Погіршення відносин з Україною б'є по амбіціях Польщі бути регіональним гравцем і лідером на східному фланзі НАТО – Тарас Жовтенко

Останні суперечки між Києвом і Варшавою навколо історичної пам'яті та символічних жестів стали черговим етапом охолодження українсько-польських відносин. Безпековий аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Ккчеріва Тарас Жовтенко пояснює в інтерв'ю Львівській Мануфактурі Новин, чому ці конфлікти значною мірою пов'язані з внутрішньополітичною боротьбою в Польщі та чому їхня подальша ескалація несе ризики для обох держав.

– Повернення відзнаки Білого Орла стало черговим епізодом напруги між Києвом і Варшавою. Але чи не почалося це загострення значно раніше, коли польська влада почала демонструвати, що відносини між державами змінилися. На вашу думку, коли з'явилася ця точка відліку нинішнього загострення?

– Безумовно, треба розуміти, що те, що відбувається довкола нагород, тем Української повстанської армії чи Другої світової війни, є цілком закономірним. Теперішній президент Польщі Кароль Навроцький, як і його попередник Анджей Дуда, представляє політичну силу «Право і справедливість». По великому рахунку, це політична сила, яка діє в ідеології праворадикального й ультраконсервативного популізму. Тому те, що ми бачимо зараз, не є чимось новим. Подібні речі ми спостерігали і раніше – під час дискусій навколо українського зерна, конкуренції між Україною та Польщею в контексті майбутнього членства в ЄС, а також навколо історичних питань.

Саме на таких темах представники «Права і справедливості» традиційно любили грати. Це складні питання, які не мають простих рішень, але на них дуже легко спекулювати й мобілізувати електорат. Тому вони неодноразово використовувалися для підвищення рейтингів і як інструмент внутрішньополітичної боротьби. Однією зі складових нинішньої ситуації є саме ця внутрішньополітична конкуренція –  протистояння між «Правом і справедливістю» та політичними силами, які представлені урядом Дональда Туска. Такий популістичний консерватизм у політиків  «Права і справедливості» є типовим для цієї політичної сили. Тому ми бачимо доволі емоційне загострення, але варто констатувати: Навроцький як представник цієї політичної сили не робить нічого принципово нового. Представники «Права і справедливості» завжди використовували подібні теми для політичної мобілізації. Просто сьогодні в центрі уваги опинилися питання історичної пам'яті, хоча раніше це могли бути й питання сільського господарства чи економічної конкуренції з Україною.

– Як Україні вибудовувати відносини з Польщею, щоб не втягуватися у внутрішньополітичні процеси Польщі, але водночас зберегти стратегічне партнерство з Варшавою?

– Україні не варто підігравати цій внутрішньополітичній боротьбі та конкуренції в самій Республіці Польща. Ми маємо наголошувати на тому, що як держава, яка воює, не можемо дозволити, щоб українсько-польські відносини ставали заручниками внутрішньополітичної боротьби в Польщі.

Без зайвих емоцій варто чітко говорити про те, що з нашого боку ця ситуація сприймається як спроба втягнути Україну та українсько-польські відносини у внутрішньополітичне протистояння в Республіці Польща. А це небезпечно як для самої польської політики, так і для двосторонніх відносин між нашими державами.

Паралелі, які проводить Україна з Угорщиною часів Віктора Орбана та політикою партії «Фідес», є цілком доречними. Це правильна логіка політичного дискурсу, і такі порівняння можна обережно розвивати й надалі,  враховуючи, що Орбан програв останні вибори.

Водночас, щоб не зашкодити українсько-польським відносинам і нашим спільним безпековим ініціативам, важливо відмежовувати питання внутрішньополітичної конкуренції та спекуляцій на чутливих темах від питань, які стосуються стратегічних інтересів України та Польщі. Попри нинішні суперечки, у сфері безпеки та у відповіді на сучасні європейські виклики наші держави мають значно більше спільного, ніж того, що їх роз'єднує.

– Чому подальша конфронтація невигідна ані Україні, ані Польщі?

– Тут, насправді, праві польські політики, які говорять, що ця ситуація шкодить обом сторонам.
Я б насамперед акцентував на тому, які очевидні мінуси вона несе для самої Польщі. Польща вже давно просуває ідею, що саме вона має стати ключовим ресурсним хабом для майбутньої відбудови України. Для неї це означає не лише зміцнення власного авторитету на східному фланзі Європейського Союзу і НАТО, а й доступ до конкретних фондів, ресурсів і фінансових можливостей з боку об'єднаної Європи.

Тут є й внутрішньополітичний вимір: питання в тому, хто зможе записати це собі в заслуги – президент від «Права і справедливості» чи уряд, який представляє політичну опозицію. Це також один із факторів нинішньої ситуації.

Тому будь-яке погіршення відносин з Україною б'є і по польських інтересах. Поляки мають амбіцію бути регіональним гравцем і лідером у Східній Європі та на східному фланзі НАТО. І якщо через внутрішньополітичні суперечки вони втрачатимуть можливості для реалізації таких амбіцій, це буде дуже погано насамперед для самої Польщі.

Але й Україна від цієї ситуації нічого не виграє. Ми вже бачимо, що до неї активно підключилася російська пропаганда. Існує ризик, що за допомогою гібридних інструментів впливу Кремль намагатиметься перетворити політичні суперечки на значно серйозніші проблеми.

Ми вже проходили подібне під час блокування польсько-українського кордону. І зараз з польського боку знову починають звучати знайомі теми – не лише питання історичної пам'яті, УПА чи нагород, а й питання українського зерна, сільськогосподарської продукції та нібито загроз, які майбутнє членство України в ЄС створює для польських фермерів.

Як кажуть класики української політики, це вже було. І це ще раз підтверджує, що логіка дій політиків із табору «Права і справедливості» значною мірою обертається навколо таких популістичних тем. Тому ризики від подальшої ескалації існують для обох сторін.

Саме тому важливо розуміти, де закінчується конструктивна українсько-польська співпраця, вигідна обом державам, а де починається внутрішня політика. І внутрішньополітичну конкуренцію варто залишати політикам, не дозволяючи їй руйнувати стратегічні інтереси України та Польщі.