Ефект «ЗЕ» або глянути у дзеркало
Про те, як змінилися електоральна свідомість та система цінностей в суспільстві за пʼять років, на своїй сторінці у Facebook пише Марія ЗОЛКІНА, політичний аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва
Тихо спостерігаю за кейсом Зеленського. І знаєте,що? Мені цікавий не так його рейтинг, не причини його популярності (вони, мені здається, якраз більш ніж очевидні і логічні,зважаючи на недовіру до системи, невиправдані очікування, втому від ракірувань політичних лідерів, але не оновлення правил гри),а реакція умовно прогресивної громадськості.
Щоб з таким завзяттям реагувати, писати «розгромні» блоги, доводити, яка катастрофа суне у вигляді його непрофесійності як управлінця і політика, відсутності команди і т.д – масштаби реакції вражають. Намагаюся уявити, як всі ці аргументи виглядають для тих, хто готовий був би його підтримати. По-перше,складно закидати непрофесійність у ситуації, коли «професійність» оберталася поки що у 90% випадків здатністю працювати «на схемах». По-друге,відсутність команди взагалі складно обговорювати, коли під кожні нові вибори у нас нові партійні проекти з обличчями з минулого та з тривалістю життя в одну каденцію парламенту. По-третє,зв’язок з Коломойським нічим не гірший за зв’язок з Ахметовим, Пінчуком і т.д. Для пересічної людини залежність політиків від олігархів давно не є новиною. По-четверте,одразу участь у президентських виборах без участі в місцевих і парламентських теж навряд чи можна вважати перепоною чи предметом для критики.
Чому інші безперспективні кандидати технологічно можуть і мають брати участь у виборах, аби дати поштовх своїй партії на парламентських, а цей кандидат номінуватися не має. Це я до того, що зневірений і розчарований виборець такі аргументи експертного середовища навряд чи почує. І реальний результат підтримки цього кандидата на виборах радше залежатиме від мобілізованості його потенційного електорату, а не від раціональної оцінки його спроможностей як ймовірного Президента. Втім реакція прогресивної громадськості (дуже умовно, не знаю, як визначити цю категорію людей) має такі форми і таку інтенсивність з однієї, на мій погляд, простої причини. І це – реальна перспектива високого результату аж до проходження до другого туру. А людина з таким бекграундом, начебто, не може в сучасній Україні на щось серйозне претендувати, адже після Революції гідності ми маємо демонструвати неабиякі висоти раціональної електоральної поведінки, інші підходи до оцінки кандидатів, якісно іншу систему цінностей.
І ось тут раптом виявляється, що виборець не став рахувати на папері,з яким президентом йому житиметься краще/легше. І таких виборців багато, навіть якщо вони не підуть дисципліновано на вибори, вони як факт нікуди не зникнуть.
І тепер замість звичних обіцянок політиків такі люди готові вірити тому, хто до політики як такої стосунку не мав, і що буде не проблемою, а перевагою такого кандидата в очах зневіреного виборця. Не українська, а світова тенденція, до речі. Проблема ж не в Зеленському і його компетенціях, а в тому що одна частина суспільства не може зрозуміти того, як і чому обирає інша, що свідомість електоральна, а тим паче – система цінностей в суспільстві за 5 років не змінюється, як того хтось очікував.
