НАТО: які аргументи можуть переконати населення?

Центр “Демократичні ініціативи” на замовлення Міністерства закордонних справ України 4–15 грудня 2006 року провів опитування українських експертів — журналістів, аналітиків і державних службовців — стосовно їхньої оцінки інформаційної кампанії щодо НАТО та її можливих напрямів.

Усього було отримано 147 відповідей, серед них: 91 експерт — журналісти, 44 — аналітики, 12 — державні службовці.

За ставленням до НАТО: більшість експертів (130) підтримує вступ України до НАТО, з них 82 вважають, що здійснити його необхідно найближчим часом. Такий розподіл не є наслідком особливого підбору експертів, оскільки й усі інші експертні опитування “Демократичних ініціатив” з іншим набором експертів теж давали аналогічні результати щодо вступу України до НАТО.

В опитуванні експертів ставилися такі питання:

1. Ефективність пропаганди в українському суспільстві “за” і “проти” вступу України до НАТО.

2. Проблеми, найбільш важливі для населення у проведенні інформаційної кампанії щодо членства України у НАТО.

3. Ефективність аргументів, що можуть позитивно вплинути на зміну ставлення населення України щодо НАТО.

4. Джерела інформації та форми інформаційної кампанії, найбільш ефективні у впливовості на населення.

5. Умови, необхідні для успішності пронатовської інформаційної кампанії.

(Докладніше про розподіл відповідей експертів див. додаток 1).

Основні висновки експертного опитування

1. Більшість опитаних експертів вважає, що наявна нині пропаганда щодо вступу України до НАТО не є ефективною, тоді як антинатовську пропаганду визнано ефективною. І це зрозуміло, оскільки під час виборчих президентської та парламентської кампаній антинатовську пропаганду здійснювали постійно, бо вважали її однією з "фішок” певних політичних сил, натомість політичні сили, які є прихильниками вступу України до НАТО, обходили ці теми, побоюючись втратити частину свого електорату.

1. Перше місце серед проблем стосовно вступу України до НАТО, що хвилюють населення, посідає питання щодо позитивних і негативних наслідків цього акту для подальшого економічного розвитку України.

На другому місці — питання впливу такого членства на рівень та якість життя пересічних українців.

На третьому — вплив вступу України до НАТО на її відносини з Росією. Загалом головний принцип інформаційно-пропагандистської діяльності щодо НАТО дуже слушно сформулював один із експертів: "Першою чергою — те, що дасть вступ до НАТО пересічному громадянинові, як вплине на його життя і що він та його родина з цього матимуть”.

3. Трійку найефективніших сюжетів щодо НАТО становлять такі:

• “Забезпечення нормальних умов служби й життя для військовослужбовців та їхніх сімей”;
• “НАТО — це допомога у разі надзвичайних ситуацій і техногенних катастроф”;
• “Механізм ухвалення рішень у НАТО шляхом консенсусу. Жодне рішення не може бути ухвалене за незгоди принаймні однієї країни”.

Проте інші сюжети й аргументи також можуть виявитися ефективними.

Неефективними було визнано ті, які загалом важливі в міжнародному контексті, але мало співвідносяться з життям пересічного українця (НАТО і боротьба з тероризмом, НАТО і трафік наркотиків).

4. Найефективнішими джерелами інформаційної кампанії щодо НАТО є традиційні й звичні для населення засоби масової інформації — телебачення, газети, радіо. Форма подання може бути як інформативною (на думку експертів — значно ефективніша), так і дискусійною.

Переважно неефективними, на думку експертів, є спеціально підготовлені роздаткові матеріали (брошури, листівки), біг-борди, гарячі лінії, Інтернет. Щодо форми подання матеріалу влучно висловився один із експертів: "Чітке роз'яснення сутності НАТО та його основних завдань, переконання в неагресивності Альянсу шляхом популяризації його засад нормальною людською мовою — “для домогосподарок”. Тобто просто, зрозуміло, без зайвих важких слів, із переконанням у необхідності й корисності для кожного мешканця України”.

5. Попри всю важливість інформативно-пропагандистської кампанії щодо НАТО, найважливішими умовами позитивної зміни громадської думки під впливом інформаційної кампанії стосовно НАТО є насамперед консолідація політичних еліт щодо членства України в НАТО й чітка позиція самого НАТО щодо членства в Альянсі України.

Додаток 1

Результати опитування експертів

(за кількістю наданих відповідей)

1. Наскільки ефективна, на Ваш погляд, пропаганда вступу України до НАТО?

1. Цілком ефективна...................................................................................................................... 7
2. В основному ефективна............................................................................................................ 9
3. В основному неефективна......................................................................................................... 52
4. Зовсім неефективна................................................................................................................... 50
5. Насправді жодної пропаганди не провадиться........................................................................ 29

2. Наскільки ефективна, на Ваш погляд, пропаганда проти вступу України до НАТО?

1. Цілком ефективна...................................................................................................................... 21
2. В основному ефективна............................................................................................................ 82
3. В основному неефективна......................................................................................................... 30
4. Зовсім неефективна................................................................................................................... 6
5. Насправді жодної пропаганди проти НАТО не провадиться.................................................. 6

3. Які проблеми щодо членства в НАТО, на Вашу думку, найважливіші для населення в інформаційній кампанії?

4. А які аргументи й сюжети в інформаційній кампанії щодо НАТО можуть, на Вашу думку, справити найефективніший вплив на населення?

5. Які форми інформаційної кампанії щодо НАТО можуть, на Вашу думку, бути найефективнішими?

6. Які умови, на Вашу думку, є найважливішими, щоб інформативна кампанія щодо НАТО змінила громадську думку населення України у позитивний бік?

7. Якою є Ваша особиста позиція щодо членства України в НАТО?

1 – Україні слід вступити до НАТО якомога швидше.................................................................... 82

2 – Загалом Україні слід вступати до НАТО, але в перспективі. Сьогодні це питання не на часі        48

3 – Україні взагалі не слід ставати членом НАТО.......................................................................... 9

4 – Важко сказати............................................................................................................................. 6

8. До якої категорії експертів Ви себе відносите?

1 – Журналіст.................................................................................................................................... 91

2 – Аналітик...................................................................................................................................... 44

3 – Державний службовець.............................................................................................................. 12

Додаток 2

Тенденції громадської думки у ставленні до НАТО

Як "козирний” аргумент проти вступу до НАТО політики зазвичай використовують громадську думку. І справді, численні соціологічні опитування, що їх проводили раніше й проводять останнім часом, вочевиднюють переважання негативного ставлення населення України до НАТО та негативного ставлення щодо вступу до нього країни.

При цьому в опитуваннях часто ставлять, власне, одне запитання — стосовно голосування під час уявного референдуму щодо членства в НАТО. Утім, куди цікавішим є з’ясування причин негативного ставлення нашої країни до НАТО.

Зазначимо, що назагал ставлення людей до певних явищ чи подій формується двома основними шляхами: або на підставі власного досвіду (включно із досвідом найближчого оточення), або із засобів масової інформації, причому власний досвід зазвичай є вагомішим чинником. Скажімо, важко переконати через ЗМІ людей у піднесенні вітчизняної економіки, якщо їхній власний добробут не поліпшується. Проте НАТО не належить до тих явищ, з якими люди стикаються у повсякденному досвіді. Тому й ставлення до НАТО в частини людей (літнього та середнього віку) сформоване ще за часів Радянського Союзу, де з дитинства втовкмачувалися переконання, ніби НАТО — це ворог № 1, агресивний військовий блок тощо; у решти людей ставлення до НАТО формується насамперед під впливом ЗМІ, переважно через трансляцію виступів українських політиків, експертів, журналістів.

Значний інтерес для розуміння ситуації щодо НАТО становить динаміка ставлення населення до вступу України до НАТО. Це питання від 2000 року входить до моніторингу Інституту соціології НАН України (див. табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка ставлення населення України щодо вступу України до НАТО (у %)

Як видно з таблиці 1, ставлення населення щодо вступу до НАТО за кілька років істотно погіршилося, й особливо різко — упродовж 2004–2006 років, коли кількість противників вступу до НАТО зросла від 38% до 64%, здебільшого за рахунок тих, хто раніше власної думки з цього приводу не мав. Що відбулося за цей період у НАТО, так різко погіршивши думку українців про себе? Власне, нічого такого не трапилося. Натомість в Україні в цей період відбувалася майже безперервна виборча кампанія — спершу президентські вибори, потім — парламентські. І весь цей час певні політичні сили здійснювали активну антинатовську пропаганду, оскільки це відповідало установкам їхнього електорату. Своєю чергою, політичні сили, що обстоювали євроатлантичну інтеграцію України, старанно обходили тему НАТО, оскільки установки їхнього електорату стосовно Альянсу були неоднорідними. Отже, в суспільстві практично впродовж двох років тривала однобічна кампанія про НАТО, що й призвело до формування відповідної громадської думки.

Для з’ясування чинників негативного чи позитивного ставлення населення до НАТО, поінформованості громадян та інших дотичних питань Фонд "Демократичні ініціативи” здійснив 17–29 листопада 2005 року загальнонаціональне опитування[1].

На час опитування кількість тих, хто вважав, що Україні не потрібне членство в НАТО, майже втричі перевищувала кількість тих, хто вважає це потрібним (58,4% проти 19,8%). Вагалися щодо визначення власного ставлення до цього питання приблизно стільки ж опитаних, скільки й підтримували ідею вступу (21,8%). Водночас загальне ставлення до Альянсу не прямо корелювало із позицією, яку населення продемонструвало б на референдумі стосовно вступу, якби такий відбувся. Виявляється, що не всі, хто висловив негативне ставлення до НАТО, належать до активних противників вступу до цієї організації. Проти на референдумі проголосувало б 50% опитаних, хоча загалом вважають вступ непотрібним 58,4%. Виявляється, що майже 15% тих, хто задекларував загалом негативне ставлення до ідеї вступу, взагалі не брали б участі в референдумі, якби він відбувся найближчим часом. Характерно, що серед прихильників вступу таких лише 5%.

Кількість прихильників і противників вступу доволі сильно змінюється в регіональному розрізі* (див. рис.1).

Рис. 1. Ставлення населення України до вступу до НАТО в регіональному розрізі

* До складу регіонів входять такі області:

Захід — Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області;

Центр — Вінницька, Київська, Кіровоградська, Хмельницька, Черкаська області та м. Київ;

Північ — Житомирська, Полтавська, Сумська, Чернігівська області;

Схід — Дніпропетровська, Запорізька, Харківська області;

Південь — АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області;

Донбас — Донецька, Луганська області.

Як бачимо, в Донбасі частка прихильників вступу мізерна — 2,6%, на Сході таких 9,3%, на Півдні та Півночі — близько 16%. Картина трохи краще виглядала в Центрі, де прихильників виявилося 27,4%, і найвищого рівня частка їх сягнула на Заході — 40,5%. Характерно, що на Сході й на Півдні думки громадян щодо вступу до НАТО чітко поляризовані, кількість тих, хто вагався, незначна (10–12%). Натомість на Півночі вагалися з відповіддю 40,4%, на Заході — 38,7%, у Центрі — 28,1% громадян. Отже, наразі маємо чітку концентрацію противників вступу до НАТО на Сході України, де проти виступають 80,5% громадян, і особливо в Донбасі, де противниками вступу є 88,2%.

Загалом негативне налаштування населення щодо вступу до Альянсу пов’язане насамперед із загальним уявленням про характер і основні цілі НАТО. Відповідаючи на запитання, “Чим, на Вашу думку, є НАТО?”, майже половина (48,5%) респондентів зазначила, що це агресивний вiйськовий блок. Натомість миротворчою організацією вважали НАТО лише 10,8% громадян. Ще 16,7% дотримувалися проміжної позиції, кваліфікуючи НАТО як оборонний союз, а 20,5% не змогли визначитися з відповіддю.

Якщо зіставити уявлення людей про характер Альянсу з їхніми оцінками перспективи членства в НАТО, побачимо, що сприйняття блоку як агресивного поєднується у свідомості людей із негативним ставленням до вступу до нього, а сприйняття цієї організації як миротворчої чи оборонної — із позитивним. Слід зазначити, що самі ці уявлення далеко не завжди формуються свідомо, на підставі знання реальних фактів. Теза про агресивність НАТО не потребує спеціальних доказів, оскільки є стереотипом, що міцно вкорінений у масовій свідомості від радянських часів. Це підтверджує аналіз ставлення до НАТО представників груп різного рівня поінформованості.

Загалом аналіз відповідей на запитання “Наскільки добре Ви поінформовані про те, що таке НАТО?” засвідчує, що більшість громадян вважали себе певною мірою поінформованими (добре поінформовані 10,1%, дещо знають 56,9%). Майже чверть опитаних (24,4%) зазначили, що практично нічого не знають про НАТО, ще 8,6% зауважили, що їх ця інформація взагалі не цікавить. Водночас у кожній із груп домінувало уявлення, що НАТО — це агресивний військовий блок (див. рис. 2).

Рис. 2. Сприйняття НАТО як агресивного військового блоку представниками груп різного рівня поінформованості

Як бачимо, понад 40% тих, хто зазначив, що практично нічого не знає про НАТО, водночас вважають його агресивним військовим блоком. Ще показовішою є ситуація з-поміж тих, хто кому взагалі не цікаво щось знати. Понад половину представників цієї групи переконані в агресивності НАТО. Отже, наявні в населення уявлення великою мірою стереотипізовані, причому стереотип цей не лише упереджений, а й дуже сильний. Значна кількість населення не лише нічого не знає, а й не хоче знати, оскільки наявних у них переконань достатньо, щоб визначити власне ставлення до проблеми Україна–НАТО.

Слід зауважити, що прихильники вступу до НАТО переважно концентруються саме у групі тих, хто вважає, що має певні знання про блок. Якщо кількість прихильників вступу загалом становила 19,8%, то в групі добре поінформованих і дещо поінформованих прихильників цього відповідно 27,7% і 26,1%. Водночас дані показують, що висока оцінка респондентами власного рівня поінформованості стосовно НАТО не перетворюється автоматично на позитивну установку щодо можливості вступу до цієї організації. Навпаки, в групі тих, хто вважав себе добре поінформованим, частка противників вступу до НАТО помітно вища, ніж за вибіркою в цілому (67,8% проти 58,4%). Поінформованість пов’язана не так із прихильністю, як із чіткішою поляризацію думок (у групі тих, хто вважає себе добре поінформованим, не визначилися стосовно вступу до НАТО лише 4,5%).

Слід наголосити, що віднесення себе до групи “добре” чи “погано” поінформованих респонденти здійснювали самостійно. Отже, йдеться не про реальний рівень поінформованості, а про його самооцінку. Щоб з’ясувати, наскільки ці уявлення відбивають об’єктивний рівень знань про НАТО, в анкеті містилися спеціальні запитання–фільтри. Перше з них стосувалося війни в Іраку. Респондентам пропонували визначити роль НАТО в розв’язанні цієї війні. Отримані результати свідчать, що по-справжньому поінформовані про реальний стан справ, тобто знають, що НАТО не розпочинало нинішньої вiйни в Iраку, ставили лише 12,2%. Натомість 47,6% вважали, що НАТО розв’язало цю вiйну, а 40,2% не змогли нічого відповісти. Парадокс полягає в тому, що з-поміж тих, хто вважає себе “добре поінформованим”, 65,8% були переконані, що НАТО розпочало цю війну, і лише 13,6% вагалися з відповіддю. В решті груп відсоток тих, хто обрав неправильний варіант відповіді, був помітно меншим, натомість більше респондентів обирали варіант відповіді “важко сказати” (див. рис. 3).

Рис. 3. Відсоток фактично непоінформованих стосовно ролі НАТО у початку війни в Іраку в групах опитаних із різною самооцінкою рівня поінформованості

Ще одне контрольне запитання стосувалося кількості війн, в яких НАТО брало участь за час свого існування. Виявилося, що правильну відповідь (в одній війні) дав лише 1% громадян. Натомість більшість (84%) не змогли дати відповіді. Водночас майже половина представників групи реально не поінформованих (45,8%) вважали НАТО агресивним військовим блоком. Отже, бачимо, що наявні у населення знання стосовно Альянсу великою мірою мають стереотипний характер. Значна частина людей робить висновок про агресивність блоку, не спираючись на об’єктивну інформацію, а довільно приписуючи НАТО агресивні наміри. Понад те, такі хибні уявлення оцінюються людьми як правильні, оскільки грунтуються на тривалій, масованій ідеологічній обробці масової свідомості, в яку вживлювали “образ ворога”, що загрожує безпеці країн Варшавського договору. Усе, що суперечить усталеним поглядам, провокує виникнення когнітивного дисонансу, а це, своєю чергою, загрожує руйнуванням цілісної картини світу. Саме тому стереотипні уявлення напрочуд життєздатні, важко руйнуються і зберігаються тривалий час, не потребуючи спеціальних підтверджень.

Поширені в масовій свідомості негативні уявлення про Альянс раціоналізуються людьми і набувають форми аргументів, що їх висувають проти вступу України до НАТО. Під час опитування респонденти могли навести аргументацію стосовно свого ставлення до вступу чи не вступу до НАТО, відповідаючи як на закрите, так і на відкрите запитання. У першому випадку слід було обрати аргументи з наданого переліку, у другому — самостійно навести аргумент, який, на думку, респондента, є найвагомішим. Процедура опитування також передбачала, що обрання тієї чи тієї позиції з наданого переліку здійснюється відповідно до попередньо визначеної позиції респондента. Отже, аргументи “за” оцінювали лише прихильники вступу до НАТО, а аргументи “проти” — противники цього. Спинімося насамперед на причинах негативного ставлення людей до вступу України до НАТО.

Пропоновані варіанти визначали на підставі експертного опитування, вони охоплювали можливі небезпеки, що можуть виникнути у військовій, політичній, економічній та культурній сферах (див. рис. 4).

Рис. 4. Рівень підтримки населенням аргументів проти вступу до НАТО

Головні очікувані населенням негативи у цих сферах можна стисло підсумувати таким чином:

• участь у НАТО може спровокувати втягнення України у військові конфлікти;
• вступ до НАТО не відповідає проголошеному в Декларації про суверенітет України курсу на нейтралітет і може потягнути за собою погіршення відносин із певними країнами (передусім із Росією);
• вступ до НАТО може негативно вплинути на економічне становище країни;
• вступ пов’язаний із загрозою посилення експансії західної культури й моралі.

Найвагомішими для населення виявилися перестороги, пов’язані з перспективою залучення України до воєнних дій. Як ми вже бачили, переважна кількість наших громадян не знає про реальну участь НАТО у війнах, проте дуже добре поінформована про “холодну війну” і спирається на образ агресивного блоку, який складався саме в той період. Відповідно найнебезпечнійший наслідок вступу, на думку респондентів, полягає в загрозі участі України у воєнних діях, що тісно пов’язане зі сприйняттям НАТО як агресивного блоку. Важливим аргументом для багатьох є побоювання, що буде зіпсовано відносини з Росією. Економічний чинник, можна кваліфікувати як важливий, але другорядний, загроза додаткових витрат видається не такою небезпечною, як втягнення у силові протистояння. Ще менша частка населення стурбована активною експансією в Україну іноземного капіталу та іноземних культурних впливів.

Для глибшого розуміння мотивації негативної позиції респондентів стосовно вступу до НАТО їм також пропонували викласти власні аргументи проти вступу України до НАТО. Виявилося, що загальна картина назагал збігається із поданою вище, проте дає можливість визначити ще кілька важливих мотивів. Насамперед це визначення НАТО не лише як агресивного військового блоку, а й позиціювання його як ворога. Повертаючись до колишнього протиставлення радянських часів, один із респондентів написав: “НАТО нам не потрібно, перестав існувати Варшавський договір, а відтак НАТО мав припинити своє існування”. Приклади такої аргументації бачимо у твердженнях на кшталт: “НАТО — наш потенційний противник”, “вони нам вороги”, “вони нас знищать і будуть використовувати як сировинний додаток", “досить холодної війни під час СРСР” тощо.

Тісно пов’язаний із образом ворога й мотив небезпеки з боку НАТО для суверенітету і незалежності України. Така перспектива сприймається багатьма людьми як украй загрозлива. Люди не бажають вступу до НАТО, бо не хочуть “опинитися під підбором у Америки”, “бути рабами”, не бажають, щоб їх “розтоптали як націю”. Вони вважають, “якщо ми вступимо до НАТО, вони диктуватимуть нам свою волю”, а їм “нема чого пхати носа у наше життя”. Отже, ставлення до вступу України до НАТО формується у багатьох людей не лише на ґрунті суто раціональних аргументів. Воно значною мірою забарвлене негативними емоціями, сприймається як небезпека для кожної конкретної людини й тому не залишає людей байдужими. Наслідки вступу до НАТО інколи бачаться як фатальні. В анкетах трапляються аргументи на кшталт “це — загибель нашої держави, розтопчуть, розшматують, винищать наш народ” або “це — знищення нації, знищення моралі й духовності народу”. Отже, перспективи вступу до НАТО сприймаються його противниками як такі, що загрожують руйнуванням країни, яка потрапить у полон до ворога. Як пишуть респонденти, “ми все життя боролися проти нього (НАТО)”, а тепер “Україну перетворять на ядерне звалище. Допоможуть скоріше піти на той світ”.

Частина респондентів перспективу вступу до НАТО сприймала радше не як небезпечну, а як зайву. Доволі часто опитані аргументували свою позицію загальними міркуваннями на зразок: “нам і без НАТО добре”, “нам і без них непогано”, “нам не треба туди та й годі”. Розшифровка такої позиції, що містилася у відповідях, увиразнює низку можливих обґрунтувань непотрібності вступу. Це і констатація того, що “нам не потрібні чужі проблеми”, і визнання того, що “ми там не потрібні”, і комплексна версія, згідно з якою “нас там не чекають, там і так неспокійно”. Частина обґрунтувань містить посилання на різні спрямування України та НАТО. Зокрема респонденти стверджують, що “нам туди не потрібно, нам в інший бік”, або дивуються “навіщо це американське утворення”? Блок сприймається як “не наш за укладом життя”, з яким у нас є принципові світоглядні розбіжності — “за нашим світоглядом — це не наш блок”. Отже, прагматична позиція “не розумію користі від цього” доволі добре поєднується у свідомості людей із підозрою, що “від цього нічого доброго не буде”.

Ще одна група аргументів пов’язана із неготовністю України до вступу до Альянсу. Респонденти констатують, що питання вступу не на часі, проте пояснюють це різними причинами. Можна виокремити принаймні два типові обґрунтування. Перше репрезентує думку тих, хто вважає, що “в Україні своїх проблем вистачає”, а отже, “у власній країні розібратися потрібно, перш ніж лізти в інші”. Як прагматично зауважив один із респондентів, “спочатку треба свій народ нагодувати, щоб зарплати відповідали прожитковому рівню, а потім думати про НАТО”. Друге обґрунтування віддзеркалює точку зору респондентів, які констатували, що Україна “поки не готова за політичними, економічними та іншими критеріями”. Зазначається передовсім економічна неготовність та слабка поінформованість населення, більшість якого “поки не готова проголосувати за вступ до НАТО”. До речі, респонденти наголошували необхідність зважати в цьому питанні на думку людей. Як написав один із опитаних, “ не можна проти думки людей йти до НАТО, адже більшість населення буде проти”.

Певні уточнення можна зробити й щодо мотивації тих респондентів, які пов’язують свою негативну позицію стосовно вступу України до НАТО із тим, як це відіб’ється на відносинах із Росією. По-перше, констатується, що наші союзники — це насамперед слов’янські народи. Неодноразово трапляються твердження, що “для нас важливішим є союз із Росією”, оскільки “ми історично ближче до Росії”, “зорієнтовані на Схід”. Отже, логічним виглядає висновок, згідно з яким “Україна — слов’янська держава і має шукати підтримки насамперед у сусідів-слов’ян”. По-друге, орієнтація на Схід у свідомості багатьох людей автоматично передбачає небажаність жодних об’єднань із Заходом. Респонденти мотивують своє ставлення до НАТО, спираючись на те, що ми вже маємо надійного союзника і змінювати його недоречно. Як написав один із респондентів, “у нас є Росія, навіщо нам НАТО?”. Зрештою, союз із Росією розглядається як більш перспективна геополітична конфігурація для України. Приєднання до НАТО означатиме, на думку частини громадян, що “Україна опиниться на задвірках”, тому “нам потрібно бути ближче до Росії”.

Слід зауважити, що питання відносин із Росією взагалі є одним з найважливіших у разі визначення позиції людей стосовно вступу України до НАТО. Ті, хто не бажає вступу, аргументують це можливим погіршанням відносин. Натомість ті, хто прагне вступу, обґрунтовують його необхідність тим, що це забезпечить Україні “захист від північного сусіда”.

Розглянемо детальніше позицію прихильників вступу України до НАТО. Як і в разі з невступом аргументація охоплювала можливі переваги, які матиме Україна у військовій, політичній, економічній сферах, а також у сфері міжнародних відносин. Головні очікувані позитиви пов’язані з:

• рухом України в бік сучасної європейської цивілізації;
• підвищенням авторитету України на міжнародній арені;
• гарантіями безпеки, зміцненням і модернізацією української армії;
• розвитком демократії;
• розвитком української економіки.

Загальну картину пріоритетів симпатиків вступу України до НАТО унаочнює рис. 5.

Рис. 5. Рівень підтримки прихильниками вступу України до НАТО різних аргументів

Найактуальнішим видається населенню саме проблема безпеки й поліпшення військового потенціалу. До речі, це підтверджується також відповідями респондентів на запитання про те, як вступ України до НАТО вплине на стан безпеки держави. Переважна більшість прихильників вступу (81,7%) вважає, що безпека України значно підвищиться, водночас з-поміж противників вступу на таке підвищення очікують лише 8,2%, а от зниження стану безпеки передбачають 42,4%.

До важливих переваг можна віднести й сподівання на позитивні міжнародні перспективи, підвищення авторитету України на міжнародній арені. Менш значущими виглядають очікування щодо розвитку в країні демократії і найменш важливими видаються здобутки, на які можна розраховувати в економічній сфері.

Якщо проаналізувати аргументацію прихильників вступу, то переважна більшість тез віддзеркалює аргументи противників входження до блоку. Якщо противники вважають, що вступ до НАТО несе небезпеку, то прихильники вбачають в ньому гарантії безпеки; якщо противники наполягають на тому, що Україні слід бути ближчою до Росії, то прихильники вбачають правильним рух до Європи; якщо противників лякає можливий розвал армії, то прихильники вбачають у вступі до НАТО шанс на її модернізацію та зміцнення. Отже, і в тому, і в тому разі перед нами вельми ідеалізована картина, що спирається на міф. Тільки для противників це міф про НАТО як про агресора, будь-яке зближення з яким небезпечне, а для прихильників — міф про гаранта безпеки і демократії, єднання з яким вирішить нагальні проблеми і забезпечить Україні швидке піднесення. Формування більш-менш адекватного розуміння населенням можливих переваг і втрат від вступу до НАТО потребує долання стереотипів і має ґрунтуватися на виваженому й глибокому інформаційному забезпеченні.

Слід зазначити, що населення демонструє суперечливе ставлення до інформації про Альянс. Цікавить така інформація 46,4% громадян, не цікавить — 47%, решта вагалися з відповіддю. До того ж ті, хто вважає себе добре поінформованим про НАТО або принаймні дещо знає про блок, зацікавлені в інформації про НАТО більше за тих, хто практично нічого про нього не знає. В останній групі частка тих, кого це не цікавить, становить 59,1%, водночас серед тих, хто вважає себе добре поінформованим, не цікавляться інформацією про НАТО майже вдвічі менше респондентів — 35,2% (у групі дещо поінформованих — 37,8%).

Пов’язана міра зацікавленості і з регіональним контекстом. Там, де ставлення людей до НАТО найнегативніше, зацікавленість інформацією про нього найменша. На Півдні цією інформацією не цікавляться 68,6% респондентів, в Донбасі — 68,5%, на Сході — 55,8%. Натомість у Центрі зацікавлених 59,6%, на Півночі — 57,4%, на Заході — 57,1%. Отже, можна констатувати, що інформаційну кампанію, метою якої має бути поліпшення іміджу НАТО в Україні, потрібно спеціально готувати з огляду на регіональну специфіку ставлення населення до блоку.

Головним джерелом інформації про НАТО для населення виступають загальнонаціональні канали телебачення (71,2%), решта ЗМІ справляє вплив на куди меншу кількість населення. Так, із загальнонаціональних газет та журналів дізнається про блок лише п’ята частина мешканців країни (19,6%), із радіопередач трохи більше 10%, із місцевих газет — 5,4%, із Інтернету — 4,7%. Майже не надходить інформації з російських джерел (1,6%) та з джерел країн ЄС (1,5%). По 8% громадян зазначили, що інформації практично немає або вона їх не цікавить. Отримані результати свідчать, що інформація про НАТО представлена в різних інформаційних джерелах нерівномірно. Особливо помітно це в оцінюванні респондентами інформації, яку вони отримали із друкованих ЗМІ. Дослідження свідчать, що людей, котрі мало читають газети й журнали, наразі в Україні лише близько 15%, а відтак розрив між кількістю тих, хто регулярно споживає продукцію друкованих ЗМІ, і тих, хто отримує з них інформацію про НАТО, дуже значний.

Зауважимо, що йдеться лише про наявність інформації, а не про її зміст. Мітинги проти вступу України до НАТО з озвученням найефектніших гасел, що їх виголошують політичні лідери деяких блоків і партій, як правило, представлені в інформаційних програмах на всіх каналах. Ця інформація актуалізує негативні стереотипи й підсилює позиції противників вступу до блоку.

Важливим джерелом формування ставлення людей стосовно перспективи приєднання України до НАТО є вплив безпосереднього оточення. Щоб виявити його, в анкеті з'ясовували представленість в оточенні респондентів прихильників і противників вступу. Виявилося, що позитивну відповідь на запитання “Чи є в колі Ваших друзів чи знайомих такі, хто послідовно висловлюється на користь вступу України до НАТО?” дали 26,6% респондентів, натомість констатували наявність у колі власних друзів та знайомих послідовних противників вступу 61,6%. При цьому в просторовому вимірі вплив на оточення прихильників вступу, яких кількісно значно менш, ніж противників, незначний. Лише 14,6% тих, хто виступав проти вступу, зазначили, що в колі їхнього спілкування представлені прихильники вступу, які принаймні можуть озвучити певні аргументи на користь приєднання до Альянсу.

Та чи є зафіксована соціологами ситуація у громадській думці такою вже безнадійною? Передусім нагадаємо, що різке погіршення ставлення населення до НАТО відбулося впродовж останніх двох років унаслідок інтенсивної антинатовської пропагандистської кампанії, що мала місце в перебігу дворічних виборчих кампаній. Власне, позитивні матеріали щодо НАТО почали з’являтися у ЗМІ лише по завершенні парламентської виборчої кампанії. І це дало поки що скромні, але все одно відчутні наслідки.

У жовтні 2006 року Фонд "Демократичні ініціативи” до свого загальнонаціонального опитування[2] додав запитання щодо членства в НАТО, стану поінформованості й одне індикативне запитання щодо знання про НАТО.

Як свідчить порівняння даних двох опитувань — листопада 2005-го і жовтня 2006-го років — інформаційна кампанія сприяла певному поліпшенню результатів імовірного голосування на референдумі щодо вступу України до НАТО (див. табл. 2). Збільшення прихильників вступу України до НАТО відбулося насамперед за рахунок зменшення тих, хто не бажав брати участі в референдумі. Проте кількість противників НАТО не зменшилася.

Таблиця 2

Якби найближчим часом відбувся референдум стосовно вступу України до НАТО, Ви б...

Свідченням того, що певне зростання прихильників вступу до НАТО зумовлене саме інформативною кампанією, є зростання у жовтні 2006 року кількості тих, хто дав правильну відповідь на запитання щодо участі НАТО у війні в Іраку (див. табл. 3).

Таблиця 3

Яке з тверджень щодо НАТО, на Вашу думку, більшою мірою відповідає дійсності?, %

Проте чи має знання чи незнання правильних відповідей на подібні запитання стосунок до формування позитивного ставлення до НАТО? Нагадаймо, що побоювання, нібито НАТО втягне Україну в бойові дії, в одному із попередніх опитувань виявилося основним аргументом проти НАТО. З таблиці 4 добре видно, наскільки пов’язані об’єктивне знання та ставлення до НАТО. Ті, хто знає, що НАТО не розв’язувало війни в Іраку, здебільшого голосують за вступ до НАТО, а ті, хто впевнений, що війна в Іраку була розпочата НАТО, в абсолютній більшості голосують проти вступу до НАТО. І причина не у самому знанні чи незнанні, а в тому, що на незнанні тримається чимало застарілих стереотипів стосовно агресивності НАТО.

Таблиця 4

Зв’язок правильних відповідей щодо НАТО і можливого голосування на референдумі стосовно вступу України до НАТО, %

Проте дослідження виявило ще одну серйозну проблему: реальне знання і впевненість населення у своїй поінформованості перебувають ... у протилежній залежності: в регіонах, де до НАТО ставляться більш схвально, виявився більшим відсоток тих, хто вважає себе недостатньо поінформованим щодо НАТО, а в регіонах, де ставляться до НАТО негативно, населення вважає себе поінформованим більшою мірою (див. табл. 5).

Таблиця 5

Оцінка населенням рівня своєї поінформованості щодо НАТО в різних регіонах України, %

Утім, відповіді на індикативне запитання щодо ролі НАТО у війні в Іраку засвідчують протилежне: саме серед "самовпевнених” у своїй поінформованості регіонах кількість неправильних відповідей істотно вища (див. табл. 6). Розподіл правильних і неправильних відповідей за регіонами демонструє, що насправді більше знають про НАТО у західному регіоні, а найменше — у східних. І що насправді уявлення мешканців східних регіонів, буцімто вони обізнані з проблем НАТО, є ілюзорним.

Таблиця 6

Розподіл відповідей на запитання "Яке з тверджень щодо НАТО більшою мірою відповідає дійсності?” за регіонами, %

Отже, у східних регіонах сформувався комплекс, який істотно ускладнює інформативно-пропагандистську кампанію: з одного боку — негативне ставлення до НАТО, що ґрунтується на стереотипах та хибній інформації, з іншого — впевненість у достатній поінформованості і, отже, блокування нової інформації, що суперечить сформованим стереотипам. У
результаті — розподіл населення України у ставленні до вступу до НАТО (див. табл. 7).

Таблиця 7

Голосування на можливому референдумі щодо членства України в НАТО у різних регіонах країни, %

Щодо інших кореляцій голосування "за” чи "проти” НАТО, то вони виражені значно слабше, ніж регіональні. Справді, серед молоді негативізму стосовно НАТО дещо менше: серед респондентів віком 18–29 років ладні проголосувати "за” НАТО 27%, проти — 43.5%, серед вікової групи 30–55 років — відповідно, 21% і 51%, і майже так само серед людей, старших за 55 років — 20% проголосували б "за”, 52% — "проти”. Підтримка членства України в НАТО зростає мірою підвищення освітнього рівня — серед людей із вищою освітою готові проголосувати за вступ України до НАТО 30% (47% — проти), серед респондентів із неповною середньою освітою 18% — "за”, 47% — проти, серед респондентів із загальною середньою освітою — відповідно, 19% і 54%, а із середньою спеціальною — 22% і 48%. Проте головним чинником все одно залишається регіональний.

Для ефективнішої пропагандистської кампанії необхідним є проведення соціологічного дослідження, насамперед загальнонаціонального опитування, а також фокус-груп у регіонах. Результати такого дослідження продемонструють, які аргументи й теми стосовно НАТО є найпереконливішими в різних регіонах України.

24 січня 2007 р.

Прес-реліз, основні висновки експертного опитування і аналіз тенденцій громадської думки у ставленні до НАТО  підготували Ірина Бекешкіна, Марія Діденко, Світлана Довгаль та Олена Злобіна.

Опитування експертів провели Тетяна Бондарчук, Світлана Довгаль, Анна Журавльова, Юлія Корчагіна та Єгор Москалець.