Об’єднання Молдови й Румунії: політичний сигнал чи реальний сценарій? – коментар Маріанна Присяжнюк
Президентка Молдови Мая Санду заявила, що в разі проведення референдуму про об’єднання з Румунією вона проголосувала б «за». Що означають ці слова і чи готова Румунія до такого сценарію – про це Українське радіо поговорило з Маріанною Присяжнюк, політичною аналітикинею Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та координаторкою проєкту «Дельта-24» про регіон Україна–Молдова–Румунія.
– Мая Санду не вперше говорить про можливе об’єднання Молдови з Румунією. Який історичний контекст цієї теми?
– Якщо говорити про витоки, то Республіка Молдова як окреме державне утворення з’явилася внаслідок пакту Молотова–Ріббентропа та радянської окупації Бессарабії, яку тоді відірвали від Румунії. Саме це заклало нинішню конфігурацію регіону.
Республіка Молдова черпає свою нинішню державність із радянської спадщини, однак національна ідея та відповідні рухи значною мірою спираються на прорумунський наратив і міжвоєнний період, коли територія нинішньої Молдови входила до складу Румунії. Це є базисом національної ідеї як у самій Республіці Молдова, так і в Румунії.
Саме тому тема унірі – об’єднання – постійно присутня в політичному дискурсі обох країн. Вона є зручним політичним інструментом, яким користуються і чинні влади, і опозиційні сили, зокрема проросійські. Йдеться не лише про прямий вплив Росії, а й про регіональну політичну номенклатуру, яку Москва системно підживлює.
У результаті формується замкнене коло: геополітична напруга, внутрішня нестабільність і постійне апелювання до теми унірі як способу мобілізації або демобілізації електорату.
Сама по собі заява Маї Санду не є сенсаційною. Практично кожен президент Молдови в той чи інший момент використовував цю тему. Зокрема, Ігор Додон як лідер проросійських сил відреагував на заяву закликом до негайної відставки президентки, аргументуючи це тим, що уніря означатиме фактичну ліквідацію Республіки Молдова як окремої держави. Подібна риторика лунала й раніше.
Різні молдовські політичні лідери – починаючи з першого президента Мірчі Снєгура – неодноразово висловлювалися на тему унірі. Хоч би яким посткомуністичним був перший правлячий клас незалежної Молдови, він також спекулював цією темою. Снєгур, зокрема, прямо говорив, що незалежність Молдови – це лише етап, і між рядків тоді читалося, що кінцевою метою є повернення до румунського лона.
– Наскільки реалістичною є ідея референдуму в найближчій перспективі?
– Скоріше йдеться про політичний сигнал. Тема референдуму традиційно використовується молдовським політичним класом як інструмент політичного маркетингу – насамперед у моменти загостреної безпекової ситуації. Такі заяви радше сигналізують про ризики й мобілізують електорат, ніж відображають реальний політичний курс.
Принципова відмінність нинішньої ситуації полягає в тому, що про це говорить не опозиція, а президентка і лідерка партії влади, яка має монобільшість і контролює ключові процеси ухвалення рішень. У такому разі риторика про «невдачі» або «провали» неминуче зчитується як визнання власної відповідальності. Саме це й спричинило настільки емоційну реакцію – як у Молдові, так і за її межами.
Другий аспект – це можливий сигнал Брюсселю. Мовляв, якщо є труднощі з євроінтеграцією, то в нас існує «план Б» – об’єднання з Румунією. Але тоді постає питання: чи готовий Бухарест узяти на себе всі витрати й ризики? Румунія сама перебуває у складній економічній та політичній ситуації, має проблеми з юстицією, а внутрішній політичний простір там також сильно інструменталізований. Тобто цей «чорний лебідь» у вигляді Молдови може як стабілізувати, так і дестабілізувати ситуацію.
Окреме питання – чи оцінюємо ми в Україні можливі наслідки такого сценарію. Адже історична логіка рухається в бік подальшого зближення Молдови й Румунії. Навіть якщо гіпотетична уніря колись відбудеться, базовим сценарієм залишається євроінтеграція Молдови, в межах якої кордони поступово зникають, а культурних меж фактично й так не існує.
Тому для України важливо оцінювати наслідки – логістичні, економічні, безпекові, інформаційні. Як на це реагуватиме Росія? В українському інформаційному контексті варто скеровувати дискусію не лише в бік змін у Молдові, а ширше – у бік трансформацій усього регіону.
– Як у Румунії реагують на такі заяви?
– Реакція неоднозначна. Частина політиків, зокрема Нікушор Дан, висловлюється позитивно. Водночас тема унірі значною мірою абсорбована деструктивними силами – насамперед партією AUR.
Це націоналістична сила, яка частково підігрує Росії, частково – Трампу, а подекуди й заграє з соціал-демократами. В румунському контексті її сприймають як умовне проросійське націоналістичне ядро, наскільки це взагалі можливо. Проросійський дискурс у Румунії принципово відрізняється від українського: там немає значної російськомовної спільноти, єдиний масовий досвід взаємодії з Росією – це комуністичний режим Чаушеску, який був дружнім до Радянського Союзу. Але навіть попри тісні зв’язки з Радянським Союзом, Чаушеску ніколи відкрито не визнавав права Москви на Молдову як на свою територію, так само як і існування молдаван як окремої нації.
Показово, що в Румунії за всіх режимів – від королівства до сучасних прогресистів, включно з комуністичним періодом, – політика щодо Республіки Молдова була доволі сталою. Там послідовно вважають Молдову щонайменше своїм культурним простором, де живуть румуни.
Тобто існує чимало історичних і політичних аргументів, які підтримують ідею об’єднання в межах певної історичної логіки – як способу подолання травм і протиріч, спричинених пактом Молотова–Ріббентропа.
– Якщо буде референдум, чи зможуть до нього долучитися жителі окупованої частини Молдови?
– Я думаю, що це питання наразі взагалі не стоїть і ще довго не стоятиме. Я б оцінювала нинішні заяви як політичне загравання зі своїм електоратом. Партія Санду фактично «вбила» уніоністську нішу, заповнивши її ідеєю, що об’єднання з Румунією відбудеться через вступ до Європейського Союзу. Саме цю модель вони і просувають.
Сьогодні в Молдові практично не залишилося уніоністських партій і альтернативних проєвропейських сил – є лише PAS. Водночас тему об’єднання активно використовують різні політичні гравці, і сьогодні за неї вже взялися росіяни. Саме тому ця тема потребує дуже обережної та зваженої модерації – як у Молдові, так і в регіоні загалом.
