«Історія складніша, ніж здається» – Олексій Гарань про те, чи здатне людство жити без війни
Російсько-українська війна в самому серці Європи триває вже понад десять років. На Близькому Сході точиться протистояння між Ізраїлем та Іраном. На 2025 рік у різних частинах світу налічується понад 120 збройних конфліктів, про більшість з яких багато хто й не чув. США одночасно ведуть кілька торговельних воєн – з Китаєм, Мексикою та Європейським Союзом. Чому людство не навчилося жити без війни? Чи справді війна є органічною складовою розвитку людства? Олексій Гарань, професор політології НаУКМА та науковий радник Фонду «Демократичні ініціативи», поділився своїми думками на цю тему в інтерв'ю Українському радіо. Аудіозапис розмови слухайте за посиланням.
На його думку, спроби схематизувати історію, звести її до єдиної тенденції, є дуже спрощеним підходом.
«Так, були тривалі періоди збройних конфліктів. Наприклад, Римська імперія постійно перебувала у стані війни, і попри придушення внутрішніх громадянських воєн у самій Римській імперії, зовнішні війни тривали», – пояснює він.
Якщо взяти, наприклад, період 1815–1914 років – Pax Britannica – то це вже не було панування однієї країни, веде далі науковець.
«Британія була глобальним гравцем, але якщо ми подивимося на ситуацію в тій самій Європі, то якраз це був багатополярний світ. Тоді це називали концертом держав, коли великі держави врівноважували одна одну, утворювали коаліції, розпадалися і навіть вели війни. Не забуваймо, що в цей період відбулося об'єднання Німеччини. В результаті франко-прусської війни Франція програла і віддала Ельзас і Лотарингію. Це стало однією з причин майбутньої Першої світової війни. Тож все це досить схематично. Історія завжди складніша», – пояснив Олексій Гарань.
Війни були далеко не рідкістю, погоджується науковець, але водночас були й позитивні приклади. Після Другої світової війни саме проєкт об'єднаної Європи, втілений у Європейському Союзі, привів до стабільності, миру і навіть співпраці між країнами, які постійно воювали між собою.
«Часто кажуть, що демократії між собою не воюють, а от інший момент – це біполярне протистояння в Європі. Його більше немає. Як наслідок, це призвело до багатьох конфліктів, але насамперед на території посткомуністичного блоку, як це було після розпаду Югославії чи Радянського Союзу. Ці конфлікти не зникли, але за комуністичної диктатури вони були як вода в киплячому казані, накритому кришкою – в якийсь момент кришка злітає і обпікає всіх навколо», – вдався до метафори науковець.
Головним чинником нестабільності на пострадянському просторі залишається Росія, яка зберегла всі ознаки імперськості як від царської, так і від радянської епохи. І сьогодні ця агресивна політика Москви є прямим продовженням старих імперських підходів.
«Європа намагається зберегти цей мир і запобігти новим викликам не тільки з боку Росії, але й з боку інших прихованих форм експансії, таких як Китай або міграція з так званих країн третього світу, а також зростання тероризму», – наголошує Олексій Гарань.
Він нагадав, що після Другої світової війни підтримання трансатлантичного партнерства зі США стало аксіомою для країн Західної Європи. Саме ця стратегія вважалася гарантією безпеки від можливого нападу Радянського Союзу, а тепер і Росії.
«Але сьогодні Трамп порушує цей баланс, що призводить до мобілізації Західної Європи. Вона розуміє, що тепер їй потрібно знайти власні сили, витрачати набагато більше на оборону і зміцнювати свою військову промисловість. Після розпаду Радянського Союзу цьому приділялося набагато менше уваги. І виявилося, що Європа не була готова до війни такого масштабу, як в Україні, і зараз намагається змінити ситуацію», – зазначає Олексій Гарань.
Окремим прикладом багатовекторності у Європі, зокрема на Балканах, є Сербія. Це одна з тих країн, яка намагається налагодити стосунки за різними напрямками, що притаманно дипломатії.
«Ідеологічно Сербія ближча до Росії, оскільки вона православна, а Росія завжди була традиційним союзником Сербії в боротьбі проти Османської імперії, а потім проти Австро-Угорщини. Але сьогодні магніт Брюсселя і європейської інтеграції поступово притягує Сербію», – прокоментував науковець.
За його словами, Сербія неодноразово демонструвала свою готовність прямувати в напрямку європейської інтеграції. Вона видала сербських злочинців, які скоїли злочини під час війни в Боснії. Голосування Сербії в ООН на користь територіальної цілісності України, всупереч позиції Москви, також було важливим жестом.
«Це сталося тому, що Сербія сама мала і досі має територіальні проблеми, зокрема з Косово. Тому територіальна цілісність є для Сербії питанням принципу», – пояснив Олексій Гарань.
Водночас Сербія залишається вразливою до впливів з різних боків і ілюструє труднощі, з якими стикатимуться малі країни, каже професор політології.
«Чи є підстави для оптимізму? Так, історія свідчить, що кризи часто формують нових лідерів. Можливо, ми ще не бачимо цих фігур, але їхня поява – питання часу. Вже зараз у європейській політиці відчутне посилення розуміння необхідності протидії авторитаризму. Заяви таких лідерів, як Еммануель Макрон у Франції, Олаф Шольц у Німеччині, Кір Стамер у Великій Британії, демонструють цю зміну настроїв. І поки що, принаймні в Німеччині й Британії, вдається стримувати популістів правого спрямування», – підсумував Олексій Гарань.
