Особливості просторово-територіальної ідентифікації населення України

Аналітика
Перегляди: 3083
22 лютого 2022

Олександр Резнік, д.соц.н., завідувач відділу соціально-політичних процесів Інституту соціології НАН України, керівник Центру політичної соціології

У глобальному інформаційному світі збереження національної єдності – вкрай складне завданням, особливо для тих державних утворень, які відновили свою незалежність і зазнають ворожого впливу. Адже формування національних держав у модерні часи відбувалося за умов, коли місцеві еліти могли монопольно здійснювати гуманітарну політику в межах чітко окреслених кордонів, обмежуючи доступ конкуруючих впливів. Історична тривалість цього процесу дає змогу тепер сподіватися таким суспільствам на стійкість колективної єдності, а саме її важливих складових – громадянської (загальнонаціональної) ідентичності та територіальної згуртованості.

Поняття «громадянська ідентичність» є аналогічним усталеному на Заході поняттю «національна ідентичність». Однак на наших теренах поняття «національний» продовжують асоціювати більше з етнічними характеристиками, тому використання поняття «громадянська ідентичність» більше відповідає розумінню нації як співгромадянства, спільноти, яка політично підкорила собі державу. Йдеться про специфіку інтеграції окремих індивідів у громадянську спільноту, через усвідомлення ними своєї належності до неї. Кожна людина володіє багатоманітними статусами, виконує цілий перелік соціальних ролей, входить чи ідентифікується із слабко пов’язаними між собою групами, які нерідко конфліктують між собою. Якраз громадянська ідентичність, опосередковуючи інституційні норми, регулює міжособистісні і міжгрупові взаємодії на основі загальноприйнятих стійких цінностей, важливих для національної єдності.

У сучасному суспільстві індивід присутній у постійному та хаотичному потоці різноманітної інформації. Громадянська ідентичність не тільки упорядковує та систематизує цю інформацію, але й «просіює» крізь призму спільних культурних цінностей та ідеалів. Формуючи єдине символічне середовище, громадянська ідентичність виступає в ролі своєрідного інформаційного фільтра для стримування деструктивних та небезпечних для суспільства настроїв.

Становлення незалежної України поставило її громадян перед проблемою громадянської самоідентифікації – ототожнення себе як громадян нової держави, нового суспільства, заснованого на чітко зазначеній території. З цієї точки зору громадянська ідентичність розглядається як компонент або результат просторово-територіальної ідентифікації, тобто індивідуального знання про належність до політико-географічного утворення. Суттєве значення тут мають відчуття спільної долі, загальні переживання, колективна пам’ять, тобто все те, що сприяє формуванню колективного «Ми». Звідси ідентичність певної спільноти скоріше можна уявити як її колективну самосвідомість, самовизначення, самовироблення власного образу і змісту самосвідомості. Характер цього самоконструювання багато в чому залежить від індивідуальних особливостей людини, її соціалізації, образу власної належності до певної спільноти, які формуються під сильним впливом засвоєних ним ціннісних уявлень, міфів та стереотипів, особливо тих, які змальовують контрастність між «нами» і «ними», «своїми» і «чужими». Власне, людина фізично може знаходитися в одній спільноті, однак ідентифікувати себе з іншою.

Зазвичай людина себе відчуває одночасно жителем і своєї країни, і одного із її регіонів, і конкретного населеного пункту. Водночас, існують випадки, коли особистість з певних причин обирає більш загальну ідентичність – європейську чи космополітичну, або ж продовжує вважати себе громадянином вже неіснуючої спільноти (наприклад, колишнього СРСР). У процесі розбудови національної держави поєднання етнічної та громадянської ідентичності більш безболісно проходить у представників титульних етносів новостворених суверенних держав. Деякі ідентичності можуть бути «сплячими» і активізуватися лише за певних обставин, наприклад, при виникненні об’єктивної чи уявної загрози соціальній групі, до якої належить індивід. Коли регіональна чи етнічна ідентичності виявляються сильнішими за громадянську, постає небезпека дезінтеграції суспільства. Особливо це актуально для суспільств, де етнічні меншини проживають поряд з державами, які є етнічно спорідненими та часто підживлюють іредентиські настрої – відторгнення цих територій та подальшого приєднання до сусідньої держави. Саме національна єдність або принаймні широка згода із державною політикою щодо стратегії деокупації Криму та Донбасу є важливою для оцінки спроможності українців поглинати несподівані чи поточні негаразди. Тому важливим завданням стало порівняти ідентифікацію населення України з різними просторово-територіальними спільнотами та виявити характер відмінностей за макрорегіональною та етномовними ознаками.

У соціологічних дослідженнях в Україні застосовується методика, за допомогою якої з’ясовується першочерговість просторово-територіальної ідентичності респондента, свідченням пріоритетності для нього цього соціального простору. За умови вибору лише однієї альтернативи відповіді соціологи з’ясовують первинну просторово-територіальну самоідентифікацію респондента. У моніторинговому дослідженні Інституту соціології НАН України застосовується запитання «Ким Ви себе перш за все вважаєте?» з варіантами локальної, регіональної, громадянської, пострадянської, етнічної, європейської та космополітичної ідентичностей (табл. 1).

Динаміка відповідей респондентів в опитуваннях 1992–1993, 2000–2021 років, проведених за однаковими вибіркою (N=1800) і методикою, свідчить загалом про зростання громадянської ідентифікації серед українців впродовж останніх 30 років. Водночас частина населення послідовно демонструє свою локальну ідентифікацію, вважаючи себе насамперед мешканцями села, району чи міста, в якому вони проживають. Характерно, що етнічна ідентифікація не набула поширення в жодному випадку впродовж багаторічних обстежень.

* Дані за 1992 р. та 2000–2020 рр. – моніторингове дослідження Інституту соціології НАН України, N=1800. Дані за 1993 р. – опитування Інституту соціології НАН України та Фонду «Демократичні ініціативи», N=1799.

Динаміка відповідей у перше десятиліття незалежності окреслила тенденції коливання стосовно позицій ідентифікаційних груп респондентів, які вважають себе громадянами України та громадянами колишнього Радянського Союзу. Увиразнення економічних та суспільно-політичних проблем знижувало громадянську ідентифікацію частини населення та «перенаправляло» її у ті ідентичності, які менш ототожнювалися з політичною системою країни. Адже після 1992 року ідентифікація з Україною знижувалася. Зокрема, у 2001 році відбулося максимальне зниження громадянської ідентичності (34,6%) та зростання радянської ідентичності (17,8%) – тих, хто визначив себе як громадянин колишнього Радянського Союзу. У 2000-х роках, порівняно з початком 1990-х років, також зросла локальна ідентичність.

І лише після Помаранчевої революції показник громадянської ідентичності зріс до 54,6% і у подальші роки близько половини дорослого населення продовжували ототожнювати себе як громадяни України. Це свідчить, що зростання політичної ефективності населення сприяє збільшенню кількості людей з громадянською ідентичністю.

Наступне суттєве зростання громадянської ідентичності було зафіксовано у буремний 2014 рік. Після Революції Гідності та початку агресії Росії ідентифікація себе як громадяни України зросла до максимального показника – 64,4%. Характерно, що це відбулося завдяки суттєвому зниженню локальної ідентифікації (з 28,6% у 2013 році – до 16,1% у 2014 році). Хвиля патріотизму у момент екзистенційної загрози змусила тих, хто ідентифікував раніше себе як мешканці свого населеного пункту, усвідомити національну єдність. Особливо відчутні зміни відбулися у Південному макрорегіоні, коли громадянська ідентичність у 2013 році дорівнювала 45,4%, а у 2014 році вона сягнула позначки 64,7%. Єдиним макрорегіоном, де не відбулося зростання громадянської ідентичності, виявився Схід (у 2013 році – 44,4%; у 2014 році – 42,9%).

Подальші обстеження показали, що близько 60% населення продовжили себе усвідомлювати в першу чергу як громадяни України, водночас рівень локальної ідентифікації дещо зріс. Для кращого розуміння просторово-територіальної ідентифікації населення України було здійснено двовимірний аналіз за регіональними та етнокультурними вимірами згідно моніторингового опитування, здійсненого Інститутом соціології НАН України у листопаді 2021 року (табл. 2).

* Захiд (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області); Центр (Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області); Пiвдень (Запорізька, Миколаївська, Херсонська, Одеська області); Схiд (Дніпропетровська, Харківська області); Донбас (контрольовані Україною частини Донецької, Луганської областей).

Регіональний розподіл засвідчив, що домінуючою ідентифікацією для мешканців всіх макрорегіонів є громадянська ідентичність. В той же час, якщо для жителів Західного, Центрального та Південного макрорегіонів ця ідентичність переважає загальноукраїнські тенденції (більше 62%), то серед мешканців Східного макрорегіону частка громадянської ідентичності сягнула більше половини (54,4%). Однак навіть ця частка свідчить про суттєве зростання громадянської ідентичності на Сході і водночас разюче зниження рівнів регіональної (у 2014 році – 20,7%; у 2021 році – 8,6%) та радянської (у 2014 році – 12,4%; у 2021 році – 5,3%) ідентичностей.

Громадянська ідентифікація продовжує бути більш притаманною для етнічних українців, ніж для етнічних росіян. І хоча серед етнічних росіян кількість ідентифікованих як громадяни України залишається незмінною (у 2014 році – 37,4%; у 2021 році – 38,8%), все ж відбулися певні зміни щодо інших ідентичностей. Зокрема, порівняно з 2014 роком серед етнічних росіян різко скоротилася регіональна ідентифікація (у 2014 році – 20,9%; у 2021 році – 5%), натомість зросла локальна ідентифікація (у 2014 році – 18,7%; у 2021 році – 26,3%). Характерно, що впродовж років показник першочерговості етнічної ідентичності серед росіян залишається мізерним.

Аналіз просторово-територіальної ідентифікації в українському суспільстві за мовними практиками показує незмінну тенденцію: громадянська ідентифікація виявилася дещо більшою серед тих, хто дома спілкується лише українською мовою або ж обома мовами (залежно вiд обставин), ніж серед виключно російськомовних. Водночас серед російськомовних знизився рівень регіональної ідентичності (у 2014 році – 14,9%; у 2021 році – 8,8%).

Моніторингове дослідження Інституту соціології НАН України дало можливість розкрити деталі в макрорегіональному зрізі. Проте більш детальний аналіз потребував інформації щодо просторово-територіальної ідентифікації тих областей України, мешканці яких вирізняються дещо відмінними від решти населення політичними орієнтаціями, ставленням до етномовної політики, політики деокупації Донбасу та Криму тощо. Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та Центр політичної соціології нещодавно проводили репрезентативно-регіональні дослідження в Донецькій, Закарпатській, Харківській та Одеській областях. В інструментарії цих опитувань застосовували подібні показники, які відображають просторово-територіальну ідентифікацію.

Зокрема, згідно з результатами опитувань, які Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва у 2018 році провів спільно з фірмою «Юкрейніан Соціолоджі Сервіс», а у 2020 році – спільно з Центром політичної соціології, на контрольованих теренах Донбасу домінує громадянська ідентичність (табл. 3). Причому у Донецькій області вона навіть дещо зросла за рахунок зниження регіональної ідентичності, тоді як у Луганській області локальна та регіональна ідентичності мають дещо більший прояв, ніж серед мешканців сусідньої області. Характерно, що в цих опитуваннях фігурував варіант відповіді «громадянином Росії». Однак цей варіант не набрав більше 1% в обох областях.

Примітка. Регіональне дослідження громадської думки проведене в Донецькій та Луганській областях Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та Центром політичної соціології (із залученням мережі фірми «Юкрейніан Соціолоджі Сервіс») протягом 18 лютого – 2 березня 2020 року. Загалом у кожній з областей було опитано по 500 респондентів за вибіркою, що репрезентує доросле населення областей (за винятком окупованих територій). Вибірка репрезентативна за такими показниками як вік, стать та місце проживання, Теоретична похибка вибірка не перевищує 3,5%.

Загалом існує тісний зв’язок між етнічним походженням та вибором варіанту громадянської ідентичності на Донбасі. Зокрема, у Донецькій області в 2020 році серед етнічних українців 72,6% опитаних визначили себе як громадяни України, натомість серед етнічних росіян таких виявилося вдвічі менше – 31%. Водночас частка віднесених себе до громадян України серед етнічних росіян Донецької області виявилася відносно найбільшою, оскільки решта респондентів віднесли себе до інших об’єктів просторово-територіальної ідентифікації, частки яких виявилися меншими: 12,5% – локальна ідентичність, 16,3% – регіональна ідентичність, 10,8% – радянська ідентичність, 13,5% – європейська ідентичність, 7,4% – космополітична ідентичність. І лише 6,9% донецьких росіян визначили себе як громадяни Росії.

Зовсім інша картина спостерігається на Закарпатті. Опитування, яке було проведене як серед мешканців області загалом, так і серед національних меншин, засвідчило хоч і значні, та все ж менші, ніж у решти регіонів, частки громадянської ідентичності (табл. 4).

Примітка. Опитування було проведене Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Центром політичної соціології протягом 24 серпня–6 вересня 2020 р. Загалом було опитано 1000 респондентів – 500 респондентів по репрезентативній вибірці в Закарпатській області (в 6 містах та 15 селах області) та 500 респондентів з числа національних меншин (з них 300 угорці та 200 представники ромської, румунської та словацької громад) у місцях компактного проживання. Обидві вибірки репрезентативні за такими показниками, як стать, вік, тип поселення та район проживання. Максимально випадкова похибка опитування (без урахування додаткової вибірки національних меншин та без урахування дизайн-ефекту) не перевищує 4,4% з ймовірністю 0,95.

Поряд з відносно найбільшою часткою цієї ідентичності серед мешканців області також поширені вагомі частки локальної та регіональної ідентичностей. А серед національних меншин Закарпаття взагалі домінує етнічна ідентичність поряд з вагомими частками громадянської та регіональної ідентичностей. Власне сильна етнічна ідентичність притаманна передусім угорцям (55%) та ромам (52,9%), тоді як серед румунів більш пріоритетними є регіональна (35,4%) та громадянська (30,3%) ідентичності. Характерно, що більшість словаків (70%) обрали громадянську ідентичність.

В опитуванні, яке було проведено у липні 2021 року у Харківській та Одеській областях, була застосовна методика визначення просторово-територіальної ідентифікації, в якій відсутні позиції, що відображають європейську та радянську ідентичності (табл. 5). Виявилося, що серед мешканців обох областей домінує громадянська ідентичність (більше половини). Серед мешканців Одещини цей показник навіть дещо більший, ніж на Харківщині.

Примітка. Опитування було проведене Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Центром політичної соціології протягом 1–13 липня 2021 р, Загалом було опитано по 500 респондентів в Одеській та Харківській області, Вибірка репрезентативна за такими показниками, як стать, вік, тип поселення та район проживання, Максимально випадкова похибка кожного опитування (без урахування дизайн-ефекту) не перевищує 4% з ймовірністю 0,95.

Серед мешканців Одеської області, хто вказав своєю рідною мовою українську, 77,1% визначили себе як громадяни України, тоді як серед тих, хто зазначив російську мову як рідну, таких виявилося 47,7%. Втім частка громадянської ідентичності серед російськомовних мешканців Одеської області виявилася відносно найбільшою, оскільки решта ідентифікацій були меншими за частками наповнення: космополітична – 20,7%, локальна – 12,2%, регіональна – 11%.

Серед мешканців Харківської області, хто вказав своєю рідною мовою українську, 64,4% визначили себе як громадяни України, тоді як серед тих, хто зазначив російську мову як рідну, таких виявилося 42,3%. Серед російськомовних мешканців Харківщини вагомо представлена космополітична (19,4%) та локальна (14,1%) ідентичності.

Висновки

Отже, впродовж останнього десятиліття існує тенденція зростання громадянської ідентичності українців у процесі їхньої просторово-територіальній ідентифікації. Розрив між громадянською та рештою ідентичностями зростає, зменшуючи конкурентні переваги останніх. Очевидно, що Євромайдан та російська агресія суттєво вплинули на процеси громадянської консолідації. Звичайно існують регіональні відмінності стосовно виразності ототожнення себе як громадяни України. Дослідження показують порівняно більші частки громадянської ідентичності серед мешканців Західного та Центрального макрорегіонів, ніж серед жителів Сходу та Півдня. Однак, порівняно з 2014 роком, простежується тенденція зниження мовних та регіональних відмінностей.

Зокрема, на контрольованих територіях Донбасу, у Харківській та Одеській областях домінує громадянська ідентичність (більше половини опитаних). Пріоритетність громадянської ідентичності на контрольованих територіях Донбасу є суттєвим досягненням, оскільки у вересні 2014 року в загальнонаціональному опитуванні, яке також вдалося провести на всій території Донбасу, було зафіксовано частку громадянської ідентичності, яка була третьою за значимістю після регіональної та локальної ідентичностей: саме на контрольованих сепаратистами територіях ідентифікація з українською державою була особливо низькою [Kulyk, 2016]. Тепер же ця разюча відмінність, яка спостерігалася між Донбасом і рештою територій України в 2014 році, суттєво знизилася, принаймні на контрольованих урядом територіях.

Натомість у найзахіднішій області України, на Закарпатті, громадянська ідентичність притаманна менше половині мешканців. І хоча ця кількість виявилася найбільшою часткою відносно решти ідентичностей мешканців Закарпаття, однак в сумі локальна та регіональна ідентичності випереджають частку громадянської. Очевидно, що дається взнаки тривале перебування цієї української території поза межами Великої України, оскільки навіть серед етнічних українців, які є абсолютною більшістю на Закарпатті, 41% опитаних ототожнюють себе як громадяни України, 22% – як жителі свого міста (села) і 23,4% – як мешканці регіону (області чи кількох областей), де вони живуть.

Існують відмінності за етнічною та мовними ознаками: зафіксовано вищий рівень громадянської ідентифікації серед етнічних українців та україномовних, ніж серед етнічних росіян та російськомовних. Однак у випадку Харківщини та Одещини, етнічні росіяни компенсують це не через зростання власної етнічної ідентичності, а через сповідування космополітичної або регіональної ідентичностей. Водночас серед етноменшин Закарпаття домінуючою ідентичністю є етнічна, зокрема, серед угорців та ромів (циган). Це можна пояснити тим, що етнічні росіяни знаходяться за умов очевидної агресії Росії проти України, тому ототожнення себе із спільнотою, яка для українців є недружньою, є неприйнятною з етичних міркувань. Натомість для угорців та ромів етнічна ідентифікація не має таких умовностей. До того ж Угорщина проводить досить активну етнокультурну політику на Закарпатті, яка не сприяє зміцненню української громадянської ідентичності.

Втім, для коректного порівняння просторово-територіальної ідентифікації в усіх областях України потрібно провести репрезентативне опитування у кожній області за єдиною методикою. Це дасть змогу виявити та проаналізувати не лише етнокультурні особливості прояву громадянської ідентичності у кожній з областей України, але й допоможе вивчити вплив інших (соціально-економічних, політичних) чинників.

Джерела:

Kulyk, V. (2016). National Identity in Ukraine: Impact of Euromaidan and the War. Europe-Asia Studies, 68(4), 588–608.

Останні новини з категорії Аналітика

«Зелені» мегавати. Як компенсувати збитки від пошкодження української енергосистеми

Про розвиток зеленої енергетики, зокрема на Сумщині, в умовах війни - у статті Сергія Ханіна
4 червня 2024

«Історичні» вибори у Мексиці: «каральне голосування» та вплив на двосторонні відносини з Україною

Чого очікувати Україні від виборів у Мексиці та чим керуються виборці однієї з найбільш впливових країн Латинської Америкиу - відповіді в ць...
2 червня 2024

Конфесійна приналежність на тлі повномасштабної війни: у фокусі Одещина

Про трансформації у церковно-конфесійних відносинах на Одещині - у статті Михайла Шабанова
30 травня 2024

Чи готується Чернігівщина до можливого наступу росіян?

Про те, як укріплюється кордон Чернігівщини та як вона готується до майбутнього російського наступу – у статті Лариси Бєлич та Миколи Кірє...
27 травня 2024