Олексій Гарань

доктор історичних наук, професор кафедри політології НаУКМА, науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва

Медіа
Перегляди: 695
2 жовтня 2020

Фокін та мир за будь-яку ціну. Якої шкоди завдано Україні?

Оригінал статті - на  Новом времени
Маневрування та розмови про мир, перемир’я — це добре, якщо дійсно не стріляють, але варто розуміти, що деякі речі неприпустимі

Я не впевнений, наскільки сильно вплине скандал з Вітольдом Фокіним на рейтинги президента та правлячої партії, тому що більшість не слідкує в таких деталях за політикою, щоб відреагувати, але в цілому це позначиться негативно.

Незрозуміло, чому взагалі влада пішла на таке завідомо програшне призначення, воно було дивним та малообґрунтованим. Я взагалі не розумію, як можна було призначати людину, яка виправдовувала російську анексію Криму тим, що туди, мовляв, могли зайти американські авіаносці. Одна заява про те, що має бути особливий статус всього Донбасу — це ж російська позиція, такого навіть у Мінських домовленостях не написано. Вже за це можна було відправляти у відставку. В результаті його заяви нанесли шкоду та послабили українські позиції.

За опитуванням Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва спільно із Центром Разумкова на замовлення Детектор Медіа, зараз 61% населення вважає, що йде війна між Росією та Україною, де Росія використовує бойовиків, але 22% вважає, що це громадянська війна. Ми маємо людям пояснювати, а не затьмарювати їм мізки, як це робив Фокін, призначений президентом Зеленським.

Більшість українців проти миру за будь-яку ціну

Проте поява Фокіна, його скандальні заяви та швидка відставка — це лише симптоми глибших проблем. Адже ці фігури потрібні не для того, щоб проводити якийсь курс — основні параметри визначаються не в ТКГ, вони визначаються в переговорах лідерів нормандської четвірки. Так само і призначення Кравчука було інформаційним прикриттям, тому що перший президент України виконує роль «говоруна», він створює враження, ніби щось робиться.

Але це все розмови, а є конкретні дії - наприклад, так звана «інспекція», яка мала відбутися у населеному пункті під назвою Шуми, у якій мали брати участь представники бойовиків. Пояснення, що інспекція не відбулася, бо українська сторона просила дзеркальної інспекції, а нам її не дали — невиправдане, проблема не в дзеркальних інспекціях, а в тому, що ми взагалі не мали дозволяти участі «представників» так званої «ДНР». Адже Україна виходить з позиції, що це конфлікт з Росією. Тим паче є структура під назвою СЦКК — спільний центр з контролю та координації, до нього входили російські та українські офіцери, які мали слідкувати за перемир’ям. Про неї було написано в тексті перемир’я, але ж Росія вийшла зі складу СЦКК більш ніж два роки тому. Цікаво, хто тепер входить до СЦКК? Чи туди входять представники бойовиків, чи повернулась Росія? Відповіді немає.

Ми так і не побачили й самого тексту про перемир’я, хто його підписав і в якій якості. Дуже важливо знати, які там посади зазначені. Наприклад, 11 березня, коли була попередньо парафована угода про так звану Консультативну раду з бойовиками, підписи Кучми та Єрмака стояли поруч з підписами «полномочных представителей ОРДЛО». Але українська дипломатія ніколи не визнавала їх «полномочными представителями». Все це говорить про те, що ми здаємо свої позиції в переговорному процесі.

Певною мірою за подібними рішеннями стоїть бажання показати, що ми хочемо миру, але ми ж не можемо йти на це ціною відходу від принципових позицій, за які українська дипломатія боролась з 2014 року. Якщо ми почнемо відступати, то Росія отримає всі шанси виставити війну на Донбасі як внутрішній конфлікт. Скажуть: «Знімайте санкції, ми будемо виступати в ролі посередника». Маневрування та розмови про мир можуть бути, перемир’я — це добре, якщо дійсно не стріляють, але варто розуміти, що деякі речі неприпустимі.

На початку Зеленський думав, що війна не завершується, бо Порошенко не хотів цього миру. Тому Зеленський почав йти на поступки. Деякі були виправданими — він намагався додати динаміки, але що ми бачимо — Путін не хоче йти на поступки, а коли йде, то тільки на своїх умовах. За це перемир’я, якого так прагне Зеленський, Путін прагне дуже небезпечних поступок з українського боку.

До речі, більшість українців проти миру за будь-яку ціну. За те, щоб піти на будь-які умови Путіна десь приблизно до 20%, більше 50% каже, що вони готові йти на компроміси заради миру, але далеко не на всі, і ще 20% кажуть, що ніяких компромісів бути не може. Сумарно виходить, що ми маємо 70% людей, які кажуть, що ми не маємо йти на умови Путіна. Це не «войовнича меншість», це більшість.

Повну версію інтерв'ю Олексія Гараня слухайте в ефірі програми «Новий вечір» Радіо НВ: