Контраст проукраїнських і проросійських наративів у німецькому медіапросторі

Віктор Кисельов,
студент університету Ca'Foscari,
стажер Фонду «Демократичні ініціативи»
ім. Ілька Кучеріва

У Федеративній Республіці Німеччина медіа відіграють важливу роль у політичній системі країни. Для них характерні цінності плюралізму думок і свободи слова, завдяки чому існує широкий вибір медіаресурсів із різних ділянок політичного спектру – від ультралівих до ультраправих. Багато з них фінансуються та підтримуються політичними силами країни і поширюють певні політичні наративи серед своїх читачів. Існують також офіційно нейтральні медіа, головною цінністю яких є неупередженість, наприклад DW, Das Parlament (парламентська газета), MDR та інші.

Наразі багато загальнонімецьких і регіональних медіа стикаються з необхідністю цифровізації та падінням популярності друкованої преси, а також із проблемами дезінформації й необхідністю підтримувати довіру аудиторії.

Отже, німецькі медіа можна охарактеризувати як різноманітну, впливову і розгалужену систему, яка виконує інформаційну, освітню, культурну та контрольну функції в суспільстві.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, Німеччина була і залишається одним із головних союзників України в економічному, дипломатичному та військовому вимірах. Проте офіційна політика держави не завжди збігається з думкою місцевого населення, яка, своєю чергою, активно формується медіаресурсами.

На тлі зростання популярності ультраправої партії AfD («Альтернатива для Німеччини»), зокрема через міграційну кризу 2015 року, радикальні політичні сили (багато з яких отримують підтримку з Росії) [1][2] стали набагато помітнішими на німецькій політичній арені.

Таким чином, у німецьких медіа формується контраст між двома протилежними наративами: тоді як одні медіаресурси фокусуються на нейтральній аналітиці та проукраїнському контенті, інші відверто поширюють російські наративи щодо причин війни, європейської політики та підтримки України.

У межах цього дослідження проаналізовано переважно східнонімецький медіапростір за період із 27 червня до 6 липня 2026 шляхом якісного контент-аналізу. Нижче представлено найяскравіші наративи щодо України й німецько-українських відносин.

Політика та війна

Наприклад, популярне лівоцентристське видання Berliner Zeitung у публікації від 5 липня 2026 року відкрито висловлювало думку про неоднозначність причин вторгнення та звинувачувало Україну у фактичному провокуванні росії. Посилаючись на авторитетні джерела, такі як Стамбульська хартія 1999 року, автор публікації створює для потенційного читача можливість сумніватися в доцільності та моральній правильності підтримки України. Особливо сильним цей ефект може бути на території східної Німеччини, де зв'язок із росією багато хто прямо визнає, а іноді навіть сприймає з ностальгією [3][4].

«Отже, конфлікт стосується не лише території, військової сили чи самої України. Йдеться також про те, який принцип має мати пріоритет, коли право на самовизначення малої держави стикається з більш-менш законними претензіями на безпеку великої держави». [5]

Деякі медіа використовують і більш прямі формулювання, які часто фактично повторюють риторику російської пропаганди. Наприклад, такі вирази, як «режим Зеленського» чи «війна США через посередників в Україні», давно перестали бути чимось екстраординарним для видань, які дотримуються ультраправих або ультралівих позицій, підтримуються відповідними політичними силами та поступово набирають популярності серед аудиторії (наприклад Overton Magazin [6] чи Deutschland-Kurier [7]).

Та найяскравішим прикладом антиукраїнських медіакампаній можна вважати залучення політичних діячів до публікацій задля легітимізації загального меседжу для читача. Колишня депутатка Bundestag від партії Die Linke та нинішня речниця ультралівої партії BSW у своїх публікаціях прямо порівнює українську політику з націонал-соціалістичною та звинувачує український уряд у забороні опозиційних партій і дискримінації меншин.

«Німеччина стала головним фінансистом режиму в Києві, який характеризується забороною опозиційних партій та дискримінацією меншин». [6]

Стаття, що просуває цей наратив, була опублікована в ультралівому виданні Overton Magazin.

Міграція та біженці

Депутатка партії AfD Gerrit Huy під час дебатів у парламенті 27 червня 2026 року висловила невдоволення тим, що українські біженці в Німеччині отримують громадські виплати, а мігранти із Сирії та Афганістану – соціальну допомогу. Хоча це не було сказано безпосередньо в контексті України чи українсько-німецької міграційної політики, цю фразу можна розглядати як маніпуляцію думкою потенційних виборців, оскільки в німецькій мові громадські виплати (Bürgergeld) мають чітку асоціацію з громадянством та перевагами громадян Німеччини. Таким чином, висловлювання акцентує увагу на тому, що українські біженці сприймаються майже як «рівні громадянам», хоча юридично цей термін не має прив'язки саме до громадянства. Це підтверджує парламентське політично нейтральне видання Das Parlament [8].

Євроінтеграція

Водночас серед великих німецьких видань, таких як Tagesspiegel, DW, Taz чи MDR, зберігається тенденція до підтримки України та її союзу з Німеччиною і ЄС. Зокрема, у статті від 05 липня 2026 року в Taz наведено інтерв'ю з прем'єр-міністром Естонії. Загалом стаття просуває наратив європейської єдності (включно з Україною) та демонструє підтримку вступу України до ЄС.

«Отже, Україна має бути в Європейському Союзі. А якщо говорити про військовий потенціал: Україна має найбоєздатнішу армію в усій Європі». [9]

«Путін не має права голосу в питаннях, що стосуються Європейського Союзу, особливо коли йдеться про європейську безпеку. Ніхто не хоче, щоб Путін коментував безпеку Німеччини». [9]

Соціологічні опитування

У результаті такого контрасту думка німецьких громадян розділилася. За даними соціологічних опитувань у землях східної Німеччини [10][11]:

• понад 70% опитаних у Саксонії-Ангальт, Саксонії та Тюрингії вважають, що хороші відносини з росією важливі для ФРН;
• понад 60% опитаних у Саксонії-Ангальт, Саксонії та Тюрингії вважають недоречним збільшення фінансової допомоги Україні у 2026 році;
• 41% опитаних громадян Німеччини підтримують прискорений вступ України до ЄС.

Ці факти ще раз доводять необхідність м'якої культурної дипломатії в країнах ЄС. Підтримка України нинішніми урядами і політиками є надзвичайно важливою, проте сама по собі ще не гарантує підтримки населення, а отже – і майбутніх виборців.

Саме тому українська присутність у німецькому медійному та культурному просторі має бути не маркетинговою, розрахованою на швидкий результат, а системною та послідовно доносити меседж про культурну й політичну єдність Європи та необхідність фінансової підтримки не лише України, а насамперед безпеки самої Європи. До цієї діяльності мають бути залучені не лише офіційні українські представництва, а й усі суб'єкти українського суспільства, які мають можливість розвивати культурну дипломатію, – від НУО та освітніх інституцій до окремих громадян. Адже без системних і стратегічних дій навіть сильна урядова підтримка може зникнути після наступних виборів.

Використані джерела:

Контраст проукраїнських і проросійських наративів у німецькому медіапросторі

Читайте також

Неподконтрольный Донбасс и пенсионный вопрос - комментарий Марии Золкиной

В Краматорске и Славянске люди по-разному относятся к российскому фактору в войне на Донбассе

Підсумки-2018: громадська думка

Національний екзит-пол: президентські вибори 2019. 2-й тур

Останні новини з категорії Аналітика

Відставка Федорова та Сирського – криза системи, а не особистий конфлікт – Володимир Лакомов

Хто насправді переміг у цій політичній битві? – Олексій Гарань про Зеленського, Сирського та Драпатого

Технологічна доктрина має ввійти в статути ЗСУ та алгоритми Генштабу – Володимир Лакомов про перехід до системної інституційної оборони

«День Y» для Кремля: як квантові суперкомп’ютери перетворять російську зброю на металобрухт – Володимир Лакомов