Саміт НАТО в Анкарі: Україна та європейські союзники знайшли аргументи для Трампа
Підсумки саміту НАТО в Анкарі засвідчили початок нового етапу розвитку Альянсу. Європейські союзники взяли на себе безпрецедентні зобов'язання щодо посилення власної оборони, а Україну дедалі чіткіше позиціонують не лише як державу, що потребує підтримки, а й як важливого учасника євроатлантичної безпеки. Однією з найрезонансніших подій саміту стала заява президента США Дональда Трампа про готовність допомогти Україні опанувати виробництво систем Patriot.
Практичне значення рішень саміту НАТО в Анкарі для України, Європи та майбутнього Альянсу в. о. виконавчого директора Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, безпековий аналітик Тарас Жовтенко прокоментував у програмі «Союзники» на Slawa TV, яку веде голова напряму «Регіональна безпека і дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи» Марія Золкіна.
– Наскільки успішним, на вашу думку, став саміт НАТО в Анкарі для України та Європи?
– Найголовніше, що цей саміт не виправдав песимістичних прогнозів, які лунали напередодні. Очікувалося, що Дональд Трамп знову критикуватиме європейських союзників, вимагатиме збільшення видатків на оборону і навіть шантажуватиме їх виведенням американських військ з Європи.
Проте цього не сталося. Європейські союзники врахували весь свій попередній досвід спілкування з Дональдом Трампом. Зокрема, ще минулої осені Марк Рютте разом з європейськими країнами запропонував Дональду Трампу механізм PURL у рамках НАТО, за яким американська зброя закуповувалася за рахунок європейських коштів для потреб європейської оборони і, відповідно, безпеки України.
Трампу ця ідея тоді дуже сподобалася, і саме тоді вперше стала помітною зміна його риторики щодо НАТО та європейських союзників.
І цього разу було застосовано той самий підхід. У перший день саміту відбувся так званий форум із питань спільних оборонних ініціатив, на якому союзники домовилися виділити на ці ініціативи приблизно 50 мільярдів доларів для спільного виробництва як європейської, так і американської зброї.
Очевидно, що саме це стало одним із аргументів, які переконали Трампа набагато активніше підтримувати НАТО та європейських союзників. І, зрештою, на саміті ми почули від Трамп досить схвальні оцінки не лише на адресу президента Туреччини Ердогана, а й НАТО загалом.
На саміті не звучали заяви про можливе виведення американських військ із Європи чи скорочення ролі США в Альянсі – і це є важливим позитивним результатом цього саміту, оскільки це дозволило заручитися підтримкою Сполучених Штатів щодо всіх ключових ініціатив із фактичного старту формату «НАТО 3.0», а також усіх інших питань, пов’язаних із початком виробництва американської зброї в Європі. Ідеться не лише про перехоплювачі PAС-3 для України; йдеться також про виробництво ракет Tomahawk у Німеччині, про що згадав канцлер Федеративної Республіки Німеччина Фрідріх Мерц. Це також передбачає виробництво в Німеччині, на заводі Rheinmetall, ракет для оперативно-технічних систем HIMARS, а також, відповідно, виробництво в Польщі ракет Barracuda американськими компаніями за американськими ліцензіями.
Усе це свідчить, що європейські союзники знайшли ефективний формат взаємодії зі Сполученими Штатами, поєднавши готовність інвестувати у власну безпеку з поглибленням трансатлантичної оборонної співпраці.
– Що, на вашу думку, змусило Дональда Трампа змінити позицію щодо можливості надати Україні ліцензію на виробництво ракет PAC-3 для систем Patriot?
– Тут зіграли роль кілька моментів. Крім самої атмосфери саміту НАТО в Анкарі, де Трамп побачив нову перспективу в бюджеті спільних оборонних ініціатив на 50 мільярдів доларів, спрацював іще один фактор. Ідеться про системну роботу України та наших європейських союзників з американською адміністрацією, яка розпочалася ще до саміту НАТО — під час зустрічі лідерів країн G7 в Евіані. Саме там і українська сторона, і європейські партнери доносили до Трампа об'єктивну картину того, що відбувається в російсько-українській війні.
Ми знаємо, що Трамп як політик і бізнесмен у конфліктних ситуаціях, де він прагне виступати посередником, зазвичай стає на бік сильнішої сторони й тисне на слабшу, бо вважає це найшвидшим способом завершити протистояння. До цього він значною мірою сприймав Росію як сильнішу сторону, зокрема під впливом російської пропаганди. Звідси й тиск на Україну та Європу.
Тепер ситуація змінилася. Наші успішні удари по території Росії та її нафтопереробному комплексу, наслідком яких стала паливна криза, а також початок практичної ізоляції окупованого Криму з погляду логістики – це аргументи, які російській пропаганді й навіть особистим телефонним розмовам Путіна з Трампом перекрити дуже важко.
Трамп, очевидно, сприйняв цю нову реальність як свідчення того, що Україна сьогодні є сильнішою стороною. Відповідно, якщо він хоче якнайшвидше завершити війну, то тиснути потрібно вже на Російську Федерацію.
Показово й те, що до фінальної декларації саміту увійшов пункт про 70 млрд євро допомоги Україні у 2026 році та зобов'язання союзників у 2027 році виділити не меншу суму. Спочатку цього положення в декларації взагалі не мало бути. Але те, що замість критики європейських союзників Трамп був налаштований конструктивно, вплинуло і на зміст підсумкового документа.
– Чи можна вважати зустрічі Володимира Зеленського і Дональда Трампа на полях самітів G7 та НАТО початком нового етапу у відносинах між Україною і США?
– Загалом так. Але треба пам'ятати про мінливість Дональда Трампа. Доти, доки він вважає Україну сильнішою стороною в російсько-українській війні, цей етап триватиме.
Якщо ж Трамп змінить свою оцінку, ситуація знову може змінитися. Тому наша стратегія має полягати в тому, щоб максимально використати це вікно можливостей і отримати від американської сторони якомога більше позитивних рішень, які можна ухвалити вже зараз і які працюватимуть на перспективу.
