У цьогорічному звіті про глобальні ризики (Global Risks Report 2024[1]) Всесвітнього економічного форуму (World Economic Forum (WEF)), який відбувся 15-19 січня у Давосі, неправдива інформація та дезінформація визнані головними короткостроковими (на найближчі 2 роки) ризиками людства. Така оцінка, безумовно, свідчить про масштаб поширення і рівень загроз від цих явищ для суспільства. Саме по собі  визнання цих ризиків вже є позитивним сигналом, оскільки вимагатиме від національних урядів і лідерів думок переосмислення засад глобальної безпеки та вироблення механізмів протидії означеним викликам, формування стійкості та розробки стратегій протидії дезінформаційним атакам.

Впродовж першого кварталу 2024 року у вітчизняному інформаційному просторі було помітним домінування трьох основних наративів: 1) нелегітимності української влади, передусім президента України, у зв’язку із завершенням терміну конституційних повноважень і неможливості (або навіть небажання) провести демократичні вибори під час дії воєнного стану, 2) незаконності дій української влади в особі співробітників ТЦК щодо мобілізації чоловічого населення до складу Збройних Сил України, 3) наявності глибоких протиріч, зокрема щодо форм, змісту й обсягу підтримки України, між союзниками України. Крім того, активно підтримується в медіа, зокрема закордонних, тема величезних втрат України на фронті.

У відповідь на помітне згуртування європейських партнерів навколо питання військової, фінансової та політичної підтримки України та активізацію їхніх зусиль щодо заміщення частки США у загальному обсязі військової допомоги, а також відчутну зміну риторики щодо прийнятного завершення війни в Україні, підконтрольна Кремлю глобальна дезінформаційна мережа посилила свою присутність в європейському інформаційному просторі.

Свідченням цьому стало зростання кількості повідомлень про викриття мереж поширення дезінформації (в тому числі ботоферм, Телеграм-каналів, сайтів, YuoTube-каналів) у різних європейських країнах (Велика Британія, Німеччина, Франція, Чехія тощо).

Основна інформаційна загроза звітного періоду і кількох наступних місяців – операція під кодовою назвою “Майдан-3”, про реалізацію якої неодноразово повідомляли представники українського ГУР. За наявною інформацією, її кульмінація планується на березень-травень. Намір Кремля – дестабілізувати українське суспільство та поширити зневіру у можливості досягнення перемоги у війні.

СІЧЕНЬ

Починаючи з кінця 2023 року підконтрольні рф медіаресурси, включно з Телеграм-каналами і ботами, розпочали активно і масовано просувати тезу про те, що українська влада, уособлювана президентом України Володимиром Зеленським, за відсутності виборів втратить свою легітимність після травня 2024 року, оскільки саме тоді завершується визначений Конституцією України 5-річний термін президентських повноважень.

Триває також дезінформаційна операція з дискредитації мобілізаційної кампанії до ЗСУ,  основним “аргументом” якої є буцімто незаконність, несправедливість, непрофесійність і  надмірність дій кампанії. Ця тема має значний протестний потенціал і відгук серед громадян з різних соціальних груп та, вочевидь, матиме своє продовження. Інформаційні атаки на ТЦК і мобілізацію активно поширюються через Телеграм-канали, зокрема регіональні. Цілеспрямовані зусилля зі зриву мобілізіції вже мають своїм результатом непоодинокі випадки істерії та проявів агресії на адресу військовослужбовців ТЦК, завдання шкоди співробітникам ТЦК та їхньому службовому транспорту у кількох областях.

На тлі загальних зусиль росії з поширення дезінформаційних наративів окреме місце посідає напрям, присвячений майбутньому весняно-літньому наступу росії на позиції ЗСУ. З метою нагнітання панічних настроїв та формування песимістичних очікувань у громадян держав-партнерів України росія систематично в усіх доступних медіаресурсах із залученням широкого кола коментаторів публікує матеріали, які свідчать про невідворотність російського наступу, що супроводжуватиметься масштабною втратою підконтрольних українському уряду територій.

Причому однією з головних дирекцій такого наступу, за версією медіа, є Харків. Регулярна циркуляція повідомлень про “наступ на Харків” не лише формує панічні настрої, але й відчутно форматує інформаційний простір, змушуючи численних експертів та офіційних спікерів обговорювати на сторінках медіа реалістичність такого наступу та всі можливі його напрямки.

Варто відзначити, що представники української влади, зі свого боку, експлуатують тему “російського наступу” з метою переконати західних партнерів у необхідності надіслати в Україну додаткові партії зброї, військової техніки та обладнання.

Новорічне звернення президента рф В.Путіна, яке традиційно використовується для окреслення кола поточних пріоритетів у внутрішній і зовнішній політиці, цьогоріч було несподівано коротким. Здебільшого Путін використав свою новорічну промову для глорифікації російських солдатів. Апелюючи до «героїв на передовій, які борються за правду та справедливість», російський президент тим самим підкріпив дезінформаційний наратив про те, що Росія лише захищається від зовнішніх загроз і західної агресії в Україні та бореться там за справедливу справу. Незважаючи на те, що ця брехня переважно орієнтована на внутрішню аудиторію, вона також активно використовується “назовні” для цинічного виправдання Кремлем своєї військової агресії проти України та нескінченної низки звірств, які сталися після 2014 року.

Росія продовжує використовувати тактику заперечення очевидного[2]. Внаслідок ракетних атак по великих містах України впродовж лише 28–31 грудня 2023 року росія вбила і поранила десятки людей, зокрема у Києві та Харкові. Водночас російська влада не виявляє навіть найменших ознак каяття, продовжуючи заперечувати те, що об’єктами атак в Україні стали цивільна інфраструктура та мирні жителі. Така лінія поведінки спрацьовує лише для внутрішньої аудиторії, оскільки на міжнародному рівні навіть представники країн-сателітів росії не беруться спростовувати негуманний і невибірковий характер російських ракетних і бомбових ударів. 

На глобальному рівні росія вживає заходів для делегітимізації процесу європейської інтеграції України. У січні за допомогою арабського підрозділу RT[3], діяльність якого жодною мірою не обмежується регуляторними органами, кремлівська пропагандистська машина намагалася поставити під сумнів рішення Європейської Ради щодо початку переговорів про вступ до ЄС України та Молдови, неправдиво зображуючи це рішення як нелегітимне. Як підставу для такого твердження було використано факт відсутності під час голосування угорського прем’єр-міністра В. Орбана, який за попередньою домовленістю з іншими європейськими лідерами залишив залу засідань перед самим голосуванням. Ця процедура, яка неодноразово застосовувалася, відома в системі ЄС як «конструктивне утримання», жодною мірою не впливає на легітимність рішень, ухвалених завдяки її застосуванню. В даному разі співробітники кремлівського рупора RT намагалися ввести в оману аудиторію, яка не є добре обізнаною з процедурами ЄС, шляхом відвертої і неприхованої дезінформації, спрямованої на підважування офіційних рішень ЄС.

Грузинський[4] та вірменський[5] підрозділи російської інформаційної агенції Sputnik актуалізували неодноразово поширювану раніше конспірологічну історію про те, що тодішній прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон та низка інших політиків з англосаксонського блоку заборонили Києву підписувати мирну угоду з Росією навесні 2022 року в період активних україно-російських консультацій на території Білорусі. Ця теза мала би переконати аудиторію у тому, що український уряд є маріонетковим і покладається на рішення своїх західних покровителів. Росія у такій версії подій постає жертвою войовничої політики України, нав’язаної партнерами з блоку НАТО. Не дивно, що Sputnik жодною мірою не припускає того, що росія вдавала налаштованість на переговори, а насправді вимагала повного виконання всіх своїх вимог, включно з беззастережною капітуляцією України.

Росія вже тривалий час через підконтрольні медіа, зокрема в Європі, продовжує просувати тезу про зрив перемовин про умови мирного договору з Україною в лютому-березні 2022 року. Про важливість цього меседжу для росії свідчить той факт, що для його поширення залучені спікери найвищого рівня. Про “зрив перемовин” згадував, зокрема, в інтерв’ю Такеру Карлсону особисто В. Путін, а також С. Пєсков у коментарях для російських ЗМІ.

Для провокування народного невдоволення та стимулювання внутрішнього опору політичним рішенням влади проросійська дезінформаційна система активно поширює повідомлення про порушення прав громадян правоохоронними органами. Так, в середині січня низка проросійських Телеграм-каналів розповсюджували інформацію про те, що Національній поліції начебто дозволили розганяти мітинги за допомогою зброї та сльозогінного газу[6]. Для більшої переконливості пропагандистські канали поширюють фейкове фото відповідного наказу, який начебто був підписаний очільником МВС. 

Активна позиція Франції, спрямована на підтримку України всіма можливими засобами, є причиною появи все більшої кількості дезінфомаційних атак проти Франції та особисто французького президента Е. Макрона. Так, 17 січня Москва офіційно заявила[7], що влучила ракетою у місце тимчасового розташування “французьких найманців” у Харкові, з яких нібито 60 загинули і 20 отримали поранення, після чого у російських Телеграм-каналах почали поширювати нібито списки загиблих. Трохи пізніше з’явилася інформація, що Росія буцімто знищила передану Україні франко-італійську систему SAMP-T.

Міністерство оборони Франції заперечило ці заяви і заявило натомість, що йдеться про скоординовану дезінформацію, яка посилюватиметься через допомогу Україні. А деякі з начебто “списків загиблих найманців” поширювали ще у перші тижні повномасштабної війни[8].

Росія активно використовувала Телеграм-канали для поширення “сенсаційних”, але видуманих повідомлень. Так, з посиланням на ЗМІ Західної Африки активно поширювалася інформація про наміри України закупити уран у Нігеру для створення ядерної бомби[9].

Наприкінці січня пролунали тривожні сигнали з західного кордону України, де проявили себе антиукраїнські сили Угорщини та Румунії. Напередодні візиту міністра зовнішньої економіки і закордонних справ Угорщини Петера Сійярто до України лідер угорської право-радикальної партії Mi Hazank Ласло Тороцкаї заявив про готовність анексувати Закарпаття[10]. Зараз його політсила має лише шість місць із 199 в угорському парламенті. Свого часу Тороцкаї був співзасновником партії Jobbik, яка зростала на подібних гаслах. Згодом він покинув її, бо та значно знизила свої амбіції. А 11 листопада 2022 року, вітаючи Польщу із Днем Незалежності, побажав «знову зустрітися на спільному польсько-угорському кордоні», натякаючи, що колись, у 1939, Угорщина вже мала досвід захоплення Закарпаття.

Майже одночасно зі скандальною заявою угорського екстреміста Тороцкаї один із лідерів румунських екстремістів з партії AUR Клаудіу Тарзіу заявив про територіальні претензії на українські землі Північної Буковини, Закарпаття, Бессарабії, а також всю Молдову[11]. Антиукраїнська партія AUR наразі має високу підтримку румунів, вона посідає друге місце у національному рейтингу, маючи понад 20%. Цього року на Румунію чекають і парламентські, і президентські вибори. Очевидно, росія не змарнує свого шансу втрутитися у виборчий процес у Румунії з метою розпалювання антиукраїнських настроїв, що загрожуватиме наростанням напруженості у двосторонніх відносинах з країною-сусідом, яка наразі забезпечує транзит українських вантажів своєю територією.

ЛЮТИЙ

24 січня в Бєлгородській області Росії біля кордону з Україною розбився російський військово-транспортний літак Іл-76. За версією української сторони, цей літак використовувався збройними силами рф для транспортування ракет для зенітно-ракетного комплексу С-300, яким росіяни регулярно обстрілюють Харків. При цьому ЗСУ офіційно не взяли відповідальність за збиття військового борту. Водночас росія уповні використала авіатрощу як інформаційний привід для проведення у лютому широкомасштабної дезінформаційної операції, бездоказово заявивши, що вантажний літак перевозив українських військовополонених, які прямували на заздалегідь домовлений обмін полоненими з Україною. Падіння літака також пов’язувалося з “правлінням нацистського режиму” в Києві[12].  До проведення кампанії були залучені перші особи російської федерації та всі без винятку топові телевізійні канали. Україну прямо звинуватили  в тероризмі та намірі очорнити росію перед міжнародною спільнотою, принісши в жертву життя своїх полонених воїнів[13]. До цього часу українські та міжнародні незалежні дослідники не знайшли жодного підтвердження тому, що на збитому літаку, крім членів екіпажу, були присутні сторонні особи. Не надала жодних доказів і російська сторона, а також проігнорувала заклик провести об’єктивне міжнародне дослідження. Ще більше сумнівів породило оприлюднення М. Сімоньян нібито списку полонених, які перебували на борту Іл-76. Частина прізвищ з того списку належала воїнам, які були обміняні Україною в процесі попередніх обмінів. Метою, яку намагалися досягти автори цієї кампанії з числа російського керівництва, вочевидь, було показати, що українська влада не цінує своїх громадян і готова пожертвувати ними для сумнівної медійної операції. Іншими словами, це була чергова незграбна спроба протиставити український народ «київському режиму». 

Очільники кремлівської дезінформаційної системи вирішили використати історію зі збиттям вантажного Іл-76  і вплести її в ширший контекст. Так з’явилися заяви про те, що катастрофа Іл-76 є провокацією українських військових, як і збиття малайзійського цивільного авіалайнера MH17 у 2014 році[14]. Ще більш фантастичною була версія про те, що Україна збила Іл-76, щоб українські військовополонені не розповідали світові, як добре з ними поводилася Росія[15].     

Враховуючи, що переважна більшість російських дезінформаційних наративів і власне атак спрямовані проти України, російське керівництво не могло пропустити повз свою увагу такий перспективний привід зобразити Україну в негативному світлі, як протести європейських фермерів, передусім польських. У лютому російські пропагандистські медіа за посиленої підтримки офіційних дипломатичних каналів за кордоном розпочали розганяти тезу про те, що в усіх бідах європейських фермерів винен жадібний Зеленський. За версією придворного російського пропагандиста Д. Кисельова, Єврокомісія перебуває в змові з Україною[16], щоб заполонити ринок ЄС дешевими товарами і пом'якшити нібито заподіяну своїми ж діями шкоду від санкцій ЄС проти Росії.

З наближенням президентських виборів у рф кремлівська дезінформаційна машина для відвернення уваги від власних недоліків розпочала спеціальну кампанію з дискредитації досягнень української демократії. Відсутність виборів в Україні під час дії воєнного стану стало зручним об’єктом для нападів з боку спікерів кремлівського режиму та звинувачень в узурпації влади В. Зеленським[17]. Така лінія поведінки повністю вписується в широко застосовну росією тактику “дзеркала”, коли власні хиби приписуються іншим. 

Навіть побіжний аналіз заяв офіційних осіб рф і провладних спікерів дозволяє зробити цілком однозначний висновок про присутність в Кремлі певної одержимості англосаксами (передусім США і Великою Британією). Саме англосакси найчастіше звинувачуються з найвищих трибун у найбільших підступах проти росії – намірі оточити та підірвати державний устрій рф. У лютому російська дезінформаційна машина поширювала неправдиве повідомлення про те, що британська розвідка МІ-6 готує українських диверсантів атакувати атомні електростанції в росії[18]. Подібні повідомлення розраховані найперше на внутрішню аудиторію і мають на меті ще більше згуртувати громадян перед обличчям спільного ворога – а надто ворога, який готовий на будь-які підступи. Поряд з цим обидві сторони мають ядерну зброю, а тому погрози можливого її застосування однією зі сторін також впливають на настрої виборців.   

У звітному періоді у різних контекстах російськими агентами впливу публічно порушувалася тема післявоєнного поділу України між сусідніми державами. На думку військових аналітиків з ISW (Institute for the Study of War), Кремль посилює риторику гіпотетичного поділу України для того, щоб нормалізувати наратив про поділ у західних дискусіях про Україну. Для просування цього наративу було обрано неоднозначну постать заступника голови Ради безпеки Росії Дмитра Медведєва, який заявив 5 лютого, що нібито європейські плани будівництва залізничної лінії з Іспанії до Львова є свідченням визнання Заходом того, що Львів стане “новою столицею України”  після закінчення війни Росії в Україні. Прикметно, що Медведєв використав для розміщення своєї заяви  англомовний акаунт у X (колишній Twitter), а не більш звичний російськомовний акаунт у Telegram. Це, очевидно, свідчить про те, що його заява була спрямована  на міжнародну, а не на внутрішню російську аудиторію[19]. 

1 лютого країни-члени ЄС досягли консенсусу щодо угоди про фінансову підтримку України обсягом 50 мільярдів євро до 2027 року. Впродовж тривалого часу російська дезінформаційна система підтримувала, зокрема шляхом особистої участі В. Путіна в поширенні необхідних повідомлень, переконаність у тому, що про гроші не домовляться. Більше того, у Кремлі очікували, що, починаючи з грудня 2023 року, ЄС взагалі перестане надавати допомогу Україні. Водночас угода, схвалення якої було з оптимізмом зустрінуте в Україні, в росії спричинила справжнє роздратування. Речниця МЗС рф М. Захарова поширювала не надто переконливий меседж про те, що ухвалене рішення суперечить волі більшості громадян ЄС[20]. А речник президента рф Д. Пєсков скористався класичним прийомом “применшення”, заявивши, що 50 мільярдів євро – несерйозна сума грошей, яка є надзвичайно малою як для всього ЄС[21].

30 січня вийшла стаття Верховного представника ЄС з питань зовнішньої політики та політики безпеки Ж. Борреля у французькому виданні L’Obs. В ній йшлося про агресію Росії проти України, необхідність підтримки України та стан відносин між ЄС і Росією. У статті Боррель зазначив, що перспектив примирення між ЄС і Росією в нинішніх умовах немає. Топові російські пропагандисти не змарнували нагоди спотворити слова Борреля і  використати це у власних інтересах. М. Захарова навмисно використала неправильну цитату, запустивши тим самим російську пропагандистську машину. В російській версії Боррель заявив про намір ЄС вчинити геноцид українців[22], необхідність примирення між росією й Україною[23], а також визнав кроки до примирення в Україні помилковими. Відтак цей набір неправдивих повідомлень та їх модифікацій активно поширювався через кремлівську мережу дезінформації основними європейськими мовами, а також на головних російських телеканалах.

Візит Ж. Борреля в Україну 6 та 7 лютого став ще одним зручним приводом для Кремля повправлятися у створенні альтернативної медійної реальності. Так, рішення про допомогу ЄС з тренуванням українських поліцейських в російській версії подій було подано як створення репресивного механізму та подальшої окупації Києвом територій. Центральний “Перший канал” росії з охопленням понад 100 млн глядачів в рф і за кордоном 5 лютого вийшов з сюжетом про те, що Боррель приїхав у Київ виконувати наказ із Вашингтону щодо просування американських інтересів[24]. Верховного представника ЄС порівняли з Й. Геббельсом, зокрема через використання ним відомої римської фрази “si vis pacem, para bellum” (“хочеш миру, готуйся до війни”).     

Враховуючи, що поширення теорій змови є одним з важливих інструментів формування ідеології рашизму та підвищення лояльності російських громадян до путінському режиму, в лютому на підконтрольних Кремлю медіа-ресурсах циркулювала абсолютно безпідставна інформація про те, ще заступниця державного секретаря Вікторія Нуланд і колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний готують державний переворот в Україні[25]. Очевидно, що ця інформація поширювалася з метою маніпулювання порядком денним в Україні.

Експерти французького агентства VIGINUM, відомого своєю попередньою роботою з викриття мережі “Reliable Recent News” або “Doppelgänger” у 2023 році, у своєму останньому звіті виявили прокремлівську мережу дезінформації, яку вони назвали “Portal Kombat”. Ця викрита мережа складається з “інформаційних порталів”, які транслюють прокремлівські меседжі щодо повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Паралельно мережа працює на дискредитацією української влади з метою впливу на громадську думку, зокрема у Франції. Згідно зі звітом VIGINUM, створена Кремлем мережа складається щонайменше з 193 веб-сайтів, які спочатку були націлені на російську та українську аудиторію, але потім переорієнтувалися на західні країни після того, як росія розпочала повномасштабне вторгнення. Цю мережу також згодом використовували для таргетування цільової аудиторії на тимчасово окупованих територіях України. Прокремлівські сайти як доменне ім'я використовують слово “pravda” з різними розширеннями, залежно від мови, наприклад, pravda.fr.com для французької. Прикметно, що мережа не продукує власний оригінальний контент, а лише масово поширює дезінформацію з прокремлівських джерел[26].

У звітному періоді з’явилася інформація про ще одну фінансовану російською владою мережу дезінформації. Схована за нейтрально-оманливою назвою “Африканська ініціатива”, яка начебто є незалежним інформаційним агентством з фокусом російсько-африканських відносинах, ця структура використовується для активного поширення дезінформації, спрямованої проти Сполучених Штатів і окремих європейських країн. Важливо, що робота “Африканської ініціативи” пов’язана не лише з росіянами, як, наприклад, головний редактор Артем Курєєв, але й із залученими журналістами, блогерами та місцевими громадськими діячами в африканських країнах. Основний акцент робиться на поширенні наративів, спрямованих на покращення іміджу Росії з одночасним підважуванням зусиль Заходу, зокрема в сфері громадського здоров'я. Тривожним є те, що “Африканська ініціатива” по суті впроваджує кампанію з дискредитації ініціатив у сфері охорони здоров’я, що фінансуються США та іншими країнами Заходу, поширюючи небезпечну дезінформацію про хвороби, що передаються комарами, і розповсюджуючи конспірологічні історії про західні фармацевтичні компанії та благодійні організації у сфері охорони здоров’я, тим самим піддаючи смертельному ризику здоров’я, життя і безпеку на всьому континенті.

Поряд з іншими дезінформаційними атаками росія систематично повертається до свого цинічного людожерського наративу про те, що її основна мета всього лише завершити війну, яку розпочала Україна у 2014 році[27]. 

17 лютого Україна оголосила про організоване виведення свого гарнізону з міста Авдіївка, щоб уникнути оточення. Російська армія в притаманному їй стилі захопила суцільні руїни колись важливого промислового міста. Місяці важких боїв з невибірковим застосуванням російської авіації та артилерії повністю зруйнували цивільну інфраструктуру. Кремлівські експерти з дезінформації отримали першу після зруйнованого вщент Бахмута позитивну для себе новину з фронту, а разом з нею і зручний привід для вихвалянь з приводу цієї піррової перемоги. Російська медіасистема зосередилися на висміюванні “боягузтва” України та поширення брехливих, нічим не підтверджених історій про “безладний відступ” українських військ та “паніку на Заході” через втрату Україною Авдіївки. Цілком очікувано, що така “незручна дрібниця” про те, що бої за Авдіївку за кількістю жертв з російського боку перевищили втрати за 10 років війни в Афганістані, не отримала свого висвітлення на російських ресурсах.

За кілька днів після захоплення міста російські спікери та дезінформаційні медіа вже активно розповідали про те, що Авдіївка стала для російської армії “безцінним уроком”[28] і що це багатостраждальне місто стане початком нового російського наступу[29]. Вочевидь цей “урок” полягає в тому, щоб безкінечно кидати в м’ясорубку своїх солдатів заради тріумфу неоімперського духу.   

Другі роковини початку великої війни Кремль й підконтрольні йому рупори пропаганди зустріли традиційною для таких випадків тишею. Як і у випадку з нещодавньою смертю Олексія Навального, очільники російської дезінформаційної машини обрали тактику “замовчування” незручних подій. Така поведінка цілком узгоджується з нещодавнім рішенням російської влади внести Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода до переліку з майже 150 “небажаних організацій”, який веде російський мін’юст. Цілком зрозуміло, що для москви другі роковини війни є вкрай незручним нагадуванням про те, де опинилася росія завдяки путіну і як «триденна спеціальна військова операція» перетворилася на найбільшу з часів Другої світової війну. “”

Мало які події є більш вигідними для кремлівської дезінформаційної машини, ніж ті, які дозволяють вибудувати чергову історію змови. Саме тому нещодавня зміна планів президента Франції щодо відвідування України створила унікальну можливість для поширення бездоказового твердження про те, що Еммануель Макрон скасував свою поїздку в Україну через наявну у нього інформацію про планування його вбивства[30]. На підтвердження цієї версії було продемонстровано досить халтурно змонтоване відео на основі технології “deep fake”, яке швидко було викрите каналом France 24. Синтаксис і граматика у фейковому відео були досить далекими від стандартів французької мови. Канцелярія президента Французької республіки, у свою чергу, теж спростувала цей безталанний фейк[31].

Кремль вперто підтримує у полі суспільної уваги старий, багаторазово використаний наратив про таємні американські біолабораторії. Цього разу завдяки креативу кремлівських сценаристів 30 фінансованих за кошт американського уряду біолабораторій несподівано перенеслися у Казахстан[32]. Очевидно, йдеться про ті самі біолабораторії, які раніше “були помічені” розповсюджувачами російської дезінформації в Грузії та Україні та інших країнах і які прокремлівські ЗМІ й наділі просувають як лякалки для своєї аудиторії.

Кремлівський режим продовжує використовувати для вербалізації своїх справжніх інтенцій та стратегічних планів постать заступника голови ради безпеки рф Дмитра Медведєва, який наразі є одним із найрадикальніших топ-пропагандистів. У лютому Медведєв оприлюднив[33] чергову порцію своїх одкровень про те, що Київ є центром зла, яким керують ззовні (маючи на увазі передусім Вашингтон та Лондон), а Київ представляє «екзистенційну загрозу» для росії. Таким чином, війна стала для Росії вимушеною необхідністю. Приблизно так нинішнє російське керівництво уявляє собі передумови для проведення мирних переговорів.

Маючи на своїх кордонах цілу розсип невизнаних міжнародною спільнотою квазідержавних утворень з міцними проросійськими настроями, які фінансово і політично залежні від росії, Кремль має великий потенціал зі створення керованих конфліктів. Завдяки цьому Москва має можливість фактично в будь-який момент часу застосувати одну зі своїх улюблених тактик – “гру на підвищення ставок”. Не переймаючись жодною мірою про наслідки своїх дій для конкретних територій, росія завжди перебуває у виграшній позиції, бо на Заході є глибоко вкоріненою фобія виникнення нових конфліктів, що робить його вкрай вразливим до російського блефу.

У лютому у росії вирішили розіграти один зі своїх козирів – Придністров’я. Маючи спільний кордон з Україною і близькість до кордонів ЄС, ця невизнана республіка є ідеальним місцем для організації різних інформаційних атак та створення точки напруження. Тож російська дезінформаційна машина почала продукувати і поширювати непідтверджені повідомлення про підготовку Україною військових провокацій проти Придністров'я[34]. Очевидно, що твердження про зацікавленість України та Молдови в розпалюванні іншого конфлікту суперечить і логіці, і воєнним реаліям. Проте параноя є незамінним елементом багатьох дезінформацій та маніпуляцій, оскільки страх приваблює аудиторію і впливає на громадську думку. Однак в даному разі Москва просто використала дезінформаційний шум, щоб привернути увагу до так званого Конгресу місцевих депутатів усіх рівнів, на якому придністровські депутати попросять у Москви захисту за сценарієм аналогічних подій в Криму і на Донбасі.

В середині лютого в американському виданні "The Washington Post"[35] вийшло розлоге журналістське розслідування про методи роботи та ступінь проникнення в західний інформаційний простір, зокрема вкорінення в медіа, російського пропагандистського спрута. Журналісти з посиланням на дані, отримані від однієї з європейських розвідок, описали, як працює російська система пропаганди на Заході, корумпуючи топові друковані й онлайн-медіа у США. Замовні матеріали, як правило, з’являються з посиланням на анонімні джерела, високопоставлених військових, неназваних бійців з передової. Цікавими є розцінки за роботу в кремлівській системі дезінформації. Наприклад, 660 доларів на місяць заробляє співробітник “фабрики тролів” за розміщення 100 коментарів на день. Згідно з документами, до 39 тисяч доларів витрачалося за розміщення одного матеріалу з необхідними меседжами у провідному західному виданні рівня WP, NYT, WSJ, FT.

Згідно з розслідуванням, Кремль запустив роботу “фабрики тролів” навесні 2023 року у двох напрямках. Перший – вплив на українців, які мали зневіритись у можливості перемогти і вимагати “миру за будь-яку ціну”. Другий напрям був спрямований назовні: у країнах Заходу виходили матеріали про “безмежну” корупцію в Україні і про те, що українцям немає сенсу допомагати.

Відповідає за “інформаційно-психологічні операції” перший заступник глави адміністрації президента рф Сергій Кирієнко, пояснюється у статті WP. Його заступниця Тетяна Матвєєва, керівниця департаменту розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, відповідає за Європу. А інший заступник, Олександр Харичев, відповідальний за роботу всередині України.

Чотири основні цілі для “української” групи Кирієнко виклав на зустрічі 16 січня 2023 року. Йшлося про просування в соцмережах України чотирьох ключових тем:

• дискредитація військово-політичного керівництва України (розпалювання дискусій щодо “батальйону Монако” і привілеїв для родин еліти, перемовин за спиною Зеленського, брехні про розпродаж західної зброї та нерівномірні відключення світла на користь високопосадовців);

• розкол українських еліт (просування тем передвиборчої боротьби, протистояння між владою Києва і ОП, нібито прихованих домовленостей влади України і нібито президентських амбіцій Залужного тощо);

• деморалізація ЗСУ (перебільшені втрати тощо);

• дезорієнтація українського населення.

Кремлівські тролі поширювали інформацію у соцмережах – в Telegram, Facebook, X (Twitter), Tiktok, Instagram. За словами одного високопоставленого європейського чиновника зі сфери безпеки, Telegram став найважливішим джерелом новин, навіть важливішим за мейнстрімові ЗМІ.

WP наголошує, що в Україні підзвітні Кирієнку пропагандисти намагалися використати напрацювання дезінформаційної кампанії РФ у Західній Європі, адаптуючи матеріали для використання в Україні. Європейська ІПСО-кампанія Кремля, якій в ЄС дали назву Doppelgänger (Двійник), включала такі тактики:

• клонування вебсайтів медіа та урядових сторінок, таких як вебсайти газети Le Monde чи МЗС Франції задля розміщення на них фейкового контенту проти українського уряду;

• створення підроблених облікових записів топполітиків в мережі X (Twitter), зокрема акаунта міністра закордонних справ Німеччини Анналени Бербок (кремлівські найманці потім намагалися розмістити історії чи дописи з цих вебсайтів або акаунтів в українських соцмережах під виглядом справжніх);

• просування наративів, які мали б зруйнувати імідж Зеленського на Заході як “героя маленької країни, що бореться з глобальним злом”, про що свідчить один із документів за квітень 2023 р. (Зеленського пропонувалося представляти як актора, що може виконувати лише сценарій, написаний для нього в США та НАТО, а західних союзників України — як таких, що втомилися від нього);

• ідея розповсюдити підроблені українські державні документи, які мали б стати нібито “доказами” корупційних схем військових закупівель, а також того факту, що Зеленський і його родина мали рахунки в західних банках.

Ці плани призвели до створення сотень статей і тисяч публікацій у соціальних мережах, перекладених французькою, німецькою та англійською мовами, спрямованих проти Зеленського, про що свідчать документи[36].

За кілька днів після виходу розслідування на WP, 20 лютого, New York Times видала статтю з безапеляційним заголовком “Hundreds of Ukrainian Troops Feared Captured or Missing in Chaotic Retreat”[37], в якій стверджувалося, що кількість полонених українських воїнів після відступу з Авдіївки може сягати тисячі. Водночас ні ISW, ні відомий документаліст війни австрієць Том Купер не знайшли жодних підтверджень такій великій кількості полонених українських солдатів. Як слушно зауважує Купер, неможливо собі уявити, щоб росіяни не показали по всіх каналах “парад” із тисячі полонених в Авдіївці українців, якби вони малу таку кількість.

Статтю підготували троє американських журналістів, один з яких зазначив місцем свого тимчасового перебування місто Суми. Такий матеріал міг з’явитися або через брак професіоналізму, або ж на замовлення. Враховуючи, що всі троє авторів мають досить солідний список професійних досягнень і з великою ймовірністю мали можливість перевірити інформацію, яку збиралися поширити в статті ще на етапі підготовки матеріалу до публікації, але не зробили цього, напрошується висновок про навмисну помилку, зроблену або заради додаткової уваги до тексту за рахунок скандальності, або ж для дезінформування читачів.

Беззаперечно одне: для того, щоб стверджувати про тисячу полонених, потрібно мати неспростовні докази. Значно переконливіші, ніж посилання на “високопоставлені анонімні джерела” і “неназваних українських військовослужбовців”. Крім того, ці докази потрібно хоча б перевірити, принаймні співставивши отриману інформацію з відкритими джерелами. Очевидно, автори New York Times мали таку можливість, але не ставили собі за мету подати правдиву інформацію. Цілком ймовірно, вони діяли упереджено і прагнули досягти певного результату. Так, після публікації такого матеріалу десятки Телеграм-каналів з багатотисячним охопленням отримали можливість посилатися на легітимне джерело, поширюючи вочевидь неправдиву інформацію про сотні українських полонених. Про них згадали і більшість онлайн-медіа та зняли десятки сюжетів. Пізніше, 29 березня, головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив, що під час виходу бійців Сил оборони України з Авдіївки у російський полон потрапили 25 осіб[38].

Представники російського військового командування періодично звітують про неіснуючі “успіхи” російської армії на передовій. Одна з цілей такої тактики – підірвати довіру українських громадян до офіційної інформації, яку надають ЗСУ. Так, 20 лютого міністр оборони рф. С. Шойгу доповів російському президенту про повне взяття під контроль села Кринки на лівобережжі Херсонської області, в якому українські бійці утримували плацдарм. Проте відкриті дані, а також українські та навіть російські джерела свідчили, що заява Сергія Шойгу про витіснення ЗСУ з згаданого села не відповідає дійсності.

21 лютого аналітики ISW спростували слова С. Шойгу, заявивши, що ЗСУ досі зберігають свій обмежений плацдарм у цьому районі. В ISW припускають, що Кремль міг передчасно заявити про захоплення Росією села Кринки, аби підсилити бажаний інформаційний ефект перед президентськими виборами в березні 2024 року[39].

Російська система дезінформації спільно зі спецслужбами проводить масштабні кампанії. Так, 27 лютого Комітет з питань розвідки при президентові України заявив, що кульмінація російської інформаційної спецоперації проти України (“Майдан-3”) відбудеться найближчими тижнями (березень-травень), а Росія сподівається, що до першої половини червня їй вдасться розхитати ситуацію і завдати Україні військової поразки на сході[40]. Комітет зазначив, що у листопаді минулого року, в рамках спецоперації “Майдан-3” на поширення антиукраїнських настроїв лише на платформі Telegram росія витратила майже 250 млн доларів. Натомість загальний бюджет операції становив 1,5 млрд доларів. Це – найдорожча кампанія російських спецслужб в історії.

Мета кампанії – поставити під сумнів легітимність ухвалених в Україні після 20 травня владних рішень, поширити панічні настрої, зневіру, штучно протиставити цивільних та військових, посварити Україну з союзниками, поширити в суспільстві усілякі “теорії змови”.

За задумом ворога, у першій половині червня ситуацію в нашій державі вдасться розхитати і тоді, скориставшись цими обставинами, Україні буде завдано військову поразку на сході – і  в цьому полягає ключова ідея їхньої операції.

Представник ГУР А. Юсов назвав прізвища залучених до підривної кампанії проти України під кодовою назвою “Майдан-3”. Зокрема, у цьому списку – перший заступник керівника адміністрації президента РФ Сергій Кирієнко та колишній помічник Путіна Владислав Сурков[41].

Паралельно з цим, 13 березня Головне управління розвідки Міністерства оборони України повідомило, що російські пропагандисти продовжують активну фазу інформаційної операції “Перун”, яка реалізується на тимчасово окупованих територіях України та в більшості регіонів РФ[42]. До участі в операції залучаються підрозділи федеральної служби військ нацгвардії країни окупанта та шпигуни ГРУ. Пропагандисти Кремля дають вказівки силовикам здійснювати заходи, зокрема:

• з дискредитації українських та західних проукраїнських політиків, звинувативши їх у корупції та “зраді” інтересів України;

• виправдовування агресії РФ проти України та висвітлення ситуації довкола України з вигідних для Кремля позицій;

• поширення у медіапросторі дезінформації про начебто “нормалізацію життя” на окупованих РФ українських територіях за безпосередньої участі у цьому керівництва агресора;

• формування в російському та європейському медіапросторі образу “українських нацистів” тощо.

У ГУР заявили, що російські спецслужби планують розповідати про події в Україні, використовуючи при цьому як уже давно відомі, так і щойно вигадані фейкові наративи. Зокрема, про начебто планування “державного перевороту” в Києві, звинувачення України у початку бойових дій на Донбасі, масовому вбивстві проросійських активістів у Одесі тощо. Завершити операцію “Перун” окупанти планують до 30 червня 2024 року.

БЕРЕЗЕНЬ

Однією з найгучніших подій березня у міжнародному масштабі стало оприлюднення М. Сімоньян запису перехопленої розмови кількох високопоставлених офіцерів повітряних сил Німеччини про причини, які унеможливлюють поставку крилатих ракет Taurus в Україну. Попри те, що сам зміст розмови є свідченням радше нерішучості німецького військово-політичного керівництва у підтримці України, російські пропагандисти, навпаки, у своїх коментарях фокусували увагу аудиторії на нібито агресивності Європейського Союзу[43]. Згадана історія з несанкціонованим прослуховуванням в російському медіапросторі була поставлена в один ряд з темою введення в Україну французьких військ. Разом все це вкладається у єдиний наратив про те, що ЄС, НАТО, Німеччина, Франція, Скандинавські країни активно розробляють плани нападу на росію. Поява таких повідомлень слугує меті виправдання російського повномасштабного вторгнення в Україну як превентивної оборонної операції в контексті ширшого протистояння з Заходом.      

росія продовжує використовувати в цілях своїх дезінформаційних кампаній сфабриковані відео. Одним з останніх широко відомих випадків стало поширення в мережі фейкового ролику[44], на якому нібито військовослужбовці українських збройних сил здаються в полон російським військам, спалюють свої українські паспорти та переходять на бік Росії, а після цього вдавані  військовослужбовці голосують на «виборах» президента Росії. Відео з таким сюжетом спочатку розповсюдили понад десяток Телеграм-каналів, звідки воно вірусним способом поширилося на низку веб-сайтів, сторінок Вконтакте, облікових записів X і каналів YouTube протягом лише одного дня. Самі Telegram-канали набрали сотні тисяч переглядів цього відео. За допомогою таких відео проти українських військовослужбовців росія намагається підірвати бойовий дух української армії, висміюючи перенесення виборів президента України та натякаючи, що Росія є більш демократичною країною.

Російська система дезінформації продовжує просувати цинічну брехню про те, що росія ніколи не завдає ударів по цивільних цілях. Проте Міжнародний кримінальний суд (МКС) визнав переконливими докази провини двох російських військових командувачів, яким було оголошено про видачу ордерів на їх арешт[45]. Аналогічно рупори дезінформації продовжують наполягати, що російські сили аж ніяк не причетні до різанини в Бучі, натомість стверджуючи, що мало місце інсценування події для зриву мирних переговорів у Стамбулі. Поширення подібних тверджень є частиною кремлівської кампанії з завчасної нейтралізації негативних спогадів і коментарів у зв’язку з трагічними подіями дворічної давнини, до яких причетні російські солдати. Незбагненний масштаб звірств у поєднанні зі спробами їх заперечення з наближенням дворічної річниці звірств стає дедалі очевиднішим. Вкрай аморальні дезінформаційні наративи, такі як заперечення подій у Бучі, не лише оскверняють саму пам'ять про вбитих і закатованих росіянами людей, але й намагаються представити російські збройні сили як ефективні та праведні, що є відвертою брехнею.

Ще однією історією у хіт-параді теорій змови березня стала дезінформаційна атака, в основі якої твердження про те, що американський інвестиційний гігант BlackRock веде Україну та Європу до краху[46]. Це повідомлення розраховане в першу чергу на тих, хто вірить, що світом правлять рептилоїди, і що рятівні вакцини – лише прикриття для масового чипування людей приладами контролю розуму. Таке повідомлення поширювалося для підтримки наративу про існування зовнішнього контролю над Україною, в даному разі – темних фінансових еліт, представлених американською глобальною інвестиційною та фінансовою компанією BlackRock, яка домінує у світі, перебуваючи у тіні. В межах згаданого наративу Україна та Зеленський зображені маріонетками зовнішніх сил, натомість Кремль цементує  підтримку власного режиму серед населення заявами про те, що лише він бореться проти тіньових зовнішніх сил.

Впродовж останніх місяців різко зросла кількість повідомлень від українських військових про те, що ворог поблизу лінії фронту в рази збільшив кількість випадків застосування хімічної зброї. Тому жодних сумнівів не могло бути, що кремлівська пропагандисткська машина рано чи пізно застосує “принцип дзеркала”. Саме так і сталося. У викладі кремлівських пропагандистів, українська армія застосовує проти російських військ хімічну зброю, вироблену у США[47]. Разом з українськими збройними силами була спроба заплямувати репутацію Організації із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ). Немає жодних доказів, які б підтверджували прокремлівські заяви, хоча є дані про використання російськими військами проти українських військ заборонених хімічних речовин, таких як протипожежні гранати.

18 березня прес-секретар Путіна Д. Пєсков прокоментував нещодавні заяви російського президента про необхідність створення в Україні буферної зони, яка включатиме місто Харків[48]. Пєсков, передаючи слова Путіна, стверджував, що Росії потрібен санітарний кордон з Україною для убезпечення російської території від українських обстрілів. Згідно з такою схибленою логікою, чим довше Україна захищається від нападів Росії, тим більшою або глибшою має бути ця зона. Традиційно ігнорується найпростіший і найкращий спосіб захисту російських регіонів – припинення війни та виведення російських військ, які воюють на території іншої держави. Подібні сумнівної якості “мирні пропозиції” з’являються в інформаційному просторі досить регулярно, проте треба відзначити, що далеко не завжди такі “нетривіальні” пропозиції озвучує особисто російський лідер.

Тема безпеки ядерних рекаторів на українських АЕС досить регулярно потрапляє у фокус уваги прокремлівських дезінформаційних каналів. У березні об’єктом атаки стала Хмельницька АЕС, на якій буцімто сталася аварія на одному з реакторів через американське паливо[49]. Насправді ж там відбулася ручна зупинка другого реакторного блоку з метою усунення проблеми з валом турбіни. Інспектори МАГАТЕ на місці підтвердили, що ця подія не вплинула на ядерну безпеку. В системі дезінформаційних наративів Кремля теми, пов’язані з хімічною, біологічною, радіаційною та ядерною зброєю посідають чільне місце і є безпрограшним варіантом для провокування страху у населення західних країн перед далекосяжними та руйнівними наслідками. Ця тактика включає перманентні заяви про те, що Україна готує атаки хімічними боєприпасами, отриманими зі США. Інформація про ХАЕС є черговою спробою прив’язати США до загрози ядерної катастрофи. Прокремлівські ЗМІ також часто заявляють, що Україна атакує Запорізьку АЕС, хоча насправді саме російські збройні сили використовують зброю і боєприпаси на території АЕС у власних цілях.

Масштабна дезінформаційна кампанія Doppelganger була операцією під чужим прапором, яку провели США[50], щоб звинуватити у всьому росію. Саме так незграбно російські спікери пояснюють результати розслідування діяльності проросійської мережі дезінформації у Франції, щоб уникнути відповідальності за власні злочини. Нагадаємо, що міністерство закордонних справ Франції викрило масштабну кампанію з дезінформації Doppelgänger ще у червні 2023 року. Ця кампанія полягала, серед іншого, у створенні фальшивих веб-сторінок, привласненні айдентики національних ЗМІ та урядових веб-сайтів, а також створенні фальшивих акаунтів у соціальних мережах. Німецька влада також виявила тисячі фальшивих облікових записів[51], які заполонили інформаційний простір для маніпуляцій суспільним порядком денним.

 Після терористичного акту у “Крокус-Сіті Голлі” напрям дезінформації Кремля змістився з висміювання ЄС до поширення безпідставних звинувачень і відсилок до теорій. Цей трагічний інцидент був використаний для подальших звинувачень України[52] та відвернення уваги від потенційних внутрішніх соціальних потрясінь. Перша реакція кремлівських пропагандистів на теракт не стала несподіванкою – відразу почали лунати недвозначні звинувачення на адресу “нацистської України”, яка нібито винна в нападі, незважаючи на той факт, що ісламське терористичне угруповання ІДІЛ взяло на себе відповідальність і навіть поділилося жахливим відео атаки зсередини, підтверджуючи свої заяви. Більше того, для переконання суспільства у наявності зв’язку між підмосковними терористами й Україною було забезпечено синхронну появу на ТБ голів ФСБ і СЗР Бортнікова і Наришкіна відповідно, які озвучили вигідні Кремлю тези про “український слід”.

14 березня з’явилася чергова інформаційна провокація чинного заступника голови ради безпеки рф Д. Медведєва, в якій той виклав “російську формулу миру ”. “Мир” для Росії означає кінець України як суверенної та незалежної держави у будь-яких кордонах. Вимоги Медведєва  відображають справжні наміри Кремля щодо України – проводити переговори лише для встановлення конкретних умов повної капітуляції України.

Вже на початку свого “мирного плану” Медведєв відкидає суверенітет України, називаючи її “колишньою” країною та беручи назву України в лапки. Далі Медведєв виклав сім пунктів своєї “формули миру”, яку він назвав “спокійною”, “реалістичною”, “гуманною” та “м'якою”. Ці сім пунктів передбачають, зокрема, таке:

• визнання Україною своєї військової поразки, повна і беззастережна капітуляція України та повна “демілітаризація”;

• визнання всією міжнародною спільнотою, як заявляє Медведєв, “нацистського характеру” України з подальшою “денацифікацією” української влади;

• заява Організації Об'єднаних Націй (ООН) про позбавлення України її статусу суверенної держави згідно з міжнародним правом, а також декларація про те, що будь-яким державам-спадкоємцям України буде заборонено приєднуватися до будь-яких військових союзів без згоди Росії;

• відставка усіх конституційних органів влади України та негайне проведення парламентських виборів у “тимчасовий парламент”? як заявляє Медведєв;

• виплата репарацій українською стороною Росії;

• офіційне визнання “тимчасовим парламентом”, який буде нібито “обраний” після відставки чинної влади України, того, що вся українська територія є частиною Росії, та ухвалення акту “возз'єднання” України з РФ та її входженням до складу Російської Федерації;

• нарешті, розпуск цього “тимчасового парламенту” та визнання ООН “возз'єднання” України з Росією.

Аналітики ISW наголошують[53], що хоча тон публікації Медведєва є навмисне сардонічним, а його заклики на Заході можуть не сприймати всерйоз і вважати екстремальними, насправді кожен із семи пунктів у “формулі миру” Медведєва є реальною та ключовою частиною ідеології Кремля, заявлених цілей і виправдань війни проти України.

27 березня з’явилося повідомлення про те, що уряд Чехії включив у національний санкційний список обвинувачуваного у держзраді колишнього народного депутата України Віктора Медведчука, російського пропагандиста Артема Марчевського та компанію Voice of Europe. За даними чеської влади, Медведчук керує з Росії операцією щодо поширення російського впливу на території Чехії. Метою цієї операції є порушення територіальної цілісності, суверенітету та свободи України.   

Частиною схеми є новинний сайт Voice of Europe, на якому регулярно публікувалися заклики європейських політиків припинити допомогу Україні. За даними ЗМІ, деяким авторам цих закликів платили суми, зіставні з витратами на передвиборчу агітацію на виборах до Європарламенту. Йдеться про політиків із ФРН, Бельгії, Франції, Угорщини, Нідерландів і Польщі.

Прем’єр-міністр Чехії Петр Фіала повідомив, що діяльність цієї групи виходить за межі Чехії, вона простягається також до Європарламенту. Чеська спецслужба BIS у соцмережі X зазначила, що завдяки її діям вдалося показати, який вплив має Росія на території країн Європейського Союзу і як вона намагається впливати на політичні процеси в наших країнах[54].

Кілька депутатів Європейського парламенту 29 березня висунули вимогу провести розслідування щодо ймовірного підкупу Росією європейських політиків, схему якого викрила Чехія. Зокрема, голова фракції Renew Europe Валері Ає в листі до глави ЄП Роберти Мецоли закликала провести негайне і прозоре внутрішнє розслідування. “Якщо чинні депутати Європарламенту або кандидати на майбутніх виборах брали гроші в російського уряду або в його проксі, їх мають викрити, а щодо них мають бути вжиті заходи”, – йдеться у заяві Ає. Співголова групи “зелених” Террі Райнтке заявила, що Росія “атакує саму суть демократії”[55].

Варто зазначити, що це стало першою відомою згадкою про організацію проросійської пропагандистської мережі, організованої вихідцями з України. Це не було випадковістю, а вочевидь спеціальною стратегією, яка видалася Кремлю найбільш комфортною в умовах повномасштабної війни. У цьому разі варто казати про російську атаку під фальшивим прапором.

Безпрецедентний розмах російської дезінформаційної кампанії, спрямований на підрив підтримки України в Європі, підтвердив у своєму інтерв’ю для Financial Times керівник департаменту культури і комунікації Міністерства закордонних справ Німеччини Ральф Бесте. За словами Бесте, російські дезінформаційні кампанії стали масштабнішими, майстернішими та непомітнішими. В цілому, спостерігається збільшення  складності та впливу  порівняно з тим, що відбувалося раніше. Бесте наголосив, що Росія поєднує більшу складність і правдоподібність своїх повідомлень з автоматизацією, щоб зробити свої атаки більш ефективними і такими, яким було би важко протидіяти[56].

ВИСНОВКИ

Впродовж досліджуваного періоду левова частка інформаційних загроз надходила з боку рф, яка продовжує використовувати для просування вигідних наративів свою розгалужену дезінформаційну систему, що складається з традиційних і онлайн медіа (підконтрольних і афілійованих), мережі безіменних веб-сайтів, Телеграм-каналів, акаунтів у соціальних мережах і армії ботів. Водночас вперше за деякий час проявилися інформаційні загрози, які надходили з боку Румунії, Угорщини, а також невизнаної Придністровської Республіки. 

Впродовж звітного періоду надбанням громадськості стали результати відразу кількох журналістських досліджень, які викрили масштаби спроможностей кремлівської дезінформаційної системи на глобальному рівні та ступінь проникнення російських медійних агентів серед авторитетних західних видань (США, Франція, Німеччина, Велика Британія, Чехія). Цей факт є свідченням того, що попередні зусилля росії з формування вигідної для її керівництва громадської думки в країнах Європи не дали очікуваного результату. Тому росія змушена все менше приховувати свої пропагандистські можливості через фактичний консенсус щодо безумовної політичної, військової і фінансової  підтримки України.  

Для досягнення своїх медійних цілей росія змушена діяти більш агресивно і відкрито, часто шаблонно, компрометуючи своїх агентів впливу й інструменти роботи, а також джерела поширення неправдивої інформації за кордоном. У багатьох країнах світу, передусім США, росія використовує демократичні механізми, зокрема гарантовані законом свободи слова та інформації, для дискредитації ідеї демократії. Це проявляється, зокрема, у поширенні через журналістів топових видань неперевіреної, маніпулятивної, а часто і відверто неправдивої інформації для просування вигідних для себе наративів. Адже кількість матеріалів з посиланням на анонімні джерела у провідних західних медіа, які резонують, посилюють або точно відповідають російським наративам, наочно доводить, що російська федерація активно використовує свій доступ до європейських і американських медіа з метою поширення дезінформації, прикриваючись демократичним принципом свободи слова та інформації. 

Основними наративами, які транслювалися російською системою дезінформації назовні у звітному періоді були:

– Захід розпалює війну. Відповідно до цього наративу, Захід штовхає Україну, яка за своєю суттю є неонацистським режимом, продовжувати війну ціною життів українських громадян. Захід власними руками підтримує невдалу державу, яка відверто сповідує націонал-соціалізм.

– Україна приречена, оскільки Польща, Угорщина, Румунія та Туреччина готуються розділити її територію. Цей прийом з кремлівської класики заснований на запереченні української державності, історії та ідентичності. В його основі лежить намір посварити Україну з її сусідами, послабивши зовнішню підтримку Києва. Але тепер додається додатковий маніпулятивний сюжет, який презюмує, що Туреччина зацікавлена у  захопленні Одеси.

– На росію нападають. Цілком очевидно, що “атака” відбувається на багатьох фронтах, у тому числі на мораль і традиційні цінності росіян. З огляду на це, росія змушена “захищатися”, скидаючи шквал ракет і бомб на мирні українські міста, вбиваючи десятки мирних жителів. Але попри постійні повторення мантри про те, що росія атакує лише військові цілі, з кожним новим ударом ця брехня стає все більш очевидною навіть для відвертих скептиків.

– Українські міста є по суті російськими, але тимчасово перебувають під контролем неонацистів. За даними кремлівських ЗМІ, більшість великих міст України є російськими. Вони просто тимчасово окуповані, як Київ, Харків, Одеса, Дніпро та Миколаїв.

Росія продовжує застосовувати класичний набір маніпулятивних інструментів для формування вигідної громадської думки в цільових країнах – “дзеркало”, “ефект сплячого”, “посилання на поінформоване джерело”, просування кількох взаємосуперечливих пояснень, замовчування незручних тем тощо.

У реалізації своєї інформаційної політики рф незмінно дотримується розподілу тем (наративів) на внутрішні і зовнішні (залежно від аудиторії) та стратегічні і ситуативні (залежно від регулярності висвітлення), ретельно підбираючи під кожну тему найбільш відповідні інструменти донесення.

Варто відмітити, що намагаючись тримати події в Україні у постійному фокусі уваги й відповідаючи на запит громадян і політичних еліт, західні друковані й онлайн медіа подекуди некритично підходять до підготовки власних матеріалів й підбору джерел інформації. У такий спосіб через засилля неперевіреної інформації, посиленої цілеспрямованими дезінформаційними кампаніями Кремля, виникає додатковий інформаційний тиск на українське суспільство, уряди партнерів України, а також громадську думку європейських країн. Це проявляється у великій кількості матеріалів з посиланнями на анонімні джерела, використання інформації про події на фронті та в окремих підрозділах, яку неможливо перевірити і правдивість якої неможливо встановити. То ж часто західні медіа мимохіть легітимізують дезінформаційні атаки рф.

На прикладі інциденту з катастрофою Іл-76 можна простежити хрестоматійний алгоритм маніпулювання інформацією у виконанні російської медійно-пропагандистської машини:

На початковій стадії заперечується будь-яка причетність російської влади до інциденту, а паралельно медійні структури заповнюють стартовий інформаційний вакуум максимальною кількістю різноманітних, певною мірою правдоподібних, але сутнісно фальшивих версій.

Далі в роботу включаються афілійовані з режимом і відносно незалежні експерти, які аналізують кожну з підкинутих версій, виділяючи правдоподібні і явно брехливі складові. На цьому етапі  відбувається легітимізація кількох можливих версій та вплітається основний меседж кремлівської пропаганди –  “не все так однозначно”. Разом з цим відбувається ключовий прийом всього процесу – проєкція власних злочинних дій назовні та звинувачення супротивника.

Наступним етапом є формування какофонії голосів за допомогою всіх доступних спікерів – як лояльних, так і мимовільних. Функція всіх цих спікерів – розчинити правду у мороці брехні та максимально спотворити сприйняття правдивої версії у аудиторії, наповнивши наратив купою зайвих деталей та другорядних запитань.

Ця тактика є класичною і використовується ідеологами кремлівської пропаганди не вперше. Подібні сценарії мали місце у випадку з російським висвітленням збиття MH17 протягом багатьох років. Іншими прикладами є диверсія на газопроводах Nord Stream, руйнування дамби в Каховці чи обстріл табору для полонених в Оленівці.