Голова напрямку "Регіональна безпека та дослідження конфліктів", дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук
Спеціально – для Atlantic Council
Тимчасом як світ очікує на довгоочікуваний весняний наступ України, тривають дебати про те, чи повинні українські війська закладати деокупацію Криму в свої цілі. Деякі скептики ставлять під сумнів, чи має Україна військовий потенціал для успішного звільнення окупованого Росією півострова; інші стверджують, що надважливість Криму для Путіна особисто робить його червоною лінією для російського диктатора, яка може спровокувати ядерну ескалацію. Ці побоювання зрозумілі, але недалекоглядні. Важливо те, що вони не визнають статус Криму як вирішального поля битви в нинішній війні. Простіше кажучи, не може бути сталого миру з Росією, доки Україна не звільнить Крим.
Сьогоднішні дебати щодо Криму відображають успіх російських зусиль з 2014 року, спрямованих на те, щоб переконати міжнародну спільноту в тому, що окупований український півострів є «особливим випадком» і прямо не стосується російської агресії на материковій частині України. Справді, до повномасштабного вторгнення минулого року тривалі міжнародні зусилля з врегулювання війни на Донбасі на сході України усували будь-яке обговорення Криму, підживлюючи уявлення про те, що тривала окупація півострова є абсолютно окремим питанням.
У роки, що минули після військової окупації Криму, представники путінського режиму часто заявляли, що це питання закрите. Тим часом кремлівські пропагандисти наполягали на тому, що окупований український регіон відтепер є неподільною частиною Російської Федерації. Ці зусилля виявилися ефективними. Навіть після вторгнення в Україну в лютому 2022 року багато міжнародних спостерігачів продовжували наполягати на наданні Криму іншого статусу, ніж решті окупованим частинам країни.
Ті, хто вважає Крим червоною лінією для Володимира Путіна, часто наголошують на символічному значенні півострова. Вони відзначають, що захоплення Криму є найбільш значущим досягненням Путіна за весь час його правління і тому відіграє ключову роль у його претензіях на місце серед найбільших російських правителів. Багато хто також вважає, що подальший російський контроль над півостровом необхідний для того, щоб пом'якшити удар військової поразки від наступу на материкову Україну. Вони стверджують, що доки Путін має Крим, він може переконувати внутрішню аудиторію в Росії, що основні цілі його вторгнення були досягнуті.
Іншим найпоширенішим аргументом проти деокупації Криму є страх спровокувати російську ядерну відповідь. З моменту початку повномасштабного вторгнення в Україну Путін часто вдавався до брязкання ядерною зброєю, зокрема конкретних погроз застосувати ядерну зброю для захисту російської території, про що Путін заявив у вересні 2022 року: «Я не блефую».
Хоча вплив цього ядерного брязкання, схоже, зменшується, Путін знає, що західні лідери не можуть повністю ігнорувати його ядерний шантаж, особливо тому, що Росія неодноразово наголошувала, що розглядає Крим як російську суверенну територію. Якщо можливість української військової кампанії зі звільнення Криму стане більш реалістичною в найближчі місяці, Кремль, ймовірно, різко посилить свою ядерну риторику.
Наразі серед західних партнерів України відсутній консенсус щодо того, як найкраще реагувати на російську тактику ядерного залякування. Хоча високопосадовці НАТО, США та ЄС публічно попередили Москву про серйозні наслідки, окремі заяви з різних європейських столиць свідчать про те, що деякі західні уряди прагнуть уникнути подальшої ескалації ядерної напруженості за будь-яку ціну. Це – фундаментальний прорахунок і ризик легітимізувати ядерний шантаж як інструмент зовнішньої політики. Якщо російські ядерні погрози допоможуть запобігти звільненню Криму, Кремль неминуче застосує такий самий підхід для закріплення контролю над іншими регіонами України, які наразі перебувають під російською окупацією. Буде створено небезпечний прецедент з катастрофічними наслідками для майбутнього міжнародної безпеки.
Політичне і військове керівництво України чітко заявило, що без звільнення Криму неможливо досягти сталого миру з Росією. Вони стверджують, що поки Крим перебуває під російською окупацією, він слугуватиме базою для майбутніх військових операцій і становитиме загрозу для всього півдня України. Навіть якщо Україні вдасться деокупувати всі регіони на півдні та сході країни, які зараз перебувають під російським контролем, окупований Росією Крим і надалі залишатиметься кинджалом, встромленим у серце української державності.
Крім того, вільне судноплавство в Чорному морі не може бути відновлене, поки Крим перебуває під російською окупацією. Використовуючи Крим як свою базу, російський флот запровадив блокаду Чорного моря, яка має руйнівний вплив на українську економіку. Ця блокада перешкоджає відновленню життєво важливого торговельного судноплавства з українських чорноморських портів, а також підриває безпеку інших чорноморських країн. Нинішні спроби Москви маніпулювати умовами зернової угоди, укладеної за посередництва ООН, ілюструють марність будь-яких компромісних угод з Росією, доки Кремль зберігає можливість нав'язувати свою волю силою. Допоки Росія окупує Крим, судноплавство в Чорному морі буде суттєво обмежене, а Україна залишатиметься в пастці економічної кризи.
Варто зазначити, що деокупація Криму може набувати різних форм і передбачати поєднання військових і дипломатичних інструментів. Однією з можливих альтернатив широкомасштабній українській сухопутній операції могло б стати методичне знищення російських логістичних ланцюгів та військової інфраструктури в Криму, а також завдання точних ударів по військових складах і базах по всьому півострову. Це могло б унеможливити подальшу окупацію Криму і змусити Росію відступити. Подібна тактика вже допомогла змусити Росію вивести війська з Херсона та правого берега Дніпра, незважаючи на гучні заяви Путіна про те, що Росія прийшла в цей регіон «назавжди».
Якщо міжнародні партнери України серйозно налаштовані на забезпечення тривалого миру, вони повинні спочатку визнати центральне значення деокупації Криму і надати Україні інструменти для цього. Це єдиний шлях до рішучої перемоги над Росією та завершення війни. Це також найкращий спосіб запобігти подальшому безрозсудному ядерному шантажу.
Київ сповнений рішучості завершити деокупацію всієї країни, включно з Кримом, і українські військові стратеги переконані, що це реалістична мета. Кривавої сухопутної кампанії зі звільнення півострова все ще можна уникнути, якщо весняний наступ України досягне своїх безпосередніх цілей на материку, і якщо українські військові отримають від своїх міжнародних партнерів ракетний потенціал великої дальності, який дасть змогу їм вражати цілі по всьому окупованому Криму. Це не залишило б ослабленій Росії іншого вибору, окрім як розпочати серйозні переговори. Наразі цього не відбувається. Поки Росія не визнає необхідність виведення своїх військ з Криму і решти території України, мир залишатиметься недосяжним.
