Соціальна напруга та протестна активність: погляд соціологів

Загальнонаціональне опитування населення України було проведене Інститутом соціології НАН України у співпраці з Благодійним фондом «Інтелектуальна перспектива» з 3 по 25 липня 2017 року за квотною вибіркою, що представляє доросле населення (старше 17 років). Опитування здійснювалося у всіх областях України (крім АР Крим та окупованих територій Донецької та Луганської областей), методом особистого інтерв’ю за місцем проживання респондентів. Усього було опитано 1800 осіб. Похибка вибірки не перевищує 2,3%. 
Для порівняння наводяться дані загальнонаціональних  опитувань, що проведені Інститутом соціології НАН України за попередні роки здійснення соціологічного моніторингу (тобто, повторних опитувань за однаковою методикою). 

• Рівень напруженості у суспільстві більшість населення (61%) оцінює як високий: «вкрай високий» (23%) та «вище середнього» (38%). За десятибальною шкалою (1 – «ситуація  спокійна», рівень напруженості дуже низький, 10 – «ситуація критична, вибухонебезпечна», рівень напруженості вкрай високий) середній бал напруженості становить 6,79 бала. 
• Водночас загальна оцінка населенням ситуації в країні за останні три роки  не зазнала суттєвих змін.  У 2017 році майже половина опитаних (48%) зазначає, що «терпіти наше тяжке становище вже неможливо» (у 2016 р. – 48%, 2015 р. – 45%, 2014 р. – 39%). А от в  оцінці майбутнього  потроху зменшується негативізм. Частка тих, хто вважає, що ніякого покращення не відбудеться, хоча і залишається високою (48%), знизилася порівняно з 2016 роком на 10% (було 59%). Натомість кількість  оптимістів, які вважають, що життя у найближчий рік більш-менш налагодиться, потроху зростає і у 2017 році становить  21% (у 2016 р. – 16%).  Оптимістів більше у Західному (30%), Південному (25%) та Східному (22%) регіонах і менше на Сході (15%) та Донбасі (13%). 
• Дещо зросла, порівняно з минулим роком, і кількість тих, хто готовий терпіти погіршення рівня життя заради здійснення реформ – у 2016 р. таких було 33%, у 2017 р. – 39% (із них 6% готові «терпіти скільки треба», а  33%  готові «якийсь час потерпіти, але недовго»).  Водночас кількість тих, хто не готовий терпіти погіршення рівня життя, у 2017 році становила 50% (утім, це на 10% менше, ніж у минулому, 2016 році).
• Переважна більшість населення (68% )  як головний чинник, що спричиняє зростання напруженості, називає продовження бойових дій на сході України. Близько половини опитаних пов’язують зростання напруженості з дією економічних чинників – зростанням безробіття (48%) та збідненням населення внаслідок зростання цін, підвищення тарифів (46%). Значну напруженість продукують процеси, пов’язані з негативними оцінками влади. Вважають чинниками зростання напруженості корупцію – 44% населення, безкарність та свавілля чиновників  – 41%, недовіру до влади – 34%. Близько чверті населення (26%) називають джерелом напруженості недоступність та низьку якість медичного обслуговування. Найменше на зростання напруженості впливають проблеми мігрантів та біженців (6%) та конфлікти між різними церквами та релігійними громадами (7%). Натомість конфлікт між бідними та багатими вважають в Україні гострим чи дуже гострим 48% населення.  Попри поширений стереотип щодо ключової ролі ЗМІ у підсиленні стану напруженості, їх вплив вважають важливим чинником лише 9% опитаних.
• Головну відповідальність за зростання напруженості населення покладає на владу. 74% вважають, що найбільше своїми діями (бездіяльністю) впливають на погіршення ситуації в країні нинішні очільники держави (Президент, Уряд, Верховна Рада), 52% схильні звинувачувати у цьому політиків, 42% – олігархів. Близько 30% пов’язують зростання напруженості з діяльністю керівництва Російської Федерації.  Значно рідше винуватцями вважають або тих, хто має захищати законність та порядок – суддів (16%) та співробітників правоохоронних органів (14%), або тих, хто своїми діями цей соціальний порядок розхитує чи навіть руйнує  – сепаратистів (16%), криміналітет (14%), радикалів (11%). Тенденція перекладати відповідальність на зовнішні сили є дуже виразною, пасивну більшість населення вважають винними в зростанні соціальної напруженості лише 16%. Звертає увагу позиція населення Донбасу, яке покладає провину майже винятково на нинішніх  очільників держави та політиків і значно менше, порівняно з іншими регіонами, враховує інші чинники.   
• Зменшення соціальної напруженості мають, на думку більшості, забезпечити також дії влади. 62% очікують найбільшого ефекту від реальної, з покаранням винних, боротьби з корупцією у владній верхівці країни. Половина опитаних вважає, що дієвим кроком стала б реалізація проектів, спрямованих на покращення матеріального становища та умов життя людей, 40% очікують досягнення владою реального прогресу в ситуації на Донбасі. Від посилення громадського контролю за діями влади сподіваються отримати позитивний ефект 25%. Ані нагальні зміни у влади (позачергові вибори Президента та ВР, відставка Уряду), ані протести населення не вважаються дієвими чинниками зменшення соціальної напруженості.
• Хоча відповідальність за зростання напруженості й водночас сподівання на її зменшення делегуються населенням владі, оцінка ситуації в політичній сфері переважно негативна. Її вважають напруженою 57%, критичною – 32%. Більше половини (52%) не довірили б владу жодним з існуючих політичних партій та рухів, 68% не вірять, що результати виборів змінять їхнє життя.
• У 2017 році зафіксовано зниження оцінки ймовірності виникнення масових протестів у місці проживання та готовності особистої участі у цих протестах порівняно з періодом 2014–2016 роками. Налаштовані брати участь у протестах 21%, не готові  брати участь 56%. Найменшу готовність до участі у акціях протесту висловили мешканці Донбасу (11%). 
• Головними мотивами, що спонукають людей брати участь у протестах, названо боротьбу за справедливість – 16% (найбільше на Заході – 22%, найменше на Донбасі – 9%),   та неможливість терпіти тяжке життєве становище – 13% (найбільше на Заході – 15%, найменше на Донбасі – 7%). Головними  чинниками неучасті у протестах є невіра у можливість в такий спосіб щось змінити – 16% (на Донбасі – 25%) та несприйняття подібних  форм боротьби – «слід відстоювати власні права в суді, а не на вулиці» (11%). Серед тих, хто готовий вийти або вже виходив на протест, найвагомішим мотивом є відстоювання справедливості (35%), на другому місці неможливість далі терпіти життєві труднощі (21%).
• Загальна кількість населення, яка була задіяна у протестних заходах, за останній рік нараховує близько 15%. Найбільш актуальною проблемою виявилося підвищення тарифів на комунальні послуги, проти яких протестувало майже 8,7% дорослого населення. Решта проблем зумовило значно меншу кількість протестувальників: захист громадянських прав та свобод – 3,8%; захист своїх трудових прав, відстоювання прав на пенсійне забезпечення – 3,6%; незабезпечення нормальних умов життя у місці проживання – 3,4%; звільнення з роботи у зв’язку із закриттям підприємств чи установ – 2,2%; кричущі факти корупції в органах влади – 2,0%; експлуатація об’єктів, які несуть небезпеку здоров’ю людей – 1,9%; незаконна забудова, будівельні афери – 1,8%; недостатнє фінансування галузі, в якій працюють – 1,6%; торгівля з неконтрольованими Україною територіями Донбасу – 1,4%; вимоги об’єктивного проведення слідства та справедливого судочинства – 1,4%; реструктуризація валютних кредитів, повернення коштів збанкрутілих установ – 0,6%.
• Аналіз економічної диференціації участі у протестних заходах засвідчив, що соціальна напруженість серед малозабезпечених верств виникає на ґрунті фактичної знедоленості, нестачі елементарних умов для життя,  натомість політичні проблеми викликають напругу серед більш матеріально благополучних  верств населення.