Медіа
Перегляди: 1121
26 травня 2015

52% за вступ до ЄС – це мало, багато чи достатньо?

Марія Золкіна, для Європейської правди _ Вівторок, 26 травня 2015, 17:00
 

21 травня 2015 р. громадські діячі з України, Молдови та Грузії вручили єврокомісару Йоганесу Гану громадську заявку на членство цих трьох європейських держав у Європейському союзі. І хоча ця акція мала насамперед політичне та символічне значення, в неї є також реальне підґрунтя.

Складно заперечити запит українського суспільства на європейську інтеграцію.

Останнім часом постійно лунають тези про те, що підтримка вступу до ЄС безпрецедентно зросла, але що стоїть за цими цифрами? 

Як їх правильно "прочитати", аби оцінювати ситуацію реалістично?

Насправді ж, попри позитивні тенденції, нині немає підстав для безоглядного оптимізму. Чому? Пояснення - в даній статті.

* * * * *

У 2014 році громадська думка істотно змінилася у багатьох аспектах, серед яких – ставлення до інтеграційних пріоритетів. Не дивно, що після Євромайдану та агресії з боку Росії підтримка приєднання до Митного союзу катастрофічно впала.

Трохи історії: якщо від кінця 2011 р. і фактично до Євромайдану в альтернативній постановці питання – МС чи ЄС – Митний союз обирали 30–32% українців, то вже у березні 2014 р. прихильників євразійського вектору стало 22%, а у березні 2015 р. їх лишилося 13%.

Підтримка ж ЄС водночас зростала. Так, у березні 2014 р. ЄС обирали 45%; за два місяці, у травні 2014 р. – вже 50,5%, а за останніми дослідженнями березня 2015 р. – 52% громадян. Але що ж стоїть за цими цифрами?

Яким інтеграційним напрямком має йти Україна?

 

Жовтень

2011 р.

Лютий 2012 р.

Грудень 2012 р.

Травень 2013 р.

Березень

2014 р.

Травень

2014 р.

Березень

2015 р.

Вступ до ЄС

43,7

38,6

42,4

41,7

45,3

50,5

52%

Вступ до Митного союзу Росії, Білорусі, Казахстану

30,5

29,7

32,1

31,0

21,6

21,4

13%

Неприєднання ані до ЄС, ані до Митного союзу

9,3

11,7

10,5

13,5

19,6

17,4

23%

Важко відповісти

16,4

20,0

15,0

13,7

13,4

10,6

13%

Дослідження 2011-2014 рр. проводилися Фондом "Демократичні ініціативи" ім.Ілька Кучеріва
Дослідження березня 2015 р. було проведено соціологічною службою Центру Разумкова

Перший висновок: європейська інтеграція справді стала домінуючим вибором українців.

Дуалізму у сфері зовнішньополітичних орієнтацій більше не існує.

Період, коли частина суспільства не розуміла, що не може бути одночасного членства і в ЄС, і у Митному союзі, вочевидь, минув. Нагадаємо, що з 2006 до 2013 року і приєднання до ЄС, і вступ до Митного союзу отримували відносну більшість голосів. Лише у грудні 2013 р. ситуація змінилася.

Як ви вважаєте, чи треба Україні вступати
до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном?
(Динаміка 2006-2014 рр.)

 

Червень 2006 р.

Грудень
2009 р.

Червень 2010 р.

Серпень

2012 р.

Грудень

2013 р.

Березень

2014 р.

Травень

2014 р.

Так

55.3

58,1

60.9

46,5

35,1

25,7

24,5

Ні

22.7

20,0

21.4

34,5

45,3

53,0

61,1

Важко сказати

22.0

21,9

17.7

19,0

19,5

21,3

14,4

 Дослідження Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва

Як бачите, найбільш істотна зміна настроїв відбулася щодо Митного союзу.

В той час, як підтримка ЄС порівняно з "мирним" 2012 роком зросла лише на 10%, привабливість Митного союзу впала на 20%, до історичного мінімуму.

Саме це забезпечило перехід на якісно інший рівень оцінки інтеграційних пріоритетів: тепер європейська інтеграція фактично не має альтернативи (якщо не брати до уваги збереження статусу-кво, але про це – нижче).

Але нинішні 52%, скоріше за все, є максимумом підтримки європейського вектору, який можливий станом на сьогодні.

Адже попри зростання підтримки європейського вектору, частка тих, хто вважає, що Україні не варто приєднуватися ані до ЄС, ані до Митного союзу, – найбільша за останні 3,5 роки і становить 23%.

Тепер умовно додаємо до цих 23% "неприєднанців" ще 13% тих, хто не визначився. Ось ці 36% і мають бути пріоритетною цільовою аудиторією інформаційних та просвітницьких зусиль держави, експертів, громадських діячів та засобів масової інформації.

Оскільки розчарування у Митному союзі як формі інтеграції не означає автоматично переходу у лави прихильників ЄС, можна зробити простий, але надважливий висновок: для подальшого підвищення рівня підтримки ЄС в нашому суспільстві доведеться працювати багатьом:

-        Європейському союзу – не тримати Україну на відстані простягнутої руки, виказувати різнобічну підтримку, аби сьогоднішні прихильники членства в ЄС не були розчаровані своїм вибором і не почали розділяти питання європеїзації (як трансформаційних і реформаторських процесів) і європейської інтеграції (як приєднання до ЄС);

-        українській владі – виконувати свої зобов’язання в рамках Угоди про асоціацію, проводити реальні реформи, а не косметичний ремонт державної системи, а також пояснювати зі свого боку, що ці зміни відбуваються в рамках курсу на європейську інтеграцію. Забезпечити нарешті систему координації євроінтеграційної політики, яка має управлятися і координуватися з єдиного центру з відповідними повноваженнями.

-        неурядовим діячам (мас-медіа, громадські організації, експертне середовище) – провадити широку просвітницько-інформаційну кампанію з роз’яснення того, що євроінтеграція – це не відносини з ЄС, а політика внутрішніх реформ в Україні.

Саме крізь цю призму – впливу євроінтеграційного курсу на реальні перетворення всередині України, цілком можливо, вдасться підвищити кількість прихильників ЄС в українському суспільстві, пояснивши пересічним громадянам суть реформ та роль ЄС як агента змін.

Окрім того, фундаментально важливо, що зміни інтеграційних пріоритетів відбулися не лише на загальноукраїнському рівні, але й на регіональному. Так, зміни, що почали відбуватися у 2014 р. на рівні макрорегіонів перетворилися на тенденцію.

Зосередьмо свою увагу на тих макрорегіонах, які традиційно виступали за інтеграцію у Митний союз – Південь, Схід та Донбас.

Отже, на Півдні Митний союз від весни 2013 р. втратив левову частку своїх колишніх прихильників. Так, в травні 2013 року їх було майже 40%, за рік їх лишилося 25%, а станом на березень 2015 р. – 15%. Натомість у регіоні істотно збільшилася частка "неприєднанців" та тих, хто не визначився: до 33% і 21%, відповідно. Тобто,

Митний союз прихильників втратив, але це зовсім  не збільшило ядро симпатиків ЄС. 54% населення регіону опинилося на роздоріжжі.

Яким інтеграційним напрямком має йти Україна?
(Регіональна динаміка 2013–2015 рр.)

 

Південь

Схід

Донбас

 

Трав.

2013

Трав. 2014

Бер.

2015

Трав.

2013

Трав. 2014

Бер.

2015

Трав.

2013

Трав. 2014

Бер.

2015

Вступ до ЄС

32,9

28,0

31,2

28,6

30,5

35,8

11,6

13,1

35

Вступ до Митного союзу Росії, Білорусі, Казахстану

39,5

25,1

14,9

40,9

29,5

25,9

61,8

67,8

21,1

Неприєднання ані до ЄС, ані до Митного союзу

13,8

28,4

33

12,6

32,2

26,4

14,3

8,1

34,4

Важко відповісти

13,8

18,5

20,9

18,0

7,8

11,9

12,3

10,9

9,5

Дослідження Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва
Дослідження березня 2015 р. було проведено соціологічною службою Центру Разумкова

На Сході (Дніпропетровська, Запорізька та Харківська області) ситуація виглядає дещо оптимістичніше.

З одного боку, там стало більше прихильників членства в ЄС (від 30,5% у травні 2014 р. до 36% у березні 2015 р.). З іншого – кількість тих, хто не підтримує рух у жодному напрямку або не визначився, хоча теж збільшилася, але перебуває приблизно на тому самому рівні, що й частка прихильників ЄС (38%).

Ну і найцікавіший та найбільш красномовний приклад – Донбас.

У травні 2014 року, коли підтримка Митного союзу стрімко впала в усіх регіонах України, Донбас виявився єдиним макрорегіоном, де абсолютна більшість населення (68%) продовжувала виступати за Митний союз. Симпатиків ЄС, навпаки, на Донбасі тоді було найменше – 13%.

Вже на той момент стало зрозуміло, що ніякої цілісної "Південно-Східної частини України", відмінної від решти держави, не існує. У них зник один з об’єднуючих чинників – орієнтація на Митний союз, адже Південь та Схід вже на початку року продемонстрували втрату інтересу до МС.

Що ж відбулося далі?

Лише за рік, у березні 2015 р., в Україні не лишилося жодного макрорегіону, де більшість виступала би за євразійську інтеграцію. Навіть на Донбасі (на неокупованій його частині) кількість прихильників вступу до ЄС переважає частку прибічників Митного союзу – 35% проти 21%, відповідно.

Отже, регіони, колись прихильні до різних форм "пострадянської інтеграції", підтвердили свою відмову від неї.

Падіння підтримки членства в Митному союзі, звичайно, насамперед було викликано діями фактичного домінанта цього утворення - Росії.

Анексія Криму, розв’язана на Сході війна, політика ультиматумів і тиску, очевидно, вплинули на позицію прихильників Митного союзу.

Втім, хотілося б наголосити, що лишається найважливіше завдання – перетворення невизначених або неприхильних до будь-якого з союзів громадян на симпатиків ЄС.

Саме вони тримають у кишені "золоту акцію" громадської підтримки євроінтеграції.

Чи багато для сьогоднішнього Донбасу, нехай тільки підконтрольної Україні частини, 35% прихильників ЄС? У цьому конкретному випадку – швидше, так. Особливо якщо взяти до уваги, що минулого року (щоправда, по всій території областей) їх було 13%.

Але "неприєднанців" і "невизначених" на тому ж таки Донбасі зараз все одно більше – 43,5%. На Півдні таких – 54%. Тобто боротися треба за зміну позиції саме цих громадян.

І тут насправді перспективи набагато кращі, аніж були досі. Сьогодні зникла потреба озиратися на те, а що ж натомість може запропонувати Україні Митний союз. У колись лояльних до євразійської інтеграції регіонах сформувалося достатньо сприятливе підґрунтя для змістовної роботи над просуванням євроінтеграційної ідеї. 

Отже, повернемося до запитання, поставленого у заголовку статті.

52% – це не багато і не мало. Це точка, що рівновіддалена як від надто оптимістичних оцінок, які іноді вводять в оману (адже прихильникам євроінтеграції, часом дуже хочеться, щоб цифри зростали просто на очах); так і від песимістичних тез.

52% – це не привід давати остаточні оцінки. Це привід працювати над просуванням ідеї руху до ЄС і реформ всередині країни за європейськими стандартами.

Надалі не варто сподіватися на автоматичне збільшення симпатиків ЄС на тлі розчарування у Митному союзу надалі. Без реальних змін у нашій країні воно не відбудеться.

Хоча, попри всі проблеми, підґрунтя для такого зростання як ніколи сприятливе.

 

Автор: Марія Золкіна, 

політичний аналітик

Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва