Свобода, безпека, добробут: що українці цінують найбільше під час війни – експертне обговорення

20 лютого в Укрінформі  Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва презентував результати соціологічного дослідження «Свобода, безпека, добробут. Думка українців під час війни», проведеного Фондом у співпраці з Київським міжнародним інститутом соціології з 6 грудня 2024 року по 9 січня 2025 року. Соціологи та аналітики обговорили основні тенденції громадської думки в умовах повномасштабної війни.

Відкриваючи презентацію, модератор заходу, в.о. виконавчого директора Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва  Тарас Жовтенко  наголосив на важливості дослідження для розуміння актуальних суспільних настроїв. Він зазначив, що, попри зосередженість на зовнішніх подіях у світі, першочергове значення має стійкість українського суспільства та його здатність протистояти викликам.

 «Дані, які ми сьогодні презентуємо, дадуть нам більше розуміння, як на тлі зовнішніх викликів формуються ключові тенденції в українському суспільстві щодо демократії, безпеки, свобод – важливих аспектів  для громадянського суспільства», – наголосив Тарас  Жовтенко.

Свобода важлива, але безпека не менш необхідна в умовах війни

Аналітикиня Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Поліна Бондаренко, представляючи дані,  розповіла, що респондентам було поставлено загалом шість запитань, які містили певні антитези.

«Перше питання стосувалося того, що є особисто важливим: свобода чи безпека? І тут ми бачимо, що безпека є менш домінуючою опцією. 46% сказали, що заради власних свобод і захисту громадянських прав готові поступитися часткою безпеки. Це насправді є доволі суттєвим зсувом порівняно з опитуванням, яке ми проводили у серпні 2022 року. Тоді більшість обрала якраз варіант, що для них безпека є більш бажаною, і заради неї вони готові поступитися часткою свобод і громадянських прав», – зазначила Поліна Бондаренко.

Вона також звернула увагу на те, що молодші  респонденти  частіше говорять про те, що не готові поступитися своїми правами і свободами заради безпеки, ніж старші, так само як чоловіки частіше, ніж жінки, казали, що не готові поступитися власними правами і свободами заради безпеки.

Дихотомія між свободою та добробутом є ще більш очевидною, каже Поліна Бондаренко.

«60% опитаних українців зазначили, що готові терпіти матеріальні труднощі заради особистих свобод та гарантій дотримання громадянських прав, тоді  як 25% сказали, що вони готові поступитися власними правами і свободами заради власного добробуту. Ця тенденція загалом зберігається протягом усіх років, коли ми проводили опитування, за винятком 2008 року, коли був єдиний раз, що частка населення, яка готова заради добробуту поступитися власними правами і свободами, зрівнялися з тими, хто не готовий», – зазначила соціологиня.

Вона також звернула увагу, що в антитезі, хто має відповідати за забезпечення життя людини всім необхідним – держава чи сама людина, – результати опитування показують, що 54% респондентів підтримують модель, за якої держава має забезпечити однакові «правила гри», а далі людина самостійно несе відповідальність за свою долю.

Це можна трактувати як певну готовність до відповідальності, але з важливим застереженням – за умови, що ці «правила гри» справді існують і дотримуються, пояснює Поліна Бондаренко.

«Головна умова  – додержання однакових “правил гри”. Якщо люди вважають, що держава не забезпечила  ці однакові “правил гри”,  це підважує їхню довіру й може зміщувати суспільні настрої у бік патерналізму. Адже дуже багато наших інших опитувань показують, що населення все ж таки схиляється до патерналізму, особливо, що стосується сильної державницької руки, коли ми говоримо про президента. Отже, суспільство готове брати на себе відповідальність, але лише тоді, коли переконане, що держава створила для цього справедливі умови», – наголосила аналітикиня, додаючи, що цікавим аспектом у цьому питанні  є те, що навіть серед  вкрай бідних і незаможних  респондентів більшість все одно вважає, що держава повинна гарантувати однакові «правила гри», а далі кожен громадянин бере на себе відповідальність за своє життя і розпоряджається ним відповідно до власних бажань і потреб.

У дихотомії  взаємодії держави і громадянина соціологи запропонували дві опції – інтереси держави мають підпорядковуватися волі громадян чи навпаки. Більшість (77%) опитаних погодилися з тим, що громадянин є найвищим пріоритетом, і сказали,  що держава має бути для громадянина,  тоді як 17% відповіли, що держава є найвищим пріоритетом, і відповідно громадянин має підпорядковуватися волі держави.

За словами Поліни Бондаренко,  зберігаються й тенденції в  антитезі –  який тип економічного устрою – ринковий чи державного регулювання – для українців є більш бажаним.

«57%, абсолютна більшість, вважають, що економіка в державі має регулюватися ринком, а доходи громадян мають залежати від їхніх власних зусиль. Цю опцію обрали всі категорії населення. Навіть, наприклад, малозабезпечені і респонденти, які живуть за межею бідності, які хоч і схилялися до іншого варіанту, коли у нас є державне регулювання ринку і має бути перерозподіл між багатими і бідними на користь бідних, але відносна більшість обрала вільний ринок і те, що економічний добробут людини має залежати від її власного внеску», – пояснила соціологиня.

Вона  також наголосила, що 59% опитаних переконані у тому, що рішення влади мають спиратись на думку громадян.

«Більшість вважає, що держава і політики, коли ухвалюють політичні рішення, мають спиратися на волю та настрої населення.  І меншість, 32%, заявила про те, що політики мають ухвалювати рішення відповідно до думки фахівців», – навела цифри Поліна Бондаренко.

Підсумовуючи, вона відзначила, що українське суспільство нині цінує громадянські права і свободи більше, ніж питання безпеки, що ускладнює аргументацію держави на користь обмежень заради оборони.

«Цим може скористатися російська дезінформаційна машина, зокрема, коли ми говоримо про оборонну політику, вона може стверджувати, що українська держава порушує права громадян під час мобілізації людей», – застерегла Поліна Бондаренко.

Аналітикиня акцентує, що влада має зосередитися на дотриманні прав під час мобілізації та ефективніше комунікувати внутрішні загрози, щоб підтримувати розуміння суспільством необхідності оборонних заходів.

«Потрібно  розуміти, що попри те, що ми повинні дотримуватися  громадянських прав і свобод, ми не можемо повністю закривати очі на війну і поступитися власною безпекою та не впроваджувати певні безпекові політики», – констатувала  Поліна Бондаренко.

Головне завдання держави – підвищити  стійкість українців до зовнішніх та внутрішніх загроз

Коментуючи ці дані дослідження, виконавчий директор Інституту інформаційної безпеки Артем Біденко сказав:

«Це дослідження про наш архетип, про те, хто ми є. І що ми бачимо в цьому дослідженні? Безумовно, те, що нам подобається, – це любов до свободи, те, що ми волелюбна нація. Але я б звернув увагу на те, що це волелюбна нація, яка сильно залежить від економічної ситуації й фактично від забезпеченості».

Артем Біденко нагадав, що єдиним роком, коли дві криві – любов до свободи і, навпаки, готовність жертвувати свободою – збіглися, був 2008 рік, рік великої економічної кризи. Саме тоді багато українців відчули втрату капіталу, робочих місць і падіння зарплат, а тому одразу ж були готові поступитися своїми свободами.

«Тоді ми побачили різке падіння на 20% порівняно з різними роками. Тобто  економіка все ще  має вплив на українців і, очевидно, це використовують вороги України, в першу чергу, Росія», – сказав Артем Біденко.

Він навів низку  інших подібних настроїв, які Росія може використовувати для дезінформації та поширення пропаганди.

«Ми бачимо, що майже 60% (опитаних - ред.) вважають, що політики мають керуватися думкою населення. Хочуть, щоб політики з ними радилися і вважають себе експертами в усіх питаннях. І це є друга проблема нашої держави, яку використовують вороги. Коли ми переходимо в площину пропаганди, бачимо, що ці два фактори, (до яких додається третій фактор - теорія змов) впливають на ті методи, які використовуються в дезінформації проти громадян. Це відбувається тоді, коли українців переконують у тому, що влада з ними не радиться, мовляв, влада корумпована, і тому Україна бідна, зарплати падають, а отже влада погана», – додав експерт.

Третьою проблемою, на його думку, є низький рівень освіти, що  сприяє поширенню дезінформації та пропаганди і посилює політичну нестабільність та корупційні настрої серед громадян.

З огляду на ці три проблеми, держава повинна впроваджувати стратегії для підвищення стійкості нації, каже Артем Біденко.  Це й інвестиції в освіту, зокрема продовження реформи української школи та професійно-технічної освіти; і покращення експертності –  влада має навчити громадян поважати експертну думку та ухвалювати рішення на основі професійних оцінок, а не популярних популістських вимог;  а також робота над інформаційною безпекою – мають бути розроблені механізми боротьби з дезінформацією та пропагандою, зменшення їхнього впливу на громадську думку шляхом посилення громадянської свідомості та підвищення рівня освіти.

«Головне завдання держави – поступове зменшити вплив цих трьох проблем і підвищити  стійкість українців до зовнішніх та внутрішніх загроз», – підсумував Артем Біденко.

Тарас Жовтенко погодився з колегою:

«Російські спецслужби та воєнна машина використовують будь-які суперечності й тенденції в українському суспільстві для проведення дезінформаційних кампаній та інформаційно-психологічних операцій. Вони додають маніпулятивний контекст, щоб спотворити реальну картину на користь Кремля. Саме тому аналіз соціологічних опитувань і суспільних настроїв є критично важливим для ефективної протидії інформаційним атакам ворога».