Медіа
Перегляди: 2323
22 липня 2013

Ірина Бекешкіна: "Дискредитація ідеї демократії в країні була однією з причин приходу до влади Віктора Януковича"

Здається, ми не живемо, а чекаємо. Чекаємо, коли самі собою вирішаться наші проблеми, коли розчиниться у повітрі гарячих буднів непередаваний цинізм владної верхівки, від якого запирає дух навіть найтерплячішим. Ми б реалізували себе, та, крім свинцево-негнучкої системи, самі собі й заважаємо. Пасивністю. Бажанням передоручити відповідальність за власне життя хорошим правителям. Фатальним упокоренням "обставинам", які самі й породжуємо, спускаючи на гальмах усе пальне...

Інтерналів — людей, котрі вважають, що їхнє життя залежить від них самих, у нас небагато. За даними дослідження соціологічної служби Центру Разумкова та Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, яке проходило з 17 по
22 травня 2013 р., лише 3% громадян чітко відповіли: те, як складається їхнє життя, залежить, за великим рахунком, від них самих. Ще 12% вважають, що життя більшою мірою залежить від них самих, ніж від зовнішніх обставин. Переважно від зовнішніх обставин залежить життя 18% громадян. Більшою мірою від зовнішніх обставин, хоча певною мірою й від себе — у 32%, і рівною мірою від себе та від зовнішніх обставин — у 34% громадян. І як серед такої масової безвольності не піддатися ілюзії державного патерналізму, коли держава в обмін якщо не на слухняність, то на апатію підсипле то зерняток, то пісочку? 

Про соціальне самопочуття укра-їнських громадян DT.UA розмовляло з директором Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва Іриною БЕКЕШКІНОЮ. 

В очікуванні Ганді?

— Патерналізм прищеплювався нашим людям не одне покоління, — розповідає Ірина Бекешкіна. — На конференції "Що таке комунізм?" у Берліні прозвучала така думка: патерналізм — найголовніше, що залишилося в нас від радянської людини. Проте першу половину 90-х минулого століття держава нічим не забезпечувала громадян, і навіть не платила зарплат. Відродження патерналізму прийшло, хоч як дивно, з торжеством демократії. Коли вибори стали по-справжньому конкурентними, політики почали навперебій змагатися, хто більше "дасть" народові. До речі, в Україні на виборах, за винятком президентських 1999 р., у нас перемагала опозиція. Оскільки ті, хто приходив до влади, природно, не могли виконати обіцяного. Звідси — розчарування громадян, падіння рейтингів, надії на інших "обіцяльників", перемога колишньої опозиції, яка, ставши владою, природно, теж не в змозі виконати обіцяне... 

Відродження СРСР неможливе, але патерналізм ще дуже довго заважатиме перетворенням; бо доки є такі настрої, партії намагатимуться їм відповідати. З такими установками, що їх, з одного боку, формують політики, а з іншого — самі від них залежать, дуже важко будувати вільне ринкове суспільство. Виходить "замкнене коло". І коли це скінчиться, важко сказати. 

У дослідженні мене вразило те, що, попри незадоволення, досі працює принцип "нашизму". Люди незадоволені тим, що відбувається в Україні: лише 3% населення повністю задоволені нинішньою ситуацією в Україні та ще 18% — переважно задоволені; незадоволених набагато більше — 29% переважно, а 45% — повністю. Але ті, хто на виборах голосував за Партію регіонів, налаштовані набагато поблажливіше: серед них 50% задоволених і 48% незадоволених. Хіба в них життя краще?

— З усіх суспільних інститутів українці традиційно найбільше довіряють церкві (переважно — 38,5 і повністю — 32%), ЗМІ (переважно — 48 і повністю — 10%) та армії (переважно — 40 і повністю — 8%). Громадським організаціям у цілому довіряють 38% громадян. А ось президенту в цілому довіряють 26% опитаних, тоді як не довіряють 69%. Уряду — відповідно, 22 та 71% громадян. 16% респондентів довіряють Верховній Раді, а 77% — ні.

— До речі, вперше за весь час проведення опитування громадським організаціям довіряють понад 38% респондентів. Раніше такого не було. І немає жодного політика й державного інституту, якому довіряли б так само.

— Повністю й переважно нинішня ситуація в Україні влаштовує всього 21,5% громадян. Не влаштовує — 74%. Респонденти мали назвати не більше п'яти основних причин свого незадоволення ситуацією. До п'ятірки "пріоритетів" потрапили теми "ближче до тіла": високі ціни (49%), низькі зарплати (58%), низький рівень соціальних гарантій (44%), корупція (30%). 24% до найтривожніших факторів зарахували незахищеність перед владою, неможливість знайти правду в судах. Характерно, що в пріоритети не потрапили неможливість робити кар'єру (11%), впливати на рішення, прийняті владою (13%), вести власний бізнес (6,5%), відсутність перспективи на майбутнє в дітей (21%).

— Наші люди дуже зосереджені на матеріальному. До речі, серед прихильників Партії регіонів, порівняно з населенням у цілому, виявилося вдвічі менше тих, хто зарахував до найбільш негативних факторів корупцію. Неможливість впливати на рішення, прийняті владою, як проблему назвали 10% тих, хто голосував за Партію регіонів, і 28% — за "Свободу".

Зосередженість людей на грошах "забиває" все. Ми запитували: "Чи почуваєтеся ви європейцем?". Такими переважно почуваються 34% громадян і не почуваються — 55%. (Цікаво, що в Росії, половина якої перебуває за Уралом, за даними "Левада-центру", показники не набагато нижчі — 30 і 57%, відповідно. Зате 32% росіян почуваються вільними людьми, а серед українців таких — лише 19%). 

На запитання "Що потрібно для того, щоб ви відчули себе європейцем?", люди обирали три варіанти відповіді. Пріоритетними виявилися: певний рівень матеріального добробуту (59%), відчуття власної захищеності перед законом (40,5%). Поважання цінностей демократії та прав людини обрали 32%. Тобто насамперед потрібні гроші. Зацикленість на цьому випирає з усіх досліджень. Запитуємо: для чого люди здобувають вищу освіту? Відповідають: щоб мати хорошу роботу. Запитання: а яка робота хороша? Відповідь: за яку добре платять. Запитання: а що потрібно для отримання хорошої освіти? — Гроші. 

Все-таки, перебуваючи в Києві, ми часто не до кінця розуміємо, наскільки Україна бідна. Досі ВВП — лише 69% від рівня 1990-го. Правда, у цих даних офіційної статистики не враховано 40% тіньової економіки. Проте всі середні значення добробуту мало що свідчать про реалії, коли пам'ятати про дуже нерівномірний, "полюсний" розподіл. Пошлемося на цифри, озвучені президентом: в Україні співвідношення доходів 10% найбагатших і найбідніших людей становить 1:30, тоді як 1:16 вже вважається небезпечним у соціальному плані. 

— У незадовільній ситуації в країні люди звинувачують президента (51%), уряд (51%), Партію регіонів (30%), опозиційні партії (11%), пасивність громадян (26%). Можливі зміни ситуації на краще з нинішньою владою пов'язують 18% громадян, з опозицією — 17,5%, появою нових політичних сил — 16%, активізацією громадянського суспільства — 14%, звільненням Юлії Тимошенко — 11%, зміною влади після президентських виборів 2015-го — 19%, масовими акціями протесту — 7%, революцією — 9%, вступом країни в ЄС — 18%, у Митний союз — 10%.

— Прибічники Партії регіонів, хоч і вважають винними в нинішній ситуації уряд та президента, все одно пов'язують надії з нинішньою владою. З одного боку, ті, хто голосував за ПР, звинувачують у нинішній ситуації переважно уряд (57%) і однаковою мірою — президента (44%) й опозицію (45%). Але сподівання на поліпшення покладають лише на владу (50%) та певною мірою — на зовнішні сили (на Митний союз — 20% і майже стільки ж, 19% — на Європейський Союз). Цікаво, що й "безнадьог" (тих, у кого жодних надій на поліпшення ситуації немає взагалі) серед виборців ПР більше, ніж у прибічників опозиції, — 15%. 

А що стосується прибічників опозиційних партій, то їх поєднує надія на зміну влади після 2015 р., а в іншому сподівання розходяться: виборці "Батьківщини" розраховують насамперед на теперішню опозицію (39%) і на звільнення Юлії Тимошенко (34%); прибічники УДАРу зміни на краще пов'язують, у першу чергу, зі вступом України в ЄС (32%) і покладають надії як на теперішню опозицію (26%), так і на нові політичні сили (22%). Прибічники "Свободи", крім звичайних надій опозиціонерів на зміну влади після 2015-го, на нинішню опозицію та звільнення Юлії Тимошенко, значно більше, ніж інші, розраховують на соціальну активність громадян (24%) та на революцію (19%). 

Виборці КП вирізняються насамперед тим, що найбільше надій покладають на членство України в Митному союзі (35%) і значно менше — на решту чинників. 

А ось ті, хто не брав участі в парламентських виборах, не покладаються ні на владу, ні на опозицію. 30% не мають жодних надій побачити зміни на краще. 14% взагалі не змогли відповісти на це запитання. Слабкі надії — лише на членство в ЄС (15%), нові політичні сили (13%) та на активізацію громадянського суспільства (12%). 

— 49% громадян вважають, що Україні потрібні нові політичні лідери, а 37% стверджують, що цілком достатньо тих, які є. Лідери мають з'явитися з середовища нинішніх політичних сил — вважають 27% опитаних, нових сил — 25%, організацій громадянського суспільства — 20%, кіл гуманітарної або технічної інтелігенції (учених, учителів) — 20%, організаторів масових акцій протесту — 13%.

— Переважно нові політичні лідери потрібні тим, хто голосував за опозицію (63% — прибічники УДАРу, 62% — "Свободи", 54% — "Батьківщини"). До речі, третині тих, хто голосував за ПР, також потрібні нові політичні сили, що немало. І, на їхню думку, ці сили вийдуть зі старих політичних сил. Прибічники ж опозиції вважають, що нові лідери виникнуть на хвилі нових політичних сил або з громадських організацій. Прибічники "Свободи" вирізняються й тут значно більше за інших, пов'язуючи свої надії з лідерами протестних рухів (19%). Більш протестний електорат "Свободи" вирізняється й тим, що серед нього значно вищий відсоток готових вийти з протестом за якісь нематеріальні цінності — ту ж таки демократію...

— І чим же мають вирізнятися нові політичні лідери?

— Наші люди чекають Ганді або Гавела. Вони втомилися від аморальності й хочуть бачити при владі моральну людину — щоб не крала і не брехала. Серед потрібних рис, незалежно від політичних орієнтацій, респонденти переважно обирають чесність (51%), некорумпованість (48%), готовність захищати інтереси простих людей (48%). І це переважає вимогу освіченості та професіоналізму лідера (16% респондентів). Люди хочуть, щоб Бог спустився на землю, при цьому він може в чомусь і не розбиратися...

Віталію Кличку вибачають, що він не дуже вміє говорити, зате в корумпованості його не обвинуватиш, а обіцянок народу він взагалі не давав. І люди думають: а може, ось цей, великий і сильний, і готовий захищати інтереси простих людей?

Слід сказати, що українці підтримують "сильну руку" менше (35%), ніж росіяни (43%). Під "сильною" у нас розуміють "добру" руку, яка кожного погладить по голові та піднесе хліб насущний. 83% наших громадян уважають, що "сильна" рука повинна неухильно дотримуватися всіх законів. 

Ударимо протестом
по лихоліттю?

— Протестна готовність українців загалом невисока. Обов'язково візьмуть участь у мітингах та демонстраціях проти погіршення життя або на захист своїх прав 9% респондентів, швидше за все — 18%. Як завжди, серед мотивів можливих акцій протесту переважають питання, швидше, житейські — різке зниження рівня життя (34,5%), невиплата зарплат, пенсій і стипендій (32%), різке підвищення цін (21%). У разі гонінь на демократію, наступу влади на права людей готові постояти за правду 13% громадян. Якщо влада переслідуватиме політиків, котрих люди підтримують, із протестом вийдуть 4,5% громадян. І ніщо не примусить протестувати 34% громадян.

— Люди не вірять, що мітинги щось змінять (56% опитаних виправдовують цим неготовність громадян до протестів), не довіряють їхнім лідерам (32%), а 33% відзначають, що бояться репресій із боку влади. 

У Києві — найвищі очікування протестних акцій (майже 80% стверджують, що вони відбуватимуться в столиці), але готовність киян до них середня. Переважає думка, що люди ледачі й хочуть, аби це робили за них інші.

Насправді люди протестують часто. Центр дослідження суспільства у 2012 р. зафіксував 3636 протестних акцій — рекордна кількість за період з 2009-го (початок проведення моніторингу). У нинішньому році їх кількість, за даними Центру, вже перевалила за тисячу, просто вони локальні й не переростають у загальнонаціональні.

Що ж стосується захисту опальних політиків, то низька цифра тих, хто бажає за них постояти (5%), пояснюється загальною низькою довірою до політиків. А ось той факт, що 13% громадян готові відстоювати на мітингах обмежену демократію та зневажені права людей, — це колосально багато. Бо в усіх подіях "помаранчевої" революції брали участь 15% громадян країни (13% — за "помаранчевих" і 2% — за "біло-блакитних"), включно з тими, хто приходив гуляти з дітьми на революційні майдани... 

— Тоді колосально великою цифрою можна вважати 15% респондентів, на чию думку, в наших умовах єдиний спосіб покарати злочинців — це самосуд. При цьому самосуд вважають неприпустимим принаймні 48%, а виправданим у деяких випадках — 31%.

— Однозначного осуду самосуду немає. Хоча насправді його прибічників досить багато. І це люди, котрі мають менше соціальних можливостей: менш освічені, менш забезпечені. Останні події у Врадіївці підтверджують те, про що соціологи попереджали ще рік тому, після подій, пов'язаних зі зґвалтуванням і спаленням Оксани Макар. 

"Незжитий совок"

— Цікавими виявилися відповіді на запитання "Було б краще, якби в Україні все залишалося так, як було в СРСР до 1985 р.?". Погодилися з цим 41% опитаних громадян, не погодилися — 39%, вагалися з відповіддю — 20%.

— Ця точка зору переважає в людей старшого віку — у 67% тих, кому за 60, і лише в 15% — віком до 30 років. Утім, значна частина наймолодших (34%) на це запитання відповісти не змогла — не жили, не знаємо. А ось серед 40–49-річних, які пам'ятають СРСР, думки розділилися практично порівну: 44 і 42%.

— На запитання "Наскільки реалізувалися нині розмови про необхідність для країни ввійти у спільноту європейських народів початку 1990-х років?" лише 2,5% респондентів відповіли, що Україна стала частиною Європи; 24% визнали, що вона йде цим шляхом; 14% переконані, що ми завжди були частиною Європи; 10% побоюються, що Україна ізолюється, віддаляється від Європи; 27% вважають, що в країни свій особливий шлях, і їй не потрібно намагатися йти в Європу; вагалися з відповіддю — 22,5%.

— Якщо порівнювати дані російського "Левада-центру", то серед росіян більше тих, хто вважає свою країну частиною Європи, — 10%; лише 5% вважають, що їхня країна ізолюється від Європи, і 31% — це ті, на чию думку, в Росії свій особливий шлях. Інші цифри схожі. Але характерно, що Росія ніколи не проголошувала вступу в жодну спільноту країн, усіляко наполягаючи на своєму особливому євразійському шляху. 

— Відповіді на запитання "Яким інтеграційному шляхом повинна йти Україна?" розподілилися так: за вступ у ЄС висловилися 42% респондентів, за вступ у Митний союз — 31%, за неприєднання ні до ЄС, ні до Митного союзу — 13,5%. І лише 14% вагалися з відповіддю.

— Тут регіонально великі розбіжності в думках. У настроях Сходу та Півдня переважає приєднання до Митного союзу. Центр і Захід більше налаштовані на Європейський Союз. Прибічники неприєднання домінують на Сході й Півдні.

— Вважають, що Юлія Тимошенко має бути звільнена, 46% громадян; наполягають на тому, що вона винна, отже повинна й далі відбувати покарання — 32%; вагаються з відповіддю — 21,7%.

— Серед прибічників опозиції майже всі — за звільнення Юлії Тимошенко, а серед прибічників Партії регіонів — таких менше. Послідовники комуністів хочуть, щоб Тимошенко сиділа...

— Доводилося бувати в країнах Заходу 21% респондентів. А в Росії та колишніх республіках СРСР бували 40%. Чи свідчить це про "розширення горизонтів"?

— У 2008 р. в країнах Заходу побували 14%, тепер — майже 21%. Із Західного регіону їздить на Захід третина, зі Східного — 10%. Позиція тих, кому довелося побувати в країнах Заходу, значно відрізняється своєю проєвропейською орієнтацією. Серед тих, хто бував за роки незалежності в країнах — республіках колишнього СРСР, переважають люди 40–49 років (52%), а ось серед наймолодших таких виявилося 28% — очевидно, зв'язки потроху розриваються. 

"Наші люди однобічно розуміють, що таке демократія"

— З тим, що демократія — найбажаніша форма державного устрою України, згодні 48% опитаних. У певних умовах авторитарний режим може бути кращим, ніж демократичний, вважають 22,5%. Не має значення, демократичний режим у країні чи ні, для 17% опитаних. Менше половини респондентів виступають за демократію. Невтішно...

— У нас було два періоди. Перший — коли під час кризи думали, що люди захочуть "сильної руки". Але цього не сталося, частина людей стала обирати позицію, що їм все одно. А перед президентськими виборами цифри підтримки авторитаризму і демократії небезпечно зблизилися: 38 і 30%. Після дискредитації "помаранчевого" періоду дуже впала підтримка демократії. І тому я вважаю, що дискредитація ідеї демократії в країні була однією з причин приходу до влади Віктора Януковича. Але вже через півроку підтримка демократії різко пішла вгору — +15%. Спробували життя під опікою "сильної руки" — не сподобалося. Виявилося, демократія все-таки краще... До речі, якщо порівнювати відповіді на запитання — "За яку партію люди проголосували б найближчим часом, і за яку партію вони проголосували свого часу?", — виявляється, що Партія регіонів зазнає електоральних втрат: нині їй віддали б голоси 25,7%. Не втратили в електоральних симпатіях "Свобода" й комуністи, трохи виріс рейтинг УДАРу.

— Нинішню політичну систему в Україні як демократію, що розвивається за прикладом європейських країн, оцінюють 17% респондентів; як авторитарний режим із обмеженням громадянських прав та свобод — 19%; як перехідну модель, яка поєднує риси радянської держави та демократії, — 21%; як цілком особливу політичну систему, властиву лише Україні, — 24%. Не відповіли 17% опитаних. Чому такий розкид у думках?

— У нас люди взагалі не дуже добре розуміють, що таке демократія, плутаючи її зі свободою. І, взагалі, думають, що демократія — це просто коли добре...

— 42% опитаних вважають, що держава мусить повністю відповідати за забезпечення кожної людини всім необхідним. 51% громадян переконаний, що держава повинна забезпечити їх однаковими "правилами гри" в житті, а далі сама людина відповідає за те, як вона ці шанси використає. 69% відзначають, що більшість не зможе прожити без опіки держави, тоді як 19% — переконані у протилежному. Саме час "торгуватися" з державою з приводу "продажу" частини своїх прав та свобод в обмін на відносну ситість. До цього готові — 26,5%. Терпітимуть матеріальні труднощі задля власної свободи та дотримання громадянських прав 43% громадян, тоді як 30% — не дали відповіді. 

— Бажання повністю передоручити державі турботу про себе — це патерналізм. І такі настрої характерні не лише для людей пенсійного віку, а й для молоді. У вікових категоріях за 50 років відповідальність за власне життя покладають на державу 46–50%, а у віці 18–49 років — 34–37%. Є залежність і від партійних симпатій: серед тих, хто голосував за ПР, 49% у всьому покладаються на державу, серед симпатиків КПУ — 50%. Серед прибічників опозиційних партій таких набагато менше: 38% виборців — "Батьківщини", 31% — УДАРу, 21% — "Свободи". Утім, не виключаю, що у разі приходу до влади нинішньої опозиції це співвідношення зміниться. 

На запитання, що сьогодні насамперед потрібно молодим людям для досягнення своїх життєвих цілей, вибирають гроші — 67% респондентів, здоров'я — 53%, надійні зв'язки та знайомства — 53%. І лише потім — хорошу освіту (47%), здібності й талант (43,5%). 

Продовжуємо засівати майбутнє лихоліттям?

Останні новини з категорії Медіа

Путін відкриває другий фронт? Розбираємось в гібридних операціях Кремля проти східного флангу НАТО

Тарас Жовтенко пояснює, чому після візиту Путіна до Китаю Кремль активізував гібридні атаки проти східного флангу НАТО
13 листопада 2025

Миротворець року без Нобеля? Аналізуємо зусилля американського президента

Тарас Жовтенко аналізує миротворчі зусилля Дональда Трампа, його роль у російсько-українській війні та вплив на світову політику
30 жовтня 2025

Чи готове НАТО до відсічі російським провокаціям?

У черговому випуску подкасту «Червона лінія» безпековий аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» Тарас Жовтенко коментує останні гібридні п...
14 жовтня 2025

Де начгенштабу Гєрасімов? Розбираємось з чим повʼязане таємниче зникнення російського генерала

Тарас Жовтенко пояснює, що стоїть за загадковим зникненням Герасимова та чому це нагадує кремлівські ігри перед вторгненням 2022 року
23 вересня 2025