Політизація СБУ: загальний курс на утиск демократії чи «творча самодіяльність» окремих силовиків?
Максим Побокін,
аналітик Фонду
"Демократичні інціативи"
імені Ілька Кучеріва
За час перебування Віктора Януковича та Партії регіонів при владі зафіксовано низку випадків тиску українських спецслужб на осіб та організації, що висловлюють опозиційні настрої. Причому у всіх цих випадках об’єкти уваги СБУ були мало пов’язані з політикою та партійною діяльністю. Також приводи, які викликали увагу СБУ, визнаються експертами та пресою досить сумнівними і такими , що не могли нести реальної небезпеки українській державності та державним діячам. Водночас дії СБУ, незважаючи на їхню хаотичність та відсутність серйозних наслідків для тих, хто став об’єктом тиску, викликають занепокоєння — в контексті небезпеки встановлення авторитарного режиму.
«Примус до співпраці» ректора УКУ
Першим випадком стало повідомлення від ректора Українського католицького університету Бориса Гудзяка про те, що на нього тисне СБУ. За словами самого Гудзяка, 18 травня 2010 з ним зустрівся офіцер СБУ і запропонував підписати листа про співпрацю. У розмові з співробітником «органів» йшлося про те, що ректор має переконувати студентів УКУ не ходити на акції протесту проти влади, оскільки там можливі провокації, і якщо будуть жертви, то відповідатиме саме він та інші представники адміністрації університету. Борис Гудзяк відмовився підписати листа і оприлюднив інформацію про цей контакт із представником СБУ у вигляді меморандуму в Інтернеті. Ректор наголосив на тому, що такі методи роботи СБУ є неприпустимими та застарілими, а також наголосив на небезпеці згортання демократії в Україні. Офіційно ж представники СБУ заявили, що про політичний тиск не йшлося, а була проведена роз’яснювальна робота в рамках запобігання злочинам та провокаціям. Цей випадок викликав хвилю дискусій в контексті того, що в Україні відбувається згортання процесів демократизації. Водночас, можна сказати, що СБУ дещо «промахнулась» – адже УКУ ніколи не був виражено політизованим та опозиційно налаштованим навчальним закладом, а його ректор не є членом жодної політичної партії.
«Казус Скоропадського»
25 червня 2010 року Артем Скоропадський, журналіст «Комерсанта» та громадянин Росії повідомив, що до нього звернувся працівник СБУ з вимогою обмежити контакти з певним колом осіб, до яких входять діячі українських націоналістичних об’єднань «Тризуб», «Патріот України» і т.д., тому що від спілкування з «радикалами» у нього можуть бути певні проблеми. Також, за словами Скоропадського, офіцер СБУ зауважив, що він у своїх публікаціях надто багато уваги приділяє опозиції і часто критикує владу. Наприкінці розмови було вказано про можливість депортації Скоропадського у Росію з подальшою забороною в’їзду в Україну. Сам журналіст розцінив це як дивний вчинок без відповідної аргументації, яким СБУ зазіхнуло на його професійні права — готувати репортажі про акції протесту, зокрема. За часів попереднього президента Ющенка жодних претензій до Скоропадського у СБУ не було — мало того, він був акредитований на більшість «відкритих» заходів СБУ. Отже, спецслужба знову схибила — адже якщо були претензії до публікацій, їїх треба було адресувати редакторамв «Комерсанту», які й давали завдання Скоропадському «заангажовано» (на думку офіцерів СБУ) висвітлювати акції опозиційних політиків.
Увага – закордонний експерт!
Гучним ляпом СБУ стало затримання в аеропорту «Бориспіль» керівника українського представництва німецького Фонду Конрада Аденауера Ніко Ланге, якого протягом десяти годин не впускали в Україну, маючи намір депортувати до Парижа, звідки він прибув. Заборону на в’їзд відмінили лише після втручання уряду Німеччини.
Цей інцидент викликав серйозне занепокоєння як у закордонних колах, так і у середовищі українського громадянського суспільства.
Очевидно, що слід було дати чіткі пояснення, на яких саме підставах був затриманий Ніко Ланге. Проте СБУ, яка дає вказівки прикордонній службі щодо недопущення в Україну певних осіб, від будь-яких пояснень відмовилася.
Відсутність чітких відповідей від інших офіційних інстанцій щодо причин затримання Ніко Ланге породила чимало версій у ЗМІ та у експертному середовищі. Більшість експертів висловили думку, що затримання Ніко Ланге було переслідуванням за критику, яку німецький політолог виклав у своїй статті щодо дій команди нового президента Януковича та змін в Україні, які відбулися після його приходу до влади.
«Блогерів» – на гачок
Ще одним випадком став «блогерський скандал» за участі СБУ — об’єктом уваги силового органу став керівник кіноклубу «Смолоскип» Олег Шинкаренко, який зробив незадовго до цього низку записів у своєму блозі (singing-foot.livejournal.com). Записи стосувалися критики існуючої влади, але в досить–таки грубій формі.
Це й спричинило підозри у СБУ — за словами самого Олега Шинкаренка, ці записи були видалені з його блогу без його відома, а до нього на сеанс в кіноклуб прийшли працівники СБУ і почали проводити «профілактичну бесіду». Сталося це 29 липня. 30 липня його викликали до прокуратури м. Києва і заявили, що записи «блогера» мають негативну реакцію. У Шинкаренка взяли зобов’язання не писати більше таких речей. Однак ефект був для СБУ неочікуваним — ця справа дістала чималого розголосу в ЗМІ, а до голови СБУ Валерія Хорошковського було надіслано депутатський запит.
І хоч деякі користувачі ЖЖ вважають, що Шинкаренко сам міг видалити свої записи під тиском — оскільки технічно зламати аккаунт дуже складно, проте й дії СБУ вважать «невлучними» — реально на сьогоднішній день загроза замаху на Президента чи ще когось з перших осіб держави є надуманою та нездійсненою через «надмірні» заходи безпеки, а розголос у ЗМІ через записи «блогера» стався великий.
«Секретна» історія
Найпримітніший останній приклад – затримання директора львівського відділення архіву СБУ та музею «Тюрма на Лонцького» Руслана Забілого. Його затримали оперативники спецслужби і вилучили робочу інформацію з формулюванням «з метою недопущення передачі державної таємниці третім особам». Однак, як стверджував сам історик, у його матеріалах не було секретної інформації, а були лише нещодавно розсекречені документи з історії УПА та дисидентського руху в Україні. Так само твердять й інші експерти, обізнані з ситуацією — державною таємницею документи такого типу бути не можуть, як не можуть бути ними і документи про репресії. За версією ж деяких ЗМІ, у Руслана Забілого було виявлено документи, що стосуються агентури колишнього КДБ, які не були ще розсекречені і він міг їх використати як компромат щодо когось з теперішніх високопосадовців, які, в свою чергу, могли бути позаштатними співробітниками КДБ. Однак цим справа не закінчилася — СБУ вилучила частину архіву музею «Тюрма на Лонцького», де були, зокрема інтерв’ю з колишніми дисидентами, матеріали їхніх справ, зразки пропаганди УПА під час Другої світової війни і т.д.. Ця інформація, наскільки відомо зі слів експертів, не становила державну таємницю. Експерти оцінили це як перший крок із закриття архівів, незважаючи на запевнення влади, що вже відкриті архіви закриватись не будуть.
Ймовірною причиною такої поведінки СБУ є підтримка нової гуманітарної політики уряду у версії Дмитра Табачника — а саме курсу на зближення з Росією, приховування невигідної для останньої історичної інформації, «обілення» радянської влади, зокрема на Західній Україні, формування іміджу ОУН УПА не як руху Опору, а як нацистських колабораціоністів. Проте поки що не можна виключати і спробу приховати інформацію про співпрацю з «органами» за радянських часів когось із нинішнього керівництва країни, що могла бути оприлюдненою та викликати значний резонанс у суспільстві...
Висновки та рекомендації
Загалом перші кроки СБУ, відтоді як посаду Президента обійняв Віктор Янукович, можна розглядати як «ексцеси виконавців», коли керівництво просто наказало відзвітувати про пророблену роботу з реальними результатами, а рядові співробітники вибрали шлях найменшого опору — провели «профілактичні бесіди» з особами, які вважалися легкими та доступними мішенями для тиску. Але в такому разі залишається питання: «Які конкретні завдання ставили керівники підрозділів СБУ своїм підлеглим? Чи не були вони, власне, наслідком зміни «генеральної лінії» в спецслужбі загалом?».
Проте останні випадки доводять, що політичне керівництво України, зокрема, оточення Віктора Януковича таки почало використовувати спецслужбу як інструменту тиску на суспільство. Такі прояви системного тиску не можуть не викликати занепокоєння. А вилучення історичних документів — по суті є ще однією ознакою нової гуманітарної політики, яка спрямована на ревізію історії україно-російських відносин, «ретушу» радянського періоду, заперечення репресій тощо.Слід рекомендувати новій владі якомога менше використовувати СБУ у питаннях відносин з опозицією та громадянським суспільством, а приділяти увагу більш реальним загрозам для української держави — наприклад, появі нових російських та кримськотатарських радикальних груп у Крим чи ймовірним зіткненням між ними.
