Безвіз: останні політичні перешкоди знівельовано
Марія Золкіна, політичний аналітик Фонду "Демократичні ініціативи"
Перше і найважливіше – останні політичні перепони для запровадження безвізового режиму для України і Грузії – нівельовано. Попри те, що механізм призупинена дії безвізового режиму – це питання процедури та розподілу прав і повноважень між різними інституціями ЄС, а також національними урядами, ця перепона була цілковито політичною.
По-перше, сам факт прив’язки запровадження безвізу для України та Грузії до остаточного ухвалення механізму його призупинення (для всіх країн загалом) вже був додатковою умовою, яка з’явилася після виконання і Грузією, і Україною свого «домашнього завдання», згідно з планом дій із візової лібералізації. По-друге, згодом рішення і про сам механізм призупинення так само переважно з політичних міркувань відтерміновували і не ухвалювали, аби зберегти формальний аргумент не відкривати безвіз для нових країн сьогодні. Підтвердженням цьому стали нещодавні спроби Франції відкласти це питання аж до завершення президентської кампанії в цій країні. Саме тому, із досягненням компромісу щодо механізму призупинення дії безвізу зникли останні політичні перешкоди для цього. І це має найважливіше значення для тих, хто у списку очікування – передовсім для Тбілісі та Києва.
Тепер питання «І що ж далі?» зводиться справді до процедурних речей: голосування в Європарламенті (більш реалістично – у середині січня 2017 р.), а потім – затвердження рішення Радою ЄС. Таким чином, процедурні процеси – січень-лютий 2017 р., а сподіватися на імплементацію безвізу можна з березня.
Як саме працюватиме оновлений механізм призупинення (чинна процедура була ухвалена у 2013 р.) до офіційного оприлюднення тексту компромісу, можна говорити лишень у загальних рисах. Загальна логіка полягає у двох основних аспектах. Перший – це спрощення процедури призупинення. Скорочується період розгляду ініціативи про призупинення – від шести до двох місяців, а критерії, через які цей механізм призупинення може бути застосований, навпаки, розширюються і включатимуть не тільки питання, напряму пов’язані з міграційною політикою і рухом людей загалом, але і з внутрішньополітичними політичними проблемами, якщо це становитиме небезпеку для країн-членів. Якими саме будуть ці безпекові чи політичні критерії – на разі без оприлюдненого документа сказати неможливо. Другий аспект – це запровадження постійного моніторингу з боку ЄС за тим, чи продовжує країна, що має режим візової лібералізації, відповідати тим критеріям, які дали Євросоюзу підстави цей безвізовий режим запровадив. І ця новація – неоднозначна. З одного боку, «зовнішній контроль» (у формі щорічних звітів Єврокомісії) може бути дієвим для того, щоб після отримання безвізу не відбулося відкату в коректних досягненнях. Для України, наприклад, це може бути подушкою безпеки для антикорупційної політики. На практиці, в українських реаліях цілком може бути обмеження Антикорупційного бюро в його повноваженнях, внесення змін до антикорупційного законодавства тощо. Тобто, після досягнення мети – безвізового режиму – справді є ризик спроб нівелювати результати виконання плану дій з візової лібералізації. В той же час, у цієї монети є й інший бік – політизація претензій до країни, що має безвізовий режим. І в разі появи політичної мети обмежити вільний рух людей з певної країни, претензії до її порядку імплементації низки стандартів – тієї ж боротьби з корупцією – можна знайти майже завжди. Більше ясності буде згодом, але зважаючи на посилення спроб блокувати рішення на рівні ЄС через вузьконаціональні причини країн-членів, відкидати такі ризики не варто.
Важливо, що вдалося уникнути конфлікту і конфронтації між національним і наднаціональним рівнями влади в ЄС. Право ініціативи розпочинати процедуру призупинення матимуть як країни-члени, так і Єврокомісія. В такий спосіб була подолана процедурна проблема: органи влади ЄС не могли дійти згоди з національними урядами щодо того, кому ж таки належатиме більше повноважень в процесі призупинення дії безвізового режиму. Вийшли на політичний компроміс: країни-члени простою більшістю (або Єврокомісія сама) можуть узгодити необхідність призупинення дії безвізу, Єврокомісія ухвалює рішення на підтримку такого голосування членів ЄС і призупиняє на дев’ять місяців дію візової лібералізації, але для певної категорії населення з країни, що стала об’єктом застосування цієї процедури. Якщо ж причини, через які механізм призупинення було застосовано, протягом цього першого періоду часткового «замороження» безвізу не зникають, то Єврокомісія подовжує термін до 18 місяців, але вже для всіх громадян з відповідної третьої країни. Норму про застосування механізму спочатку лишень для окремих груп громадян з проблемної країни обстояв, найбільш ймовірно, саме Європейський Парламент.
Втім, у всій історії із завершенням безвізової політичної епопеї є один надважливий момент: країни-члени вимушені були поступитися своїми національними політичними аргументами. Саме це підривало роботу ЄС загалом, бо наразі жодних перепон для надання Україні і Грузії безвізового режиму немає. І будь-які відтермінування протягом останніх місяців були тільки з політичних причин. І вже ЄС у цьому випадку виглядав ненадійним партнером, який, логічно, не мав би в такому разі вимагати чогось від третіх країн. Щоправда, «доданої вартості» ані від досягнення компромісу, ані від майбутньої новини про відкриття кордонів ЄС українське суспільство, вочевидь, не побачить. Тема безвізу стала темою спекуляцій і невиконаних обіцянок, тому саме по собі запровадження візової лібералізації частка українців, звичайно, зможе оцінити, але колись можливої позитивної інформаційної хвилі досягти вже не вдасться – надто вже проблемним був цей шлях до безвізу.
