Ірина Бекешкіна
соціолог, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, кандидат філософських наук
Коментарі
Перегляди: 243
3 вересня 2018

Перемогти дракона

Ірина Бекешкіна для "Нового  Времани"

Ключова проблема України за роки незалежності стала ще гострішою. Олігархічно-клановий монстр знову зміцнів – порожні місця після революції зайняли інші. Чи є у нас шанс перемогти цю систему?

До дня народження прийнято аналізувати, що вдалося, а що – ні. З позитивного: Україна відбулася як незалежна держава, вирвавшись із задушливих обіймів «старшого брата» і взявши курс на інтеграцію з європейською спільнотою. Зараз йде процес формування нації, поступовість якого була істотно інтесифікована Помаранчевою революцією і Революцією гідності. Соціологічні дослідження фіксують зростання загальнонаціональної ідентифікації, гордості за своє українське громадянство, підтримки незалежності. Агресія РФ і реальність загрози втратити країну різко активізували громадянське суспільство. І на відміну від Помаранчевої революції, коли після зміни влади багато демобілізувалися, вирішивши, що вже перемогли, після Революції гідності, навпаки, серйозно розвивався волонтерський рух, який взяв на себе частину функцій державних інституцій, що погано справляються. І зараз громадянське суспільство виступає двигуном необхідних реформ. На тлі розчарування владою і недовіри до всіх інститутів, за винятком армії, саме громадянське суспільство користується підтримкою українців.

Здавалося б, у цій ситуації державі варто було максимально використовувати кредит довіри і діяти з волонтерами та громадськими організаціями спільно. Але ні. В кінці минулого року розгорнулася кампанія З дискредитації, а навесні-влітку цього – небувалі за час незалежності акції терору проти цивільних активістів.

Ми ж не огірки, правда?

Очевидно, питання в тому, наскільки правлячий політичний клас готовий вирішувати ключову проблему країни, що стала лише гострішою. Це – олігархічно-клановий устрій економіки з відповідною їй політичною системою і набором залежних ЗМІ. Система, органічно включає корупцію, кумівство, вибірковість дії законів, імітацію демократичних процедур.

На жаль, за всі роки незалежності в Україні так і не сформувалася нормальна політична система, подібна до  Польської або Чеської – зі стабільними партіями і чітко сформульованими програмними цілями. В Україні партії створюються для виборів, підбираючи популярних лідерів і включаючи за їх спинами до списків потрібних людей. Вибори в країні дійсно демократично-змагальні, ось тільки сили, що змагаються за владу, борються насамперед за інтереси фінансово-економічних груп, що стоять за ними.

В чому тут небезпека? Злиття економіки і політики ставить фінансово-економічні клани, що домоглися влади, в особливо сприятливі умови, закріплює їх монопольне становище і виводить із зони конкуренції. А конкуренція завжди і всюди була і є рушієм прогресу. Другий небезпечний наслідок – вибірковість в реалізації принципів права і закону («не для всіх» і «не завжди»). З гарантіями власності справи ще гірше. Скільки було скандальних випадків рейдерства – і що? Власність повернули? Когось посадили? Тому і з закордонними інвестиціями все погано– з нашими нотаріусами, судами, тітушками і повною безкарністю.

Очевидно, що корупція є невід'ємною складовою цієї системи, як плата за особливе становище, ексклюзивні можливості, доступ до державних ресурсів. Справді, чи можлива чесна конкуренція бізнесу, вимушеного платити належні податки і дотримуватися закону, з бізнесом, який економить на податках і обходить незручні закони?

Звідси й офшори – а як інакше убезпечити гроші? Лопне черговий банк – і що? Повертають до 200 тис. гривень вкладникам. А бізнесу? Ось дуже цікаве таке слівце: «гроші з банку «вивели». Якщо у вас з кишені гаманець «вивели» – то це крадіжка, кримінал, посадять, а якщо ваші гроші «вивели» з банку, то це що? Знову-таки – когось із тих, що «виводять» посадили? А навіть якщо банк чесний, як кредитувати бізнес, якщо ніяких гарантій повернення кредитів немає, і виявляється, що у того, хто позичив у банку мільйони, нічого немає, ну зовсім ніякого майна! Все виявилося в колишньої дружини або у бабусі.

Нарешті, невід'ємним складником олігархічно-кланової системи є «свої» ЗМІ. Є ще десь така країна, в якій всі провідні телеканали належать олігархам? А саме телевізор є основним джерелом інформації для 85% населення, саме телевізор формує уявлення про те, що відбувається в країні.

Виходить, що цей олігархічно-клановий монстр всесильний? Так, за всі ці роки він зміцнів, обзавівся потужною інфраструктурою – політичною, медійною, експертною. Після Революції гідності був шанс трансформувати систему, тим більше що ключові персони залишили поле бою. Але дуже скоро порожні місця зайняли інші, і все повернулося на круги своя. Тобто монстр непереможний? Й Україна приречена на животіння на задвірках Європи  з найнижчими зарплатами і найвищою міграцією, з сировинним експортом і імпортом високотехнологічної продукції, що відлякує іноземного інвестора непонятками із законом і приваблює тим же авантюристів-махінаторів??

Ні, часи змінилися. Якщо раніше немодернізоване виробництво, яке дісталося з часів СРСР, могло бути конкурентним за рахунок дешевого російського газу і низьких зарплат, то тепер цього немає і не буде. І газ за ціною європейського, і зарплати працівники шукають європейські. А модернізація виробництва, щоб скоротити його енергоємність і підняти продуктивність праці, вимагає грошей. І тут виникає дилема – вкладати гроші в модернізацію, в бізнес чи в політику і політиків?

І другий важливий фактор, що виключає те, що все буде по-старому. Україна зробила свій геополітичний вибір – європейська інтеграція. Власне, після агресії Росії і вибору-то у нас не було. Або в Європу, або колонією Росії. Але Європа вимагає: боріться з корупцією, забезпечте верховенство закону і багато іншого, що докорінно змінило б країну. Багато що під натиском наших західних союзників було зроблено, і безвізовий режим – хороший нагородний пряничок. Але є й батіг: не будете боротися з корупцією – не дамо грошей. І НАБУ, і закон про антикорупційний суд, і багато іншого, не відоме широкому загалу – під батогом.

Тож шанси перемоги над олігархічно-клановим монстром є. Громадянське суспільство, здорові сили в політиці, бізнесі, наші західні союзники повинні об'єднатися, щоб майбутні вибори привели до влади проєвропейські сили.

Я все-таки сподіваюся, що цей самий суспільний сектор все ж зможе подолати комплекс «трьох гетьманів» і утворює об'єднану політичну силу. Активні громадяни, які прагнуть змін, повинні йти в політику, в держструктури. Останнім часом противники такого підходу використовують «аргумент огірків»: мовляв, навіть свіжий огірок, потрапляючи в розсіл з солоними огірками, стає солоним. Мене це дивує. Ми ж не огірки, правда? Отже, «лупайте сю скалу!». А у нас і виходу іншого немає, якщо ми хочемо йти вперед.

Колонка опублікована в журналі Новое Время за 31 серпня 2018 року. Републікування повної версії тексту заборонене

 

 

 

Top