Голова напрямку "Регіональна безпека та дослідження конфліктів", дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук
Оригінал статті - на сайті Новое время
Як і завжди, в ініціативах Кремля — суцільне підводне каміння
В той час, коли створення Консультативної ради у заявленому форматі — як через гостру критику в українському суспільстві, так і через неготовність Німеччини та Франції долучитися — забуксувало, Росія шукає нові способи загнати Україну в кут.
Консультативна рада цікавить Кремль винятково в тому вигляді, в якому вона була попередньо погоджена між командами Андрія Єрмака та Дмитра Козака: де-факто прямий діалог між українською стороною і «повноважними представниками» ОРДЛО. Обговорення інших варіантів Москву не влаштовує. В цій ситуації, без однозначних гарантій, що вона отримає бажане, Росія раптом пропонує «оживити» мінську ТКГ в інший спосіб. Звісно, прикриваючись мотивами зробити її більш ефективною та прозорою. То що ж пропонують росіяни? І чому це нова пастка?
Для України це було б як «зачинити себе саму в кімнаті та викинути ключ»
На відміну від українських переговорників, росіяни більше зацікавлені у поширенні інформації про хід переговорів. Особливо тоді, коли вони не досягають своєї мети і «розкручують» провину України чи її нормандських партнерів. Так і тепер. Російські ЗМІ піднімають завісу над телефонними переговорами в нормандському форматі вже на фоні «відкладеного» питання з Консультативною радою. Тепер Кремль пропонує максимально формалізувати роботу мінської ТКГ. Підписувати документи за результатами кожного засідання і оприлюднювати їх на спеціально створеному сайті. Надати цим рішенням статусу обов’язкових до виконання. Для кращої обізнаності громадськості, начебто.
Такий аргумент для українського суспільства — дуже чутливий, адже наші переговорники, вочевидь, свідомо інформують нас про серйозні повороти у Мінському процесі постфактум. Тим не менш, радіти таким пропозиціям Москви підстав особливо немає. Погоджуватися на таке переформатування — теж. Як і завжди, в ініціативах Кремля — суцільне підводне каміння.
Зважаючи на «ентузіазм» Росії з виконання усіх наявних мінських документів чи підсумкових документів нормандського формату, нескладно спрогнозувати, що зиску Україна від чергових російських підписів не отримає. Натомість Росія щоразу отримуватиме нові «папірці» для маніпуляцій і вимог саме від України виконувати щось із погодженого на якомусь із засідань мінської ТКГ.
Україну має навчити ситуація з протоколом від 11 березня: там є чотири пункти, але Росія наполягає на безумовному виконанні одного — про Консультативну раду. Всі інші - про обмін, розведення сил і військ, нові КПВВ — або взагалі не цікавлять Кремль, або виконуються «для галочки», як-от запланований нечисельний обмін.
Хто підписуватиме?
Після вже згаданого протоколу Росія наполягатиме, щоб і всі нові документи підписувалися псевдочиновниками у статусі «повноважних представників ОРДЛО». Враховуючи, що українські переговорники (і Андрій Єрмак, і Олексій Резніков зокрема) не бачать у цьому проблеми, дуже ймовірно, що так і буде. Відтак, така схема лише посилить суб'єктність самопроголошеної влади в ОРДЛО.
Статус документів — обов’язковий
Ця ідея взагалі кардинально змінює роботу і статус самої ТКГ. Фактично, надає їй сили мало не міжнародної організації. Сьогодні мінська ТКГ — винятково політичний майданчик, а її рішення — політичні домовленості, а не міжнародні договори. І українська сторона абсолютно правильно досі уникала посилань на мінські домовленості у своєму внутрішньому законодавстві. Жодної обов’язкової сили рішення мінської ТКГ мати не можуть апріорі.
Гнучкість мінського формату як політичної домовленості компенсує Україні відмову Росії виконувати її частину зобов’язань. До речі, принагідно нагадую, що жоден мінський документ прямо не називає Росію другою стороною конфлікту, а у комплексі заходів 2015 року чи Рамковій угоді про розведення сил і засобів взагалі йдеться конкретно про «окремі райони Донецької та Луганської областей». Тому навіть якби вже сьогодні пакет мінських документів був обов’язковим до виконання з юридичної точки зору, неясно, як саме до чогось можна було б зобов’язати напряму саме Росію, а не ОРДЛО. Для України це було б як «зачинити себе саму в кімнаті та викинути ключ».
Таким чином бачимо, що принципова ставка Росії - на процедури і формальні норми, розробку регламенту, яких раніше у мінському процесі не було. Немає жодних сумнівів, що і в ідеї з Консультативною радою саме формалізація консультацій між Україною та ОРДЛО лишається для Росії ключовою. Адже для політичних контактів не потрібні процедури чи окремий регламент. А от для легалізації та зміни суб'єктності - саме це й треба.
________________________________
Цей матеріал представлено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
