Соціологія – наука не про рейтинги, а про суспільство

За кілька днів до ембарго на передвиборні опитування за круглим столом «Соціологія на парламентських виборах» зібралися провідні соціологи України, аби розповісти про свої дослідження, проведені впродовж передвиборних перегонів, окреслити тенденцію рейтингів і прогнозів.

Захід відбувся в Інституті соціології НАН України, чим соціологи хотіли донести суспільству, що соціологія – це наука не лише про рейтинги. Як наголосила директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна, соціологія загалом досліджує суспільство, а вибори –  це лише невід’ємна частина суспільної  і політичної діяльності. «Тому соціологи  на виборах вимірюють не тільки рейтинги, – пояснила експерт. – Адже рейтинги –  це діагноз, наслідок,  моментальний знімок, і вони можуть змінюватися».

І саме про те, як  і чи будуть вони змінюватися,  які суспільні чинники можуть вплинути на це, спробували розібратися соціологи восьми провідних  інституцій, які провадять соціологічні дослідження в Україні. Пропонуємо вашій увазі стислий виклад розмови за  круглим столом.

Євген Копатько,  президент соціологічної компанії Research & Branding Group:

Уважаемые коллеги и журналисты, по поводу рейтинговых позиций вы уже знаете, об этом есть  довольно много информации. Ведущие компании недавно опубликовали свои рейтинги. Я бы обратил внимание на такие  моменты.

 Порядка 70% респондентов, по данным национальных опросов, уже определились со своим выбором. Порядка 5% респондентов  сказали о том, что они определяться на избирательном участке. Но здесь я сразу закладываю определенный люфт, потому что декларированные заявления и результаты  могут не совпасть. И это свидетельствует о том, что подавляемое большинство будет определяться в последний момент.

Какая есть динамика, связанная с возможностями проголосовать за того или другого кандидата? Мобилизационная готовность электората идет уже достаточно высокими темпами. Если еще летом на пресс-конференциях говорили, что был диссонанс  на различных территориях, то сейчас  возможности проголосовать выравниваются как на Западе, так и  на Юго-Востоке и Центре.

Хочу обратить ваше внимание на то, что будут изменения в результате выборов по сравнению с сегодняшними результатами опросов. Ирина Бекешкина абсолютно права, когда говорила, что рейтинги это моментальная съемка. Мы как социологи можем зафиксировать динамику определенных процессов по времени. Но поскольку на проведение национального опроса нужно несколько дней, как минимум, и еще какое-то время на обработку результатов, то за это время определенная динамика уходит.

Где на мой взгляд будет проходить динамика?  Между «Батькивщиной» и «УДАРом». «УДАР» сейчас, по данным некоторых компаний, в том числе и нашей, немножко опережает «Батькивщину». Мне кажеться,  здесь будет взаимоотношение борьбы за второе место.

Опять таки остается  вопрос по «Свободе» –  в принципе, они находятся на грани «прохождения–ни прохождения» 5%-го барьера. Кто-то из соцкомпаний  говорит, что у них  5% с лишним, кто-то – до 5%.

Что касается  судьбы партии Наталии Королевской, то у нее все меньше шансов пройти в парламент. Уже много времени и сил потрачено на разъяснение и выяснение отношений с этой политической силой, но я полагаю, что здесь социологи солидарны. Наша задача – помогать принимать управленческие решения тем, кто находится в политике, а не заниматься вопросами, связанными с выяснением политических отношений внутри среды.

Где будет наибольшая динамика? Наибольшая динамика будет по мажоритарным округам. Я подчеркиваю, есть очень много мажоритарных округов, где не определены лидеры. За это время может произойти масса событий, связанных с тем, что на относительно небольших территориях, где до 150–170 тыс. избирателей, развернется  тяжелая борьба между первым, вторым иногда и третьим местом. И здесь будут любопытные сюрпризы. Такие, пожалуй, основные тренды этой избирательной кампании. Спасибо.

Володимир Паніотто, генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології:

Я хотів би сказати, що однією з причин того, чому дані опитувань не збігаються з даними результату виборів, до речі, в чому постійно й звинувачують соціологів,  полягає в ембарго на публікацію соціологічних досліджень за 10 днів до парламентських виборів (за 2 тижні – на президентських – прим.ред.). По-перше, це неспівпадіння загалом не таке вже й  велике і, як правило, всі прохідні партії прогнозуються правильно. По-друге, динаміка часто припадає на останні два тижні, але ця динаміка нікому не відома. Іноді, коли дослідження проводяться до самих виборів, то соціологи прогнозують все правильно, але журналісти про це не знають, бо ці дані не оприлюднюються.

В історії соціології загалом були такі випадки, коли, скажімо, і соціологічна компанія Gallup, і загалом всі соціологічні служби, помилялися через неврахування динаміки останніх двох тижнів. Це було, наприклад, у 1948 році, коли Gallup  після блискучих попередніх прогнозів виборів, не спрогнозувала перемогу Трумена. Це було скажімо, коли російські соціологи не спрогнозували перемогу Жириновського. Там було дві причини, але одна з них – динаміка. Цього року  на праймеріз президентських виборів в одному зі штатів у США всі соціологічні служби теж помилися, сказавши, що переможе Мітт Ромні, тоді як переміг  інший кандидат.

Це ембарго діє тільки в Україні і ще в деяких таких країнах, які не вважаються демократичними. В решті ж демократичних країнах ембарго на публікацію даних соціологічних досліджень триває 1–2 дні до виборів. Всесвітня асоціація дослідників громадської думки раз на два роки друкує бюлетень про несвободу в соціологічних дослідженнях, де подається перелік цих країн.

Друге, про що хотілось би сказати. Коли журналісти і політики кажуть, що вони не довіряють даним усіх соціологічних компаній, то, як на мене, це лукавство. Адже реально вони беруть дані різних компаній, знаходять щось середнє й до того, що не збігається з їхніми уявленнями, ставляться з недовірою. Тобто вони все одно довіряють даним опитувань, тому що немає іншого способу дізнатися, що відбувається у суспільстві.  Якщо, наприклад, я вам скажу, що партія Олега Ляшка отримала 10 чи 15%, то ви все одно не повірили б, тому що порівняєте наші дані з  даним інших досліджень. Тобто журналісти все одно комусь чи чомусь довіряють. А казати, що всім не довіряємо, – це підривати довіру до соціології в цілому.

Тож боротися за якість соціологічних досліджень, на мій погляд,  треба з непрофесіоналами, а не з дзеркалом,  як деякі політики, що починають боротися, власне, зі своїм відображенням. Дякую.

Микола Чурилов, генеральний директор TNS Ukraine:

Я сделаю буквально одно замечание. Исследования моих коллег показывают, что когда мы спрашиваем, пойдете ли вы на выборы, в отдельных регионах страны около 80% заявляет, что не пойдут. В связи с этим, я хотел бы сделать такие прогнозы. На мой взгляд, народ уже устал от этих выборов, о чем свидетельствуют  результаты наших как фокус-групп, так и количественных исследований. Поэтому явка на избирательные участки ожидается не столь оптимистична –  не 70%, а дай Боже, чтоб она подошла хотя бы к 60%, а может, даже и ниже.

Ситуация может выглядеть и так, что в сельской местности на избирательном участке выйдет более 80% избирателей, а в городской местности явка не превысит и 50%. Поэтому мы, социологи, должны прогнозировать результаты по явке избирателей, а не по тем данным, которые получаем сейчас.

По моим прогнозам, диспозиция политических сил  во время выборов может  быть несколько изменена. Потому что, например, у «Батькивщины» избиратели находятся как раз в сельской местности. И поэтому я в своих прогнозах предвидел, что партия «Батькивщина» наберет несколько больше голосов, чем мы сейчас ей даем.

Валерій Хмелько, президент Київського міжнародного Інституту соціології, професор  Університету «Києво-Могилянська Академія»:

Хочу кілька слів сказати стосовно динаміки. Я спеціально переглянув наші динамічні графіки виборів до Верховної Ради минулих років. І починаючи з 1994 року, виявляється, що і в західному, і в східному регіонах виборці в результаті голосують менше за свої партії, ніж обіцяють. Ще тоді ми проводили певні післявиборні дослідження, які показували, що люди вважають «не тактичним», «не прийнятним», «не патріотичним» сказати, що ти голосуєш за ту партію, яка є «не своєю» в  регіоні. Так вважає більшість опитаних. І, що цікаво, дані, які ми отримували за тиждень  до виборів (не для оприлюднення, а для себе і колег-соціологів), виявлялися стосовно тих партій, які не були пов’язані з поняттям «свій-чужий», точнішими, ніж ті, що стосувались «своєї» партії. Скажімо, Партія регіонів за тиждень до виборів 2007 року  мала майже на 5% більше обіцянок за неї проголосувати, ніж реально на виборах, так само як і за БЮТ обіцяли віддати голоси на 3% більше, ніж реально проголосували.

Тобто динаміка може бути різною. Я згоден з колегою  Миколою Чуриловим з приводу того, що люди у нас давно вже не в захваті від виборів. Наприклад, під час минулих перегонів за місяць до виборів 59–60% казали, що вони точно прийдуть, і ще 16% обіцяли, що скоріше прийдуть і проголосують. Прийшло 62%. На цих виборах 57% обіцяють, що вони точно прийдуть, а 21% –  що скоріше прийдуть. Тому очікувати явку слід у межах до 60%, а не більше. Що стосується різниці голосування в сільській місцевості і в містах, то в сільській місцевості організація на виборах іде поки що за  «совєтським»  зразком, і тому явка завжди більша. Так було і  раніше,  тож думаю, що не дуже відрізнятиметься вона і зараз. Серед сільського населення за владну коаліцію, якщо говорити про комуністів і Партію регіонів разом, готові будуть проголосувати 27%, а за опозицію 41%. Тому певну прибавку, якщо справді явка дуже відрізнятиметься у містах і селах, може отримати опозиція. Дякую.

Михайло Міщенко, заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова:

Які чинники можуть впливати на відмінності між даними соціологічних опитувань, що публікуються перед виборами, і офіційними результатами виборів? Мені здається, що тут потрібно  враховувати такий чинник, як вплив даних соціологічних опитувань на електоральну поведінку. І хоч це питання доволі дискусійне, однак політики все ж переконані, що такий вплив досить сильний. Інакше, чому вони так емоційно реагують на певні публікації стосовно рейтингів?

Я теж вважаю, що такий вплив існує. Розберімось,  якого плану цей вплив. Як показують результати останніх виборів, досить часто відстаюча політична сила з-поміж двох конкуруючих політсил отримує значно більше голосів, ніж їй передбачали соціологи. Скажімо, більшість опитувань перед президентськими виборами 2010 року показували відставання Юлії Тимошенко від Віктора Януковича на 15–17%. За результатами ж виборів, Тимошенко відстала лише на 4% від Януковича.

Така ж картина була  й на парламентських виборах у 2006 році, коли передвиборні результати опитування показували, що «Батьківщина» мала меншу підтримку виборців, ніж «Наша Україна». За офіційними ж результатами «Батьківщина» дістала більше голосів,  ніж «Наша Україна».

 Тому певною мірою можна передбачати, що оприлюднення соціологічних опитувань стосовно, скажімо, двох політичних сил, де одна сила лідирує, а інша відстає, демобілізує електорат тієї політичної сили, яка лідирує, і навпаки, мобілізує виборців тієї політичної сили, яка відстає. Тобто у той час, як частина виборців вирішує, що можна не йти на виборчі дільниці, оскільки її політична сила і так перемагає, інша частина – прихильники  відстаючої політсили – вирішує, що потрібно обов’язково прийти на виборчі дільниці, щоб відставання її політсили не було  таким значним. Тож мені здається, що саме передвиборні дані соціологічних досліджень чинять цей вплив і певною мірою змінюють електоральну поведінку, що частково і зумовлює відмінності між передвиборними прогнозами і офіційними результатами виборів.

Олексій Антипович, директор Соціологічної групи «Рейтинг»: Вже дуже багато сказано з приводу  соціології на виборах загалом. Певно, не залишається більш нічого, крім того, щоб поговорити про нинішні тенденції, які ми фіксуємо в своїх дослідженнях.

 Коротенько нагадаю наші цифри:  Партія регіонів – 23%, партія «УДАР» – 18%, ВО «Батьківщина» – 16,5%, КПУ –13% і ВО «Свобода» – 6%. Ці цифри ми наводимо від тих, хто збирається взяти участь у виборах. У  кожному нашому оприлюдненні ми  даємо дві колонки – від всіх опитуваних і від тих, хто візьме участь у виборах. Але цим частенько спекулюють якщо не політики, то, можливо, журналісти,  даючи  або одні дані, або другі. Насправді ж правильно показувати обидві цифри – від усіх українців і від тих, хто візьме участь у виборах.

 Щодо прогнозів, звичайно, варто брати ту цифру, яка стосується тих, хто збирається взяти участь у виборах. Вона буде найбільш наближеною до майбутніх результатів, але тут, як сказали мою колеги, також треба зважати на явку. За нашими даними, 50% українців однозначно візьмуть участь у виборах, ще 30–31% скоріше за все візьмуть участь у виборах. Ясно те, що ті, які однозначно візьмуть участь у виборах, точно прийдуть. А що робити з отими 30%, які кажуть, що може прийдуть, а може, не прийдуть чи швидше за все прийдуть? Зрозуміло, не всі вони прийдуть, тому можемо арифметично поділити їх на дві частини і матимемо ще 15%, тобто приблизну явку в   60–65 %. Наскільки це правомірно, мають  підтвердити майбутні вибори.

Що стосується тенденції у динаміці рейтингів, наші заміри, які ми робимо щомісяця, а інколи і два рази на місяць, свідчить про те, що Партія регіонів уже на початок вересня дещо втратила, і її показник сягнув 23%. Ця втрата дала змогу трошки зрости комуністам, а також партії «УДАР», яка на сході і півдні уже на даний момент отримала близько 10%. Раніше ця партія там мала щонайменше вдвічі менше. Відповідно, для Партії регіонів, з одного боку, створив певну загрозу «УДАР»,  а з іншого боку – комуністи, які ведуть доволі грамотну, я би сказав, цікаву рекламну компанію, і  також набирають у цифрах. Це все відображається на зниженні рейтингу Партії регіонів.

Щодо партії «Батьківщина», то вона, згідно з нашою динамікою, втратила другу позицію, спустившись на третю після «УДАРу». Чому втратила «Батьківщина» – питання риторичне. Можна припустити, що насамперед через відсутність Тимошенко в списку «Батьківщини», з одного боку, а з іншого –  через слабку рекламну кампанію. Але так чи інакше, це все вилилося в зростаючі показники як «УДАРу», який набирає на сьогодні 18%,  так і «Свободи».

Чи супердобре це? Я вважаю, що показник «УДАРу» є в де чому надутий. Тому що якнайменше третина виборців «УДАРу» в останньому нашому дослідженні каже, що вона ще може змінити свою точку зору стосовно свого вибору. Це означає, що з 18% третина, тобто 6%, можуть поміняти своє бачення, за кого проголосувати. І те, про що казав Євген Копатько, що хтось  визначатиметься в останній день, хтось – на самій дільниці, хтось – в оці два тижні – все це коливатиметься і рейтинги будуть нестабільними. Але погоджуюся з колегами, що інтригою залишається – хто вийде на друге місце «УДАР» чи «Батьківщина».

Щодо «Свободи»,  її виборець більш-менш упевнений в собі, він однозначно хоче прийти на виборчу дільницю і віддати свій голос за свою партію. Щоправда, нинішнє зростання рейтингу «Батьківщини», звичайно, може трошки похитнути ці позиції «Свободи». Може бути й таке, що «свободівець» також в останній момент через  якісь емоції або ще якісь події в Україні може знов перейти назад до «Батьківщини».

Але принаймні на 5 жовтня, коли ми закінчили наш останній замір, «Свобода» має 6% тих, хто бере участь у виборах, і долає 5%-й бар’єр, «Батьківщина»  з незначним відставанням від «УДАРу» посіла третю позицію. Це ті основні тенденції, про які хотів сказати.

Ігор Тищенко, експерт Соціологічної групи «Рейтинг»: Я  хотів би  додати ще декілька слів щодо тієї  інтриги, яка зберігається впродовж усієї передвиборної кампанії, а саме – скільки мандатів за списками набере опозиція і скільки – влада. Ми спостерігаємо вже близько року таку тенденцію, що в середині двох груп – провладної  і проопозиційної – рейтинги постійно змінюються, але загальна підтримка одної групи і другої, в принципі, стабільні. За останніми даними опитування, це 40% на 36% на користь проопозиційних сил  – партії «УДАР», «Батьківщини» і  «Свободи». І якщо «Свобода» точно потрапляє у Раду, то  проопозиційні сили за списками мандатів наберуть більше голосів.

Хочу ще сказати з приводу  фактору Тимошенко. Ми спеціально його досліджували, і тут є цікаві моменти. Загалом близько чверті опитаних проголосували би за «Батьківщину»,  якби Тимошенко була на свободі, була би  в списку своєї партії, очолила б список своєї партії. І найцікавіше, що таких  найбільше саме серед прихильників «Свободи» – близько 40% прихильників «Свободи» розглянули б таку можливість проголосувати за партію «Батьківщина», якби Юлія Тимошенко була у списку. Серед виборців УДАРу таких прихильників Тимошенко близько третини, і, звичайно, прихильники  партії Наталії Королевської «Україна вперед» також перейшли би до «Батьківщини», якби Тимошенко очолила список.

Ще один момент щодо розподілу серед  невизначених. Найбільше шансів на симпатії невизначених  мають партія «УДАР», Партія регіонів  і «Батьківщина», ці шанси у них практично рівні. Найменшою підтримкою серед невизначених користується Партія регіонів. Це такі основні тенденції. Дякую.

Гліб Вишлінський, заступник директора GfK Ukraine:

Думаю логічно буде, з мого боку, говорити не про цифри і не про чисту соціологію, тому що, за великим рахунком, те, що ми вимірюємо, має значення з точки зору прогнозування тих результатів, які ми отримаємо на виборах. Відповідно, якщо іди з кінця, то ключова інтрига полягає саме в розкладі сил у майбутній Верховній Раді – чи вдасться нинішній коаліції сформувати конституційну більшість у 300 голосів.

Адже це принципово змінює той політичний ландшафт, той політичний розклад, який ми маємо на сьогоднішній день. І в цьому плані, я думаю, провладні сили мають з жалем згадати рішення щодо підтримки мовного закону Ківалова-Колісниченка, тому що, як відзначають експерти, саме він призвів до серйозного посилення ідеологічного забарвлення цих виборів. Бо якщо вибори починалися ідеологічно нейтрально і ще півроку тому виборець був цинічний і  розчарований у тих політичних силах, які домінували в рейтингах електоральних прихильностей – тобто Партії регіонів та Батьківщині, – то в останній місяць відбулося значне посилення ідеологічного забарвлення виборів, розподілу виборців щодо ставлення до зовнішньополітичних орієнтацій і щодо мовного питання. Ми побачили досить суттєве зростання рейтингів «Свободи» і Комуністичної партії України, посилення ідеологічної і економічної орієнтації, тобто  класичний розподіл на лівих і правих.

Чому це  важливо? Тому що проходження чи не проходження «Свободи» до парламенту означає створення чи не створення у Верховній Раді фракції (виключно за пропорційною частиною виборів) з приблизно 15-ма  досить-таки не схильними на компроміс з владою депутатами.  Крім того, за умови паралельного «дзеркального» зняття своїх кандидатів у мажоритарних округах  партіями «УДАР» і ВО «Батьківщина» можна буде очікувати на більш-менше стабільну опозиційну складову за мажоритарними округами –  десь до третини голосів (75 депутатів). За такого  розкладу можна буде очікувати на більш-менш стабільну меншість, яка буде приблизно в такому самому обсязі, як і зараз, і перекуповування голосів мажоритарників не вдасться довести до такого обсягу, щоб за якийсь час у Верховній Раді сформувалася провладна, конституційна більшість у 300 і більше голосів.

Тобто  ключовим фактором цих виборів залишається те,  чи пройде «Свобода» чи не пройде, чи буде хтось з таким запалом «битися» з Тедеєвим та іншими регіоналами у Верховній Раді, відстоюючи якісь ключові моменти, чи ні. Тому що останнього року в опозиціонерів вже не було  енергії для того, щоб справді чинити суттєвий спротив дуже контраверсійним законопроектам владної коаліції.

 Тож за мажоритарними округами залишається  225 дуже сильних невизначеностей, за винятком, звичайно, тих округів, насамперед на півдні та сході, де є чіткі закріплені сильні кандидати від влади, і де ймовірність їхньої перемоги дуже висока. Щодо інших  регіонів, то там є дуже багато невизначеностей і прогнози тут досить слабкі.

Олександр Вишняк, керівник соціологічної служби «Ukrainian Sociology Service»:

Щодо прогнозів на вибори, то хочу сказати, що їх узагалі не може бути. Тому що жоден рейтинг жодної соціологічної фірми ніколи не може співпасти з результатами виборів, що їх рахує ЦВК. У соціологів завжди є невизначені, причому на цій кампанії їх не так мало – від 15% до 24%. І тому нинішні рейтинги в принципі не можуть збігтися з результатами. А прогнози? Тут сидять практично всі соціологи, які працювали на цих виборах, але жодного прогнозу від соціологів, розроблених за певною моделлю, я так і не почув. Всі бояться давати прогнози.

Іншою особливістю цієї кампанії є  те, що фактично жодного публічного соціологічного моніторингу під час кампанії від жодної соціологічної фірми ми теж не побачили. Найбільше даних досліджень публікував КМІС,  але це результати досліджень, проведених для різних замовників за різними методиками. А динаміку можна відстежувати, коли опитування проводилося за моніторинговою анкетою, а не за різними анкетами, які замовляли різні структури.

Ми взагалі в національному окрузі не проводили цього разу досліджень, тому, звичайно,  жодних прогнозів давати не збираємося. Інші ж структури  публікували від одного до двох досліджень під час кампанії. Чому так? Це вперше фактично за 5 пропорційних виборів в Україні чи змішаних виборів, які проводяться з 1998 року, не було фактично жодного публічного соціологічного моніторингу. Бо це нікому не було вигідно, окрім партії «УДАР».  А зараз ще й  партії «Свобода». Тому що  рейтинги інших партій то падали, то зростали, але не було певної тенденції, і тому ніхто не був зацікавлений у проведенні моніторингу. А партія «УДАР» сама не очікувала, що її рейтинг постійно зростатиме, тому й не замовляла  його, скажімо з регулярністю у два тижні.  Тож не маючи такої публічної інформації, дуже важко прогнозувати результат навіть у загальнонаціональних округах.

Під час цієї кампанії ми робили дослідження  в багатьох  мажоритарних округах. Там було теж дуже багато цікавого. Насамперед, справді, в усіх регіонах, де ми працювали в мажоритарних округах, виріс рейтинг «УДАРу». Більше того, головним здивування для мене стало те, що у різних регіонах України досить високі показники отримували зовсім нікому не відомі кандидати від «УДАРу».  Раніше такого не було, щоб мало кому відомі кандидати, які не ведуть активної кампанії, принаймні не займаються підкупом виборців, так добре йшли у рейтингу. Це – одна з особливостей цієї кампанії.

Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАН України:

Хотів би сказати про те, що сьогодні усім соціологам, які б вони не були,  закидають те, що вони працюють за чиїмись замовленням. Усі потрапили під підозру, мовляв, тут вже працює теорія змови – спочатку шукають різних замовників, потім малюють потрібні відсотки, а потім хтось підганяє результати виборів під ці відсотки. Про це пишуть, до речі, не тільки владні видання, а й  опозиційні.

Я хочу одразу сказати, щоб цього питання більше не виникало, не треба аналізувати  цієї теорії змови, бо її просто немає. Навіть, якби хтось платив якісь гроші тим, так би мовити,  соціологам, які захотіли б це зробити, то це не стосується професійних агенцій. У  середовищі  професійних соціологів свого часу були свої проблеми, і ми їх вирішили після Помаранчевої революції. Я думаю, що до цього більше ніхто з професіоналів не повернеться.

І от простий приклад. Те, що «Батьківщина» кожного разу, будучи опозиційною силою,  набирала на виборах значно більший відсоток, ніж у передвиборних опитуваннях, свідчить про те, що ми – соціологи – не всесильні, підвищити рейтинг шляхом «домальовування» цифр ми не можемо, а набиратиме партія так, як остаточно вирішать виборці. Навіть якщо  можна десь щось накидати під час виборів, то в загальнонаціональному масштабі  це лічені відсотки. А от у мажоритарних округах   можуть бути різні проблеми. Журналісти, як на мне, мали б перейматися проблемами саме мажоритарних округів. Сьогодні дуже мало інформації про те,  що робиться в них, і  занадто багато  про загальнонаціональний рівень, який, як здається, великої проблеми не становить.

І ще я хотів би донести одну думку до політиків – не викидайте гроші на фальсифікат. Я поясню, чому… Не тому, що це аморально. Мораль і політика – речі взагалі не сумісні. Просто це не спрацьовує –  вже давно доведений факт.

На жаль, деякі політтехнологи думають, що якщо вони намалюють своїй партії 6%, то точно пройдуть, а якщо в когось відберуть  2%, то ті не пройдуть. Такого не буде. Є багато дійсних ефектів впливу на виборця і вони протилежні. Одні думають, ну навіщо я віддам свій голос за ту партію, яка не переможе, інші  ж, навпаки, – ідуть голосувати за того, хто не добирає, мовляв, вони –  хороші люди, нехай їм буде хоч мій голос. І от всі ці ефекти, як правило, накладаються. В результаті, за законом великих чисел виходить нуль. І всі ці впливи, і всі ці фальсифікати зводяться нанівець.