«Кремлівська доповідь» Сполучених Штатів – що отримає Україна?

Так звана “Кремлівська доповідь”, оприлюднена Сполученими Штатами, вочевидь слугує досягненню Штатами одразу кількох цілей у відносинах з Росією та в міжнародній політиці в більш широкому сенсі.

Дамоклів меч санкцій

Так, по-перше, список, до якого потрапили всі ключові представники влади та  олігархи, хоч і не є автоматичним запровадженням санкцій проти цих осіб, втім виконує ще важливішу роль – роль своєрідного Дамоклового меча. Загроза запровадження санкцій у цьому разі більш серйозна як інструмент з однієї простої причини: це своєрідний гачок, на якому опинилися ті, хто потрапив до означеного списку.

По-перше, цей гачок буде більш дієвим для бізнес-партнерів Президента Володимира Путіна, оскільки на відміну від політичних фігур, бізнес має більшу залежність від відносин із Заходом в цілому (американські санкції – це орієнтир для бізнес-процесів в усьому цивілізованому світі, а не тільки в американському середовищі). Саме на цьому – точковому тиску на ключових людей в оточенні Путіна, зокрема російських олігархів – можна вбачати набагато ефективніший інструмент  впливу на Кремль, аніж секторальні санкції щодо російської економіки в цілому. І недарма саме на таких персональних санкціях давно наполягали експерти, обізнані з  внутрішньою кухнею російської політики.

Ця “Кремлівська доповідь” підкреслює, що вона сама по собі не є приводом до запровадження вже конкретних обмежень та заборон, але сигнал для Росії більш, ніж чіткий – у дусі “ми знаємо, за ким спостерігати”. І нерозуміння того, коли саме та які саме санкції щодо вказаних осіб можуть бути запроваджені, робить становище цих людей (повторюся, особливо – олігархів) ще більш “підвішеним”.

Кремлівська доповідь” як джерело смути

По-друге, ця доповідь виконує роль джерела смути в політичних та економічних колах Росії, адже прямо вказує: політичні фігури стають об’єктом санкцій внаслідок обіймання певних офіційних посад, а олігархи – внаслідок наявного у них капіталу. Останній аргумент – дуже важливий, адже по факту бізнесмени вносяться до цього списку тільки за формальною ознакою – офіційною інформацією про їхні статки.

Що це означає насправді? Це означає, що жоден великий капітал у Росії не сприймається в Штатах як капітал, відокремлений від політики, і що для Білого Дому очевидний зв’язок великого бізнесу з особистими коштами та інтересами керівництва Російської Федерації. Це опосередковано може впливати на готовність західних  бізнесів до співпраці з російським: нагадаємо, що вже є законодавча база у США для накладання санкцій не тільки на російські компанії, але і на їхніх партнерів серед    західних компаній (саме це минулого року призвело до обурення країн Європейського Союзу щодо нових санкційних ініціатив Штатів).

Тобто, здебільшого, на гачку опиняються не тільки включені до списку  російські олігархи, але й ті, хто співпрацюють із ними на Заході. Взагалі сигнал  зрозумілий: близькість до Кремля і Путіна особисто – саме по собі вже може бути приводом до обмежень та санкцій відносно цих осіб.

Позиція США

По-третє, ця доповідь означає, що попри намагання досягти домовленостей з окремих питань (Сирія, Північна Корея, агресія проти України), США воліють вести ці перемовини з позиції сили – не військової, як це робить Росія, а політичної, санкційної, втім – не менш дієвої. На “відлигу” Росії сподіватися не варто, особисті симпатії Трампа нічого не змінюють, а інституції в США сильніші за політичний момент.

По-четверте, жорсткість позиції США означає, що Європейському Союзу не вдасться “непомітно” пом’якшувати свої санкції і налагоджувати відносини з Москвою. Штати традиційно більш жорсткі у своєму підході до відносин із Росією, на цьому багато в чому тримається синергетичний ефект від спільного трансатлантичного тиску. На сьогодні, коли в ЄС і Раді Європи поступово продовжують зростати ризики щодо пом’якшення відносин з Росією, така “жирна точка” з боку Вашингтона виглядає більш, ніж вчасною.

Український інтерес

Звичайно, кожен із вищевказаних аргументів безпосередньо впливає на інтереси України, адже попри все українська призма міждержавних відносин Росії та США  залишається однією з найбільш обговорюваних у двосторонньому форматі. Україні вигідне посилення позиції США у їхніх переговорах з Росією, вигідно, що Штати продовжують задавати тон і європейським настроям у питанні відносин з Москвою.

Росія фактично поставлена сьогодні в дуже незручне для неї становище: тільки у відносинах із Штатами Росія змушена не йти “в а-банк”, а сама реагувати на те, що  ухвалюють в іншій столиці. Такого алгоритму відносин не дотримується з Росією на міжнародній арені більше ніхто. У світлі українських інтересів можна було б остерігатися ескалації на Донбасі в якості одного із заходів “у відповідь”. Водночас ймовірність такого сценарію не надто велика: ця ескалація не така вже й вигідна тепер, коли може призвести не до поступок з боку України, а до конкретних персональних санкцій з боку Штатів – тобто, така ескалація може якраз і запустити  в дію цей механізм санкцій, який поки що є тільки гіпотетичним після цієї “Кремлівської доповіді”.

Росія змушена наразі швидко ухвалювати рішення про те, які саме “дзеркальні” заходи вживати. Перш за все це важливо для внутрішньої аудиторії напередодні виборів (до речі, цей список зіграє роль аргументу на користь фабули “весь світ проти нас”), адже Путіну необхідно показати, що Росії є чим відповідати “знахабнілому” Заходу. У будь-якому разі, цей крок США для України більш, ніж вигідний. Хоча тут є і для нас важливий тривожний сигнал: навіть коли ми можемо мати зиск від тих чи інших рішень Вашингтона відносно Росії, у цих рішеннях дедалі більше двостороннього компоненту і двосторонньої мотивації, а суголосся цих мотивацій з інтересами України стає все більше просто політичним збігом.

Марія Золкіна, політичний аналітик
Фонду “Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва”,
спеціально для “Українського інтересу”