Додана вартість попередніх посад досі спрацьовує – Тарас Жовтенко про рейтинги довіри та нову роль Буданова

На тлі розмов про можливі вибори та відмови від ідеї їх дистанційного проведення з’явилися нові дані соціології КМІС, які показали різницю в рівнях довіри до ключових публічних фігур. Згідно з опитуванням, Володимиру Зеленському довіряють 62% українців, тоді як Валерію Залужному – 72%, а Кирилу Буданову – 70%. Водночас ідеться не про падіння довіри до чинного президента, а про своєрідну конкуренцію рейтингів, зокрема на тлі нещодавнього призначення Кирила Буданова на посаду голови Офісу президента. Про те, що означають ці рейтинги та  версії щодо мотивів  нового призначення,  24 каналу прокоментував безпековий аналітик  Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Тарас Жовтенко.

На його думку,  аналізуючи показники довіри, важливо враховувати специфіку воєнного часу та те, як українське суспільство сприймає безпекові інституції.

«Треба пам’ятати, що будь-які опитування, де фігурують діючі офіцери, представники Збройних сил України, представники  інших сил оборони, в умовах війни по замовчуванню дають їм додаткову підтримку. Це пов’язано не з конкретною політичною позицією, а з тим, що ці люди асоціюються з інституціями, які безпосередньо задіяні у відбитті російської повномасштабної агресії і забезпеченні безпеки українських громадян», – зазначив безпековий аналітик.

Як вважає Тарас Жовтенко, хоча Валерій Залужний і Кирило Буданов формально вже не очолюють силові структури, інерція суспільного сприйняття продовжує працювати на їхню користь.

«Оця додана вартість попередніх посад і Залужного, і Буданова поки що продовжує спрацьовувати. Українське суспільство ще не встигло повністю сприйняти Залужного як цивільного державного службовця, посла у Великій Британії. Його публічна поява в цьому статусі є епізодичною, тому асоціація з попереднім місцем роботи досі  спрацьовує на користь популярності цього прізвища», – пояснив експерт.

За його словами, аналогічна логіка діє і щодо Кирила Буданова, хоча з певними відмінностями.

«У випадку з Будановим минуло занадто мало часу, щоб перестала спрацьовувати асоціація з його попередньою посадою голови військової розвідки. Поки ці асоціації зберігаються в масовій свідомості, доти ці прізвища отримуватимуть певну додаткову перевагу перед іншими імовірними кандидатами на майбутніх чи то президентських, чи то парламентських виборах», – вважає він.

Окремо Тарас Жовтенко зупиняється на версіях щодо мотивів призначення Кирила Буданова на посаду голови Офісу президента. На його думку, тут поєднується кілька логік – внутрішньополітична та зовнішньополітична.

«З одного боку, це спроба покращити імідж Офісу президента як інституції. З іншого – імовірна спроба тримати одного з найяскравіших потенційних політичних конкурентів після Валерія Залужного максимально близько до себе. Якщо Залужного, призначивши послом у Великій Британії, фактично усунули від постійної присутності в українському публічному просторі, то повторення такого кроку було б нелогічним. Натомість призначення потенційного конкурента на посаду, яка репутаційно  суттєво постраждала від  попереднього керівника Офісу президента – це, як кажуть, два в одному: частково покращити імідж інституції та водночас м’яко нейтралізувати можливого політичного опонента», – прокоментував аналітик.

Водночас, на його думку, це призначення може мати і важливий зовнішньополітичний вимір, насамперед у контексті відносин зі Сполученими Штатами.

«Буданов добре знайомий з американським військовим керівництвом на робочому, операційному рівні. Саме такі контакти часто стають основою для більш стратегічних політичних домовленостей між вищим політичним керівництвом України і Сполучених Штатів. Призначення його на посаду, яка принаймні за часів Єрмака була залучена до контактів із американськими партнерами, може розглядатися як спроба посилити американський трек української зовнішньої політики, зокрема її неофіційну складову. У цьому контексті таке призначення має позитивні сторони, з огляду на активну роботу над обговоренням можливих гарантій безпеки та підготовкою відповідної угоди, проєкт якої можуть узгодити й навіть підписати в середньостроковій перспективі», – наголосив експерт.

Разом із тим, застерігає Тарас Жовтенко, ключовим залишається питання балансу повноважень між інституціями. Адже проблема полягає не в персоналіях, а в тому, наскільки виправданою є центральна роль глави Офісу президента в зовнішній політиці.

«Стратегічну роль в цій сфері відіграє президент, а  технічно всі операційні моменти  мають закриватися Міністерством закордонних справ та  іншими профільними структурами. Було б логічно використати цю ситуацію і повернути Офісу президента лише ті повноваження, які відповідають його функціям, передавши частину повноважень, наприклад,  Раді національної безпеки і оборони та Міністерству закордонних справ. Кожна інституція має займатися своєю сферою відповідальності. Офіс президента може зберігати роль стратегічної політичної координації, однак не повинен втручатися в операційний рівень, за який відповідають профільні державні органи з необхідним досвідом і фаховими кадрами», – переконаний експерт.

На думку Тараса Жовтенка, саме від того, чи буде збережена гіперактивна модель роботи Офісу президента, чи повноваження будуть чіткіше розведені між інституціями, залежатиме ефективність політичної системи в середньостроковій перспективі.