Савченко та політика. Досить сподіватися на месію

Політолог, професор політології Києво-Могилянської академії,
науковий директор "Фонду Демократичні ініціативи" для "Нового часу"

Згідно з останнім опитуванням, проведеним КМІС, у списку з 25 українських політичних діячів Надія Савченко – єдина, хто має позитивний рівень довіри. Він є досить незначним: довіряють їй 35%, а не довіряють 32,7%. Позитивний рівень довіри – всього +2, але всі політики, які йдуть після неї, мають негативний рівень довіри. І це стосується не тільки влади, але й опозиції та популістів на кшталт Олега Ляшка, і Саакашвілі, і так далі.   

Проте, що стосується Савченко, то, як мені здається, зараз ми приділяємо занадто багато уваги кожному її кроку та кожній її заяві. Психологічно це зрозуміло, але давайте не перебільшувати її роль і не перетворювати її на месію.

Насправді, Савченко зараз робить лише перші кроки в політиці, причому, як ми бачимо, їй не все вдається. Деяких речей вона просто не усвідомлює; вона плутається в цьому, іноді – нечітко формулює свою думку. Пройшло зовсім небагато днів, але ми вже бачили дві яскраві помилки: перша – це її виступ з трибуни Верховної Ради щодо гранати, що було абсолютно недоречно, адже мова йшла не про особливий статус Донбасу, а про судову реформу. Друга – це інтерв’ю Савченко, де вона, знову ж-таки, плуталася і називала Олександра Захарченка та Ігоря Плотницького ледь не народними депутатами від ДНР та ЛНР. Офіційний Київ звинувачують у чомусь, але він ніколи не говорить про ЛНР і ДНР; цього немає ані в Мінських домовленостях, ані в інших документах. І, тим більше, не йдеться про перетворення цих одіозних постатей на народних депутатів.

На мою думку, можна говорити про певну політичну наївність Надії Савченко. Це не означає, що вона не зможе зорієнтуватися – гадаю, зрештою їй це вдасться. Вона може не виправдати плани тих, хто хотів би бачити її своєю маріонеткою – а я думаю, що такі плани має і Путін. Адже (про це нещодавно писала Financial Times, але це версія, яка логічно випливає з дій Путіна), випускаючи Савченко, вони не тільки йшли на поступки Україні та міжнародному співтовариству, яке чинило тиск на Росію, але й  розраховували на те, що Савченко буде критикувати українську владу, і її можна буде використати як чинник дестабілізації України.

_______________________________________

Савченко може вирости в політика,
але це буде непросто

Тому ще раз: Савченко може вирости в політика, але це буде непросто. Їй доведеться багато працювати над собою, стримувати емоції, багато вчитися та лавірувати, оскільки політично вона є членом партії Батьківщина, і думаю, Юлія Тимошенко зараз із заздрістю дивиться на рейтинг Савченко порівняно зі своїм негативним рейтингом довіри.

У Надії ще все попереду, але нам, українцям, не треба сподіватися, що прийде якийсь месія, що розв'яже всі наші проблеми. Ми вже побачили це на прикладі Міхеїла Саакашвілі. Він не може вирішити усі проблеми, тим більше, що він діє в Україні зовсім у інших умовах, ніж у Грузії, де фактично мав авторитарну владу. В Україні цього немає, і треба виступати не з емоційними популістськими заявами, а робити справу. І ми бачимо, що у Саакашвілі зараз теж великий рейтинг недовіри: довіряють йому, згідно з даними КМІС, близько 19%, а не довіряє - 61%.

Колись величезну довіру мав Віктор Ющенко; з ним сподівалися на зміни. Януковича це стосувалося менше, хоча його електорат, звісно, розраховував побачити «сильного хазяїна», який зможе вирішити проблеми. Проте він виявився зовсім не сильним і зрештою втік, зрадивши в тому числі і електорат, який йому вірив.

Петро Порошенко отримав колосальний кредит довіри, здобувши перемогу у першому турі, але зараз і він втрачає рейтинг.

Думаю, українці просто мають зрозуміти, що ніхто за них нічого не вирішить. Вони мають робити це самі, в тому числі контролюючи і тиснучи на владу. Кожного політика, навіть того, якому ми довіряємо, ми маємо контролювати і підштовхувати до дій в належному напрямку.

У нас є можливості для подолання популізму, хоча це і непросто. Люди хочуть чути певні речі. І ця хвороба властива не лише Україні – підтвердженням тому є сенсаційний успіх Трампа. Опитування показують, що зрештою він повинен програти Хіларі Клінтон, але сам факт того, що він був висунений від республіканців (які самі хапалися за голову від того, кого змушені висувати), показує, як працює популізм. Людина виступає з абсурдними заявами про те, що побудує стіну на кордоні з Мексикою за рахунок Мексики – а значна частина американців цьому вірить.

Популізм – це явище, що існує в усьому світі. В Європі в тому числі – в Австрії на виборах ледь не переміг популіст-праворадикал. Тому Україна в цьому не  унікальна.

 Для того, щоб боротися з популізмом, необхідно розбудовувати культуру та інституції. Луценко не вирішить проблем, а реформа Генеральної прокуратури – вирішить. Створення нових інституцій може вирішити проблеми, але для цього потрібен постійний контроль за владою.