Росії не потрібно закривати фронт в Україні, щоб відкрити новий у Європі – Марія Золкіна

Прем’єр-міністр  Польщі Дональд Туск заявив, що Третя світова війна може розпочатися вже за кілька місяців, а поштовхом до неї стане напад Росії на країни НАТО. Серед найбільш уразливих – держави Балтії. У цих умовах дедалі частіше лунають сумніви,  чи запрацює п’ята стаття Альянсу і чи готові США, зосереджені на інших глобальних викликах, зокрема Ірані, захищати Європу.

Про те, чи формується «ідеальний шторм» для можливого нападу Росії на НАТО та чи зникає в Європі ілюзія, що війна в Україні стримує Росію, 5-му каналу прокоментувала Марія Золкіна, голова напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та асоційована дослідниця Лондонської школи економіки.

На її думку, напад Росії на країни НАТО – цілком реальний сценарій, про який у Кремлі стратегічно думають уже давно. Водночас Європа довго оцінювала ці ризики раціонально, зважаючи на ресурси, але такий підхід не працює у випадку Росії.

«Розрахунки в більшості країн Європи – і політичні, і експертні – навіть після 2022 року базувалися на дуже раціональному, з європейської точки зору, але не притаманному Росії підході. Враховували, чи достатньо у Росії солдат, техніки, чи здатна вона відкрити другий фронт, залишивши активну війну в Україні. І доходили висновку, що ні – не здатна. Але  все залежить від мети. Росії не потрібно захоплювати всю Європу. Її мета – продемонструвати, що жодних реально працюючих оборонних домовленостей у Європі немає, що НАТО – це бутафорний проєкт станом на сьогодні», – пояснює Марія Золкіна.

Як наголошує аналітикиня,  йдеться не про масштабну війну на континенті, а про обмежений, але показовий удар – наприклад, вторгнення на невелику глибину в одну з країн східного флангу НАТО.

«Якщо це буде одна з балтійських країн чи, скажімо, Фінляндія, розрахунок на те, що вони залишаться сам на сам із цією атакою. І що не буде консолідованої реакції всіх членів Альянсу – ні військової, ні навіть суспільної. Ось це і є ключова мета Росії, яка має перевернути  систему відносин в Європі, внести розбрат і змусити європейські країни домовлятися з Росією, щоб вона просто “не йшла далі” і не тероризувала їх», – зазначає експертка.

За її словами, Росія вже тестує такий сценарій.

«Те, що відбувається з минулого року, це перевірка спроможності протиповітряної системи оборони в різних країнах. Дрони залітають у Польщу, країни Балтії, Фінляндію, Швецію, Німеччину. Додаються історії з Балтійським морем і “тіньовим флотом”. І що ми бачимо? Країни НАТО уникають жорстких дій. Все це Росія перевіряє. Для Росії це виглядає як зелене світло», – каже Марія Золкіна.

Водночас, наголошує вона, для відкриття нового фронту в Європі Росії не потрібно завершувати війну проти України.

«Росії абсолютно не потрібно закривати фронт в Україні, щоб відкрити новий у Європі. І я дуже сподіваюся, що це розуміння вже стає частиною політичної логіки наших партнерів», –  зауважує Марія Золкіна.

Поширене припущення, що Кремль зважиться на атаку проти НАТО лише у разі поразки в Україні, аби уникнути іміджевої ганьби з боку українців, вона вважає спрощеним. Вимоги Росії змінюються залежно від ситуації – і, як показує практика, лише зростають.

«Як тільки для Москви формувалася більш сприятлива атмосфера, зокрема у Вашингтоні, її вимоги розширювалися навіть порівняно з 2022 роком. Наприклад, після зустрічі Путіна з Трампом укорінилася тема “добровільного” виведення українських військ із Донбасу як умови для домовленостей. Раніше це могло звучати, але не було частиною переговорного процесу. Трамп легалізував цю вимогу Російської Федерації, і тепер Україна вже понад пів року відбивається політично з правової точки зору від цієї нав'язаної нам теми в переговорах», – нагадала  зазначає Марія Золкіна.

При цьому Росія не сприймає нинішню війну як поразку і має ресурс її продовжувати.

«У російському суспільстві вже звикли до війни. І за нинішньої інтенсивності Путін цілком може ще довго тягнути час, роблячи ставку на виснаження України, на проблеми з постачанням озброєнь, на розбрат у Європі й труднощі з фінансуванням. У нього для цього є ресурс», – пояснює експертка.

На цьому тлі потенційний удар по країнах НАТО виглядає не стільки проявом слабкості, скільки спробою підвищити ставки. Якщо розглядати можливу агресію проти європейських держав у зв’язці з війною в Україні, то це радше відкриває для Росії додаткове поле маневру. Втім, така тактика зовсім не гарантує їй поступок щодо України й цілком може виявитися хибним розрахунком. Ба більше, подібний розвиток подій здатен навіть посилити позиції України, вважає вона.

«Якщо Росія відкриє другий фронт у Європі, я не маю жодного сумніву, що партнери звернуться до України – по інструкторів, по військових, по практичний досвід. Ідеться навіть не про формальне залучення НАТО, а про конкретні запити до України: допомогти організувати оборону, протидроновий захист, тактичні дії. Тому що реальний бойовий досвід українських військових – на голову вищий за ті плани, які десятиліттями існували в Європі лише на папері», – наголошує Марія Золкіна.

У такому разі, додає вона, роль України у європейській системі безпеки лише зростатиме.  І за таких умов Путін точно не зможе домогтися поступок – навіть якщо хтось намагатиметься тиснути на Україну в переговорах.

«Навпаки, у нас з’являється сильна позиція як країни, без якої неможливо організувати ефективний захист Європи», – переконана  експертка.

Попри драматичні прогнози, питання реакції Заходу залишається відкритим. Досвід 2022 року показав: помилялися всі – і ті, хто очікував швидкого падіння України, і сама Росія, яка сподівалася на блискавичну перемогу. Відтак не можна повністю виключати й сценарій, за якого Європа в критичний момент діятиме значно рішучіше, ніж від неї очікують.

Однак, як застерігає Марія Золкіна, аналізувати варто не гіпотетичні «ідеальні» реакції, а вже наявні рішення та поведінку партнерів.

«Це був би прекрасний сценарій – швидка й жорстка відповідь, яка гарантувала б безпеку на роки вперед і для Європи, і для України. Але якщо дивитися на факти, то ми бачимо інше: Україні досі свідомо обмежують темпи фінансування, обсяги й номенклатуру озброєння, які могли б дозволити вразити саме серце військово-промислового і політичного ядра Росії. Якби ми отримали все необхідне, результати в стримуванні Росії були б значно відчутнішими», – зазначає експертка.

За її словами, навіть попри певні зрушення – розширення виробництва, нові оборонні проєкти в Європі – загальна картина свідчить про обережність, а не готовність до рішучої ескалації.

«Політичного рішення вдарити по центрах ухвалення рішень у Росії немає – хоча технічні можливості для цього існують. І навіть якщо Україна самостійно, умовно кажучи, зважиться на масований удар по Кремлю, то нас ніхто з партнерських країн не підтримає. Більше того, залежність від союзників у інших питаннях фактично стримує ці рішення. Це для мене показник того, що рівень “войовничості” Європи далекий від того, який мав би бути за умов реального усвідомлення загрози», – пояснює Марія Золкіна

Однією з причин є страх перед можливими наслідками поразки Росії.

«Європа боїться цього не менше, ніж США. Навіть наші найближчі партнери остерігаються неконтрольованої дестабілізації Росії – і це стримує їхні рішення», – наголошує вона.

Водночас у Європі поступово зникає ілюзія, що війна в Україні стримує Росію.

«Ця логіка руйнується. Усвідомлення приходить, що незалежно від стадії війни проти України, ризик агресії проти НАТО зберігається», – каже експертка.

При цьому загроза не обмежується наземним вторгненням.

«Варіант із вторгненням у країни Балтії – лише один із можливих. Насправді Росія має значно ширший набір інструментів. Їй достатньо щодня запускати тисячі дронів, які тероризуватимуть повітряний простір і цивільну інфраструктуру. Якщо така атака буде сконцентрована на одній країні, це може просто паралізувати її. І проблема в тому, що сьогодні жодна країна Європи, особливо на східному фланзі НАТО, не готова відбити масовану атаку навіть у кількасот дронів», – підсумовує Марія Золкіна.

Тож ключовою невизначеністю, на її думку, є не лише наміри Росії, а й готовність Заходу діяти на випередження, що  формує головний ризик для європейської безпеки.