Руслана: Бог за шість днів створив світ, а ми за шість днів зорганізували Майдан

Майдан мав багато облич, голосів, сердець. Майдан - це знані персони і невідомі пенсіонери, загиблі воїни і нинішні бійці АТО, бізнесмени та студенти, лікарі та інваліди,  нові громадські лідери і політики, як багато чим ризикували у той момент.

Руслану називали душею Майдану.  Після згаданого круглого столу ми поставили їй кілька запитань.

- Руслано, у переддень річниці, до кого б вам найбільше хотілося звернутися?

- Я словами ніколи не можу вам передати емоції, які ми пережили. У мене є величезна мрія зняти кіно про Майдан або зробити великий арт-проект. Цей клаптик землі став ріднішим за місце, де я народилася. Для мене Майдан триває. Те, що я не стою біля стели, не означає, що він закінчися. І цього разу я його не упущу. Не буде так, як у 2004 році: Ющенко, «так», «ура», «бджоли». Я хотіла би, щоб мій голос передали. Ми показали, що ми набагато потенційніші за систему влади.  Вони сьогодні  крадуть і брешуть. Влада продовжує бути такою самою. Ми повинні розхитувати цю систему. І я звертаюся до росіян. Я дуже сподіваюся, що Росія повстане. Це нелогічно, що вона стільки терпить. Все ж якась частина русичів там має бути. Путін думає, що Майдан - це вірус. А це - ліки, це - очищення. І ми самі їх зробили. Чим свідоміше буде громадянське суспільство, тим швидше ми поламаємо цю систему.  У нашій країні продовжують існувати феодали. Вони думають, що і далі працюватимуть  корупційні схеми. Не буде так. Бо для всіх феодалів Майдан - це конкретний шухер. Якщо вони мене почують, я б сказала: для вас Майдан - кінець вашого існування в Україні. Відбуваються «договорняки», кулуарні питання. У мене заклик до влади: будьте мудріші, не набирайте свояків, друзів, любих друзів, не повторюйте помилок Ющенка. Якщо суспільство буде розумніше за владу, Майдани будуть продовжуватися.

- Руслано, є щось, про що з періоду Майдану ви шкодуєте?

- Ні. Я би більш-менш зробила б те саме. Єдине, що я згадую із болем, що вночі, у момент розгону з 29 на 30 листопада, не була зі студентами під час побиття. 29-го листопада це вже була сьома ніч на Майдані від початку акції. Я тоді жартувала: «Бог створив світ за шість днів, а нам шести днів вистачило, щоб створити Майдан».  (Мається на увазі, що 22-го листопада 2013 року був перший повний день Євромайдану, а 28-го стартував Саміт східного партнерства, де Янукович відмовився від євроінтеграції - авт). Причому ми ж не просто стояли, мені треба було говорити, співати. До речі, нас звинувачували, що ми танцювали. Але це було, щоб не замерзнути, щоб тримати настрій, дух. 29-го у мене вже зник голос. Цього ж дня я поїхала до лікаря, який рятував мені горло після Євробачення. Тоді також від нервів, перевтоми у мене зник голос. Лікар каже мені: ти сьогодні вже не робоча, тобі треба кілька тижнів мовчати. Я попросила, щоб він збільшив, наскільки можна, всі дози антибіотиків і всього іншого. Він так і зробив. Я приїхала на Майдан, але говорити не могла спочатку, писала записки та передавала В'ятровичу. Я намагалася зорганізувати студентам польову кухню, але міліція не пускала. Потім ми отримали дані, що Янукович провалив саміт. Ми написали резолюцію, мене запитали, чи можу я говорити. І я таки змогла зачитати резолюцію, я сприйняла це як чудо, що голос з'явився, але я прочитала її чомусь басом. Я ніколи таких обертонів ні раніше, ні потім не мала. Ввечері мені повідомили, що штурму не буде. Я запитала студентів: що ми вирішуємо, чи  я сьогодні  відпочиваю та йду до лікаря, чи залишаюся. Вони почали скандувати: «Лікаря». Я поїхала спочатку до лікаря, потім додому. Але вночі ми все одно не спали. Я запитую чоловіка: «Чому ми приїхали, якщо не спимо?». О 4.09 прийшла смс-ка, що почався наступ. Моя перша реакція: не може бути. Ми приїхали на Майдан. Треба було знайти та позбирати студентів. Одному проломили черепа, ми везли його до лікарні, іншому зламали ногу, відкритий перелом, його перев'язали, закріпили на чомусь, його тягнуть.  Ми зібралися у Михайлівському, де була інша частина, кинули в соцмережах новину. Наступного дня вже зібралися кияни. Це був початок таких масованих виступів. Я, до речі, хотіла б згадати одного хлопця, який був там від першого дня, і про якого ви всі знаєте. Його звали Устим.

- Коли ви відчули, що Майдан переміг?

- Для мене мить, такий спалах, коли ми згадували слова мольфара Нечая з Карпат, за що я думаю, це моє суб'єктивне припущення, Кремль його знищив. Бо на мольфара був замах, його відверто вбили. Нечай бачив та пророкував, що 23 лютого 2014 року закінчиться влада Януковича. Коли ми прокинулися та дізналися, що Янукович втік, мені стало аж моторошно. Бо це було 23 лютого 2014 року. Я подумала, що мольфари щось-таки знають. Це важко назвати збігом обставин. Але це була мить перемоги. Я видихнула та подумала: нарешті, ці кілограми покинули країну. Через ці кілограми, через його амбіції  в мозоку чи через інші його психологічні хвороби така кількість людей полягла. Чому стільки людей полягло? Чи він вчасно Путіну не зміг сказати щось? Чи він набріхав направо і наліво, і Путіну наобіцяв? Я впевнена, що за 15 мільярдів він міг продати всю країну, це стиль Януковича.

Але мені здається, що ми відчули, що його просто нема в Україні. Мені особисто дихати стало легше. Хоча назвати це перемогою важко. Бо не все однозначно, як у 2004 році. Тоді причина повстання  була проти Януковича за Ющенка. Зараз чіткої політичної мети у Майдана не було: у нас не було мети привести до влади когось конкретного. І ця розмитість, несформованість, відсутність політичного лідера заважала спочатку. Політичний лідер для мене не лише людина, яка бере на себе відповідальність (таких багато), це людина, яка є ідеологом для нації, людина, яка формує національну ідею. Ми такої людини не мали, і ми самі собі все формували. І тому такої перемоги ми не мали по сьогодні. Те, що Янукович поїхав - це не було єдиною метою. 

- Ви якийсь час виступали за Майдан без політиків, чи вважаєте це помилкою?

- Я рада, що ці речі потім були розмиті. Ми побачили, що політики заграються на цій ситуації і використовують її для дивідендів. Ми побачили, що кожен із них тягне ковдру на себе. Студенти перші попросили забрати всі партійні прапори, залишити тільки жовто-блакитні. Бо це вже проходили 2004 року, коли все на кольори розпалося, і коли брендингом займалися більше, ніж країною. Суть цього Майдану була - за жовто-блакитний прапор. Ми хотіли бути не без політиків, як без їх людей, а без їх символіки. Ми до цього закликали: заберіть символіку. Ми не хочемо, щоб Майдан використовували, як рекламний майданчик для своїх майбутніх політичних капіталів. І все. Люди відчувають фальш. Вся політична символіка залишилася на Європейській площі. Там залишилися намети з гаслами. Це не було, що ми відокремлюємо суспільство від політики. Нам взагалі треба навчитися мислити об'єднуючими категоріями. І якомога менше дозволяти вбивати між собою суперечками.  Бо саме це призводить до втрат територій.

- Пам'ятаєте момент, коли Штайнмайєр запропонував підписати угоду із Януковичем. Ви не відчули тоді розчарування?

- Це не те слово. Ми були страшно загнані. Це була ситуація, коли взагалі було неможливо адекватно сприймати події. Я тільки вийшла зі сцени, я зачитувала дані про розстріляних людей. Мене провели на нараду, в якій треба було підписувати угоду з Януковичем. Щойно довкола мене купа крові, мені на сцену виносили закривавлені частини екіпірування. Я показувала гільзи, нашивки, там була нашивка «МВД Россия». Це було важко. Не нагадуйте. Як сталося, так сталося.

- Ви відчуваєте, що завдяки вам Україна стала іншою?

- Я - маленька частина цього. Були люди набагато мужніші й витриваліші. І зараз є стільки патріотів, і я молюся, щоб їх якомога більше залишилося живих у зоні АТО. Тому що переважно весь проактивний Майдан зразу пішов на Схід.

Лана Самохвалова.

Київ

Укрінформ