Олексій Гарань: Українці – незламні в цій народній війні

Аналітика
Перегляди: 756
27 грудня 2022
Олексій Гарань

доктор історичних наук, професор кафедри політології НаУКМА, науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва

Оксана ПРОЦЮК Редактор відділу газета “Галичина”

Про перспективи завершення війни, небезпеку «корейського сценарію» для України, міжнародну комунікацію і підтримку, дипломатичні перемоги, справедливий мир для України та очікування від 2023 року ексклюзивно розповів для газети «Галичина» провідний український політолог – професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Олексій ГАРАНЬ.

Небезпечна ідея «перемир’я по-корейськи»

Нещодавно у впливовій британській газеті «Financial Times» вийшов лист, який написали я і мій колега Петро Бурковський – виконавчий директор «Демініціатив». Це відповідь на колонку «Україна та тінь Кореї» британського журналіста, міжнародного оглядача Гідеона Рахмана, опубліковану в цій же газеті. Він запропонував для України корейський сценарій, вважаючи, що це вигідно нам. На думку Г. Рахмана, частина України може бути окупованою, а більша її частина залишиться вільною, Захід надасть їй належну військову і фінансову допомогу й вона розквітне, як Південна Корея. Тобто він пропонує «перемир’я по-корейськи».

Як українські науковці, які лишилися в Україні, щоб продовжувати дослідження з питань соціальної стійкості та громадської думки під час війни, ми цінуємо підтримку та думку західних оглядачів, що шукають можливі шляхи припинення війни. Проте аналогія з «перемир’ям по-корейськи» за визначенням не підходить для України, оскільки ситуації кардинально відрізняються. У нас немає сумнівів у тому, що Рахман засуджує політику путіна. Проте під час війни у Кореї перемир’я було досягнуто між комуністичною Північчю Кореї та націоналістичним Півднем Кореї. Обидві сторони визнавали те, що вони належать до однієї нації, яку розділили війна та ідеологічне суперництво.

У Росії немає стимулів переглянути цілі війни. Як відомо, основна ідея, за допомогою якої путін виправдовує напад на Україну, – уявлення, що українці та росіяни є нібито «одним народом». З цієї точки зору, росії легко використати колонку Рахмана як «доказ» того, що з допомогою перемир’я Захід прагне «розділити єдину російську націю». На відміну від КНДР і КНР на початку 1950-х, неядерних держав, виснажених десятиліттями японської окупації, росія нині не протистоїть потужнішому у військовому плані ворогу, озброєному до того ж ядерним арсеналом.

Символічний візит Зеленського в США

Вихід полягає в тому, щоб Захід продовжував допомагати нам, давати озброєння Україні. І я думаю, що ми отримали дуже позитивний сигнал від американського й українського президентів. Несподіваний візит Володимира Зеленського до США став дуже символічним, оскільки відбувся одразу після його поїздки в місто Бахмут, що героїчно тримає оборону. Цей візит важливий, оскільки в США зрозуміли, що потрібно надавати Україні найсучасніші протиракетні системи, зокрема Patriot. Тому що тактика путіна полягає в тому, щоб зруйнувати цивільну інфраструктуру.

Цей візит нині починають порівнювати з тим візитом прем’єр-міністра Британії Черчиля до Вашингтона після нападу Японії на США, на Перл-Гарбор, що теж було напередодні далекого Різдва 1941 року. Тому що тоді дві країни об’єдналися у боротьбі з Гітлером і Японією. І це був дуже важливий акт солідарності обидвох країн. Наш Президент і його команда доволі вдало використовують цю символіку, доносять таким чином правду до американської аудиторії. Йдуть порівняння з американською війною за незалежність. Ми бачили, як американський Конгрес вітає Президента Зеленського, а в його особі – український народ. Тому що очевидно, що наш Президент нічого б не зробив без українського народу. Головне, на що він спирається, – це опір українського народу, який є незламним у цій народній війні.

Опитування показують, що українці прагнуть відновити територіальну незалежність своєї країни. Українці виступають проти односторонніх поступок росії, навіть якщо нам обіцяють мир. Ми не є наївними і розуміємо, що навіть якщо росія нині пообіцяє мир, то згодом порушуватиме свої обіцянки. Головне – як показав себе український народ у цих трагічних випробуваннях, які ми мали в році, що минає. В Україні пішли зміни знизу. Наприклад, українізація у нас розпочалася давно, однак потужно вона йде з 2014 року. Декомунізацію проголосили ще за часів Ющенка, але люди якось не дуже це сприймали. І після 2014 року, а особливо тепер, декомунізація пішла природнім шляхом. Ці процеси йдуть знизу, тому мають дуже здорове підґрунтя.

Креатив і нестандартні ходи

Ми хочемо почути, що війна завершиться завтра. На жаль, бачимо, що путін готовий кидати в цю м’ясорубку дедалі більше росіян, а життя українців – байдужі для нього. Посилення обороноздатності України і підтримка наших міжнародних партнерів – це сьогодні найважливіше. Завершення війни залежатиме від боєздатності української армії, яка своєю чергою залежить від продовження і нарощування допомоги Заходу. Напередодні Нового року можемо сказати, що ця допомога буде посилюватися. У цьому контексті хочу наголосити, що нам важливо використовувати різноманітні ресурси, виявляти креативність і навіть підходити нестандартно. Наприклад, ми прагнемо нового озброєння, яке поступово нарощується, але використовуємо і стару радянську техніку. Нещодавно африканська країна Марокко оголосила, що поставить Україні радянські танки. Шукають нестандартні ходи, збирають техніку, яка була розкидана по світу та яку ми вже можемо використати. Наша дипломатія активізує зусилля в усьому світі. Українське громадянське суспільство починає працювати з країнами, які називають «Глобальним Півднем». Тут дуже потужний вплив радянської пропаганди. Ці країни дають значну частину голосів в ООН. Назагал більшість із них засуджує позицію росії. Але в Африці, наприклад, не все так однозначно.

Українська делегація з патріархом  Ефіопської православної церкви Абуне Матіасом I (в центрі).
Українська делегація з патріархом Ефіопської православної церкви Абуне Матіасом I (в центрі).

Я побував у складі делегації українського громадянського суспільства у двох поїздках до Африки, під час яких ми відвідали чотири країни – Гану, Нігерію, Кенію й Ефіопію. Загалом половина країн африканського континенту підтримують Україну, а в іншій половині вважають, що то не їхня війна. Ми можемо цим людям пояснити через те, що їх торкається напрямки – це голод. І треба пояснювати, що коли росіяни блокують поставки зерна з України, то це відбивається і на країнах Африки. І в них посилюється голод, зростають ціни на енергію, на добрива, на продовольство… І коли ти говориш про це африканцям, вони починають розуміти, що є загроза.

Половина Африки – мусульманська, і коли розповідати їм про проблему кримських татар, то вони починають це сприймати, це для них близька тема. І коли ми пояснюємо, що тактика росії терористична та нагадує тактику терористичних угруповань, які діють в Африці, то для африканців це стає зрозумілим. Тому потрібно продовжувати роботу з цими країнами. До речі, у складі нашої делегації в Кенії та православній Ефіопії був Євстратій Зоря, який є другою людиною в ієрархії ПЦУ, що відповідає за зовнішні зв’язки православної церкви (після самого Епіфанія). Нагадаю, що Зеленський днями говорив про поглиблення зв’язків із країнами «Глобального Півдня» наступного року. В Африці додатково буде відкрито 10 посольств.

За цей рік політика Заходу стала прихильною до України. Ми бачимо як кардинально змінилася політика Німеччини, Франції, які відтепер постачають нам зброю. Ми здобули кандидатство в члени ЄС. Треба дивитися оптимістично на майбутні події. Коли ми працюємо з іншими країнами, то зміни залежать від виборів. Але ж нам своє робити, незалежно від цих виборів. Загалом ми бачимо позитивну динаміку і дедалі більше розуміння ролі України на світовій арені. Багато років ми бідкалися, що Україна не є суб’єктам світової політики. Але ми були таким суб’єктом, а з 2014 року українська армія зупинила путіна. А нині Україна тим більше є суб’єктом світової політики.

Справедливий мир для України

Справедливий мир для України – це відновлення кордонів, репарації та покарання винних. Тут наша позиція чітка. Що ж до відновлення кордонів, то вона змінилася. До 24 лютого насправді ситуація була фактично замороженою. Ми відкладали питання звільнення Криму і Донбасу. Нині поразки російської армії відновили питання про повернення Донбасу і Криму до України. Чи може це питання вирішуватися дипломатичним шляхом? Так. Але в контексті обговорення питання деокупації Криму і Донбасу.

Тут можна шукати дипломатичні формули. Ми можемо говорити про якісь дипломатичні компроміси на певний час, проте вони мають бути спрямованими на деокупацію Криму і Донбасу. Щодо репарацій, то ми розуміємо, що росія сама платити репараціії не буде. Але тепер ми бачимо механізм: російські активи, які конфісковано на Заході. І потрібно лише знайти правильні юридичні формули, як спрямувати ці гроші на відбудову України.

Щодо покарання винних – це питання майбутнього. Ми розуміємо, що злочинці будуть ховатися, але треба проводити розслідування і доводити їх вину. І рано чи пізно їх буде покарано. А можливо через якийсь час українці діятимуть так, як діє Моссад в Ізраїлі, який знаходить злочинців на території інших країн.

Очищення держави

Коли ми говоримо про сценарії розвитку подій 2023 року, то маємо відверто казати про ситуацію в нашій державі. Ми бачимо, що країна об’єдналася, але дехто намагається грати по-старому. У нас залишилися люди з ОПЗЖ, які перефарбувалися, люди з середовища московського патріархату, що співпрацюють з росією. Нам потрібно багато чого в країні змінити і очистити її. Під час війни є обмеження свобод, і це цілком закономірно. Але опитування показують, що українці прагнуть збереження демократії, вони проти авторитаризму. Під прикриттям війни не можна придушувати опозицію. Такі спроби є, але свобода слова зберігається, залишається можливість критики влади, що дуже важливо. Насправді ми говоримо не тільки про збереження територіальної цілісності, незалежності, а й про нову країну, а це нова якість. Ми знаємо, що під час усіх воєн є люди, які намагаються скористатися ситуацією для власного збагачення. Дуже добре, що не сплять журналісти, опозиція, громадянське середовище, які контролюють владу, і коли з’являються такі факти, то дуже гостро про них висловлюються.

Думаю, що за допомогою власного громадянського суспільства і наших міжнародних партнерів нам вдасться побороти корупцію і забезпечити верховенство права в Україні.

 
 

Останні новини з категорії Аналітика

Приватні армії для «русского міра»: чим загрожують ПВК?

Про становлення приватного безпекового сегменту в США, мавпування цього досвіду ПВК "Вагнер" і виклики діяльності ПВК для системи міжнародно...
3 лютого 2023

Україна на шляху до перемоги. Бриф №6

Щотижневий огляд основних подій
1 лютого 2023

Порушення прав людини на тимчасово окупованих територіях та міжнародні організації: що не так з діяльністю Червоного Хреста та Amnesty International

Про те, чому потужні правозахисні організації виявляють неспроможність ефективно діяти в умовах повномасштабної війни, аналізує Анастасія П...
30 січня 2023

Підтримати та допомогти: сучасна політика міжнародної військової підтримки США

Про арсенал безпекових програми США та механізми надання військової допомоги Україні - в статті експерта з міжнародної безпеки Тараса Жовтен...
27 січня 2023