Кожен п'ятий українець готовий до мобілізації — Олексій Гарань

Яка ситуація з готовністю українців до мобілізації та захисту своєї країни загалом? Чи знизилася вона від початку Великої війни у лютому 2022 року? Про це в етері   Громадського Інтерактивного Телебачення  розповів професор політології НаУКМА, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Олексій Гарань.

— Якщо порівняти цифри соціології щодо готовності українців захищати свою державу, які були до початку  повномасштабного вторгнення росії в Україну, з даними  нещодавнього опитування, які висновки можна зробити?

— Ми проводили опитування на початку лютого 2022 року, якраз перед вторгненням росії в Україну, і запитували українців, чи готові вони воювати й захищати свою країну або надавати допомогу армії. Тоді 22,5% громадян сказали, що  готові воювати, а ще 25% — що готові надавати невійськову допомогу, зокрема пожертвами, волонтерською роботою, здачею крові тощо. Тобто сумарно це була майже половина українців. Звісно, були й ті, хто казали, що виживатимуть, як зможуть, і, можливо, навіть спробують виїхати з країни. Таких було 25%.

Але  треба зазначити, що була певна категорія людей, які взагалі не вірили, що буде війна,  і таких  було майже 14%. Висновок із цифр такий, що  понад 20% українців справді  готові були воювати, і це високий показник. А ще 25% — допомагати армії. Тобто половині українців було небайдуже, що буде в разі російського нападу. Інша річ, що коли ми запитуємо людей, що вони робитимуть, коли почнеться війна, то тут, звісно, є елемент гіпотетичності. Людина може сказати, що піде в армію, але ми не знаємо, що станеться насправді.

Наприкінці березня цього року ми повторили ці запитання. Звісно, що вже не було категорії людей, які не вірили, що буде війни. І ми отримали такі цифри: 3% сказали, що вони вже служать у силах оборони — Нацгвардії,  Територіальній обороні, ЗСУ;  7% зазначили, що якщо їх мобілізують, то вони підуть служити; і ще 9% відповіли, що підуть воювати, якщо військові дії наблизяться до місця їхнього проживання.  Сумарно це 19% людей, які кажуть, що вони або вже воюють, або підуть воювати. І ще 35% сказали, що не підуть воювати, але готові допомагати грошима, волонтерською роботою, як донори крові тощо. Тобто загалом  це 55%.

Є, звісно, й категорія людей, яка просто намагатиметься вижити, таких 24%, і ще 5% кажуть, що спробують виїхати з країни. Тож з агалом є 30% людей, які не готові жертвувати собою і стикатися з проблемами, які виникають під час війни. Але знову ж таки, 19%, які готові мобілізуватися — це високий показник. І це є нашим резервом.

— Чому ж тоді виникають проблеми з мобілізацією?

— На це є об'єктивні причини. Насамперед те, що війна затягується. Інша об’єктивна причина — нестача західної техніки і спорядження. Бо коли немає снарядів, як воювати? Ще одна причина — надоптимістичні заяви, які лунали на початку 2023 року. Озираючись на 2022 рік, ми всі сподівалися, що підемо вперед, що росіяни посипляться, і ми все звільнимо. І якщо на морі виявилося, що наш контрнаступ був успішним, то на суходолі цього не сталося. Це все були об'єктивні ситуації, які призвели до того, що люди почали розчаровуватися, і з'явилася недовіра до влади. Рейтинги довіри до влади почали знижуватися. Крім того, у владі почалися скандали, які  розігрівалися Телеграмом і Ютубом. А ще одне наше дослідження, проведене в березні цього року, показує, що для українців ці дві мережі є основними джерелами інформації про війну. Наступна причина — відчуття відсутності справедливості. У людей постають питання, а хто ж з родичів наших можновладців воює на фронті?

Я навів об’єктивні чинники, але особливою причиною є непродумана комунікаційна стратегія щодо мобілізації. Людям треба роз'яснювати, що нам потрібні не тільки ті, хто піде на штурм, а що нам потрібні енергетики, логісти, кухарі, фінансисти і так далі. Пояснювати, що значна частина з них буде використана за спеціальністю. Але  оскільки комунікаційна стратегія була невдалою, плюс до цього додалися об'єктивні проблеми з затягуванням війни, з нашими втратами, то очевидно, що це призводить до того, що стимули до мобілізації зникають. Хоча опитування показує, що кожен п'ятий українець готовий до мобілізації. Тому я скажу так, що резерви є, але потрібна чесна розмова із суспільством.