Мова, віра, геополітичні орієнтації: як соціокультурні характеристики впливають на (не)бажання українців вакцинуватися від COVID-19

Олександр РЕЗНІК, д.соц.н., завідувач відділу соціально-політичних процесів Інституту соціології НАН України, керівник Центру політичної соціології

Негативне ставлення до вакцинації та небажання отримувати щеплення є основними перешкодами для подолання пандемії COVID-19 у довгостроковій перспективі. Серед причин небажання вакцинуватися називають вагання щодо певних вакцин, скептицизм щодо їхньої ефективності, несприйняття урядового втручання у приватне життя тощо. У публічній сфері з’явився т.з. феномен «антивакцинаторів» (або англомовний варіант – antivaxxer) – людей, які заперечують ефективність, безпеку та правомірність вакцинації. Однак тут важливим є виявити основні чинники, які мотивують ці переконання та занепокоєння.

Ще у «доковідні» часи вчені висунули теорію культурного пізнання, яка стверджує, що культурно вкорінені ідеологічні орієнтації формують оцінки ризиків та переваг вакцинації [Kahan et al., 2010]. Індивіди узгоджують своє уявлення про ризик вакцинації зі своїми культурними оцінками імовірно небезпечних видів діяльності та політикою їх регулювання. Зокрема, люди надають значення інформації щодо вакцинації, яка відповідає їхнім цінностям; довіряють експертам, чиї культурні уявлення збігаються з їхніми; вони афективно реагують на ймовірні ризики вакцинації на основі емоцій, які зумовлені культурними оцінками. Велика частина розбіжностей у сприйнятті цих ризиків пов’язана з соціокультурними характеристиками, такими як етнічне походження, мова спілкування, раса, релігійна приналежність тощо. Саме крізь соціокультурні ідентичності люди відбирають та оцінюють джерела інформації та їхній зміст.

Дослідження виявили, що культурні світогляди пояснюють відмінності у ставленні до вакцинації поряд з такими характеристиками, як соціально-економічний статус, освіта та політична ідеологія, і можуть взаємодіяти з пов’язаними з ними або ж підсилювати їх. Зокрема, у недавніх дослідженнях у Великій Британії виявлено, що недовірливе ставлення до вакцинації було вищим серед осіб з етнічних меншин, з нижчим рівнем освіти, нижчим річним доходом, поганим знанням про COVID-19 і поганим дотриманням вимог відповідно до урядових рекомендацій щодо убезпечення від пандемії [Paul, Steptoe, Fancourt, 2021; Stead et al., 2021].

Україна виявилася однією з країн світу, де зафіксована найменша кількість вакцинованих. Це пов’язано не лише з провальною політикою уряду на початковому етапі вакцинації, але й небажанням або острахом більшості населення прищепитися вже за умов, коли доступний широкий перелік вакцин. Лише адміністративні кроки уряду щодо обов’язкової вакцинації працівників бюджетної сфери змусили багатьох громадян прищепитися у зв’язку з побоюваннями щодо відсторонення від роботи та невиплатою зарплатні, перепонами у користуванні громадським транспортом, відвідуванні закладів харчування, спорткомплексів тощо.

Тож метою дослідження стало з’ясування чинників ставлення українців  до вакцинації проти COVID-19. Завданнями дослідження стало: 1) емпіричне виокремлення дорослих громадян України, які прищепилися вакциною проти COVID-19 або збиралися прищепитися та тих, які не планували вакцинуватися; 2) аналіз соціально-демографічних та соціокультурних вимірів груп респондентів відносно їхніх намірів щодо щеплення проти коронавірусу.

Емпіричний аналіз здійснено на основі загальнонаціонального дослідження, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Центром політичної соціології протягом 14–24 серпня 2021 р. Загалом було опитано 2001 респондент за вибіркою, що репрезентує доросле населення України (за винятком окупованих територій). Вибірка репрезентативна за такими показниками, як стать, вік, тип поселення та область проживання. Максимальна випадкова похибка вибірки не перевищує 2,2%. Дослідження було проведене у час, коли не було примусових заходів обов’язкової вакцинації бюджетників, на кшталт тих, які почалися у кінці жовтня 2021 року. І це стало найбільш релевантним для виявлення намірів щодо щеплення проти коронавірусу «у чистому вигляді».

Отже, соціологічне опитування зафіксувало ту кількість вакцинованих (18,4%), яка була подібною до офіційної статистики на той час серед дорослих громадян (табл. 1). Чверть опитаних планувала здійснити вакцинацію найближчим часом. Натомість більше половини дорослих громадян України не планували на той час прищеплюватися взагалі. Звичайно, що віднесення всіх їх до «антивакцинаторів» є умовним, однак причини, які найчастіше називали неохочі прищепитися, можна віднести саме до арсеналу аргументів «антивакцинаторів»: «вважаю, що вакцини від ковіду ще недостатньо перевірені» – 52,6%; «мене турбують наслідки/побічні ефекти вакцини» – 44,4%; «вважаю, що вакцинація не захистить від хвороби» – 31,7%; «мене турбує нав’язування вакцинації державою» – 30,5%.

Таблиця 1

Відповіді дорослого населення України на запитання «В Україні триває кампанія з вакцинації від коронавірусу. Чи Ви вже зробили щеплення?», серпень 2021 р.,

Соціально-демографічні розподіли груп респондентів відносно намірів щодо щеплення проти коронавірусу аналізувалися за такими показниками, як вік, рівень освіти, оцінка матеріального становища сім’ї, тип поселення та регіони[1]. Оскільки коректне проведення двовимірного аналізу можливе за умови, якщо аналізована група нараховує не менше 100 респондентів, то з переліку варіантів відповіді довелося вилучити окремі альтернативи. Зокрема, з показника освіти було вилучено варіант відповіді «незакінчена освіта» та з показника матеріального становища сім’ї було вилучено варіант відповіді «ми можемо собі дозволити купити практично все, що хочемо», оскільки ці групи не мали достатньої статистичної наповнюваності для двовимірного аналізу.

Отже, аналіз намірів громадян України щодо щеплення проти коронавірусу за соціально-демографічними вимірами вказує на існування відмінностей лише за певними показниками (табл. 2). Зокрема, суттєвих вікових відмінностей серед дорослих громадян відповідно їхнім намірам щодо щеплення проти COVID-19 не спостерігається. Лише серед вікових груп 30–39 років та 40–49 років зафіксовано дещо меншу кількість противників вакцинації порівняно з найстаршою когортою.

Таблиця 2

Соціально-демографічні характеристики респондентів відносно намірів щодо щеплення проти коронавірусу, % (серпень 2021 р.)

Очікувано, що серед людей з вищою і незакінченою вищою освітою виявилося дещо менше небажаючих прищепитися, однак навіть ця освічена група розділилася навпіл, коли половина не збиралася вакцинуватися, а половина вже вакцинувалася чи збиралися це зробити. Натомість матеріальний статус досить виразно проявився: із зростанням матеріального становища респондентів збільшується вірогідність їхньої вакцинації та зменшується кількість тих, хто планував щеплення. Можливо, ініціатива української влади виплачувати 1000 грн. за повний курс вакцинації стане додатковим стимулом для зубожілих людей.

Розподіл за поселенською ознакою не виявив суттєвих відмінностей, лише зафіксовано незначну перевагу прихильників до вакцинації серед мешканців столиці. Натомість двовимірний аналіз виявив досить виразну регіональну диференціацію у намірах щодо щеплення проти коронавірусу. Найбільшу кількість лояльних до вакцинації виявлено у Західному регіоні. У Центрі, на Півдні та Сході країни розподіл лояльних та нелояльних до вакцинації відтворює загальнонаціональні частки. Найбільша кількість (75%) неохочих вакцинуватися зафіксована серед мешканців контрольованих Україною територій Донбасу.

Для аналізу соціокультурних характеристик респондентів відносно намірів щодо щеплення проти коронавірусу були відібрані такі показники, як мовна ідентичність, мовні практики, конфесійна належність, геополітичні та безпекові орієнтації. Зокрема, виразні відмінності зафіксовані за таким соціокультурними показниками, як рідна мова та мова спілкування у сім’ї (табл. 3). Серед тих, хто зазначив російську мову як рідну, виявилося більше небажаючих прищеплюватися, ніж серед тих, хто зазначив рідною мовою українську. Подібним чином серед людей, які розмовляють вдома російською мовою зафіксовано більше противників вакцинації, ніж серед україномовних.

Таблиця 3

Мовні характеристики респондентів відносно намірів щодо щеплення проти коронавірусу, % (серпень 2021 р.)

Аналіз конфесійних характеристик респондентів відносно намірів щодо щеплення проти коронавірусу став можливим лише стосовно тих конфесій, які в результаті опитування нараховували не менше 100 респондентів (табл. 4). Отже, серед тих, хто відніс себе до вірян Православної церкви України та Української греко-католицької церкви, виявилося менше небажаючих прищепитися, ніж серед вірян решти конфесій східного християнства. Дані опитування свідчать про те, що хоч серед вірян Української Православної Церкви Московського Патріархату виявилося більше «антивакцинаторів», ніж серед прихильників ПЦУ та УГКЦ, однак ця кількість тотожна загальному показнику по країні. Натомість найбільша кількість противників вакцинації зафіксовано серед православних, які себе не віднесли до найбільших православних церков. Так само несподівано найбільша кількість небажаючих прищепитися спостерігалася серед атеїстів.

Таблиця 4

Конфесійні характеристики респондентів відносно намірів щодо щеплення проти коронавірусу, % (серпень 2021 р.)

Суттєві відмінності щодо намірів вакцинуватися спостерігаються серед респондентів за показником геополітичних орієнтацій (табл. 5). Найменшу кількість небажаючих прищепитися зафіксовано серед проєвропейських респондентів, найбільшу кількість – серед опитаних, які вважають, що Україна повинна вступити до Євразійського економічного союзу (з Росією, Білоруссю, Казахстаном). Характерно, що серед респондентів, які не визначилися чи обрали шлях неприєднання до жодного союзу, також переважали «антивакцинатори» (близько двох третин).

Таблиця 5

Геополітичні пріоритети респондентів відносно намірів щодо щеплення проти коронавірусу, % (серпень 2021 р.)

Подібним чином відтворилися розподіли громадян щодо безпекових пріоритетів (табл. 6). Найменша кількість небажаючих вакцинуватися простежується серед тих, хто вважає вступ в НАТО найкращим варіантом гарантування безпеки для України, найбільша кількість – серед прихильників військового союзу з Росією та іншими країнами СНД. Так само серед невизначених та прихильників позаблокового статусу України виявилося близько двох третин небажаючих прищепитися.

Таблиця 6

Безпекові пріоритети респондентів відносно намірів щодо щеплення проти коронавірусу, % (серпень 2021 р.)

Як певне переплетення соціокультурного підґрунтя ставлення українців до вакцинації проти COVID-19 є їхні електоральні преференції (табл. 7). Коректне проведення двовимірного аналізу за електоральними преференціями виявилося можливим стосовно прихильників чотирьох політичних сил, оскільки саме ці аналізовані групи нараховували не менше 100 респондентів.

Таблиця 7

Електоральні преференції респондентів відносно намірів щодо щеплення проти коронавірусу, % (серпень 2021 р.)

Отже, найменша кількість неохочих вакцинуватися зафіксована серед електорату партії «Європейська солідарність». Найбільша – серед тих громадян, хто не пішов би на вибори, та електорату ОПЗЖ. Серед прихильників партії «Батьківщина» та провладної партії «Слуга народу» кількість «антивакцинаторів» виявилася близько половини, що дещо менше, ніж серед населення України загалом.

Підбиваючи підсумки, можна констатувати, що люди з певним набором ідентичностей, політичних орієнтацій по-різному ставляться до вакцинації. Бажання вакцинуватися залежить як від матеріального статусу, так і від соціокультурних характеристик. Більша кількість небажаючих прищепитися від COVID-19 спостерігалася серед зубожілих верств, мешканців Донбасу, російськомовних, прихильників політичної та військової інтеграції з Росією, атеїстів та православних, які не ідентифікують себе з певною офіційною церквою, електорату політичної партії «Опозиційна платформа – За життя» та тих, хто не пішов би на вибори. Натомість найменша кількість небажаючих вакцинуватися зафіксована серед респондентів з вищою та незакінченою вищою освітою, заможних, мешканців Західного регіону, україномовних, прихильників прозахідного шляху інтеграції України у політичній та безпековій сферах, вірян ПЦУ та УГКЦ та електорату політичної партії «Європейська солідарність».

Беручи до уваги все це, можна погодитися з висновками Центру протидії дезінформації при РНБО України про існування тривалої інформаційної операції Російської Федерації, спрямованої на максимальне зменшення рівня вакцинації в Україні з метою дестабілізації суспільства [Антивакцинна пропаганда, 2021]. Про це свідчить те, що громадяни України з проросійською ідентичністю є більш сприйнятними до антивакцинної пропаганди, яку веде Росія в рамках інформаційної війни проти України через відповідні засоби масової інформації. Зважаючи на існування соціокультурного підґрунтя ставлення українців до вакцинації проти COVID-19, українській владі слід не лише фінансово мотивувати людей прищепитися, але й протидіяти інформаційному впливові проросійської пропаганди.

Джерела:

Kahan, D. M., Braman, D., Cohen, G. L., Gastil, J., & Slovic, P. (2010). Who Fears the HPV Vaccine, Who Doesn’t, and Why? An Experimental Study of the Mechanisms of Cultural Cognition. Law and Human Behavior,34, 501–516. http://dx.doi.org/10.1007/s10979-009-9201-0.

Paul, E., Steptoe, A., Fancourt, D. (2021). Attitudes towards vaccines and intention to vaccinate against COVID-19: Implications for public health communications. The Lancet Regional Health – Europe, 1. https://doi.org/10.1016/j.lanepe.2020.100012

Stead, M., Jessop, C., Angus, K., Bedford, H., Ussher, M., Ford, A., Eadie, D., MacGregor, A., Hunt, K, MacKintosh, A.M. (2021). National survey of attitudes towards and intentions to vaccinate against COVID-19: implications for communications. BMJ Open, 11 (10), Art. No.: e055085. https://doi.org/10.1136/bmjopen-2021-055085

Антивакцинна пропаганда – інформаційна кампанія проти України. Рада національної безпеки і оборони України. Центр протидії дезінформації. Київ, 27 жовтня 2021 року. URL: https://www.rnbo.gov.ua/files/2021/Звіт%20ЦПД_Антивакцинна%20пропаганда.pdf.

 Ілюстрація: Ло Коул / The Guardian