Перемогти дракона

Здавалося б, у цій ситуації державі варто було максимально використовувати кредит довіри і діяти з волонтерами та громадськими організаціями спільно. Але ні. В кінці минулого року розгорнулася кампанія З дискредитації, а навесні-влітку цього – небувалі за час незалежності акції терору проти цивільних активістів.

Ми ж не огірки, правда?

Очевидно, питання в тому, наскільки правлячий політичний клас готовий вирішувати ключову проблему країни, що стала лише гострішою. Це – олігархічно-клановий устрій економіки з відповідною їй політичною системою і набором залежних ЗМІ. Система, органічно включає корупцію, кумівство, вибірковість дії законів, імітацію демократичних процедур.

На жаль, за всі роки незалежності в Україні так і не сформувалася нормальна політична система, подібна до  Польської або Чеської – зі стабільними партіями і чітко сформульованими програмними цілями. В Україні партії створюються для виборів, підбираючи популярних лідерів і включаючи за їх спинами до списків потрібних людей. Вибори в країні дійсно демократично-змагальні, ось тільки сили, що змагаються за владу, борються насамперед за інтереси фінансово-економічних груп, що стоять за ними.

В чому тут небезпека? Злиття економіки і політики ставить фінансово-економічні клани, що домоглися влади, в особливо сприятливі умови, закріплює їх монопольне становище і виводить із зони конкуренції. А конкуренція завжди і всюди була і є рушієм прогресу. Другий небезпечний наслідок – вибірковість в реалізації принципів права і закону («не для всіх» і «не завжди»). З гарантіями власності справи ще гірше. Скільки було скандальних випадків рейдерства – і що? Власність повернули? Когось посадили? Тому і з закордонними інвестиціями все погано– з нашими нотаріусами, судами, тітушками і повною безкарністю.

Очевидно, що корупція є невід'ємною складовою цієї системи, як плата за особливе становище, ексклюзивні можливості, доступ до державних ресурсів. Справді, чи можлива чесна конкуренція бізнесу, вимушеного платити належні податки і дотримуватися закону, з бізнесом, який економить на податках і обходить незручні закони?

Звідси й офшори – а як інакше убезпечити гроші? Лопне черговий банк – і що? Повертають до 200 тис. гривень вкладникам. А бізнесу? Ось дуже цікаве таке слівце: «гроші з банку «вивели». Якщо у вас з кишені гаманець «вивели» – то це крадіжка, кримінал, посадять, а якщо ваші гроші «вивели» з банку, то це що? Знову-таки – когось із тих, що «виводять» посадили? А навіть якщо банк чесний, як кредитувати бізнес, якщо ніяких гарантій повернення кредитів немає, і виявляється, що у того, хто позичив у банку мільйони, нічого немає, ну зовсім ніякого майна! Все виявилося в колишньої дружини або у бабусі.

Нарешті, невід'ємним складником олігархічно-кланової системи є «свої» ЗМІ. Є ще десь така країна, в якій всі провідні телеканали належать олігархам? А саме телевізор є основним джерелом інформації для 85% населення, саме телевізор формує уявлення про те, що відбувається в країні.

Виходить, що цей олігархічно-клановий монстр всесильний? Так, за всі ці роки він зміцнів, обзавівся потужною інфраструктурою – політичною, медійною, експертною. Після Революції гідності був шанс трансформувати систему, тим більше що ключові персони залишили поле бою. Але дуже скоро порожні місця зайняли інші, і все повернулося на круги своя. Тобто монстр непереможний? Й Україна приречена на животіння на задвірках Європи  з найнижчими зарплатами і найвищою міграцією, з сировинним експортом і імпортом високотехнологічної продукції, що відлякує іноземного інвестора непонятками із законом і приваблює тим же авантюристів-махінаторів??

Ні, часи змінилися. Якщо раніше немодернізоване виробництво, яке дісталося з часів СРСР, могло бути конкурентним за рахунок дешевого російського газу і низьких зарплат, то тепер цього немає і не буде. І газ за ціною європейського, і зарплати працівники шукають європейські. А модернізація виробництва, щоб скоротити його енергоємність і підняти продуктивність праці, вимагає грошей. І тут виникає дилема – вкладати гроші в модернізацію, в бізнес чи в політику і політиків?

І другий важливий фактор, що виключає те, що все буде по-старому. Україна зробила свій геополітичний вибір – європейська інтеграція. Власне, після агресії Росії і вибору-то у нас не було. Або в Європу, або колонією Росії. Але Європа вимагає: боріться з корупцією, забезпечте верховенство закону і багато іншого, що докорінно змінило б країну. Багато що під натиском наших західних союзників було зроблено, і безвізовий режим – хороший нагородний пряничок. Але є й батіг: не будете боротися з корупцією – не дамо грошей. І НАБУ, і закон про антикорупційний суд, і багато іншого, не відоме широкому загалу – під батогом.

Тож шанси перемоги над олігархічно-клановим монстром є. Громадянське суспільство, здорові сили в політиці, бізнесі, наші західні союзники повинні об'єднатися, щоб майбутні вибори привели до влади проєвропейські сили.

Я все-таки сподіваюся, що цей самий суспільний сектор все ж зможе подолати комплекс «трьох гетьманів» і утворює об'єднану політичну силу. Активні громадяни, які прагнуть змін, повинні йти в політику, в держструктури. Останнім часом противники такого підходу використовують «аргумент огірків»: мовляв, навіть свіжий огірок, потрапляючи в розсіл з солоними огірками, стає солоним. Мене це дивує. Ми ж не огірки, правда? Отже, «лупайте сю скалу!». А у нас і виходу іншого немає, якщо ми хочемо йти вперед.

Колонка опублікована в журналі Новое Время за 31 серпня 2018 року. Републікування повної версії тексту заборонене