоцільним, він спрямований не на покращення допомоги постраждалим, а є витраченням сил і коштів, а також він суперечить міжнародним стандартам. Та ж Стамбульська конвенція говорить про необхідність збору даних, але йдеться про загальні дані, а не про персональні дані постраждалих осіб.

____________________________________________

Ця публікація була підготовлена в межах проекту «Просування реформ в регіони», який реалізується Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій і "Європейською правдою" за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є відповідальністю видання і жодним чином не віддзеркалює точку зору Європейського Союзу.

 

Top