Ті, хто стали переселенцями вдруге, не очікують на швидке завершення війни — Андрій Сухарина

Андрій Сухарина: Лише зараз ми починаємо розуміти масштаби переселення. Те, що ми спостерігали в 2014 році все-таки було значно меншим, ніж сьогодні.  І якщо перші місяці війни це компенсовувалося  волонтерською допомогою і тим, що в людей були мінімальні ресурси на проживання впродовж 2-4 місяців, то зараз ці ресурси вичерпуються і перед нами стоять безпрецедентні виклики.

Завдяки тому, що вдалося відтіснити російські війська з півночі, величезний виклик з переселенцями трошки зменшився (внаслідок того, що Київська, Чернігівська, Сумська області є звільненими). Ніхто, звісно, не гарантує, що конфлікт не повернеться на ці території, але зараз проблема трошки менша, ніж могла бути.

Коли ми спілкуємося з переселенцями, бачимо, як відрізняються думки людей, які нещодавно стали переселенцями, і тих, в кого це вже не перший досвід.

Багато людей, які зараз є переселенцями, вже роблять це вдруге, бо в 2014 році робили все те саме. Такі люди більш песимістичні, вони не очікують на швидке завершення війни. В той час, як ті люди, які лише вперше стали переселенцями, оптимістичніші.

• Ми бачимо, як зі збільшенням досвіду, збільшується і песимізм.

Зараз російська пропаганда і ІПСО росії намагаються (і місцями роблять це доволі успішно) створювати штучні, інспіровані конфлікти в громадах, де проживають переселенці. У нормальному співжитті, звісно, також  існують   міжособистісні конфлікти. Але те, що робить російська пропаганді і якісь місцеві «активісти», які не розбираються в ситуації і не думають про майбутнє,   – вони часто переносять міжособистісні конфлікти  на конфлікт з групою. І це дуже радо підхоплює російська пропаганда.

• Російська пропаганда намагається показати, що або «всі переселенці погані», або «місцеве населення погане і ніяк не сприяє вирішенню проблем переселенців». Це дуже небезпечний прецедент, на який треба звертати увагу і треба з цим працювати.