політичний аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва
16 січня набула чинності стаття 30 «мовного закону» про перехід сфери обслуговування на державну українську мову. А отже, у російських та проросійських пропагандистів сьогодні не чудова сніжна та сонячна субота, а важкий робочий день, коли вчергове потрібно очорнювати Українську державу.
Ми вже розповідали про те, як ставлення до мовних питань (і до заснованих на цих питаннях меседжів російської пропаганди) корелює з політичними орієнтаціями українців. Про те, як саме мова сприяє відтворенню культури російськомовними громадянами, що проживають на території зарубіжних країн, говорять і власне російські соціологи:
«... Выяснилось, что титульное население каждой из 4 рассматриваемых стран отличается от россиян сильнее, чем русскоязычные, живущие в этих странах. В Эстонии титульное население отличается от россиян по 9 ценностям, а русскоязычное – по одной, то есть соотношение 9:1, в Израиле это соотношение 9:5, в Украине – 9:5, в Латвии – 8:7.
То есть русский язык определенно играет важную роль в формировании и закреплении ценностей, и связано это может быть с недавней историей. После распада СССР прошло немало времени, но до сих пор у живущих за пределами России русскоязычных людей не сложилось сильной идентификации с титульными народами и государствами. Выросли поколения, во многом воспроизводящие российскую (советскую) культуру.»
Хоча, джерело містить недостатньо інформації про збір даних. Тим не менш, гарна ілюстрація самими росіянами мети гуманітарної експансії, яку здійснювала і здійснює їхня держава.
Безумовно, дуже спрощеним було б судження, що на світогляд впливає лише мова. В усіх країнах ситуація різна, зокрема, й у нас в Україні, де велика кількість російськомовних є етнічними українцями, що сприяє їх вплетеності у загальнодержавний український наратив. Тут, до речі, толерантність України до російської мови йде на користь, адже держава та суспільство не відкидають людей із спільноти за мовною ознакою (щоправда, є ті, хто вважають, що таки відкидає, але це прихильники «русского міра», які відкидають себе від суспільства самі).
Нижче наведено графік (дані Фонду «Демократичні ініціативи від листопада 2020 року), який демонструє розподіл зовнішньополітичних орієнтацій серед груп, з українською/російською мовою повсякденного спілкування.
Як бачимо, серед російськомовних є частина прихильників інтеграції з РФ, але їх далеко не більшість. Тобто російська мова впливає, але російська мова не дорівнює прихильності до РФ саме серед інші чинники – й етнічну приналежність; й збройну агресію РФ, яка багатьом відкрила очі; й просто через чинник часу.
Зокрема, на наступній таблиці зображено співвідношення мови спілкування та зовнішньополітичних орієнтацій у розрізі віку:
Як бачимо, російськомовна молодь є істотно більш проєвропейською порівняно зі старшими віковими категоріями, які також здебільшого говорять російською. Тобто, хоч би як РФ того хотіла, але час минає, покоління змінюються. Ми більше не живемо у СРСР і спектр джерел інформації про життя у світі не є обмеженим. Тому на тлі західних країн аргументи РФ у вигляді духовних скрєп та ядерних боєголовок (і супровідні цінності корупції, авторитаризму та репресій) не переконують молодь, що це справді потрібні речі для самореалізації молодих людей.
Тож «русскій мір» може бути насаджений тільки зброєю та примусом, а забезпечити органічне панування «русского міра» (тобто, прихильність громадян до нього) не виходить вже навіть у Білорусі.
І щодо регіональної специфіки використання мови на повсякденному рівні. У Південному та Східному макрорегіонах серед людей, старших за 55 років, переважно українською говорять 28%, а серед молоді до 30 років – 15%. Тобто, на жаль, молодь часто виростає у російськомовному середовищі та переважно спілкується російською, але поза тим є проєвропейською.
Тому мова є одним із важливих чинників формування світогляду, але не єдиним. І, безумовно, інформаційна та гуманітарна політика держави має бути комплексною, і питання мови мають посідати у ній важливе місце поряд із громадянською освітою, історичною пам’яттю, медійною грамотністю тощо.
