Як змінився баланс сил на Близькому Сході в 2024 році та за яких умов Трамп готовий зміцнювати НАТО – інтерв’ю Тарас Жовтенка
В інтерв'ю телеканалу «Ми – Україна» в.о. виконавчого директора Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, безпековий аналітик Тарас Жовтенко поділився своїми думками щодо ситуації на Близькому Сході, зокрема, як війна Росії проти України та падіння режиму Асада впливають на баланс сил у цьому регіоні, проаналізував можливу політику Дональда Трампа щодо України та питання світової безпеки на тлі зростаючої напруженості між НАТО і Росією.
– Як події 2024 року на Близькому Сході змінили ситуацію в регіоні?
– Події 2024 року на Близькому Сході стали логічним продовженням терористичної атаки проіранського руху ХАМАС на Ізраїль, яка відбулася 7 жовтня 2023 року. Ці події не можна розглядати ізольовано від ширшого контексту гібридної війни, розв'язаної так званою «віссю зла 2.0» – коаліцією тиранічних режимів Росії, Ірану та Північної Кореї. Атака ХАМАС наприкінці 2023 року за багатьма параметрами опиралася на практичний досвід росіян у веденні їхніх гібридних операцій проти України, починаючи з 2014 року. Непокараність російської агресії за тривалу війну проти України дала Ірану підстави вважати, що він також може розгорнути додатковий фронт гібридного протистояння на Близькому Сході проти держави Ізраїль. Втім Ізраїль вибудував свою стратегію оборони таким чином, щоб завдати удару не так по Ірану, як вибити з рук Ірану ці терористичні угруповання, які тегеранські аятоли використовували для спроб похитнути безпеку держави Ізраїль.
Тобто Ізраїль не лише відреагував на терористичні атаки, а й завдав поразки основним проксі-групам Ірану — ХАМАСу і Хезболлі, поступово позбавляючи Тегеран важелів впливу в регіоні. Водночас Ізраїль почав демонтувати ще одного проксі-гравця — єменських хуситів. І одна із подій, яку запустили ізраїльтяни цією стратегією – це падіння режиму Башара Асада в Сирії, який був одним із ключових союзників Ірану, забезпечуючи логістичну підтримку Хезболлі та ХАМАСу.
Загалом події 2024 року показали, що Ізраїль системно і послідовно знищує загрози власній національній безпеці, які постають на регіональному рівні. Це суттєво послабило позиції Ірану в регіоні, особливо після падіння сирійського режиму і серйозної геополітичні поразки Росії на цьому тлі. Для Ірану це не дуже хороші новини, оскільки він не встиг витягти з Росії технології, необхідні аятолам для завершення розробки власної ядерної програми.
Ситуація для Ірану ускладнюється і внутрішніми чинниками. Невдоволення режимом аятол зростає, а економічні проблеми і політична нестабільність створюють умови для можливих політичних змін. Тобто Ізраїлю може навіть не знадобитися велика кількість прямих військових ударів по Ірану, щоб почати змінювати там ситуацію.
– Чи можна стверджувати, що ситуація на Близькому Сході пов’язана з війною Росії проти України, оскільки підтримувані Росією сили у регіоні тепер отримують менше фінансування, зброї та навіть ідеологічної підтримки?
– Події на Близькому Сході, зокрема після 7 жовтня 2023 року, напряму пов’язані з повномасштабною агресією Росії проти України. І наслідки дій Ізраїлю проти іранських проксі, і падіння режиму Башара Асада – теж насправді є опосередкованими проявами триваючої війни Росії проти нашої держави. Війна виснажує російські ресурси, і це послаблює її вплив у різних регіонах, у тому числі на Близькому Сході.
Водночас так звана «вісь зла 2.0» живиться цією війною. Її стратегія полягає в обміні технологіями та бойовим досвідом. Наприклад, Північна Корея, яка намагається вдосконалити свій військово-промисловий комплекс, надсилає зброю Росії, тестує її на полі бою, а тепер навіть планує залучати свої підрозділи до бойових дій проти ЗСУ. Це дає її військовим досвід, який може бути використаний у майбутньому протистоянні з Південною Кореєю. Адже Близький Схід може стати не єдиною гарячою точкою в цій глобальній гібридній світовій війні. І це теж є частиною стратегії так званої «осі зла».
Росія та її союзники прагнуть створювати гарячі точки конфліктів у різних регіонах світу, щоб розтягнути ресурси Заходу, позбавивши його можливості ефективно реагувати. Це частина ширшої гібридної війни, де вони намагаються підірвати стабільність і створити ситуацію, в якій Захід втратить контроль над регіональними конфліктами.
Щодо Ірану, то він намагався отримати від Росії критично важливі ядерні технології, які залишаються недоступними через відсутність практичного досвіду та спеціалістів. Тобто Іран має сировину для виготовлення ядерних боєголовок і носії для цієї майбутньої ядерної зброї, але не має досвіду та інженерів, які могли б їх відкалібрувати і зістикувати, щоб вони летіли за заданими траєкторіями і вражали намічені цілі. При цьому Росія, усвідомлюючи ризик втрати контролю над Іраном, не поспішає передавати ці технології.
Однак сама Москва змогла витягнути з Ірану технології виробництва дронів і тепер налагодила їх виготовлення на своїй території, зокрема на заводі в Алабузі. Це зменшило залежність Росії від імпорту готових ударних безпілотників з Ірану. Тож, поки Іран намагається укласти з Росією угоду про стратегічне партнерство, подібну до тієї, що є між Росією і Північною Кореєю, Москва вже отримала значну вигоду від співпраці, перегравши Тегеран.
– Сполучені Штати Америки активно демонструють підтримку своїм союзникам, зокрема однією з перших країн, яка надала допомогу Ізраїлю, були США. Як прихід Дональда Трампа до влади в складний період, що супроводжується війнами та нестабільністю, позначиться на міжнародній політичній стратегії?
– Політика чинної адміністрації Джо Байдена значно вплинула на події 2024 року. Підтримка Ізраїлю з боку Білого Дому була значною мірою символічною. Американські авіаносні групи та атомні субмарини були розгорнуті у Середземному морі як сигнал Ірану не загострювати конфлікт і не впрягатися в безпосереднє протистоянні із Ізраїлем. Водночас адміністрація Байдена намагалася вплинути на Ізраїль, закликаючи прем'єр-міністра Нетаньяху припинити бойові дії та розпочати переговори з проіранськими силами. Проте Нетаньяху проігнорував ці заклики, що дозволило Ізраїлю досягти значних успіхів, зокрема ослаблення Ірану та розгрому його проксі-сил.
Адміністрація Байдена також чинила тиск на європейських союзників та український уряд. Хоча військова допомога США відіграла ключову роль у стримуванні агресії, її обсяг і характер були спрямовані на політичний тиск на Росію, а не на її стратегічну поразку. Очікується, що з приходом Дональда Трампа стиль управління зміниться. Трамп, відомий своєю імпульсивністю, схильний ухвалювати рішення на основі суб'єктивного сприйняття ситуації, що може призвести до радикальних кроків.
Єдине, що ми не розуміємо, якими будуть ці кроки. Щодо України Трамп може обрати два підходи: закінчити війну за будь-яку ціну і в будь-який спосіб, який він обере. Або, якщо він зрозуміє, що ключ до виходу з цієї ситуації і гарантування безпеки, принаймні для європейських союзників, – це максимальний тиск на Путіна і його режим, то, ймовірно, цей тиск не буде поступовим, як планувала адміністрація Байдена, а скоріше Трамп обере радикальні і рішучі кроки, оскільки він сам неодноразово підкреслював, що планує закінчити цю війну якомога швидше. Швидкий кінець, на його думку, не означає поступове «розігрівання ситуації» і посилення тиску на російську диктатуру. Навпаки, цей тиск треба негайно підняти до максимуму, і з цієї позиції або вступати в переговори, або висувати ультиматум Путіну і його оточенню про припинення війни. Отже, наступний рік, з огляду на дії Білого дому, ймовірно, стане роком рішучих кроків. Однак, на жаль, під великим знаком питання залишається спрямованість цих кроків, а також конкретне стратегічне спрямування рішень, які ухвалюватиме сам Трамп і які реалізовуватиме його команда в адміністрації нового президента США.
– Як змінилися погляди Дональда Трампа на НАТО і як це впливає на майбутнє Альянсу?
– Зміни в риториці Дональда Трампа щодо НАТО демонструють перехід від популізму до геополітичного реалізму. Раніше Трамп різко критикував НАТО, зокрема через те, що європейські союзники покладаються на США у питаннях безпеки, витрачаючи мінімальні ресурси на власну оборону. Він наголошував, що США не готові нести основний фінансовий і військовий тягар Альянсу, якщо європейці не збільшать власні витрати.
Перша трансформація в його позиції відбулася після зустрічі з президентом Франції Еммануелем Макроном та президентом України Володимиром Зеленським, коли від Макрона він почув, що Франція готова посилити свою оборону і навіть розмістити обмежений військовий контингент в Україні. Власне, це він і хотів почути від європейських союзників. І другий момент – це те, що європейці готові за це платити, тобто збільшити витрат на оборону. Це те, чого він, насправді, очікував від НАТО, і саме тому його риторика стосовно Альянсу змінилася. Але ми бачимо, що ця трансформація триває.
Тепер Трамп наголошує, що навіть збільшення внесків до 3% ВВП, як було погоджено на останньому саміті НАТО, недостатньо. Він закликає підняти цю цифру до 5%. Бо якщо ситуація в Європі погіршиться настільки, що дійде до прямого збройного зіткнення між Росією і НАТО, то США просто витрачатимуть втричі більше, адже це буде конфлікт іншого масштабу. Поки цього не сталося, новообраний президент США сигналізує європейським союзникам, щоб вони виділяли більше грошей на власну безпеку і оборону зараз, бо потім буде пізно.
Позиція Трампа прагматична – він дає зрозуміти, що США підтримуватимуть НАТО, якщо союзники інвестуватимуть більше у власну безпеку. За таких умов Трамп готовий працювати над зміцненням Альянсу і захистом його членів від будь-яких загроз.
