Політика цікавить людей як елемент змагання, політичних сенсацій і скандалів, а не як інструмент реалізації своїх інтересів

Лише 16% населення вважає, що діяльність Верховної Ради насамперед залежить від виборців, які її обрали. Коментуючи ці  результати дослідження «Демініціатив» і КМІС, проведеного з    5  по 13  березня  цього року, голова правління Центру прикладних досліджень «Пента» Володимир Фесенко зазначив, що ці дані лише підтверджують –  виборці не покладають особливих надій на Верховну  Раду. «Вони за неї голосують,  вибирають , але це – як участь у політичній рулетці: цікаво проголосувати, висловити свої симпатії, але нічого  особливого від діяльності парламенту не чекати. Скоріше, навіть навпаки», – зазначив експерт.

Політолог наголосив, що неоднозначне ставлення громадян до Верховної Ради –  позитивна оцінка «своїх», з одного боку, і критичне ставлення до Ради в цілому, з другого, –    є однією з головних проблем і політичного світогляду пересічних українців,  і  подальшого політичного розвитку України. Виборці не сприймають сьогодні депутатів як політичних представників.  «Політика  цікавить людей як елемент змагання, політичних сенсацій і скандалів,  а не як інструмент  реалізації своїх інтересів , – пояснює експерт. – Тому в оцінці роботи Верховної Ради сьогодні переважають скептичні, критичні  і неоднозначні оцінки». На думку Володимира Фесенка, це є  свідченням кризи  українського парламентаризму.  Верховна  Рада потребує  відновлення авторитету,  так само як потребує відновлення  й саме ставлення людей до роботи депутатів. Адже   громадяни розглядають депутата  як «вирішувача»  проблем. Водночас перед самими  депутатами сьогодні  також постає проблема  –  можливостей розв’язувати  ці проблемні и  зараз у них поменшало.  «Від депутатів нового скликання чую сумну песимістичну оцінку своєї діяльності, – розповідає Володимир Фесенко,  – кількість людей, які приходять  до них вирішувати свої проблеми, в порівнянні з тим, як було раніше, збільшується, а  можливості  вирішити ці проблеми зменшуються  –  не працюють інструменти , які раніше допомагали розв’язувати проблеми громадян. Це – насамперед  звернення депутатів до інших державних установ:  прокуратури, виконавчої влади тощо. Зараз там до депутатів ставляться пасивно-байдуже, бо все вирішується в інших місцях, а не в парламенті», – наголосив політолог.

Таке погіршення ставлення до депутатів і парламенту  з боку державних установ  також є ознакою серйозної системної кризи як парламентаризму, так і  всієї політичної системи держави, підсумував Володимир Фесенко.  Тому депутати в першу чергу мають думати  над тим, як змінити ставлення і громадян, й  інших державних органів до важливого  інституту народного представництва – парламенту, вважає політолог.