Не можна допустити легалізації російської агресії – Олексій Гарань

Оригінал – Газета «Галичина»,
Авторка: Оксана ПРОЦЮК 

 Зустріч у Вашингтоні між Володимиром Зеленським, Дональдом Трампом та європейськими лідерами стала кроком уперед і засвідчила єдність України з партнерами. Атмосфера переговорів відчутно відрізнялася від попередніх контактів: вона була значно доброзичливішою, що символічно підкреслили й взаємні подарунки президентів. Водночас конкретних гарантій безпеки наразі не визначено – обговорюється постачання зброї, спільне виробництво та можливе розміщення контингентів союзників. Україна наполягає, що йдеться не про «обмін територіями», а про неприйнятність будь-якої легалізації російської агресії. Європейські лідери, зокрема канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, чітко пояснили Трампу небезпеку угоди під тиском Москви. Подальші результати залежатимуть від того, наскільки вдалося переконати американського президента не йти на поступки Кремлю. Про це докладніше читайте в ексклюзивному коментарі для газети «Галичина» провідного українського політолога – професора політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», наукового радника Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва – Олексія Гараня:

– Зустріч у Вашингтоні можна вважати кроком уперед. Вона засвідчила, що Україна має єдність з європейськими партнерами, і це створює можливість пояснити Дональду Трампу, як можна рухатися далі без здачі українських інтересів. Атмосфера під час цих переговорів разюче відрізнялася від тієї, що панувала навесні в Овальному кабінеті. Із публічної частини зустрічі було видно, що спілкування президентів США та України проходило у більш доброзичливій атмосфері. Своєрідним символом цього обміну стали подарунки: Трамп подарував символічні ключі від Білого дому, а Зеленський – ключку для гольфу, яку йому передав український ветеран, що втратив ногу в перші місяці повномасштабного вторгнення, рятуючи побратимів, а гольф став важливим елементом його реабілітації…

Ми не знаємо деталей закритих переговорів, але те, що стало очевидним, викликає більше оптимізму, ніж настороженості, на відміну від зустрічі на Алясці, після якої переважав скепсис. Після Вашингтона прозвучали заяви про пошук гарантій безпеки. Якими вони можуть бути – поки що невідомо. Україні не потрібен черговий Будапештський меморандум, тож сподівання полягають у більш серйозному підході до цієї теми. Президент Зеленський наголосив, що йдеться про постачання зброї, спільне виробництво окремих її видів, а також про можливе розміщення контингентів європейських союзників. Сполучені Штати також не виключили своєї участі. Водночас це все – загальні формулювання, і наразі невідомо, як їх буде реалізовано. Найважливіше – не допустити, щоб Україні нав’язали виведення військ з Донецької області чи легалізацію російської окупації, що означало б фактичну капітуляцію.

У цьому контексті слід звернути увагу на небезпечний термін «обмін територіями», який почали вживати навіть деякі українські журналісти у престижних виданнях. Це наратив, запроваджений Трампом. Але що означає «обмін територій»? Ми ж не обмінюємося землями з Росією. Фактично йдеться про те, що Москва може запропонувати виведення військ з частини Харківської чи Сумської області в обмін на вихід українських військ з Донбасу і визнання Криму та інших окупованих територій російськими. Це не «обмін», а спроба легалізувати агресію. Важливо, щоб бодай в українському дискурсі цей термін не повторювався. Сподіваємося, що Зеленський разом із європейськими партнерами зуміли донести цю позицію до Трампа.

Ще один момент: Трамп раніше наполягав на припиненні вогню, навіть кілька разів озвучував дедлайни росіянам. Проте згодом під впливом Путіна почав говорити про необхідність негайної угоди. Для Москви це вигідно, адже дозволяє продовжувати бомбардування українських міст і тиснути на Київ, змушуючи укладати угоду під примусом. У цьому сенсі важливо, що канцлер Німеччини Фрідріх Мерц чітко пояснив Трампу некоректність такої ідеї.

Щодо потенційної зустрічі Зеленського й Путіна, очікування не надто великі. Зеленський нераз говорив, що для завершення війни необхідна зустріч із російським президентом. Але до неї варто підходити лише тоді, коли Україна матиме достатньо сильні позиції – військові успіхи, ефективні удари дронами і ракетами по цілях у глибині Росії, коли втрати ворога стануть відчутними, а його економіка – справді слабкою. Натомість Трамп не виявляє бажання розширювати санкційний тиск. Європейський Союз посилює санкції, але залишаються винятки і лазівки, якими користується Росія. Тож без належного тиску Трампа на Путіна результативність зустрічі Зеленського і Путіна видається сумнівною.

Загалом поки що неясно, що може дати така зустріч. Очевидно, обидві сторони намагаються показати Трампу свою готовність до компромісів, аби не опинитися звинуваченими у зриві мирного процесу. Водночас усім відомо: українська й російська позиції кардинально різняться.

Можливо, певні результати могла б дати зустріч трьох президентів, але за участі європейських партнерів. Та Путін не зацікавлений у переговорах з Європою. Якщо ж відбудеться зустріч лише з Трампом, є ризик, що Україна опиниться в менш вигідному становищі, коли двоє тиснуть на одного. Саме тому формат з участю Європи виглядає продуктивнішим, хоча Кремль його наразі відкидає.

Підсумовуючи, зустріч у Вашингтоні стала кроком уперед і залишила оптимістичніше враження, ніж переговори Трампа з Путіним на Алясці. Для України прозвучали важливі сигнали, проте все залежатиме від конкретики подальших рішень. Наскільки Зеленському та європейським лідерам вдалося переконати Трампа не робити поступок Росії – покаже час…