Недоторканні. Симптом хронічної корупції

Українцям пора складати чорні списки тих, за кого не варто голосувати на наступних виборах до парламенту. В першу чергу включати туди тих, кому недоторканність дозволила вийти сухим з води

Останній робочий тиждень Верховної Ради напередодні літніх канікул приніс чимало задоволення любителям яскравих видовищ. Яка там пенсійна або медична реформа, не до цього! Депутатів (аж шістьох з 222) намагалися заради розслідування зробити "доторканними".

Події розгорталися в дусі захопливих телесеріалів: спочатку регламентний комітет грудьми став на захист "скривджених" — своїх же не здають. Потім, як у будь-якому хорошому детективі, несподіваний поворот: як кролик з циліндра фокусника, з'явилося відео з головним лиходієм і замаскованим агентом. І дивилася цей фільм вся комп'ютеризована країна (недосвідченим бабусям показували онуки). Усім все стало ясно. У розв'язці свого довелося все ж принести в жертву емоціям глядачів.

Однак новий день — нова серія. Рада в облозі, звідкись доноситься запах палених шин. У залі напруга: з одного боку, народ хоче депутатської доторканності, з іншого — тривожна думка про те, що "сьогодні ти, а завтра — я".

Що з Насіровим? А з Фірташем? З Онищенком?

В результаті: парламент начебто й задовольнив бажання глядачів, дозволивши правоохоронним органам "доторкнутися" до чотирьох з шести депутатів, але при цьому продовжив фільм на невідому кількість серій, які, можливо, набридне дивитися. І дійсно, що там зараз з "доторканними діамантовими прокурорами"? Що з Насіровим? А з Фірташем? З Онищенком? І взагалі — НАБУ каже, що зараз розслідуються 400 справ на суму 84 млрд грн. А результат? Що відповідати тіточкам на нашому базарі на Воскресенці, які після привітання відразу запитують: "Ну і кого посадили?" Раніше з інтересом, тепер в'їдливо. Будь-який серіал має закінчуватися, але наш, український, здається нескінченним.

Хоча те, що нагадує кіно, насправді — прояв серйозної хвороби, хронічної і давно діагностованої. Мова про корупцію — ракову пухлину, яка роз'їдає суспільний організм.

Здавалося б, найкращий спосіб вилікуватися від запущеної і небезпечної хвороби — хірургічним шляхом вирізати хворі ділянки. Причому це просто зробити: зняти з депутатів недоторканність і дати можливість відповідним органам працювати на повну силу — аналізувати декларації народних обранців і розслідувати, хто всі ці філантропи, які позичають їм шалені суми. Звідки взагалі ці гроші? Чи сплачені податки з готівки, законсервованої в банках (ті, що скляні)? Кому з доброти душевної роздавалися гектари міських зелених зон? Питань багато.

Тобто все, що потрібно, — виконати обіцянку, яку кандидати давали під час виборів: зняти з себе недоторканність. Але в це слабо віриться: занадто багато тих, хто боїться "торкань".

Що ж робити нам, громадянам? Зараз часто звучить заклик домагатися дострокових виборів на основі нового виборчого закону з партійними відкритими списками і без мажоритарної складової. Але що це змінить? Візьмемо, наприклад, Борислава Розенблата. Чому його? Тому що дуже колоритна фігура, навіть якщо абстрагуватися від звинувачень. Коли дивилася відео, здавалося, що він виконує "роль гопника на районі". Як взагалі така людина змогла стати законодавцем країни? Так, він обирався по мажоритарному округу, але висувався від БПП. Тобто було ж рішення якогось партійного осередку або когось із місцевих партійних лідерів? І що завадить партіям продовжувати включати таких розенблатів у партійні списки, навіть відкриті? Мажоритарники були "відкриті" з самого початку.

І чи можемо ми розраховувати, що до наступних виборів (навіть не дострокових) у нас сформується нормальна партійна система? Де не стануть продавати місця в списках, штовхати в депутати грошові мішки або висувати лояльних до лідерів підлабузників? Навряд чи.

Так що ж робити? Як мінімум — очистити наступну Верховну раду від злоякісних елементів. І чорні списки пора готувати просто зараз. Кого в них включати? Тих, кому недоторканність дозволила вийти сухим з води. Тих, чиї статки неможливо пояснити (крім як дружньою позикою або горщиком із золотом, знайденим на городі). Тих, хто відчайдушно захищає "своїх" корупціонерів. І зробити так, щоб партії втрачали голоси, якщо включають в списки ці дискредитовані особистості. Що стосується мене, то я точно не проголосую за політичну силу, в списках якої буде керівник регламентного комітету Ради Павло Пинзеник, який відстоював недоторканість депутатів. 

І для початку слід об'єднати здорові сили парламенту, щоби в цілому подати законопроект про депутатську недоторканність. За партію, яка не підтримає цей закон, голосувати не можна.

Звісно, так проблему політичної корупції повністю не вирішити, але можна хоча би ґрунтовно почистити авгієві стайні.

Оригінал: Новое время