Чому відставку Федорова потрібно було прорахувати заздалегідь і чи готова Україна остаточно відійти від радянської військової логіки — Тарас Жовтенко

Відставка міністра оборони Михайла Федорова стала не лише кадровим рішенням, а й каталізатором ширшої дискусії – про довіру між політичним керівництвом і військовими, а також про те, якою має бути українська військова стратегія в сучасній війні. В інтерв’ю Radio NV безпековий аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва  Тарас Жовтенко оцінив дві пов’язані проблеми – невчасну комунікацію влади та глибше світоглядне протистояння між радянською військовою школою й технологічними інноваціями.

Відставку Федорова потрібно було пояснювати до її оголошення

На думку Тараса Жовтенка, політичне керівництво мало ще до ухвалення рішення про відставку Михайла Федорова оцінити, як його сприймуть військові та суспільство. Йдеться не лише про реакцію на конкретну персоналію, а й про ризик посилення напруги між політичним і військовим керівництвом країни.

«Значна частина військових підтримує ідею повернення Михайла Федорова на посаду міністра оборони, тому що результати роботи його команди були дуже відчутними як мінімум в двох напрямках. Перший – посилення технологічної складової Збройних сил, використання новітніх технологій на полі бою, нарощування  deep strike по території Росії та Криму. Другий напрямок – реформа оборонних закупівель, скорочення бюрократії, цифровізація цих процесів. Ці результати безпосередньо відчували окремі військові підрозділи, тому багато військових симпатизують  тим результатам, які були досягнуті командою Федорова під час його перебування на посаді міністра оборони», – пояснив Тарас Жовтенко.

Експерт вважає, що перед оголошенням кадрових змін президент мав би вислухати думку військового керівництва та командирів тих ключових військових підрозділів, які безпосередньо відповідають за оборону України, а також з’ясувати, як ці кадрові зміни сприймаються командирами підрозділів і, на їхню думку, військовослужбовцями.

«Одним із найбільш небезпечних наслідків цієї ситуації може стати посилення конфлікту між політичним і військовим керівництвом країни. Якщо значна частина військовослужбовців негативно сприйматиме рішення політичної влади, це буде ідеальна ситуація для нашого противника. Росія активно використовує реальні суперечності всередині держави, адже, по суті, вона ґрунтує свої дії не стільки на вигаданих наративах, скільки на реальних суперечностях і проблемах, що існують у нашій державі, нашому суспільстві, а також у будь-якому іншому суспільстві чи державі, які стають об’єктом її впливу», – наголосив Тарас Жовтенко.

Саме тому такі ризики треба було розуміти наперед, каже він і додає, що навіть якщо рішення вже було ухвалене, влада могла заздалегідь згладити його сприйняття через завчасну комунікацію.

«Можна було передбачити таку реакцію суспільства і значної частини військових на відставку міністра Федорова. Якщо вже йти цим шляхом, то принаймні варто було комунікаційно згладити ситуацію ще до оголошення рішення. Зараз президенту важливо отримувати інформацію про настрої військових із перших рук, але такі розмови потрібно було проводити до того, як рішення було ухвалене і оприлюднене», – зауважив він.

Радянська військова логіка проти технологічної війни

Дискусія навколо кадрових змін порушує значно ширше питання. Йдеться не лише про персоналії, а й про протиставлення двох підходів до ведення війни — сучасної технологічної моделі та військової школи, сформованої ще за радянських часів.

Тарас Жовтенко  погоджується, що таке світоглядне протистояння справді існує.

«Ми дійсно маємо представників вищого командного складу та вищого військового керівництва, яких можна вважати представниками радянської школи військової думки і російської військової думки. Так склалося історично, і це не означає, що вони погані люди. Просто історично фундамент нашого розуміння військової стратегії формувався під впливом Росії та радянської системи підготовки кадрів. І ця реальність багато в чому впливає на те, що відбувається на фронті», – зазначив фахівець.

Тарас Жовтенко наголошує, що подібне протистояння між попереднім досвідом і новими підходами неунікальне й існує в багатьох арміях світу. Він згадує відомий постулат американської військової освіти: армія, готуючись до нової війни, завжди готується перевоювати попередню.

«Це об’єктивна реальність, з якою сьогодні стикається й військове керівництво США. Там також є чимало людей, які досі з недовірою ставляться до того, що бачать в Україні, зокрема до масованого використання дронів. Американська військова машина теж значною мірою орієнтується на досвід попередніх воєн, тому і там, ймовірно, існує певне протистояння на рівні військової бюрократії», – припустив безпековий аналітик.

Водночас він наголошує, що в  наших обставинах слід брати на озброєння те, що працює і дає результат.

«Поточний момент показує, що акцент на технологічності у веденні війни дає нам перевагу над росіянами вже зараз. Але ця перевага не є сталою. Росія намагається копіювати наш досвід, уважно його аналізує і  старається в міру доступу до технології його  перейняти. Тобто цей процес мінливий, тому вирішальним є наш темп просування вперед у технологічних інноваціях», – наголосив експерт.

За словами Тараса Жовтенка, зараз перед російським політичним і військовим керівництвом постала серйозна проблема: просування російських військ фактично зупинилося, окупації нових  територій немає, тоді як втрати серед російської армії продовжують зростати. Саме тому, вважає експерт, російська військова машина прагне повернутися до того режиму, в якому вона завжди звикла воювати – воювати кількістю,  а не якістю.

«Саме з цим пов'язані цілком імовірні сценарії того, що після вересневих виборів до Держдуми Росії Путін може оголосити часткову або навіть повну мобілізацію. Її головна мета — знайти додатковий людський ресурс, фактично гарматне м'ясо, щоб знову спробувати забезпечити собі кількісну перевагу на фронті», – прогнозує безпековий аналітик.

На його думку, саме можливе повернення Росії до масової мобілізації ще більше загострює дискусію всередині українського військового керівництва. Представники старої військової школи схильні відповідати на таку загрозу симетрично, тоді як прихильники сучасних підходів наполягають на подальшому розвитку технологічної переваги.

«Коли на ці стратегічні плани росіян дивиться та частина українського військового керівництва, яка є представниками старої радянської школи, то ці люди насамперед думають не про дрони. Вони думають так само, як думають російські генерали, бо їх готували за однією логікою і за одними навчальними програмами. Тому й виникає думка: якщо ворог проводить або готується провести масштабну мобілізацію, то й нам треба робити так само. Саме ця ситуація ще більше загострює стратегічне протистояння між попереднім досвідом та інноваціями, і саме в цьому, на мою думку, криється відповідь на питання, чому ми сьогодні бачимо таке протиставлення», – підсумував Тарас Жовтенко.