У пошуках очевидних відповідей. Що робить Зеленський?

Давайте поміркуємо, про що і навіщо нас може запитати президент.

Спочатку, подивимося на цю пропозицію як на прояв серйозної турботи влади про громадян і майбутнє держави.

Тому, на мою думку, перед Зеленським (незалежно від його бажання чи обізнаності) стояли два важкі завдання: перетворити суспільну недовіру до влади на підтримку бажаних (великою мірою ледве уявних) змін у країні, і довести, що ці зміни зміцнюватимуть, а не ослаблюватимуть країну перед російською загрозою.

Якщо це так, тоді президенту важливо переконатися в тому, що важливо для більшості громадян, які відчувають свою відповідальність за стан справ у державі та своїй громаді і тому йдуть проголосувати на всіх виборах. В такому разі можна запитати громадян про курс на вступ до НАТО і вступ до ЄС. Варто запитати про підтримку статусу української мови як єдиної державної. Варто запитати про припустимість компромісу з Росією щодо особливого статусу Донбасу в обмін на мир.

Зав’язка в сюжету гарна, та чи буде такою ж його розв’язка

Соціологічні опитування дають змогу прогнозувати відповідь більшості, незалежно від їхніх політичних уподобань і регіону проживання. Відповіді на ці питання допоможуть президенту та його уряду поставити крапку у спробах деяких внутрішніх гравців та Росії розколювати і протиставляти українців один одному. Після цього Україну буде неможливо примусити до виконання російської інтерпретації Мінських домовленостей.

Проте ініціатива президента може мати й інші цілі. Наприклад, «п'ять важливих питань» можуть бути розраховані на мобілізацію прихильників Зеленського та «Слуги народу» прийти на виборчі дільниці та проголосувати за партію та її висуванців у депутати місцевих рад і на посади місцевих голів.

У такому разі формулювання «п’яти важливих питань» можуть бути очікуваними для виборців Зеленського і неприємними для решти. Наприклад, про право президента України одноосібно призначати директорів Національного антикорупційного бюро та Державного бюро розслідувань, голову Служби безпеки; мати змогу призначати і звільняти прем'єр-міністра та міністрів без погодження з парламентом, а голів держадміністрацій — без погодження з урядом. Сюди, також, можна віднести і питання про ухвалення чи скасування законів на референдумі без участі парламенту.

Цікавий ефект може мати і питання про особливий порядок переслідування і покарання високопосадовців (в тому числі й колишніх), які підозрюються чи звинувачуються у корупції. Може бути і питання із сфери «народної економіки», наприклад, про обов’язковий «прожитковий мінімум» для всіх (виконання якого передбачає або друк грошей, або різке зростання доходів бюджету, але це «деталі»).

Такі питання можуть переконати частину тих, хто вагається, все-таки піти на дільниці і проголосувати. Проте черговий раунд обіцянок доведеться якось виконувати або не виконувати. І краще, звісно, якщо у команди президента є хоча б нарис плану як діяти далі.

І, зрештою, можливий і третій варіант із «всенародним опитуванням», але він зовсім непривабливий, бо сягає коріннями аж у правління іншого вихідця з Дніпра — Леоніда Кучми. У 2002 році, коли постали питання транзиту влади, знайшлися люди, які вирішили підказати як під покровом «політичної реформи» та «всенародного обговорення» приховати спосіб подовження влади президента. Було навіть рішення Конституційного суду про «третій строк».

На відміну від другого варіанту, цей передбачає існування чіткого плану та послідовності його виконання. Проблема може бути не в тому, щоб змінити баланс і поділ влади між різними гілками, а в тому, що це може бути першим кроком до згортання свобод, завойованих у 2014 році.

Тепер кілька слів про «технічні деталі» президентської ініціативи.

Чи може таке опитування бути основою для ухвалення рішень? Може, за умови дотримання низки умов.

По-перше, багато залежить від формулювання питань. Чим конкретніші й чіткіші питання, чим менше у них логічних пасток чи софізмів, тим менше підозр у тому, що нами маніпулюють заради прихованих намірів.

По-друге, окрім формулювання питань має бути пояснення причин їхньої постановки і варіантів дій влади, коли вона отримає позитивну чи негативну відповідь. Неясність позиції Зеленського щодо того, що ж буде далі, може викликати додаткові сумніви.

По-третє, механізм опитування: хто, як і за які кошти проводить опитування, збирає та обробляє дані і дає результат. Якщо влада має серйозні й прозорі наміри, ще можна встигнути провести таке опитування у форматі екзит-полу із залученням незалежних організацій. Такий досвід є у Громадського соціологічного консорціуму, який вже багато років проводить незалежні екзит-поли в Україні. Хоча часу мало, але якщо є політична воля та рішучість й довіра до громадянського суспільства, це можна зробити.

Знімаю капелюха перед президентом: зав’язка в сюжету гарна, та чи буде такою ж його розв’язка. Що ж, почекаємо на відповіді і на «п'ять важливих запитань». Тоді ж спробуємо і подумати, що це насправді значить для всіх нас.