Енергетична криза як шанс для зближення Придністров'я та Молдови

1 січня о 7-й ранку було зупинено транспортування російського природного газу територією України. Україна в установленому порядку поінформувала про це міжнародних партнерів. Тим часом у невизнаному Придністров’ї після припинення подачі російського газу було відключено центральне опалення в житлових будинках, бюджетних установах та організаціях усіх форм власності. Про ситуацію в регіоні журналісти «Суспільного Новини» поспілкувалися з Маріанною Присяжнюк, політичною аналітикинею Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва,  координаторкою проєкту «Дельта-24»  про регіон Україна-Молдова-Румунія.

– Яка наразі ситуація у невизнаному Придністров’ї через припинення постачання російського газу?

– З огляду на ці  події Придністров’я опинилося в центрі уваги. Вже 1 січня під керівництвом де-факто лідера регіону Вадима Красносельського було скликано оперативний штаб, зокрема  представники місцевих квазіорганів влади обговорили можливі сценарії.

За попередніми даними, газу в регіоні вистачить на 10–20 днів. На півдні – трохи довше, а на півночі – до 10 днів. Від газу відключили  приватні домогосподарства,  залишилися підключеними лише багатоквартирні будинки, щоб уникнути небезпечних ситуацій, пов’язаних із використанням газових балонів. Школи перейдуть на дистанційний режим навчання.

На підконтрольній Молдові території також готуються до енергетичної кризи, хоча влада запевняє, що населення суттєво не відчує наслідків. Наприклад, енергокомпанія звернулася до регулятора з проханням підвищити тарифи на електроенергію вдвічі. Молдова почала заміщувати електроенергію, яку раніше отримувала з лівого берега (Придністров’я), імпортом із Румунії, що становить понад 50%. Додатково підключили дві теплові  електростанції, які раніше не працювали. У публічному просторі  звучить,  що електроенергії має вистачити, але ціни на неї зростуть. Водночас забезпечення енергетичної незалежності Молдови залишається під загрозою, оскільки більшість масштабних проєктів у цій сфері ще не завершені. Наприклад, лінія Вулканешти–Кишинів, яка мала б напряму з’єднувати ці точки, ще недобудвана.  Цікаво також, як вдалося домовитися  Кишиневу  і Тирасполю, щоб їхня  координація продовжувалася, попри те, що Кишинів не уклав жодних нових угод із Росією. Москва вимагала від Молдови здійснити дипломатичний маневр і натиснути  на Київ для продовження транзиту, однак ці надії не виправдалися.

Цілком ймовірно, що між правим і лівим берегом все ж таки існують певні домовленості, і Кишинів передасть частину накопиченого газу Придністров'ю. Однак деталі цих домовленостей, включно з  механізмами оплати і передачі, залишаються предметом внутрішніх дискусій.

Загалом, тут все є переплутаним – і переговорний формат, який був звужений до діалогу Тирасполь-Кишинів і виключив інших регіональних та глобальних стейкхолдерів, що мають інтереси в регіоні; й енергетична «удавка» для Молдови, яка матиме наслідки для парламентських виборів у країні; і двосторонні відносини як з Румунією, так і  Україною; й  енергетичні проєкти, які не були завершені. Однак у президентки Маї Санду є шанс завершити розпочаті енергетичні проєкти, оскільки її більше не стримують політичні наслідки розірвання  цих схем, які десятиліттями заважали попереднім лідерам. Тому  хотілося б, щоб Кишинів скористався цією історичною можливістю.

– На вашу думку, чи може розірвання залежності Придністров'я від Росії щодо постачання газу вплинути на зближення влади Придністров'я з Молдовою?

–  Я вважаю, що це зближення вже відбувається. Питання лише в тому, за чиїм сценарієм.  Коли правий берег Дністра отримував електроенергію з лівого, їх важко було назвати «незближеними».  Зближення було, і навіть Україна брала участь у забезпеченні роботи певних «прокладок», які функціонували в цій енергетичній схемі.

Питання в тому, чи будуть учасники цих схем готові грати за європейськими правилами і налагоджувати цивілізовані відносини. Це матиме як політичні, так і економічні наслідки. Наприклад, зростання тарифів і логістики, зміна технічних схем. Адже правий берег отримує енергію з лівого за неринковими цінами. Наприклад, удвічі дешевше – по 60 євро за мегават-годину, тоді як у Румунії – 120 євро. Це свідома політика, яка заважає правому берегу стати повноцінним учасником європейського ринку.

Така свідома поведінка політиків на правому березі  триває вже 30 років. Тому важко звинувачувати в цьому питанні лише Придністров'я. І коли я кажу про зближення  з  Придністров'ям, я маю на увазі лише  бізнес-еліти. Звичайно, ФСБ, силові структури і російська військова присутність повинні бути виключені з цього зближення. Але якщо реінтеграція після деокупації все ж таки відбудеться, Кишиневу доведеться знайти певні цивілізовані рамки для відносин з цими де-факто бізнес-колами.